24 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 697/2446/18
провадження № 61-12413св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Бобрицька сільська рада Черкаської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Канівського районного нотаріального округу Стеблина Євген В'ячеславович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 березня 2025 року у складі судді Деревенського І. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Новікова О. М., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , Бобрицької сільської ради Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Канівського районного нотаріального округу Стеблина Є. В., про визнання заповіту недійсним та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 4,02 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в межах Чернишівської сільської ради.
3. Зазначав, що за життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений
23 грудня 2008 року приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Стеблиною Є. В., згідно з яким заповіла йому зазначену вище земельну ділянку.
4. Однак, 23 травня 2017 року Чернишівською сільською радою Канівського району Черкаської області було посвідчено інший заповіт ОСОБА_4 , згідно з яким все своє майно вона заповіла ОСОБА_2 .
5. Посилався на те, що заповіт, посвідчений 23 травня 2017 року, є нікчемним, оскільки він не містить відомостей про місце і час його складання, дату народження свідків, у присутності яких він посвідчувався, відомостей про те з чиїх слів записано заповіт (відсутнє прізвище, ім'я, по батькові заповідача), про причину з якої заповідач не може особисто прочитати текст заповіту уголос, чи виконано в присутності особи, яка уповноважена посвідчувати заповіт, за його (її) дорученням, в присутності текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними ним (нею) свідками із зазначенням їх прізвища, імена, по батькові. Акцентував увагу на відсутності в посвідчувальному написі запису про те, що заповіт власноручно підписаний заповідачем (прізвище, ім'я, по батькові заповідача) та свідками у присутності особи, уповноваженої посвідчувати заповіти, а також про встановлення особи заповідача та свідків встановлено, перевірку їх дієздатності.
6. Також зазначав, що відповідно до довідок № 442 та № 62/1 від 29 травня 2018 року, виданих комунальним закладом «Канівський центр первинної
медико-санітарної допомоги Канівської районної ради» ОСОБА_4 хворіла протягом останніх п'яти років та за станом здоров'я потребувала постійної сторонньої допомоги, була нездатна до самообслуговування. Їй був встановлений діагноз: церебральний атеросклероз, стареча слабоумість, хронічна десциркуляторна енцефалопатія II-III ступенів, вестибуло-атактичний цефалгічний синдром, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність ІІ-ІІІ ступенів.
7. Вважав, що внаслідок наведених вище хвороб ОСОБА_4 не могла розуміти значення своїх дій та не могла керувати ними на час складання заповіту від 23 травня 2017 року, а тому складений останньою заповіт підлягає визнанню недійсним, оскільки заповідач не мала вільного волевиявлення під час його укладення внаслідок хвороб, а також не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
8. У жовтні 2018 року він звернувся до приватного нотаріуса Канівського районного нотаріального округу Стеблини Є. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, але отримав відмову, у зв'язку з тим, що є інший заповіт від 23 травня 2017 року, складений на ім'я ОСОБА_2 . За оспорюваним заповітом відповідачці було видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом, які підлягають визнанню недійсними.
9. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог,
ОСОБА_1 просив суд: визнати заповіт від 23 травня 2017 року, складений ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений Чернишівською сільською радою Канівського району Черкаської області, недійсним; визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є. В., яке зареєстроване в реєстрі № 1217 ННК № 169223 23 вересня 2018 року та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є. В., яке зареєстроване в реєстрі № 1219 ННК № 169224 23 вересня 2018 року.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
10. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області
від 21 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
11. Визнано заповіт, складений 23 травня 2017 року ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений Чернишівською сільською радою Канівського району Черкаської області, недійсним.
12. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом в спадковому реєстрі, посвідчене 23 вересня 2018 року приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Черкаської області
Стеблиною Є. В., яке зареєстроване в реєстрі № 1217, ННК № 169223.
13. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом в спадковому реєстрі, посвідчене 23 вересня 2018 року приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Черкаської області
Стеблиною Є. В., яке зареєстроване в реєстрі № 1219, ННК № 169224.
14. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 1 473,20 грн.
15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дані медичної документації, результати проведення судових експертиз, які містять чіткий, конкретний та категоричний висновок щодо психологічного стану заповідача на час складання заповіту дають підстави для висновку, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання заповіту від 23 травня 2017 року виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим психоорганічним синдромом (F 0.9 за МКХ-10) і за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. З огляду на те, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , видані їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом підлягають визнанню недійсним.
16. Додатковим рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хорошун О. В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.
17. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 48 699,80 грн.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
18. Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 березня 2025 року залишено без змін.
19. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх доказів та правових підстав для визнання оспорюваного заповіту та свідоцтв про право на спадщину недійсними, оскільки заповідач не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
20. Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21. 02 жовтня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 березня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 204/5127/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 308/15679/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц, від 10 листопада 2019 року у справі № 1527/19998/12 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання заповіту недійсним стала недостовірна, фіктивна медична документація.
24. Заявниця зауважує, що між позивачем та ОСОБА_4 відсутні родинні стосунки, ОСОБА_1 ніколи догляд за ОСОБА_4 не здійснював, він був сторонньою особою для останньої та не мав права на отримання інформації про стан її здоров'я та відповідних медичних довідок. Такі медичні довідки були визнані нечинними у мотивувальній частині рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 липня 2021 року у справі № 697/67/20. Акцентує увагу на встановлених у зазначеній справі обставинах, що з липня 2016 року жодної медичної документації відносно ОСОБА_4 не було складено, в умовах стаціонару Канівської центральної лікарні вона не лікувалася, на обліку у лікаря-психіатра не перебувала, медичної картки ніколи не мала.
25. Вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки показам свідків та висновкам судових експертиз, не урахували наявні розбіжності у показах та використання експертами фіктивних медичних документів. Посилається на недобросовісні дій ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
27. Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 697/2446/18, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
28. 12 листопада 2025 року матеріали цивільної справи № 697/2446/18 надійшли до Верховного Суду.
29. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 березня
2025 року, додаткового рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2025 року, постанови Черкаського апеляційного суду
від 21 серпня 2025 року та додаткової постанови Черкаського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року до завершення перегляду справи в касаційному порядку.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .
31. Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Чернишівської сільської ради, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в домоволодінні по АДРЕСА_1 із своїм сином ОСОБА_5 до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 проживала по АДРЕСА_2 із своєю невісткою ОСОБА_2 .
32. Відповідно до довідки № 1/111, виданої ОСОБА_4 , остання була обстежена ЛКК КЗ «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги Канівської районної ради» 22 липня 2016 року, діагноз «Хронічна атеросклеротична дисцикуляторна енцефалопатія II-III ст., виражений вестибуло-атактичний синдром. Деформуючий остеохондроз колінних та дрібних суглобів». За станом здоров'я потребує допомоги і стороннього догляду, нездатності до самообслуговування. Довідка видавалася терміном на 1 рік (вих. № 1/111 від 22 липня 2016 року), підписана головою та членами ЛКК Ханько Л. С. , Василегою Н. I. , Атаманюком А. Ф .
33. Згідно з довідкою КЗ «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги Канівської районної ради» № 442 від 29 травня 2017 року, яка була видана ОСОБА_4 , 1924 року народження, яка проживала в с. Черниші Канівського району, про те, що вона дійсно хворіє протягом 5-ти років та за станом здоров?я потребує постійної сторонньої допомоги, нездатна до самообслуговування. Вказано діагноз: «Церебральний атеросклероз, стареча слабоумість. Хронічна атерослеротична та дисцикуляторна енцефалопатія, вестибуло-тактичний, цефалгічний синдром». Довідка була видана за місцем вимоги, підписана дільничним лікарем, лікарем загальної медицини Атаманюком А. Ф .
34. Відповідно до довідки КЗ «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги Канівської районної ради» №1/62 (№62/1) від 29 травня 2017 року, яка була видана ОСОБА_4 , остання була обстежена ЛКК КЗ «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги Канівської районної ради» 29 травня
2017 року. Встановлено діагноз: «Церебральний атеросклероз, стареча слабоумість. Хронічна дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІП ст.
Вестибуло-атактичний, цефалгічний синдром. Ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність ІІ-В ст.». За станом здоров'я потребує стороннього догляду та нездатна до самообслуговування. Довідка видана для пред'явлення за місцем роботи, підписана головою ЛКК Ханько Л. С. та членами ЛКК Василегою Н. І., Атаманюком А. Ф .
35. Відповідно до довідки №4/172, виданої ОСОБА_4 , остання була обстежена ЛКК КЗ «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги Канівської районної ради» 01 вересня 2017 року (вих. №4/172 від 01 вересня
2017 року) з діагнозом «Хронічна дисциркуляторна енцефалопатія з вираженим вестибуло-атактичним синдром. Деформуючий остеохондроз колінних суглобів III ст. Ішемічна хвороба серця Атеросклеротичний кардіосклероз СН-2». За станом здоров'я потребує сторонньої допомоги, стороннього догляду та нездатності до самообслуговування. Довідка видавалася терміном на 1 рік, була підписана головою ЛКК Ханько Л. С. , членами ЛКК Василегою Н. І. , Атаманюком А. Ф .
36. З листа Канівської центральної районної лікарні від 23 листопада 2018 року №4496/0103 вбачається, що ОСОБА_4 померла на дому, у зв'язку з чим лікарське свідоцтво про смерть було видане Канівським центром ПМСД, інша юридична особа - головний лікар Андрон В .Р. , у володінні закладу знаходиться амбулаторна карта ОСОБА_4 . За даними обліку перебування хворих у стаціонарах, ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні в Канівській ЦРЛ з 2013 року по 2018 рік не перебувала.
37. Згідно з відповіддю КНП «Канівська ЦПМСД» №1521/01-03 від 05 грудня 2018 року, амбулаторна медична картка в КНП «Канівський ЦПМСД» відсутня. Суду надано додаток до амбулаторної медичної картки 3314.
38. З інформації, яка надалася фельдшером с. Черниші та с. Піщальники Канівського району, вбачається, що у фельдшерських пунктах в с. Черниші та
с. Піщальники амбулаторної карти на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в наявності немає.
39. Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 була заведена 21 березня 2018 року приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є. В. за №15/2018, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі, сформованим 21 березня 2018 року за
№ 51303247, та копією спадкової справи № 15/2018.
40. За життя ОСОБА_4 склала два заповіти.
41. Згідно із заповітом, складеним 23 грудня 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за № 5584, посвідченим приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Стеблиною Є. В., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , попередньо ознайомлена з правовими наслідками недодержання при вчиненні вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи вільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, не страждаючи на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті цього правочину, не обмежена у встановленому порядку, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належне їй на праві особистої приватної власності майна, що складається з земельної ділянки, площею - 4,02 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в межах Чернишівської сільської ради Канівського району Черкаської області господарства, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зазначеному заповіті зазначено, що заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_4 , заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_4 і власноруч підписаний нею об 11-ій годині 00 хвилин у присутності нотаріуса.
42. Відповідно до заповіту, складеного 23 травня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 10, посвідченого секретарем Чернишівської сільської ради Канівського району Черкаської області ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і психічного на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: все своє рухоме і нерухоме майно, що буде їй належати на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, що вона за законом буде мати, заповіла ОСОБА_2 , 1954 року народження. У зазначеному заповіті також вказано про те, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 не може сама прочитати текст заповіту, заповіт посвідчений в присутності свідків: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Заповіт підписаний власноручно ОСОБА_4 та вголос прочитаний свідками та підписаний ними. Особу заповідача та свідків встановлено, дієздатність їх перевірено.
43. Згідно з матеріалами спадкової справи, 21 березня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , до нотаріуса звернувся
ОСОБА_1 (заява № 51), який зазначив, що спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , він приймає. Крім того, 22 серпня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , до нотаріуса звернулася
ОСОБА_2 (заява № 161), яка також зазначила, що спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_4 вона приймає.
44. Відповідно до постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 257/02-31 від 16 жовтня 2018 року, виданої приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є .В., у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,0195 га, кадастровий
№ 7122089200:01:001:0062, цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Канівський район, Чернишівська сільська рада, яка залишилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , відмовлено, у зв'язку з тим, що останній заповіт, посвідчений Чернишівською сільською радою Канівського району Черкаської області, 23 травня 2017 року, за реєстровим № 10, був складений на все рухоме і нерухоме майно, попередній заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є. В., 23 грудня 2008 року, за реєстровим № 5584, скасовується. Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України нотаріусом 19 вересня 2018 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 4,0195 га, кадастровий № 7122089200:01:001:0062, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Канівський район, Чернишівська сільська рада, згідно з волею спадкодавця на ім'я відповідача - ОСОБА_2 .
45. Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі № 1217, виданого 19 вересня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_2 прийняла спадщину, яка складається, з земельної ділянки площею - 1.1900 га, кадастровий № 7122089200:01:001:0403, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Канівський район, Чернишівська сільська рада, яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія
ЯЛ №299128, виданого Канівською районною державною адміністрацією,
22 вересня 2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011078600075, 15 жовтня 2010 року.
46. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку
№ НВ-02031722018, виданим Канівською районною державною адміністрацією Черкаської області 13 вересня 2018 року, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, не зареєстровані. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Експлікація земельних угідь: сіножаті - 1,1900 га.
47. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 вересня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі № 1219, ОСОБА_2 прийняла спадщину, яка складається, з земельної ділянки площею - 4.0195 га, кадастровий № 7122089200:01:001:0062, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Канівський район, Чернишівська сільська рада, яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія
ЯЛ №168375, виданого Канівською районною державною адміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 8, 27 вересня 2004 року.
48. Реєстрація права власності ОСОБА_4 на вищезазначену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена
17 вересня 2015 року Канівським міськрайонним управління юстиції, право власності зареєстровано за № 11276519, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 731007871220.
49. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку
№ НВ- 0002031672018, виданим Канівською районною державною адміністрацією Черкаської області 13 вересня 2018 року, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, не зареєстровані. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Експлікація земельних угідь: рілля - 4,0195 га.
50. Згідно із заявою ОСОБА_2 про злочин по факту шахрайства та підробки медично довідки, з липня 2016 року після смерті чоловіка вона доглядала свою 93-річну свекруху ОСОБА_4 та отримувала соціальну допомогу до догляду. 07 липня 2017 року їй повідомили, що вона має поновити довідку, у зв'язку з чим звернулася до дільничного терапевта Атаманюка А. Ф. , який заявив, що зазначена довідка за № 1/62 по протоколу №69 була отримана 29 травня 2017 року ОСОБА_1 , який пред'явив оригінал заповіту на себе від заповідача ОСОБА_4 . Діагнози, які вказані у зазначеній довідці, не відповідають дійсності, зроблені без огляду лікарів і консультації спеціалістів, а саме - психіатра. Довідка була отримана депутатом селищної ради
ОСОБА_1., яка потрібна йому для здійснення шахрайських дій, а саме визнання заповіту від 23 травня 2017 року, посвідченого секретарем Чернишівської сільської ради в присутності двох свідків, нікчемним. Просила перевірити факти шахрайства та підробки медичної довідки, якими отримувач ОСОБА_1 та лікарі комісії ЛКК Ханько Л. С. , Василега Н. І. , Атаманюк А. Ф. намагалися зробити за поставленим діагнозом «стареча слабоумість» абсолютну неспроможність особи у момент вчинення правочину 23 травня 2017 року розуміти значення своїх дій. В діях комісії вбачала ознаки злочину, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України, - службове підроблення.
51. З листа ГУНП в Черкаській області від 03 серпня 2017 року за вих.
№ 20-Т-773кц, адресованого ОСОБА_2 , вбачається, що за відомостями, вказаними у її зверненні Канівським ВП Золотоніського ВП ГУНП в Черкаській області проводилася перевірка відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». У ході перевірки слідчим відділом Канівського
ВП Золотоніського ВП ГУНП ознак кримінального правопорушення не виявлено і підстав внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вбачається, оскільки порушені у зверненні питання не відносяться до компетенції органів Національної поліції, їх вирішення можливе лише в судовому порядку, між сторонами мають місце цивільно-правові відносини. Також проінформовано відповідачку, що вона має право на ознайомлення з матеріалами перевірки за зверненням, а в разі незгоди з результатами проведеної перевірки та прийнятими рішенням, оскаржити його в порядку, передбаченому статтями 303-308 Кримінального процесуального кодексу України.
52. Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 139 від 17 березня 2020 року, експертна комісія прийшла до висновку, що на час укладення заповіту 23 травня 2017 року у ОСОБА_4 виявлялися прояви органічного психічного розладу: амнестичної форми судинної деменції (недоумства), через що на вказаний період часу вона не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
53. У вказаному висновку також зазначено про те, що згідно з вкладишем до амбулаторної карти № НОМЕР_1 відмічалися скарги підекспертної на загальну слабкість, головний біль, головокружіння, втрату пам'яті. Покази свідка ОСОБА_13 про те, що за 2 роки до смерті у підекспертна йшла з дому і син шукав її. Ще її (підекспертну) переймала її (свідка) мати. З 2016 року по 2018 роки бачила ОСОБА_4 , коли були вибори, за неї голосував її син, «... розказувала, що якісь хлопці покрали у неї піджаки». Згідно з поясненнями ОСОБА_14 , бувало, що підекспертна блукала по селу, не знала як дійти до своєї хати, одного разу зустріла її на іншому кінці села і вивела її на дорогу, де вона вже знала куди йти, «… заблужувалася і блукала по селу». Згідно з поясненнями ОСОБА_15 , було так, що ОСОБА_4 йшла по дорозі від своєї хати, нічого не казала, нічого не пояснювала і він відводив її додому. Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_16 , люди із села (а село у них маленьке) приводили її додому, бо вона блукала, запитували у неї чи знає де вона, а вона казала, що не знає. Згідно з показами свідка ОСОБА_17 , коли вона працювала продавцем у магазині, то син підекспертної намагався проходити без черги, бо не міг залишити матір саму вдома. Був випадок, коли побачила як вийшла баба ОСОБА_18 ( ОСОБА_4 ). Знаючи, що дядя ОСОБА_19 шукає її, завернула і сказала, що треба вертатися по дорозі додому. Вона не розуміла куди йде. Казала, що вона (ОСОБА_17) її няня і веде її додому. Повідомляла, що син підекспертної на 5 хвилин не міг вийти на город, що цього було досить, щоб підекспертна втекла з дому, що вона була «потеряною», у неадекватному стані. Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_20 , коли син закривав підекспертну у хаті, вона вибивала двері, кричала, щоб пустили. Покази листоноші ОСОБА_21 свідчили про те, що син показував підекспертній, де розписуватися за пенсію, що вона плуталася у купюрах. Наведені покази свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 клінічно достовірно вказують на хворобливі порушення регуляції поведінки підекспертної, виражені зміни її психіки, які досягали рівня деменції (недоумства) з грубими розладами пам?яті, проявами амнестичної дезорієнтації, з маячними ідеями обкрадання (говорила, що якісь хлопці покрали у неї піджаки), називала продавщицю магазину своєю няню, яка веде її додому, про грубі розлади її адаптаційних можливостей і соціального функціонування.
54. Експертна комісія критично віднеслась до пояснень свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , що сама підекспертна була ініціатором посвідчення заповіту, що вона обговорювала з дочкою питання відносно заповіту на землю, що це була «старенька, слабенька жінка, завжди охайна, усміхнена, привітна». У наведених показах ОСОБА_12 та ОСОБА_11 відмічені характерні для судинних хворих елементи зовнішньої збереженості впорядкованої поведінки у звичних домашніх умовах, що маскувало прояви психічних розладів.
55. Також судово-психіатрична експерта комісія критично віднеслася до довідок лікарняно-консультативної комісії Канівського центру первинної медико-санітарної допомоги, які надавалися 22 липня 2016 року до складання заповіту та 29 травня 2017 року і 01 вересня 2017 року, після його складання. У зв?язку з тим, що вказані у довідках діагнози, в тому числі «стареча слабоумість», були встановлені без обстеження підекспертної лікарями ЛКК та лікарем загальної практики сімейної медицини та без опису її психічного стану, окрім скарг на головний біль, головокружіння, втрату пам?яті, які відмічені у вкладиші до амбулаторної карти № 3314 від 22 липня 2016 року до складання оспорюваного заповіту. Тому судово-психіатрична експертна комісія не використовувала вказані довідки ЛКК для аргументації діагностичних даних і експертних висновків.
56. У зв'язку з незгодою з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у цивільному провадженні, відповідачкою було заявлено клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизу, на вирішення якої поставлено питання: 1. На які загальні захворювання страждала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в момент складання заповіту 23 травня 2017 року? 2. Чи вплинули можливі у ОСОБА_4 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 , загальні захворювання на можливість здійснення нею активних цілеспрямованих дій на момент складання заповіту 23 травня 2017 року, чи могла ОСОБА_4 23 травня 2017 року підписувати документи, чути та розуміти прочитаний вголос текст? 3. Чи страждала ОСОБА_4 на будь-який психічний розлад в момент складання заповіту 23 травня 2017 року? 4. Чи могло вплинути погіршення зору у ОСОБА_4 з урахуванням віку на її здатність орієнтуватися в просторі на місцевості? 5. Чи знаходилася ОСОБА_4 в стані абсолютної неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення правочину, тобто під час складення та посвідчення заповіту
23 травня 2017 року?
57. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 687 від 03 липня 2023 року, експертна комісія ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» зазначила, що відповіді на питання № 1, 2, 4 знаходиться поза межами компетенції судово-психіатричного експерта. Відповідь на питання № 3: у період часу, до якого відноситься складання заповіту 23 травня 2017 року, ОСОБА_4 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим психоорганічним синдромом
(F 0.9 за МКХ-10). Відповідь на питання № 5: у період часу, до якого відноситься складання заповіту 23 травня 2017 року, ОСОБА_4 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
58. У наведеному висновку також зазначено про те, що згідно з наданою медичною документацією підекспертна тривалий час перебувала під спостереженням сімейного лікаря з приводу атеросклеротичного ураження судин головного мозку. 15 липня 2016 року оглядалась лікарем на дому, надавала скарги на загальну слабкість, головні болі, запаморочення, втрату пам'яті; з діагнозом: «Хронічна атеросклеротична дисциркуляторна енцефалопатя другого-третього ступеню, виражений вестибуло-атактичний синдром, деформуючий остеоартроз колінних і дрібних суглобів», вона направлялася на лікарсько-консультаційну комісію, якою, відповідно до наданого протоколу ЛКК № 76, оглядалась 22 липня 2016 року та їй встановлювався діагноз: «Хронічна дисциркуляторна енцефалопатія другого-третього ступеню, виражений вестибуло-атактичний, цефалгічний синдроми, деформуючий остеоартроз колінних і дрібних суглобів», було видано довідку терміном на один рік, що за станом здоров?я вона потребує постійного стороннього догляду та нездатна до самообслуговування. Повторно оглядалась лікарем на дому
31 серпня 2017 року та їй встановлювався діагноз: «Хронічна атеросклеротична дисциркуляторна енцефалопатія другого-третього ступеню, виражений вестибуло-атактичний синдром. Деформуючий остеоартроз колінних та дрібних суглобів. Ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз. Серцева недостатність, друга стадія». Відповідно до протоколу засідань ЛКК № 121
від 01 вересня 2017 року встановлювався вищезазначений діагноз та видавалась довідка, що вона за станом здоров?я потребує постійного стороннього догляду та нездатна до самообслуговування. Клінічна картина дисциркуляторної енцефалопатії другого-третього ступеню визначається наявністю когнітивних, мнестичних, дискоординаційних порушень.
Позиція Верховного Суду
59. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
60. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
61. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
62. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
63. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
64. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
65. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
66. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
67. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
68. Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
69. Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
70. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
71. За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
72. Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
73. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
74. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
75. Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).
76. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
77. За змістом частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
78. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17).
79. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
80. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
81. В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (постанова Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).
82. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
83. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
84. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
85. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
86. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
87. У справі, що переглядається в касаційному порядку, за клопотанням кожної із сторін було призначено та проведено відповідну посмертну судово-психіатричну експертизу та повторну посмертну судово-психіатричну експертизу.
88. Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №139 від 17 березня 2020 року на час укладення заповіту 23 травня 2017 року у ОСОБА_4 виявлялися прояви органічного психічного розладу: амнестичної форми судинної деменції (недоумства), через що на вказаний період часу вона не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
89. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 687 від 03 липня 2023 року, наданого у порядку проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, у період часу, до якого відноситься складання заповіту 23 травня 2017 року, ОСОБА_4 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим психоорганічним синдромом
(F 0.9 за МКХ-10) та за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
90. Надавши належну правову оцінку зазначеним вище висновкам судових експертиз, урахувавши чіткість, конкретність та категоричність наданих у них відповідям на поставлені судом питання щодо психічного стану заповідачки на час складання заповіту, їх узгодженість з іншими наявними у матеріалах справи доказами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для висновку щодо недійсності оспорюваного заповіту та виданих на його підставі свідоцтв про право на спадщину.
91. Колегія суддів враховує, що фактично доводи касаційної скарги відповідачки зводяться до того, що зазначені вище висновки судово-психіатричних експертиз є необґрунтованими, оскільки зроблені на підставі недостовірної, фіктивної медичної документації ОСОБА_4 .
92. Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
93. Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (частина друга статті 113 ЦПК України).
94. Повторна експертиза призначається,коли є сумніви у правильності висновку експерта,пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним,коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язкуз чим суд має обговорити питанняпро призначення додаткової або повторної експертизизалежно від обставин справи (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
95. Процесуальним законом передбаченодві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експертасуперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (постанова Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/19).
96. У постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17 зауважено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
97. Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
98. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що результати проведених у справі посмертної судово-психіатричної експертизи та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи цілком узгоджуються, як між собою, так і з іншими дослідженими судами доказами. Висновки судових експертиз містять чіткі відповіді на всі питання, поставлені перед експертами, які входять до компетенції судово-психіатричного експерта, надані з урахуванням інших наявних у матеріалах справи доказів та узгоджуються із дослідницькою частиною. За результатами проведення як первинної судово-психіатричної експертизи, так і в повторної експертизи висновок щодо психічного стану ОСОБА_4 у період складання оспорюваного заповіту є категоричним та не викликає обґрунтованих сумнівів.
99. Крім того, з урахуванням доводів відповідачки щодо фіктивності наданої експертам медичної документації, апеляційним судом обґрунтовано звернуто увагу, що у висновку судово-психіатричного експерта №139 від 17 березня 2020 року експерта комісія не брала до уваги частину такої документації, з посиланням на час та обставини її складання, зокрема зауважила про відсутність даних проведення обстеження підекспертної лікарями ЛКК, лікарем загальної практики сімейної медицини, відсутність опису її психічного стану, зокрема оскаржуваних ОСОБА_2 довідок ЛКК Канівського центру первинної медико-санітарної допомоги Канівської районної ради про стан здоров'я ОСОБА_4 № 1/111 від 22 липня 2016 року, № 62/1 від 29 травня 2017 року, № 1/62 від 29 травня 2017 року, довідку дільничного лікаря сімейної медицини КЗ «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської районної ради Атаманюка А. Ф. від 29 травня 2017 року № 442.
100. Посилання відповідачки на наявність преюдиційних обставин нечинності виданих ОСОБА_1 медичних довідок щодо стану здоров'я ОСОБА_4 , встановлених у справі № 697/67/20, були правильно відхилені судами попередніх інстанцій. Колегія суддів зауважує, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 до КЗ «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської районної ради, про визнання висновку ЛКК Комунального закладу «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» незаконним та довідок недійсними у справі № 697/67/20, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції наголошували, що оспорювана ОСОБА_2 медична документація є одним з доказів при розгляді справи щодо визнання заповіту та свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, а тому підлягає оцінці поряд з іншими доказами саме у справі, що переглядається в касаційному порядку.
101. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
102. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів.
103. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
104. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
105. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та оцінки доказів у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі.
106. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц,
від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
107. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
108. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
109. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
110. Водночас, касаційна скарга не містить самостійних доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, а тому, з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не перевіряє висновки судів попередніх інстанцій у цій частині.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області
від 21 березня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 21 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович