17 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/11/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
офісу ГП - Пономаренко А.Є.
відповідача - 1 - не з'явився
відповідача - 2 - Нечитайленко О.В.
третьої особи - 1 - не з'явився
третьої особи - 2 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ Центр"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Козир Т.П., Скрипка І.М.)
за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави
до: 1. Вишгородської міської ради,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ Центр"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Державний реєстратор Сквирської міської ради Гузь А.Г.
2. Державний реєстратор Комунального підприємства "Добробут" Лєйман І.Є.
про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсними рішення та договору оренди, скасування рішень державного реєстратора та повернення земельної ділянки
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 02.01.2023 заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор, Позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави до Вишгородської міської ради (далі - Вишгородська міськрада, Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ Центр" (далі - ТОВ "КВ Центр", Відповідач-2, Скаржник), у якому просив суд усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом:
- визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 № 29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міськради від 23.02.2006 № 102;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міськрадою та ТОВ "KB Центр" (далі - Договір оренди);
- скасування рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201;
- скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства "Добробут" Лєйман І.Є. від 10.10.2017 за індексним номером 37488365 про реєстрацію за ТОВ "КВ Центр" права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201;
- повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння ТОВ "КВ Центр" на користь територіальної громади міста Вишгород.
1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка відведена в оренду за рахунок земель водного фонду під забудову, що суперечить положенням Земельного і Водного кодексів України. Рішення Вишгородської міськради від 25.03.2006 № 29/15 прийнято, а Договір оренди укладено всупереч вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим вказане рішення (в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міськради від 23.02.2006 № 102) та укладений на його підставі договір підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка - поверненню у розпорядження і користування за цільовим призначенням власнику з одночасним скасуванням державної реєстрації права оренди.
Також Прокурор зазначив про порушення вимог чинного законодавства під час безпідставного збільшення площі орендованої земельної ділянки з 4,0354 га до 9,5354 га.
Щодо наявності правових підстав для скасування рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 про зміну площі земельної ділянки Прокурор зазначає, що рішення про державну реєстрацію права користування Відповідачем-2 спірною земельною та внесення змін щодо її площі з 4,0354 га на 9,5354 га підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до статей 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, статей 79, 152 Земельного кодексу України, статей 4, 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Також Прокурор встановив, що будь-яких змін до Договору оренди в частині змін площі орендованої земельної ділянки сторони не вносили, відповідні зміни у Поземельній книзі відсутні, жодні дії щодо зміни площі спірної земельної ділянки з 4,0354 га на 9,5354 га Державними кадастровими реєстраторами не вчинялись.
Як наслідок, є безпідставною і реєстрація за ТОВ "КВ Центр" права оренди спірної земельної ділянки.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.04.2023 позов задоволено повністю.
2.1. Рішення аргументоване тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду. Рішенням Вишгородської міськради від 25.03.2006 № 29/15 та укладеним на його підставі Договором оренди, всупереч вимогам статей 59, 60, 61 Земельного кодексу України та статей 4, 85, 88, 89 Водного кодексу України земельну ділянку водного фонду надано у користування TOB "КВ Центр" з метою її забудови.
Крім того, відповідно до акта за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Сквирської міської ради Київської області Гузя А.Г. від 11.11.2021, Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор, всупереч вимог статті 79 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зареєстрував зміни до речового права оренди TOB "КВ Центр" на спірну земельну ділянку площею 9,5354 га за відсутності будь-яких внесених змін до Договору оренди.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі № 911/11/23 рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 скасовано, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Провадження у справі №911/11/23 за позовною вимогою про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 року між Вишгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "KB Центр" закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині в задоволенні позову відмовити."
2.3. Постанова обґрунтована тим, що Прокурор пред'явив позов держави (в особі прокурора) до неї самої (в особі Вишгородської міської ради). Заявлення вимоги про визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 № 29/15 про затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 № 102 є неефективним способом захисту.
Щодо позовних вимог у частині визнання недійсним Договору оренди суд зазначив, що рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2016 справі № 911/1863/16 в задоволенні аналогічного позову відмовлено повністю.
Інші позовні вимоги суд апеляційної інстанції оцінив як похідні.
2.4. Постановою Верховного Суду від 12.11.2024 частково задоволено касаційну скаргу Прокурора, постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до цього ж суду.
При цьому суд касаційної інстанції вказав на відсутність підстав для закриття провадження у справі з огляду на відсутність необхідних для цього передумов (тотожність одночасно і суб'єктного складу, і предмета, і підстав позову у цій справі № 911/11/23 та у справі № 911/1863/16).
Також Верховний Суд виснував, що апеляційний господарський суд не дослідив обставин формування спірної земельної ділянки та, як наслідок, наявності підстав для внесення відповідних реєстраційних змін державним реєстратором Гузь А.Г.
2.5. За наслідками нового апеляційного розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 змінено рішення Господарського суду Київської області та викладено його резолютивну частину у такій редакції:
"1. Позовні вимоги Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави до Вишгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ Центр" про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, у зв'язку з чим:
2.1. Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства "Добробут" Лєйман І.Є. від 10.10.2017 року за індексним номером 37488365 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "КВ Центр" права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201;
2.2. Скасувати рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 року за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.
2.3. Повернути земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ Центр" на користь територіальної громади міста Вишгород.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити".
2.6. При цьому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним рішення Вишгородської міськради (як таке, що вже виконане) та про визнання недійсним Договору оренди (у зв'язку з нікчемністю цього договору в силу закону).
2.7. З такою постановою не погодилося ТОВ "КВ Центр" та оскаржило її у касаційному порядку.
3. Розгляд справи Верховним Судом. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 01.04.2025 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїй касаційній скарзі ТОВ "КВ Центр" просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Прокурора у повному обсязі.
3.3. У якості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач-2 зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15, від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15, від 30.05.18 у справі № 367/2271/15, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15, від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.
3.4. Підставами касаційного оскарження, визначеними пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "КВ Центр" вказує неврахування судом наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України та доводить відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави у цій справі № 911/11/23.
3.5. 16.04.2025 до Верховного Суду від Скаржника надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 446/478/19, викладених у постанові від 22.01.2025, яка оприлюднена після подання касаційної скарги.
3.6. Прокурор та інші учасники справи не скористалися правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.
3.7. У отриманих Судом 09.05.2025 додаткових поясненнях Прокурора зазначається про неподібність та нерелевантність спірних правовідносин, що виникли у цій справі № 911/11/23 та у справі № 446/478/19, з огляду на змістовний, суб'єктний та об'єктний критерії.
3.8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2025 касаційне провадження було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/906/23.
03.09.2025 Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову у справі № 911/906/23, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 11.11.2025.
3.9. 20.11.2025 касаційне провадження поновлено та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 17.12.2025. Одночасно з цим учасникам справи запропоновано у строк до 08.12.2025 надати свої письмові пояснення з урахуванням правової позиції, сформованої у постанові Великою Палатою Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
3.10. Прокурор у наданих Суду поясненнях зазначає про нерелевантність правовідносин у справі № 911/906/23 та у справі, що розглядається.
3.11. ТОВ "КВ Центр" у наданих поясненнях просить Суд відмовити Прокурору у задоволенні його позовної заяви.
3.12. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, а також врахування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/906/23 при прийнятті судового рішення, колегія суддів розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Вишгородської міськради від 23.02.2006 № 102 "Про будівництво комплексу інженерних споруд Набережної у м. Вишгороді", яким було погоджено ТОВ "Фірма КВ Центр" місце розташування комплексу споруд Набережної на земельній ділянці площею 5,5 га за рахунок земель Вишгородської міської ради по непарній стороні вулиці Набережної у м. Вишгороді. Зокрема пунктом 4 зазначеного рішення виконавчого комітету надано дозвіл ТОВ "Фірма КВ Центр" на виготовлення акта вибору, проекту відводу і грошової оцінки земельної ділянки площею 5,5 га для оформлення землекористування на умовах оренди, а пунктом 5 рішення погоджено після затвердження акту вибору, проекту відводу та грошової оцінки надати замовнику на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку площею 5,5 га для будівництва та експлуатації об'єкта; замовнику укласти з виконавчим комітетом Вишгородської міськради договір оренди земельної ділянки.
4.2. 23.02.2006 між Вишгородською міськрадою (орендодавець) та ТОВ "Фірма КВ Центр" (орендар) було укладено договір оренди землі №324, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони, яка знаходиться у м. Вишгороді по вул. Набережній. Відповідно до пункту 2 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,5 га, у тому числі прилегла зона річки Дніпро.
Договір зареєстровано у Вишгородській міській раді.
4.3. За актом приймання-передачі земельної ділянки від 23.02.2006 орендодавець передав, а орендар прийняв у довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 5,5 га, що знаходиться у м. Вишгороді по вул. Набережній для будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони.
4.4. Матеріали справи містять також копію технічної документації із землеустрою щодо орендованої земельної ділянки площею 5,5 га.
4.5. У подальшому рішенням Вишгородської міськради від 25.03.2006 № 29/15 було затверджено вищезазначене рішення виконавчого комітету Вишгородської міськради від 23.02.2006 № 102 "Про будівництво комплексу інженерних споруд Набережної у м. Вишгороді".
4.6. На підставі вищезазначених рішень № 29/15 та № 102 між Вишгородською міськрадою та TOB "КВ Центр" 31.05.2012 укладено, нотаріально посвідчено та зареєстровано договір оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони по вул. Набережній, 17 у м. Вишгород терміном на 49 років.
Пунктом 2.3 вказаного договору визначено, що земельна ділянка не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню відповідно до цільового призначення.
Згідно пункту 2.1 оскаржуваного Прокурором Договору оренди об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місцерозташування - вулиця Набережна, 17 у місті Вишгороді Київської області, площа - 4,0354 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони, кадастровий номер - 3221810100:01:243:0201.
4.7. У подальшому на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 26.05.2017 № НВ-3209050472017 державним реєстратором комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Лєйман І.Є. 10.10.2017 прийнято рішення за індексним номером 37488365 про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міськради та права оренди ТОВ "КВ Центр" на земельну ділянку площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови та видом використання - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно - розважального комплексу та паркової зони.
4.8. Суди попередніх інстанцій з посиланням на норми статті 125 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату укладення договору), згідно якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, виснували, що право оренди на спірну земельну ділянку у Відповідача фактично виникло лише через 5 років з моменту укладання договору оренди.
4.9. 02.06.2021 на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2021 державним реєстратором Сквирської міської ради Гузем А.Г. прийнято оспорюване Прокурором рішення за індексним номером 58510792 про внесення зміни щодо розміру площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га на 9,5354 га. З наведеного суди попередніх інстанцій зробили висновок, що площа спірної земельної ділянки (4,0354 га) внаслідок таких реєстраційних дій збільшилася на 5,5 га, при цьому земельні ділянки площею 4,0354 га та 5,5 га є різними об'єктами речових прав.
4.10. Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 площею 9,5354 га відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
4.11. У оскаржуваних судових рішеннях зазначено про відсутність будь-яких доказів проведення земельних торгів задля набуття Відповідачем права оренди спірної земельної ділянки. Як наслідок, суд апеляційної інстанції виснував про нікчемність оскаржуваного Прокурором договору оренди земельної ділянки та, у зв'язку з цим, про відмову у позові в частині визнання його недійсним.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. З матеріалів справи вбачається, що після подання ТОВ "КВ Центр" касаційної скарги у цій справі № 911/11/23 (07.03.2025) Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено та оприлюднено постанови від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
Так у справі № 446/478/19 товариство пред'явило позов до міської ради та фізичної особи про визнання недійсним рішення міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку у зв'язку встановленням обставин накладання на земельну ділянку смуги відведення залізниці земельної ділянки, яка була передана у власність фізичній особі на підставі оспорюваного рішення міської ради та на яку було видано оспорюваний держаний акт.
У справі № 911/906/23 прокурор в інтересах держави в особі міської ради пред'явив позов до Головного управління Держгеокадастру та товариства з обмеженою відповідальністю про припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку, зобов'язання скасувати її державну реєстрацію та витребування земельних ділянок, оскільки встановив, що Головне управління Держгеокадастру незаконно (повторно) передало у приватну власність у порядку безоплатної приватизації громадянам, які раніше вже реалізували таке право, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які відразу ж були відчуженні останніми товариству. У судовому порядку спірні земельні ділянки вже були витребувані з незаконного володіння товариства на користь держави, проте ухвалені судом рішення не могли бути виконані, оскільки витребувані судом земельні ділянки формально припинили своє існування як окремі об'єкти цивільних прав внаслідок їх об'єднання з іншими земельними ділянками у нову земельну ділянку з новим кадастровим номером.
5.3. Ураховуючи критерії подібності справ, визначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справах № 446/478/19, № 911/906/23 та у справі № 911/11/23, що розглядається, є подібними, тому конкретизовані Великою Палатою Верховного Суду висновки у наведених справах в силу частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.
5.4. Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
5.5. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
5.6. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 Цивільного кодексу України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
5.7. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
5.8. Право власності на землю територіальних громад регулює стаття 83 Земельного кодексу України, відповідно до якої:
- землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (частина перша 1 цієї статті);
- у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону (частина друга вказаної статті).
5.9. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15 та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
5.10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.
5.11. Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
5.12. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
5.13. Як встановлено судами, Прокурором пред'явлено ряд позовних вимог, зокрема і про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння ТОВ "КВ Центр" на користь територіальної громади міста Вишгород.
5.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, але не виключно, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.
5.15. Основна ідея, яка була реалізована Верховним Судом у згаданих судових рішеннях, полягає у тому, що для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв'язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками. Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є неодмінним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).
5.16. Наведені висновки зроблені з урахуванням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV), відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
5.17. Колегія суддів бере до уваги послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що у разі пред'явлення позову про витребування інші способи захисту є неефективними, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є самостійною і достатньою підставою для здійснення (проведення) державної реєстрації речових прав за позивачем. Водночас вказані правові позиції є частково незастосовними до правовідносин, що є подібними встановленим судами у цій справі, оскільки сформульовані за обставин, коли предметом позовної вимоги про витребування були об'єкти речових прав, які існували на момент вирішення такого спору судом. Позовні вимоги фактично стосувалися витребування того самого майна, що і вибуло з володіння власника, й таке витребування мало наслідком повернення усього первісного об'єкта у володіння власника з проведенням відповідної державної реєстрації речового права на підставі судового рішення (що набрало законної сили), що відновлювало обсяг речових прав на спірне майно до стану, який існував до порушення. У такому разі право власності позивачів підлягало захисту шляхом відновлення їх фактичного володіння цим майном внаслідок реєстрації їхніх речових прав на об'єкти, що були предметом позовів та були протиправно зареєстровані безпосередньо за відповідачами.
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
5.18. За обставинами цієї справи № 911/11/23 предметом спору є земельна ділянка площею 9,5354 га, яка фактично включає у себе дві земельні ділянки: 4,0354 га та 5,5 га, які до внесення реєстратором відповідних змін були окремими об'єктами.
В такий спосіб заявлення Прокурором позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки фактично є вимогою про повернення двох окремих земельних ділянок (площами відповідно 4,0354 га та 5,5 га).
Прокурор обґрунтовує невідповідність вимогам закону лише процедури передачі Відповідачу - 2 земельної ділянки 4,0354 га, у той час як законність відчуження права на іншу частину новоутвореної земельної ділянки в рамках цієї справи не оскаржується.
Всупереч цьому судами попередніх інстанцій не надано оцінки вказаним обставинам та належним чином не обґрунтовано належність способу захисту у вигляді витребування всієї земельної ділянки площею 9,5354 га, а не лише тієї частини, що накладається на землі водного фонду. Тобто Прокурор має довести, яка саме земельна ділянка та в яких межах накладається на земельну ділянку, що не може бути передана в оренду. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 справі № 446/478/19 та у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ТОВ "КВ Центр" буде позбавлене права оренди не тільки на спірну частину земельної ділянки, а й на ту, яка не є спірною і правомірність оренди якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним пункт 125 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 справі № 446/478/19).
5.19. За наведених обставин, задовольняючи відповідну позовну вимогу, судам необхідно було дослідити та встановити обставини законності відчуження прав на кожну з цих ділянок окремо. Адже обставини набуття Відповідачем-2 в оренду вказаних земельних ділянок, нормативно-правове регулювання підстав такого набуття тощо є відмінними та підлягали окремому розгляду.
5.20. Проте суди попередніх інстанцій зосередилися здебільшого на обставинах законності/незаконності реєстраційних змін відомостей про спірний об'єкт та зазначили про безпідставність набуття Відповідачем-2 права на земельну ділянку площею 4,0354 га. При цьому обставини передачі в оренду земельної ділянки площею 5,5 га залишилися поза увагою суду, хоча і ухвалено рішення про її повернення у складі новоутвореної земельної ділянки.
5.21. В такий спосіб під час нового розгляд справи судам необхідно оцінити правомірність втручання у право користування Відповідача-2 обома земельними ділянками з урахуванням критеріїв, напрацьованих Європейським судом з прав людини, зокрема у 1 Протоколі до Конвенції.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справах № 446/478/19 та № 911/906/23 зауважила, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
5.22. Так у справах ЄСПЛ "Дроздик та Мікула проти України" (Drozdyk and Mikula v. Ukraine) від 24.10.2024, "Кулик проти України" (Kulyk v. Ukraine) від 09.05.2025 визнано втручання у права заявників за обставин, подібних до обставин у цій справі 911/11/23, що також підлягає оцінці судами під час нового розгляду справи.
5.23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
Так згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5.24. У справі № 911/11/23, що розглядається, суди при вирішенні спору не встановили обставин, які за правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у справах № 911/906/23, № 446/478/19, підлягають встановленню при вирішенні спору у подібних правовідносинах, зокрема в яких саме межах орендовані ТОВ "КВ Центр" земельні ділянки накладаються на прибережну захисну смугу; ефективності обраного Прокурором способу захисту порушених прав держави за встановлених у цій справі обставин з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 911/906/23, № 446/478/19; наявності 3 критеріїв, напрацьованих у практиці ЄСПЛ для втручання держави у право ТОВ "КВ Центр" на мирне володіння майном; добросовісності/недобросовісності його поведінки щодо об'єднання земельних ділянок.
5.25. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, пункт 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
5.26. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
5.27. Враховуючи вищевикладене доводи касаційної скарги Відповідача-2 знайшли своє часткове підтвердження, свідчать про невідповідність оскаржуваних судових рішень вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України про законність і обґрунтованість та є достатніми для скасування ухвалених у цій справі рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд по суті до місцевого господарського суду.
5.28. За таких обставин колегія суддів зазначає, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно в повній мірі оцінити наявні у справі документи та матеріали щодо обставин формування спірної земельної ділянки та ухвалити законне та обґрунтоване рішення з урахуванням відповідних висновків.
5.29. Колегія суддів звертає увагу на встановлену статтею 316 Господарського процесуального кодексу України обов'язковість вказівок, що містяться у цій постанові, для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
5.30. Суд зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
5.31. Водночас Верховний Суд відхиляє доводи Скаржника, передбачені пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає про дотримання Прокурором вимог закону щодо представництва інтересів держави у спірних правовідносинах та водночас про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. З огляду на те, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 офіційно оприлюднені відповідно 12.03.2025 та 11.11.2025, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (07.03.2025), суд касаційної інстанції вбачає підстави для застосування положень частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правових висновків Верховного Суду у вказаних справах, що, у свою чергу, зумовлює скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
6.4. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.5. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
6.6. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством прийняти відповідне рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ Центр" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 у справі № 911/11/23 скасувати.
3. Справу № 911/11/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко