25 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 946/5498/23
провадження № 61-15243ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності, витребування майна, припинення та визнання права власності,
04 грудня 2025 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у цій справі.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання
у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв'язку
з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац
2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
У поданій касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права абр неправильне застосування норм матеріального права (частина третьої статті
411 ЦПК України).
Проте наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на частину третю статті 411 ЦПК України без зазначення та обґрунтування випадків (випадку), перелічених
у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Наведене свідчить про часткове невиконання заявницею вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Крім того, на виконання вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України представником заявника до касаційної скарги додано квитанцію про сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 2 147,20 грн.
Пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову
у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - визначається вартістю майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 серпня 2020 року у справі
№ 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зазначила, що «майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані
з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви
про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить
про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі
№ 907/9/17 (провадження № 12-76гс18)). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці».
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Тому вимога у цій справі в частині про витребування на користь ОСОБА_1
із володіння ОСОБА_3 3/100 частин нежилих приміщень,
що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею
601, 3 кв. м; приміщення № ХІІІ, загальною площею 18 кв. м, має майновий характер, оскільки підлягає грошовій оцінці, проте з судових рішень судів попередніх інстанцій та матеріалів касаційного провадження неможливо встановити ціну спірного приміщення на день подання позовної заяви (вартість 3/100 частин нежилих приміщень, що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 601, 3 кв. м; приміщення № ХІІІ, загальною
площею 18 кв. м).
Отже, ОСОБА_1 слід надати докази (наприклад, експертний висновок, дані загальнодоступних джерел щодо ринкової вартості спірного нежилого приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 601, 3 кв. м; приміщення № ХІІІ, загальною площею 18 кв. м, тощо), які підтверджують ціну позову на день подання позовної заяви.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Таким чином, виходячи із наведених норм права, якщо заявник відповідно
до ухвали суду у встановлений строк усуне недоліки касаційної скарги, вона вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали будуть застосовані наслідки, передбачені частиною третьою статті 393 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк