26 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 152/1155/23
провадження № 61-16107ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Кашпрук Ольга Василівна, на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , в якому з урахуванням заяви про зміну та відмову від частини позовних вимог просив:
зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою, площею 0,0497 га, кадастровий номер 0525310100:05:007:0568, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та частиною житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою:
АДРЕСА_1 , шляхом:
- перенесення ОСОБА_2 малих архітектурних форм та двору підсобного господарства, який в даний час використовується для утримання і вигулу птиці та свиней на відстань від 15 м від житлового будинку та літньої кухні позивача;
- перенесення ОСОБА_2 зелених насаджень на визначену законодавством відстань від межі з його (позивача) земельною ділянкою:
на 3 м - дерева і на 1 м - кущі та не допускати нависання їх гілок через паркан (межу) з його земельною ділянкою (звисання на його земельну ділянку);
стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
Шаргородський районний суд Вінницької області рішенням від 18 серпня
2025 року (у складі судді Роздорожної А. Г.) позов ОСОБА_1 задовольнив.
Усунув ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0497 га, кадастровий номер 0525310100:05:007:0568, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та частиною житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою:
АДРЕСА_1 , зобов'язав суміжного користувача земельної ділянки та житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2 :
- перенести на відстань 15 м від належних ОСОБА_1 частини житлового будинку та літньої кухні, малі архітектурні форми та свій двір підсобного господарства, які використовуються для утримання і вигулу птиці та свиней;
- перенести зелені насадження на визначену законодавством відстань від межі із земельною ділянкою, кадастровий номер 0525310100:05:007:0568, яка належить ОСОБА_1 : на 3 м - дерева і на 1 м - кущі та не допускати звисання їх гілок через паркан на земельну ділянку ОСОБА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Шаргородський районний суд Вінницької області рішенням від 28 серпня
2025 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37 000 грн. Стягнув з
ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн.
Вінницький апеляційний суд постановою від 04 грудня 2025 року (у складі колегії суддів Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.) рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 серпня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 633 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору та 5 000 грн - на професійну правничу допомогу, а всього 8 633 грн.
19 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка
Кашпрук О. В.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить змінити рішення суду першої інстанції в частині неправильного зазначення назви, адреси та складу об'єкта нерухомого майна позивача (житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , літня кухня - літ «Б»), скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін додаткове рішення суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Шаргородський районний суд Вінницької області ухвалою від 25 серпня
2023 року справу № 152/1155/23 призначив до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У частині четвертій статті 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Велика Плата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) виснувала, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та частиною житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , з боку відповідача, який є суміжним користувачем сусідньої земельної ділянки, а також вимоги майнового характеру про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Позивачем були також заявлені позовні вимоги немайнового характеру, проте з аналізу спірних правовідносин, обставин справи, застосованих норм права вбачається, що заявлені позовні вимоги немайнового характеру на складність справи не впливають.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Справа щодо вимог як майнового, так і немайнового характеру не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню. Таких випадків суд касаційної інстанції не встановив.
Посилання в касаційній скарзі на порушення норм процесуального права щодо розподілу судових витрат, зловживання процесуальними правами відповідача, порушення стандарту доказування в частині встановлення фактичних обставин про утримання свійських тварин, розміщення зелених насаджень та добросусідство, суспільний інтерес для громади міста Шаргорода та вплив правовідносин на позивача та членів його сім'ї, не є виключними обставинами, які за положеннями ЦПК України можуть вимагати касаційного розгляду справи.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах, слугувати суспільним інтересам щодо забезпечення єдності судової практики й розвитку права.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та / або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Кашпрук О. В., колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 152/1155/23, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Кашпрук Ольга Василівна, на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета, - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк