24 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 607/6964/20
провадження № 61-14469св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Шиповича В. В.,
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - заступник начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дейкало-Смакула Ірина Петрівна,
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віконт»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дейкало-Смакули Ірини Петрівни, скасування вимоги в частині зобов'язання стягувача забезпечити спеціалізоване підприємство та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2025 року у складі судді Герчаківської О. Я. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,
Зміст скарги та її обґрунтування
1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту) Декайло-Смакули І. П.
2. В обґрунтування вимог скарги зазначив, що у провадженні Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 (ідентифікатор доступу: 446Г068Г37Б0) з примусового виконання виконавчого листа, виданого 12 листопада 2021 року Тернопільським міськрайонним судом у справі № 607/6964/20, про зобов'язання ТОВ «Віконт» повернути ОСОБА_1 цілісний технологічний комплекс з виробництва хлібопекарського борошна за договором безоплатного користування майном від 01 липня 2018 року № 2, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Віконт».
3. 18 грудня 2024 року заступником начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту допущено протиправну бездіяльність під час перебування на території підприємства-боржника, оскільки не вилучено у боржника і не передано йому (стягувачу) майно, про витребування якого зазначено у виконавчому документі. Також 18 грудня 2024 року заступником начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту йому (стягувачу) вручено незаконну вимогу виконавця від 18 грудня 2024 року № 194941, якою зобов'язано його, як стягувача, забезпечити участь у виконавчому провадженні спеціалізованого підприємства та залучення техніки для проведення демонтажних робіт. А 19 грудня 2024 року заступником начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту також допущено протиправну бездіяльність, оскільки не вилучено у боржника і не передано йому (стягувачу) майно, яке зазначено у виконавчому документі.
4. Лише 27 вересня 2024 року стягувач отримав поштові відправлення № 4600900006170 та № 4600100014329 з вимогами виконавця від 10 вересня 2024 року № 148803 та від 16 вересня 2024 року № 150206, невчасне вручення яких пов'язане з допущенням описки в адресі отримувача.
5. Вимогою державного виконавця від 28 листопада 2024 року № 187087, направленою на його (стягувача) адресу, зобов'язано сторони з'явитись 03 грудня 2024 року об 11 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язано його ( ОСОБА_1 ) забезпечити техніку для проведення демонтажних робіт.
6. Актом державного виконавця від 03 грудня 2024 року зафіксовано: «Виходом заступника начальника відділу 03 грудня 2024 року за адресою: вул. Млинова, 1, с. Миролюбівка, встановлено, що доступ до цілісного технологічного комплексу боржником не надано. Вхід до комплексу зачинений та заблокований транспортним засобом, що унеможливлює вхід на територію. Жодних заяв від боржника щодо перенесення виконавчих дій не надходило».
7. Вимогою виконавця від 05 грудня 2024 року № 189375, направленою на його адресу, зобов'язано сторони з'явитись 18 грудня 2024 року 11 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язано його ( ОСОБА_1 ) забезпечити техніку для проведення демонтажних робіт.
8. Актом державного виконавця від 18 грудня 2024 року підтверджено: «Виходом заступника начальника відділу за адресою: вул. Млинова, 1, с. Миролюбівка, встановлено, що боржник надав доступ до цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, проте ідентифікувати це майно неможливо, оскільки стягувач не забезпечив спеціалізоване підприємство для ідентифікації обладнання та подальшого демонтажу. Стягувачу повідомлено про наслідки не забезпечення спеціалізованого підприємства для демонтажу технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна».
9. Незважаючи на доступ до цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, як про це виконавцем зазначено в його акті від 18 грудня 2024 року, вказане у виконавчому документі майно, яке підлягало поверненню стягувачу, виконавцем у боржника не вилучалося і стягувачу не передавалося.
10. Вимогою державного виконавця від 18 грудня 2024 року № 194941, врученою представнику стягувача на місці виконання 18 грудня 2024 року, відразу після складання акта, зобов'язано сторони з'явитися 19 грудня 2024 року 09 год 30 хв за адресою: вул. Млинова, 1, с. Миролюбівка, Тернопільський район, Тернопільська область, а також зобов'язано його як стягувача забезпечити участь у виконавчому провадженні спеціалізованого підприємства та залучення техніки для проведення демонтажних робіт.
11. Актом державного виконавця від 19 грудня 2024 року зафіксовано: «Виходом заступника начальника відділу за адресою: вул. Млинова, 1, с. Миролюбівка, встановлено, що боржник надає доступ до цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, проте стягувачем не забезпечено спеціалізоване підприємство для демонтажу цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, що унеможливлює виконання рішення суду. Стягувача попереджено про наслідки не забезпечення участі спецпідприємства».
12. Отже, незважаючи на доступ до цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, як про це зазначено виконавцем в його акті від 19 грудня 2024 року, вказане у виконавчому документі майно, яке підлягало поверненню стягувачу, виконавцем у боржника не вилучалося і стягувачу не передавалося.
13. Вважає, що саме на виконавця, а не на інших учасників виконавчого провадження, покладено обов'язок з вилучення у боржника майна, зазначеного у виконавчому документі та його наступну передачу стягувачу.
14. Згідно з актами державного виконавця від 18 та 19 грудня 2024 року цілісний технологічний комплекс з виробництва хлібопекарського борошна є в наявності, доступ до нього виконавцеві наданий, стягувач та його представник з'явилися на виконання у визначені виконавцем час та місце. Отже, станом на 18 та 19 грудня 2024 року у виконавця не існувало жодних перешкод для вилучення у боржника майна та передачі його стягувачу.
15. Враховуючи, що виконавець не вчиняв дій, які був зобов'язаний вчинити на виконання виконавчого документа, вважає це протиправною бездіяльність заступника начальника Тернопільського відділу ДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П., а саме: невилучення у боржника вказаного у виконавчому документі майна та непередача його стягувачу.
16. 08 січня 2024 року він, як стягувач, повідомив, що погоджується здійснити авансування усіх витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1, у зв'язку із чим просив повідомити суму авансового внеску, а також реквізити для його зарахування.
17. Постановою від 05 березня 2024 року виконавцем призначено суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_3 для проведення демонтажних робіт у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 607/6964/20. Таким чином, виконавець, зобов'язавши його, як стягувача, забезпечити участь спеціалізованого підприємства та залучення техніки для проведення демонтажу, фактично переклав на стягувача права та обов'язки, які належать до виключної компетенції виконавця, а тому вимога державного виконавця від 18 грудня 2024 року № 194941 є протиправною.
18. Враховуючи викладене, просив:
- визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П., пов'язану із невилученням у боржника ТОВ «Віконт» та непередачею стягувачеві ОСОБА_1 майна, вказаного у виконавчому листі, виданому 12 листопада 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/6964/20, допущену 18 та 19 грудня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- визнати неправомірною та скасувати вимогу заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П. від 18 грудня 2024 року № 194941 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у частині зобов'язання стягувача ОСОБА_1 забезпечити залучення спеціалізованого підприємства та техніки для проведення демонтажних робіт;
- зобов'язати заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакулу І. П. у 10-денний строк з дня одержання ухвали суду за результатом розгляду цієї скарги, вилучити у боржника ТОВ «Віконт» та передати стягувачу ОСОБА_1 майно, зазначене у виконавчому листі, виданому 12 листопада 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/6964/20.
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
20. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд виходив з відсутності підстав для визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, що пов'язана із невилученням у боржника ТОВ «Віконт» та непередачею стягувачу майна, вказаного у виконавчому листі, оскільки неможливість ідентифікації цього майна державним виконавцем та подальші дії із пошуку фахівців, які обізнані з характеристиками цього майна, для їх залучення до виконання рішення суду згідно з процедурою і законом, не можуть свідчити про неправомірну бездіяльність органу державної виконавчої служби.
21. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
22. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимога державного виконавця в частині зобов'язання стягувача ОСОБА_1 забезпечити залучення спеціалізованого підприємства та техніки для проведення демонтажних робіт не суперечила пункту 8 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), яка відсилає до співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Отже, за відсутності відповідного авансового внеску стягувача на проведення робіт із демонтажу цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, державний виконавець обрав співмірний спосіб забезпечення виконання рішення суду, шляхом покладення на стягувача обов'язку забезпечити участь спеціалізованого підприємства та залучення техніки для проведення демонтажних робіт, що забезпечує виконання рішення суду.
23. Вимога державного виконавця не потягла жодного негативного наслідку для сторони стягувача, зокрема, він не витратив коштів на організацію таких дій. Матеріалами справи не підтверджено та судом не встановлено неправомірної бездіяльності у діях Декайло-Смакули І. П. , тому відсутні правові підстави зобов'язувати державного виконавця вилучити у боржника ТОВ «Віконт» та передати стягувачеві ОСОБА_1 майно, зазначене у виконавчому листі.
Стислий виклад доводів і вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
24. 18 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Покотила Ю. В., подав касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
25. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що аналіз положень Закону № 1404-VIII та Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), вказує на те, що саме на виконавця, а не на інших учасників виконавчого провадження покладено обов'язок з вилучення у боржника майна, зазначеного у виконавчому документі, та його наступна передача стягувачу.
26. У спірних правовідносинах має місце вилучення майна, яке є цілісним технологічним комплексом з виробництва хлібопекарського борошна продуктивністю 60 тонн переробки зерна на добу, що встановлено судом. Цей майновий комплекс займає усі чотири поверхи будівлі на АДРЕСА_2 і працює в замкнутому циклі. Іншого (другого) цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна на АДРЕСА_1 немає, а тому необхідність якоїсь додаткової ідентифікації майна, яке за виконавчим документом підлягає передачі стягувачу, є надуманою і безпідставною.
27. Вважає, що висновки судів обох інстанцій щодо правомірності оскаржуваної бездіяльності державного виконавця є такими, що суперечать положенням Закону № 1404-VIII.
28. 19 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» заступник начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакула І. П. подала додаткові пояснення, у яких зазначила, що їй не було відомо про те, що зазначений у виконавчому документі технологічний комплекс неможливо ідентифікувати за сукупністю взаємозв'язаних засобів технологічного оснащення для виконання в регламентованих умовах виробництва заданих технологічних процесів. Жодною стороною виконавчого провадження, зокрема ні стягувачем, ні представником стягувача, не надано технічних вимог до комплексу, серійні номери обладнання, рік випуску, виробника цього обладнання тощо, за якими можна ідентифікувати виявлений комплекс.
29. Вимога державного виконавця від 18 грудня 2024 року, якою призначено проведення виконавчих дій на 19 грудня 2024 року, в частині зобов'язання стягувача ОСОБА_1 забезпечити спеціалізованого підприємства та залучення техніки для проведення демонтажних робіт не суперечила пункту 8 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», та відсилає до співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
30. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
31. Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами обставини
32. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року у справі № 607/6964/20 зобов'язано ТОВ «Віконт» повернути ОСОБА_1 цілісний технологічний комплекс з виробництва хлібопекарського борошна за договором безоплатного користування майном від 01 липня 2018 року № 2, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Віконт». Стягнуто з ТОВ «Віконт» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн неустойки за прострочення виконання зобов'язання.
33. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Віконт» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року залишено без змін. Поновлено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року.
34. 12 листопада 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист у справі № 607/6964/20.
35. За змістом інформації про виконавче провадження від 13 листопада 2024 року № НОМЕР_1, яке відкрито на підставі виконавчого листа від 12 листопада 2021 року у справі № 607/6964/20 Тернопільським ВДВС ЗМУ Мін'юсту, де боржником є ТОВ «Віконт», а стягувачем - ОСОБА_1 , 21 березня 2023 року відкрито виконавче провадження, про що винесено відповідну постанову, та вчинялися неодноразові виконавчі дії із винесенням постанов про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, про залучення працівників органів внутрішніх справ, про передачу матеріалів виконавчого провадження, про прийняття до виконання виконавчого провадження, про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Інформація про виконання рішення суду чи про повернення виконавчого документа стягувачу відсутня.
36. 08 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту із заявою, в якій повідомив, що він погоджується здійснити авансування усіх витрат вказаного виконавчого провадження, у зв'язку із чим просить повідомити суму авансового внеску, а також реквізити для його зарахування.
37. 05 березня 2024 року у ВП № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні - ФОП ОСОБА_3 для проведення демонтажних робіт у виконавчому провадженні з примусового виконання.
38. 27 вересня 2024 року стягувач отримав поштові відправлення № 4600900006170 та № 4600100014329, з вимогами виконавця від 10 вересня 2024 року № 148803 та від 16 вересня 2024 року № 150206, у яких (як і на конвертах поштових відправлень) допущено описку в адресі стягувача, а саме, замість адреси: АДРЕСА_3 , помилково зазначено адресу: АДРЕСА_4 , що стало причиною невчасного вручення стягувачу поштових відправлень та вимог виконавця. У зв'язку із цим 30 вересня 2024 року представник стягувача подав відповідну заяву.
39. Вимогою державного виконавця від 28 листопада 2024 року № 187087 у ВП № НОМЕР_1, зобов'язано сторони з'явитись 03 грудня 2024 року об 11 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язано стягувача ОСОБА_1 забезпечити залучення техніки для проведення демонтажних робіт.
40. Актом державного виконавця від 03 грудня 2024 року встановлено: «Виходом заступника начальника відділу за адресою: АДРЕСА_1 , доступ до цілісного технологічного комплексу боржником не надано. Вхід до комплексу зачинений та заблокований транспортним засобом, що унеможливлює вхід на територію. Жодних заяв від боржника щодо перенесення виконавчих дій не надходило».
41. Вимогою державного виконавця від 05 грудня 2024 року № 189375 у ВП № НОМЕР_1, зобов'язано сторони з'явитись 18 грудня 2024 року об 11 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язано стягувача ОСОБА_1 забезпечити залучення техніки для проведення демонтажних робіт.
42. Актом державного виконавця від 18 грудня 2024 року встановлено: «Виходом заступника начальника відділу за адресою: вул. Млинова, 1, с. Миролюбівка, встановлено, що боржник надав доступ до цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, проте ідентифікувати дане майно неможливо, оскільки стягувач не забезпечив спеціалізоване підприємство для ідентифікації обладнання та подальшого демонтажу. Стягувачу повідомлено про наслідки не забезпечення спеціалізованого підприємства для демонтажу технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна».
43. Вимогою державного виконавця від 18 грудня 2024 року № 194941 у ВП № НОМЕР_1 зобов'язано сторони з'явитись 19 грудня 2024 року 09 год 30 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язано стягувача ОСОБА_1 забезпечити залучення техніки для проведення демонтажних робіт.
44. 19 грудня 2024 року актом державного виконавця встановлено: «Виходом заступника начальника відділу за адресою: вул. Млинова, 1, с. Миролюбівка, встановлено, що боржник надає доступ до цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, однак стягувачем не забезпечено спеціалізоване підприємство для демонтажу цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, що унеможливлює виконання рішення суду. Стягувача попереджено про наслідки не забезпечення спецпідприємства».
Межі та підстави касаційного перегляду
45. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
46. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
47. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
48. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
49. На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
50. У рішенні від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
51. Так, за позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
52. Забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
53. Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні висновки щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
54. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
55. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).
56. У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
57. Згідно зі статтею 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Щодо повноважень та обов'язків виконавця
58. У справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, основне питання, яке постало перед судом, як забезпечити виконання рішення про вилучення майна, яке є цілісним технологічним комплексом (у цій справі - з виробництва хлібопекарського борошна).
59. Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
60. Пунктом 3 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII визначено, що заходами примусового виконання рішень є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.
61. За змістом частини першої статті 60 зазначеного Закону № 1404-VIII під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.
62. Згідно із пунктами 22-24 розділу IIIV Інструкції передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, здійснюється в установлений виконавцем строк за участю сторін виконавчого провадження. Виконавець в присутності понятих вилучає у боржника предмети, зазначені у виконавчому документі, і передає їх стягувачу або його представнику, про що складає акт передачі. Акт підписується виконавцем та сторонами виконавчого провадження, а також іншими особами, які беруть участь у передачі майна. У разі відмови сторін виконавчого провадження від підпису про це зазначається в акті. У разі відсутності боржника та якщо рішення може бути виконано без його участі, виконання рішення проводиться за участю стягувача або його представника та двох понятих. Якщо під час виконання рішення про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виявлено лише частину таких предметів, виконавець здійснює їх передачу в порядку, встановленому пунктом 23 цього розділу, про що робить відмітку у виконавчому документі.
63. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 1404-VIII для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
64. Водночас у пункті 20 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що залучення виконавцем під час здійснення виконавчого провадження до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання може відбуватись, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача.
65. Аналіз положень Закону № 1404-VIII вказує на те, що законодавець саме на виконавця покладає обов'язок з організації та проведення виконавчих дій.
66. Відповідно до пунктів 4-6 розділу ІІ Інструкції у разі потреби для проведення чи організації виконавчих дій виконавець має право залучити суб'єктів господарювання.
Залучення виконавцем інших органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, фізичних осіб при примусовому виконанні рішень здійснюється у разі, якщо їх присутність може сприяти своєчасному й повному виконанню рішень.
Залучення у виконавчому провадженні відповідних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та фізичних осіб (крім понятих) здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови про залучення цих осіб.
У цій постанові обов'язково зазначаються опис причин, що зумовили необхідність залучення, час та місце здійснення виконавчих дій, а також інші необхідні відомості.
Копія постанови надсилається відповідному органу, установі, організації, суб'єкту господарювання, особі не пізніше наступного дня з дня її винесення, але не пізніше ніж за три дні до запланованих заходів.
Щодо вирішення скарги про бездіяльність виконавця та скасування вимоги виконавця
67. Проте, як встановлено судами у цій справі, вимогою державного виконавця Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П. від 05 грудня 2024 року № 189375 у ВП № НОМЕР_1 зобов'язано сторін з'явитися 18 грудня 2024 року 11 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язано стягувача ОСОБА_1 забезпечити технікою для проведення демонтажних робіт.
68. Вимогою державного виконавця від 18 грудня 2024 року № 194941 у ВП № НОМЕР_1 зобов'язано сторони з'явитись 19 грудня 2024 року 09 год 30 хв за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язано стягувача ОСОБА_1 забезпечити технікою для проведення демонтажних робіт.
69. Актами державного виконавця від 18 та 19 грудня 2024 року зафіксовано: «Виходом заступника начальника відділу за адресою: вул. Млинова, 1, с. Миролюбівка, встановлено, що боржник надав доступ до цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, проте ідентифікувати дане майно неможливо, оскільки стягувач не забезпечив спеціалізоване підприємство для ідентифікації обладнання та подальшого демонтажу. Стягувачу повідомлено про наслідки не забезпечення спеціалізованого підприємства для демонтажу технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна».
70. На переконання Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що вимога державного виконавця про зобов'язання стягувача ОСОБА_1 забезпечити техніку для проведення демонтажних робіт цілісного технологічного комплексу відповідала вимогам закону, зокрема пункту 8 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII, який серед засад виконавчого провадження визначає співмірность заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
71. Висновки судів першої та апеляційної інстанції у цій частині суперечать положенням статей 18 та 20 Закону № 1404-VIII, наведеним у пунктах 62, 63 цієї постанови. Отже, вимога державного виконавця до стягувача ОСОБА_1 про необхідність забезпечення технікою для проведення демонтажних робіт цілісного технологічного комплексу суперечить закону, а тому є неправомірною.
72. Неправомірним є також посилання державного виконавця в актах від 18 та 19 грудня 2024 року про те, що виконавчі дії по суті не відбулися через те, що стягувач не забезпечив участь спеціалізованого підприємства для ідентифікації обладнання та демонтажу.
73. Як уже зазначалося, саме виконавець на підставі приписів частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII зобов'язаний вживати усіх необхідних та передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень.
74. На стягувача може бути покладений лише обов'язок щодо авансування витрат виконавчого провадження у випадках, передбачених законом, а не вчинення інших дій, які за законом зобов'язаний вичиняти виконавець.
75. Підсумовую, Верховний Суд дійшов висновку, що такі дії державного виконавця - заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Міністерства юстиції Дейкало-Смакули І. П. суперечать вимогам закону та порушують права ОСОБА_1 як стягувача у виконавчому проваджені, оскільки виконавець переклав на стягувача обов'язки, вчинення яких не передбачено законом, що відповідно призводить до безпідставного невиконання судового рішення.
76. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суб'єкт оскарження ? заступник начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Міністерства юстиції Дейкало-Смакула І. П., зобов'язавши стягувача забезпечити участь спеціалізованого підприємства та залучення техніки для проведення демонтажу, фактично переклала на стягувача права та обов'язки, які належать до виключної компетенції виконавця, а тому вимоги державного виконавця від 18 та 19 грудня 2024 року в частині зобов'язання стягувача ОСОБА_1 забезпечити участь спеціалізованого підприємства та залучення техніки для проведення демонтажних робіт є неправомірними і підлягають скасуванню.
77. Наведені висновки також підтверджують обґрунтованість вимог скарги щодо визнання протиправною бездіяльності державного виконавця.
78. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суди, серед іншого, вказували також і на те, що зобов'язання стягувача забезпечити техніку для проведення демонтажних робіт цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна також пов'язане з неможливістю ідентифікації цього майна державним виконавцем.
79. Проте державний виконавець, у разі необхідності міг додатково витребувати від стягувача документи з метою ідентифікації майна, що підлягає вилученню у ТОВ «Віконт». Крім того, у судових рішеннях у цій справі та у додатках до договору безоплатного користування майном наведено перелік обладнання з їх номерами та кількістю, що передавалося боржнику в користування як цілісний технологічний комплекс з виробництва хлібопекарського борошна (т. 2, а. с. 225 - 265).
80. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець позбавлений можливості виконати судове рішення через неможливість ідентифікації майна, вказаного у виконавчому листі, за відсутності у нього достатніх знань у цій галузі, не може бути підставою для висновку про законність дій державного виконавця, оскільки виконавець у передбачений законом спосіб має право або залучити до участі спеціаліста чи іншу особу, яка володіє необхідними для виконання судового рішення знаннями за рахунок авансового платежу стягувача або коштів виконавчого провадження, чи витребувати необхідні документи для ідентифікації цього майна в учасників виконавчого провадження.
81. Відповідно до частин другої-третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визначає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
82. Із урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П., пов'язану із невчиненням необхідних дій для вилучення у боржника ТОВ «Віконт» майна, вказаного у виконавчому листі, виданому 12 листопада 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/6964/20 і визнанні неправомірною та скасування вимоги заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П. від 18 грудня 2024 року № 194941 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у частині зобов'язання стягувача ОСОБА_1 забезпечити технікою для проведення демонтажних робіт
83. Оскільки рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні цих вимог скарги постановлені при неправильному застосуванні норм матеріального права, то в цій частині рішення судів підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення скарги.
Щодо вирішення вимоги скарги про зобов'язання виконавця вчинити дії
84. Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання заступника начальника Тернопільського ВДВС ЗМУ Мін'юсту Декайло-Смакули І. П. у 10-денний строк з дня одержання ухвали суду за результатом розгляду цієї скарги, вилучити у боржника ТОВ «Віконт» та передати стягувачу ОСОБА_1 майно, зазначене у виконавчому листі, виданому 12 листопада 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/6964/20, то вона не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
85. Виконавче провадження здійснюється з виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення у справі № 607/6964/20, яким зобов'язано ТОВ «Віконт» повернути ОСОБА_1 цілісний технологічний комплекс з виробництва хлібопекарського борошна за договором безоплатного користування майном від 01 липня 2018 року № 2, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Віконт».
86. Отже, обов'язок виконавця з виконання судового рішення і полягає у передачі майна, зазначеного у судовому рішенні, та, відповідно, у виконавчому листі. Тому повторно не потрібно зобов'язувати виконавця виконати дії, визначені у виконавчому документі, оскільки такий обов'язок прямо випливає із змісту Закону № 1404-VIII.
87. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
88. Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
89. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій, у частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання протиправною бездіяльність та скасування вимог державного виконавця, підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про задоволення скарги. В іншій частині рішення судів підлягають залишенню без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки сторони звільнені від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на судові рішення, постановлені за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця, то розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, у частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності заступника начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дейкало-Смакули Ірини Петрівни, визнання протиправною та скасування вимоги заступника начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дейкало-Смакули Ірини Петрівни від 18 грудня 2024 року № 194941 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність заступника начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дейкало-Смакули Ірини Петрівни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при виконанні виконавчого листа, виданого 12 листопада 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/6964/20.
Визнати протиправною та скасувати вимогу заступника начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дейкало-Смакули Ірини Петрівни від 18 грудня 2024 року № 194941 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у частині зобов'язання стягувача ОСОБА_1 забезпечити залучення техніки для проведення демонтажних робіт.
В іншій частині ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович