17 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 924/880/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
Офісу ГП - Пономаренко А.Є.
позивача - не з'явився
відповідача - 1 - не з'явився
відповідача - 2 - не з'явився
третьої особи - 1 - не з'явився
третьої особи - 2 - не з'явився
третьої особи - 3 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 (у складі колегії суддів: Петухов М.Г. (головуючий), Мельник О.В., Олексюк Г.Є.)
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024 (суддя Гладій С.В.)
за позовом заступника керівника Кам'янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Агро-Ритм"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Форк",
2. ОСОБА_1
3. ОСОБА_2
про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, скасування державної реєстрації земельної ділянки
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. 17.08.2023 Керівник Кам'янець-Подільської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Кам'янець - Подільського району Хмельницької області (далі - Сільрада, Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" (далі - ТОВ "Зарус-Інвест", Відповідач-1, Скаржник), Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Агро-Ритм" (далі - ТОВ "Еко-Агро-Ритм", Відповідач-2) про:
- витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Еко-Агро-Ритм" у комунальну власність Сільради земельної ділянки, яка була з кадастровим номером 6822484100:02:003:0385, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Китайгородської (раніше - Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20905-СГ (далі - спірна земельна ділянка);
- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Держаному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державної реєстрації права власності ТОВ "Зарус-Інвест" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0650, площею 88 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Китайгородської сільської ради, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 2627102268020, номер запису про право власності 47701698, з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Зарус-Інвест" на вказану земельну ділянку;
- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Держаному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0650, площею 88 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Китайгородської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2627102268020, номери записів про інше речове право: 47701702 та 47701699, з одночасним припиненням права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" на вказану земельну ділянку;
- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровими номерами: 6822484100:02:003:0650, площею 88 га, із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки речових прав та їх обтяжень.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.07.2021 у справі №676/197/20, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 07.12.2021, задоволено позов Прокурора та визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20905-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0385) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Вказаним судовим рішенням також витребувано у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0385, в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017р. №22-20905-СГ у власністю ОСОБА_1 .
1.3. Постановою Верховного Суду від 28.06.2023 скасовано вказані рішення першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави земельної ділянки та закрито провадження у справі в частині цих позовних вимог у зв'язку з віднесенням спору до юрисдикції господарського суду.
Проте залишено в силі судові рішення в частині визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017, і тому Прокурор посилається на встановлення у судовому порядку у справі № 676/197/20 того факту, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822484100:02:003:0385 вибула із земель державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто вибула поза волею власника цієї земельної ділянки - держави.
1.4. У подальшому зазначена земельна ділянка зазнавала об'єднання/поділу з іншими ділянками, зміну власників та, в результаті, у складі земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0650 та площею 88 га стала власністю Відповідача-1 та передана останнім в оренду Відповідачу-2 з подальшою державною реєстрацією відповідних речових прав.
1.5. За таких обставин, за доводами Прокурора, є підстави для витребування у комунальну власність земельної ділянки площею 2 га та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0650 площею 88 га та, відповідно, всіх речових прав на неї.
Тобто підставою позову у справі, що переглядається, є штучне об'єднання спірної земельної ділянки з іншими ділянками з метою унеможливлення її повернення законному власнику, оскільки реєстрація нової земельної ділянки, до складу якої увійшла й спірна земельна ділянка, унеможливила таке повернення.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024, позов Прокурора задоволено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, а тому існують всі правові підстави для її витребування з незаконного володіння відповідачів.
2.3. При цьому судами визнано ефективним обраний Прокурором спосіб захисту інтересів держави у вигляді скасування державної реєстрації земельної ділянки та речових прав на неї у відповідних державних реєстрах та витребування її на користь законного власника.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Відповідач-1 просить Суд скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024 (в частині скасування у Державних реєстрах права власності Відповідача-1 на земельну ділянку, права оренди Відповідача-2 на земельну ділянку та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 8 га) і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Прокурора в цій частині.
3.2. Свої доводи Скаржник обґрунтовує ухваленням судами рішень у справі без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме викладених у постановах від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16, від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, від 16.04.2024 у справі № 915/200/21, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржувані Відповідачем-1 судові рішення без змін як такі, що є законними та обґрунтованими.
3.4. Інші учасники справи не скористалися правом надати Суду свої відзиви на касаційну скаргу.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та водночас зупинено виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2024 касаційне провадження було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/906/23.
03.09.2025 Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову у справі № 911/906/23, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 11.11.2025.
4.3. 20.11.2025 касаційне провадження поновлено та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 17.12.2025. Одночасно з цим учасникам справи запропоновано у строк до 08.12.2025 надати свої письмові пояснення з урахуванням правової позиції, сформованої у постанові Великою Палатою Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
4.4. У отриманих Судом поясненнях Прокурора зазначено про застосовність висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/906/23 до правовідносин у цій справі № 924/880/23.
4.5. Інші учасники справи не скористалися правом надати Суду відповідні пояснення.
4.6. Розглянувши у судовому засіданні, яке відбулося 17.12.2025, клопотання ТОВ "Зарус-Інвест" про відкладення судового засідання, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
В обґрунтуванні поданого клопотання ТОВ "Зарус-Інвест" зазначає, що 16.12.2025 товариством подано заяву про припинення представництва, у зв'язку з чим новому уповноваженому представнику необхідно належним чином підготуватися до судового розгляду та повноцінно брати участь у судовому засіданні.
Втім Суд ураховує, що явка ТОВ "Зарус-Інвест" не визнавалася обов'язковою.
Крім того, Відповідач, посилаючись на необхідність часу для підготовки нового представника, не конкретизує, які саме процесуальні дії він має намір вчинити у наступному судовому засіданні (заявлення клопотань, заперечень, пояснень тощо), не обґрунтовує неможливість їх вчинення шляхом подання письмових заяв (пояснень, заперечень) без особистої участі представника в засіданні, а також не доводить, що без відкладення розгляду буде істотно порушено його процесуальні права чи принцип змагальності сторін.
Суд також ураховує, що заміна (припинення) представництва є організаційним питанням сторони, а відтак, негативні наслідки, пов'язані з несвоєчасною організацією представництва, не можуть бути безумовно покладені на суд та інших учасників процесу і не є підставою для зміни встановленого порядку розгляду справи.
Додатково колегія суддів звертає увагу на послідовність поведінки Відповідача-1. Так, у межах справи № 924/1053/23 ТОВ "Зарус-Інвест" також порушувало питання відкладення судового засідання з аналогічних мотивів, однак 17.12.2025 відповідне клопотання було відкликано. Тобто, в іншій справі за обставин зміни представника товариство фактично не наполягало на відкладенні розгляду, що свідчить про суперечливість та непослідовність процесуальної поведінки заявника і не підтверджує об'єктивної необхідності у відкладенні розгляду саме цієї справи.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що наведені у клопотанні доводи не свідчать про наявність підстав, визначених процесуальним законом для відкладення розгляду справи, а тому відповідне клопотання ТОВ "Зарус-Інвест" задоволенню не підлягає.
4.7. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на викладене, а також зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, а також врахування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/906/23 при прийнятті судового рішення, колегія суддів розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20905-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 6822484100:02:003:0385, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.
5.2. На підставі зазначеного наказу ОСОБА_1 27.10.2017 зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку та в цей же день відчужив її за договором купівлі-продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "Форк". Право власності за останнім зареєстровано 29.10.2017.
5.3. У подальшому шляхом об'єднання декількох земельних ділянок, у тому числі ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0385, утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0531 площею 88 га (на підставі технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок від 01.11.2017, розробленої за заявою ТОВ "Форк" товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут землеустрою "Право на землю").
5.4. ТОВ "Форк" на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2017 відчужило вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.12.2017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1402535568224).
5.5. Після цього земельна ділянка за заявою ОСОБА_2 була поділена на дві земельні ділянки площею по 44 га кожна із кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533, що підтверджується інформаційними довідками №194247822 від 21.12.2019 та №194247624 від 21.12.2019. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо вказаних земельних ділянок прийнято 05.01.2018 державним реєстратором КП Подільський реєстраційний центр Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
5.6. На підставі акта приймання-передачі майна від 17.03.2018 ОСОБА_2 вніс дві вищевказані земельні ділянки до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест", а останній згідно договору від 20.03.2018 передав їх в оренду ТОВ "Агро-Еко-Граунд".
5.7. У подальшому земельні ділянки із кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533 об'єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0650 площею 88 га, право власності на яку зареєстровано за ТОВ "Зарус-Інвест", а право оренди - за ТОВ "Еко-Агро-Ритм".
5.8. Як виявлено Прокурором та встановлено в судовому порядку, земельна ділянка з кадастровим номером 6822484100:02:003:0385 площею 2 га вибула із земель державної власності внаслідок незаконного повторного використання громадянином ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.
Рішенням суду у справі 676/197/20, яке набуло законної сили, визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20905-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га, кадастровий номер 6822484100:02:003:0385, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Також вказаним рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.07.2021 встановлено, що ОСОБА_1 не мав права на отримання спірної земельної ділянки у власність, оскільки на момент такого отримання вже використав своє право на приватизацію земельної ділянки такого виду використання. На стадії погодження розробленого проекту землеустрою, яке здійснювалось ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, останнє повинно було перевірити розроблений проект на відповідність вимогам законів, зокрема частини четвертої статті 116, пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України, і лише в разі встановлення такої відповідності його погоджувати.
Суд прийшов до висновку, що оспорюваний Прокурором наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області прийнятий з порушенням вимог вказаних норм закону та в силу частини першої статті 387, частини першої статті 388 Цивільного кодексу України держава вправі витребувати спірну земельну ділянку від ТОВ "Зарус -Інвест" як набувача та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" як орендаря.
5.9. Постановою Верховного Суду від 28.06.2024 у вищевказаній справі № 676/197/20 судові рішення місцевого та апеляційного суду в частині витребування земельної ділянки скасовані з огляду на віднесення розгляду цієї справи до юрисдикції господарського суду. В іншій частині (визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру) рішення залишені в силі, що стало підставою для визнання встановлених ними обставин справи преюдиційними у даній справі в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
5.10. Вищевикладене призвело до звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі у господарському судочинстві.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
6.2. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
6.3. За нормами статей 321, 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
6.4. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 Цивільного кодексу України). Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
6.5. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15 та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
6.6. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.
Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
6.7. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
6.8. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов'язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).
6.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, але не виключно, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.
6.10. Основна ідея, яка була реалізована Верховним Судом у згаданих судових рішеннях, полягає у тому, що для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв'язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками. Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є неодмінним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).
6.11. Наведені висновки зроблені з урахуванням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV), відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
6.12. Колегія суддів бере до уваги послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що у разі пред'явлення позову про витребування інші способи захисту є неефективними, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є самостійною і достатньою підставою для здійснення (проведення) державної реєстрації речових прав за позивачем. Водночас, за обставинами цієї справи № 924/880/23, вказані правові позиції є частково незастосовними до правовідносин, що встановлені судами у цій справі, оскільки сформульовані за обставин, коли предметом позовної вимоги про витребування були об'єкти речових прав, які існували на момент вирішення такого спору судом. Позовні вимоги фактично стосувалися витребування того самого майна, що і вибуло з володіння власника, й таке витребування мало наслідком повернення усього первісного об'єкта у володіння власника з проведенням відповідної державної реєстрації речового права на підставі судового рішення (що набрало законної сили), що відновлювало обсяг речових прав на спірне майно до стану, який існував до порушення. У такому разі право власності позивачів підлягало захисту шляхом відновлення їх фактичного володіння цим майном внаслідок реєстрації їхніх речових прав на об'єкти, що були предметом позовів та були протиправно зареєстровані безпосередньо за відповідачами.
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
6.13. Натомість у справі № 924/880/23, що переглядається, предметом позову є витребування земельної ділянки, яка є відмінною від іншого нерухомого майна.
З огляду на це колегія суддів зазначає наступне.
6.14. Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, зокрема й гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Основною ознакою об'єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість бути вільно відчуженим або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є нерозривно пов'язаними з фізичною чи юридичною особою.
6.15. Згідно з частиною першою статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.
6.16. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 Цивільного кодексу України).
6.17. Правилами частини першої статті 79 Земельного кодексу України врегульовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
6.18. За змістом правил частин першої - четвертої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки відбувається шляхом визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з частиною тринадцятою згаданої статті земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Відповідно до частини десятої статті 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
6.19. Тож Верховний Суд враховує, що у земельної ділянки подвійний правовий режим: з одного боку, вона є частиною земної поверхні, а з іншого - відомості в державному реєстрі є необхідними для того, щоб земельна ділянка стала оборотоздатною.
6.20. Відповідно, залишаючись незмінно певною частиною земної поверхні, спірна земельна ділянка припинила своє існування в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, оскільки безпосередньо на неї вже не зареєстровано будь-які речові права (у т.ч. і за Відповідачем-1) у відповідному державному реєстрі. До того ж, відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже закрито, як закрито і Поземельну книгу на спірну земельну ділянку, що існувала до її об'єднання з іншими ділянками.
6.21. Так, у цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що у 2017 році на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у приватну власність громадянина ОСОБА_1 у порядку безоплатної приватизації протиправно відведено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Надалі цю земельну ділянку первісний набувач ( ОСОБА_1 ) відчужив на користь товариства, за заявою якого про об'єднання цієї ділянки із іншими належними йому суміжними земельними ділянками зареєстровано новий об'єкт речових прав - іншу земельну ділянку площею 88 га, яка, у подальшому була відчужена громадянину ОСОБА_2 та поділена ним на дві земельні ділянки по 44 га кожна, що у свою чергу передані до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест" та знову об'єднані у одну земельну ділянку площею 88 га, що існує і зараз та перебуває в оренді Відповідача-2, проте включає в себе також і незаконно відчужену з державної власності спірну ділянку землі.
6.22. Як наслідок, первісна земельна ділянка, залишаючись незмінною як частина земної поверхні в розумінні статті 79 Земельного кодексу України, припинила своє існування як окремий об'єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, оскільки її державну реєстрацію скасовано із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та із закриттям Поземельної книги на цю ділянку.
6.23. Стверджуючи про неможливість витребування первісної земельної ділянки шляхом реєстрації права державної власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно через те, що в Державному земельному кадастрі немає відомостей про цю земельну ділянку, що прямо зазначено у пункті 3 частини четвертої статті 20 Закону № 1952-IV, Прокурор, крім вимоги про витребування спірної земельної ділянки, додатково пред'явив позовні вимоги про припинення речових прав останнього набувача та орендаря новоутвореної (об'єднаної) земельної ділянки, а також про скасування її державної реєстрації. Можливість пред'явлення таких вимог безпосередньо визначена частиною десятою статті 24 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI) та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
6.24. Тож особливістю спору у цій справі є те, що спірна земельна ділянка, яка існувала не лише в розумінні статті 79 Земельного кодексу України як частина земної поверхні, а й у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України як окремий об'єкт цивільних прав, за заявою спочатку ТОВ "Форк", а потім ОСОБА_2 та ТОВ "Зарус-Інвест" була об'єднана/поділені з іншими земельними ділянками та в кінцевому результаті фізично включена у штучно створену нову земельну ділянку площею 88 га з присвоєнням новоствореній ділянці також і нового кадастрового номера, що призвело до того, що спірна ділянка, залишаючись тією ж частиною земної поверхні, перестала бути окремим об'єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.
6.25. Відтак у цій справі предмет спору (внаслідок незаконних дій володільців) зазнав змін і став частиною нового об'єкта речових прав, що включає, поряд із належним Позивачу майном, також й інше майно, законність набуття якого Прокурор не оспорює. Така обставина, як об'єднання спірної земельної ділянки з іншими та їх штучний поділ, спричинила абсолютну неможливість її витребування з огляду на те, що таке судове рішення (про витребування) вже не може бути підставою для державної реєстрації права власності Позивача на спірну земельну ділянку, оскільки така ділянка як окремий об'єкт цивільного права нині не існує, її кадастровий номер скасовано, а відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закриті, як і закрита Поземельна книга на спірну земельну ділянку, що існувала до об'єднання.
Тобто спірна земельна ділянка - це та сама частина земної поверхні, що й була до об'єднання, проте відомості про неї в державному реєстрі (що є її характеристикою та є істотними для справи) вже відрізняються, що унеможливлює її витребування.
6.26. У постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України власник має можливість витребувати земельні ділянки, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
6.27. Натомість, звертаючись до суду із позовом у цій справі, Прокурор посилався на те, що у 2020 вже звертався до суду з позовом про, серед іншого, витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ТОВ "Зарус-Інвест" на користь держави, проте Верховний Суд (постанова від 28.06.2024 у справі № 676/197/20) закрив провадження в частині цієї позовної вимоги з огляду на віднесення справи до господарської юрисдикції.
6.28. В такий спосіб судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.07.2021 у справі №676/197/20 підтверджено факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника (держави) поза її волею.
6.29. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
6.30. Згідно з частинами другою та четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
6.31. Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
6.32. Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
6.33. Вказаний принцип тісно пов'язаний з приписами частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
6.34. За змістом наведеної норми неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
6.35. В такий спосіб рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.07.2021 у справі № 676/197/20 не може бути поставлене під сумнів, прийняті рішення не можуть йому суперечити, а обставини, встановлені у рішенні, не потребують доказування.
6.36. За таких обставин Прокурор у позові у цій справі № 924/880/23 просить припинити право власності ТОВ "Зарус-Інвест" на новоутворену земельну ділянку та скасувати її державну реєстрацію, витребувати спірну земельну ділянку в координатах, межах та конфігурації, в яких вона була передана безоплатно фізичній особі ОСОБА_1 та у подальшому відчужена ТОВ "Форк".
6.37. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952-IV.
6.38. За пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 18 цього ж Закону державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а статтею 16 визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій (навіть тій самій) земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
6.39. Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об'єкта цивільного права обов'язковою умовою є наявність характеристик такого об'єкта, зокрема й її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі.
6.40. Верховний Суд зазначає, що у цій справі йдеться про ту саму частину земної поверхні та про ту саму ділянку у контексті статті 79 Земельного кодексу України, втім після її об'єднання з іншими земельними ділянками в певних її характеристиках відбулися зміни, що не може бути не враховано. Втрата спірною земельною ділянкою такої характеристики, як кадастровий номер і відповідна реєстрація, є істотною обставиною, що унеможливлює виконання попередніх судових рішень про витребування цієї ділянки.
6.41. Тож у ситуації, яка склалася у цій справі № 924/880/23, повернення земельної ділянки у володіння власника (правомірного володільця) лише шляхом задоволення позову про витребування майна не відбудеться з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6822484100:02:003:0385 втратила статус об'єкта цивільних прав, тому саме лише рішення суду про витребування майна не буде достатньою підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за ТОВ "Зарус-Інвест" вже зареєстровано право на новоутворену (фактично іншу) земельну ділянку. Наведене не відповідатиме меті віндикаційного позову, якою є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, а у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає, зокрема, у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно за його правомірним власником (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
6.42. Відповідно до частини десятої статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об'єднання земельних ділянок; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається винятково з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
6.43. Отже, у розумінні наведених правил, з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав, законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов'язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 686/19656/19, від 03.05.2022 у справі № 199/1136/20, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
Крім того, об'єднання спірної ділянки з іншими ділянками не може бути перешкодою для застосування такого способу захисту, як віндикаційний позов, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
6.44. Втім реалізація такого способу захисту за всіма обставинами цієї справи № 924/880/23 є неможливою через створені (зокрема і Відповідачем-1) фактичні та юридичні перешкоди, які спричинили те, що спірна земельна ділянка як об'єкт цивільних прав припинила існування, а тому виконати подібне судове рішення та досягти мети правосуддя у цій справі буде неможливо.
6.45. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 підтримала власні правові висновки, викладені у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, про те, що частина земельної ділянки, межі якої є відомими, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою, проте водночас зазначила, що у справі, яка переглядається, врахуванню підлягають також і її особливі фактичні обставини, які полягають у тому, що ті частини новоствореної ділянки, які підлягають витребуванню, до їх об'єднання з іншими ділянками існували як окремі об'єкти цивільних прав, відомості про їх кадастрові номери, площі, координати, межі та конфігурації є в архівному шарі Державного земельного кадастру.
6.46. З огляду на наведене реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності ТОВ "Зарус-Інвест" на новоутворену земельну ділянку, яка набута ним з істотними вадами, оскільки складається як із ділянок, на які Відповідач-1 має право, так і з ділянок, на які він законного права не має, що виключає можливість збереження за ним права власності на цю ділянку цілком. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об'єкт цивільних прав не може правомірно належати ТОВ "Зарус-Інвест", має наслідком скасування її державної реєстрації.
6.47. Відтак обрані Прокурором способи захисту прав територіальної громади в особі Сільради за таких обставин є абсолютно виправданими, в іншому разі - досягнення для Позивача позитивного результату вимагатиме від нього непропорційних зусиль задля відновлення його порушеного права власності і не приведе до дієвого вирішення наявного спору.
6.48. Таке рішення не впливатиме на права ТОВ "Зарус-Інвест" на ті земельні ділянки, які йому правомірно належали до об'єднання, та на формування на основі цих ділянок нової ділянки, а тому права на них можуть бути зареєстровані у Державному земельному кадастрі за цим Відповідачем.
6.49. У постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі та до розгляду якої Суд зупиняв касаційне провадження у справі № 924/880/23, Велика Палата Верховного Суду прийшла до наступних висновків:
"7. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для спірних правовідносин та конкретних обставин цієї справи правомірному та ефективному способу захисту відповідають вимоги позову про припинення речових прав на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок у координатах, межах та конфігурації, що були передані попереднім власникам, оскільки саме лише судове рішення про витребування таких земельних ділянок, які як окремі об'єкти цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України припинили своє існування, не буде підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на ці ділянки, адже їх кадастровий номер скасований, а відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий.
8. Реалізація позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок, яка є основною у спірних правовідносинах, є можливою винятково за умови одночасного застосування такого способу захисту, як припинення права власності відповідача на новостворену земельну ділянку, яка набута ним з істотними вадами (дефектами), оскільки складається як із ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законного права не має, що виключає можливість збереження за відповідачем права власності на цю (новостворену) ділянку цілком. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об'єкт цивільних прав не може правомірно належати відповідачу, має наслідком також скасування її державної реєстрації.
9. Водночас витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали йому до такого протиправного об'єднання. Припинення права власності відповідача на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та прав на неї не позбавляє відповідача можливості зареєструвати нову земельну ділянку, щодо якої немає спору, тобто ділянку за винятком спірних ділянок.
139. Отже, правомірними та ефективними способами захисту прав позивача, крім вимоги про витребування спірного майна, яка для спірних відносин є основним способом захисту, також є припинення речових прав Товариства на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації.
140. Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій. Водночас здійснення таких дій можливе винятково у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а також якщо з формально юридичних міркувань такий об'єкт цивільних прав на час вирішення спору зберігся. Втім у справі, що переглядається, об'єкти, які є предметом позовної вимоги про витребування, формально юридично припинили своє існування і на них не зареєстровані речові права за ТОВ "Нива Фарм".
141. З огляду на те, що державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, то для виконання рішення про витребування спірних земельних ділянок потрібно також вирішити питання про припинення речового права на об'єднану земельну ділянку та про скасування її державної реєстрації.
142. Іншими словами, лише задоволення позовної вимоги про витребування спірної частини земельної ділянки неможливе у зв'язку з її сформованістю з іншими земельними ділянками як єдиного об'єкта цивільних прав. У такому разі віндикація може бути застосованою винятково одночасно з позовом про припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та зобов'язання скасувати її державну реєстрацію, супроводжувати його в одному позові, але аж ніяк не заміняти собою цей позов чи передувати йому.
143. З урахуванням особливостей фактичних обставин справи, що переглядається, задоволення лише віндикаційного позову шляхом витребування спірних земельних ділянок у межах та конфігурації, визначених у наказах ГУ Держгеокадастру, не приведе до повного відновлення порушеного права законного власника цих ділянок, який не зможе вчиняти щодо свого майна будь-які дії у зв'язку з відсутністю державної реєстрації на конкретно визначене майно, а отже, не приведе до ефективного вирішення спору.
144. Заявлені прокурором вимоги про припинення права власності Товариства на новостворену земельну ділянку та про зобов'язання скасувати її державну реєстрацію нерозривно пов'язані з вимогою про витребування спірних земельних ділянок у межах, координатах та конфігурації до їх об'єднання.
145. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у спірних правовідносинах за жодних умов такі згадані способи захисту, як припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, не можуть бути застосовані окремо як самостійні способи, бо їхнє призначення полягає в забезпеченні реалізації віндикації як основного способу відновлення порушеного права.
146.У такому висновку Велика Палата Верховного Суду враховує й те, що для виконання судового рішення потрібно буде внести відомості до Державного земельного кадастру про межі витребуваних земельних ділянок та здійснити державну реєстрацію цих фактично новостворених ділянок [оскільки присвоєння земельній ділянці скасованого кадастрового номера законодавством не встановлено], яка можлива лише за заявою власника ділянки. Тому у випадку, коли земельна ділянка включає як землі, які належать неволодіючому власнику, так і землі, що належать новому володільцю, ефективний спосіб захисту має усувати перешкоди позивачу в поновленні права володіння первісною земельною ділянкою шляхом припинення речових прав на новостворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок. Це дозволить поновити права неволодіючого власника спірних земельних ділянок, наскільки це можливо, не створюючи стан невизначеності у відносинах між сторонами спору, не вимагаючи від них надалі вчинення дій для вичерпання конфлікту та не породжуючи подальших судових спорів.
147. З огляду на зазначене та враховуючи встановлені фактичні обставини у цій справі, а саме те, що спірні земельні ділянки як об'єкти цивільного права припинені, відповідні кадастрові номери скасовано, реєстраційні розділи закрито, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задовольнили позов прокурора в інтересах міської ради, оскільки саме одночасне задоволення всіх заявлених вимог приведе до правомірного та ефективного захисту порушених прав і законних інтересів власника зазначеного нерухомого майна - територіальної громади.
148. Тож Велика Палата Верховного Суду підсумовує, що вибраний прокурором спосіб захисту визначений законом та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.
167. Після ухвалення такого судового рішення на стадії його виконання і позивач, і відповідач будуть змушені вживати дії, пов'язані з формуванням земельних ділянок [виготовлення технічної документації з визначення площі, меж земельної ділянки та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру], на які вони справді мають обґрунтовані права: позивач - на спірні земельні ділянки, а відповідач - на решту земельної ділянки, щодо якої немає спору. Тільки після завершення процесу формування земельних ділянок, заключним етапом якої є їх державна реєстрація у Державному земельному кадастрі, вони стануть повноцінними об'єктами цивільних прав.
168. Тож іншого правового механізму вирішення ситуації, яка склалася у цій справі, крім як задовольнити не лише основну вимогу про витребування спірних земельних ділянок, а й допоміжні вимоги про припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, - немає. Велика Палата Верховного Суду повторює, що у спірних правовідносинах такі способи захисту порушених прав, як припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, не можуть бути застосовані окремо від витребування, бо їхнє призначення полягає в забезпеченні виконання віндикації як основного способу відновлення порушеного права
283. Земельна ділянка, яка була об'єднана з іншою ділянкою, проте межі, координати та конфігурація якої відомі, може бути витребувана в порядку статей 387, 388 ЦК України. Проте саме лише судове рішення про витребування такої земельної ділянки, яка до об'єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на цю ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - закритий.
284. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, реалізація основної позовної вимоги про витребування земельної ділянки є можливою винятково за умови одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. Тож правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, що перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику.
285. Права позивача на витребувані земельні ділянки мають бути відновлені відповідно до ознак, конфігурації та розташування тих земельних ділянок, які були протиправно об'єднані відповідачем з іншими належними йому ділянками, та які як окремі об'єкти цивільних прав припинили своє існування.
286. Витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали відповідачу до такого об'єднання. З огляду на баланс інтересів учасників спору саме на відповідача мають бути покладені усі додаткові витрати, пов'язані з поновленням його речового права на інші належні йому земельні ділянки, що підлягатиме новій реєстрації у Державному земельному кадастрі у зв'язку з припиненням його права на новостворену (об'єднану) ділянку.".
6.50. Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які в силу вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для врахування колегією суддів, Верховний Суд зазначає про обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, та додатково зазначає наступне.
6.51. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, визначених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні правила не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
6.52. За усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).
6.53. Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, визначеними у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності визначена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
6.54. Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього правила Конвенції (рішення від 16.02.2017 у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13.12.2007 у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27-40; від 12.11.2013 у справі "Пирантієне проти Литви" (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31.05.2016 у справі "Вукушич проти Хорватії" (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 50).
6.55. Відповідно до практики ЄСПЛ визнання права власності недійсним як таке не суперечить приписам статті 1 Першого протоколу, водночас воно повинне бути не лише визначене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов'язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12.06.2018 у справі "Бейнарович та інші проти Литви" (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).
6.56. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, на яку звертає увагу Скаржник.
6.57. З огляду на обставини цієї справи № 924/880/23 рішеннями у справі № 676/197/20, встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Ці обставини є преюдиційно встановленими.
Можливість віндикації майна визначена статями 387, 388 Цивільного кодексу України, а можливість скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення речового права на неї - Земельним кодексом України та Законом України "Про Державний земельний кадастр". Тобто таке втручання має нормативну основу в національному законодавстві. Зазначені правила є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.
6.58. Задоволення позову в цій справі має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права територіальної громади мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення територіальній громаді земельної ділянки, незаконно відчуженої Відповідачу-1, переслідує легітимну мету контролю за розпорядженням майна відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлюється також і статусом земельних ділянок - належністю їх до земель сільськогосподарського призначення.
Такий захід втручання є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність. Аналогічні висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.
6.59. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також врахувала, що, крім витребування спірних земельних ділянок, критерію пропорційності відповідає й припинення права власності особи на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, оскільки ця новоутворена (об'єднана) земельна ділянка набута відповідачем з істотними вадами, бо складається як із ділянок, на які має право відповідач, так і тих, на які він права не має, що виключає можливість збереження за особою права власності на цю об'єднану ділянку загалом.
До того ж чинне законодавство не дозволяє відновлювати з архівного шару Державного земельного кадастру попередні кадастрові номери, а тому сторони у справі в будь-якому разі будуть змушені звертатися до уповноважених органів та у законний спосіб створювати нові об'єкти речових прав.
У відповідному контексті Велика Палата Верховного Суду наголосила, що припинення права власності товариства на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації не позбавить останнього можливості зареєструвати нову земельну ділянку, щодо якої немає спору, тобто ділянку за виключенням спірних ділянок, у координатах, межах та конфігурації, що були передані особам та надалі відчужені ними на користь особи.
6.60. Враховуючи встановлені у справі обставини, зважаючи на доводи касаційної скарги, зокрема неоскарження Відповідачем-1 судових рішень в частині витребування земельної ділянки, колегія суддів наголошує, що спірною є лише земельна ділянка площею 2 га, у той час як щодо іншої частини площею 86 га спір у справі відсутній. Тобто оскаржувані у справі судові рішення не впливатимуть на права скаржника на ті земельні ділянки, які йому правомірно належали до об'єднання, та на формування на основі цих ділянок нової ділянки, а тому права на них можуть бути зареєстровані у Державному земельному кадастрі за цим відповідачем.
Отже, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду колегія суддів враховує, що припинення права власності ТОВ «Зарус-Інвест» на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку площею 88 га та скасування її державної реєстрації відповідає критерію пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки така земельна ділянка набута з істотними вадами як єдиний кадастровий об'єкт, що складається як із земель, на які відповідач має правомірний титул, так і зі спірної земельної ділянки площею 2 га, яка вибула з публічної власності поза волею власника, що виключає можливість збереження за відповідачем права власності на цей об'єкт загалом.
Водночас припинення права власності ТОВ «Зарус-Інвнст» та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0650 не є заходом відповідальності та не тотожне позбавленню відповідачів можливості реалізувати свої правомірні майнові інтереси щодо іншої частини земельного масиву площею 86 га, законність набуття якої у межах цієї справи не оспорюється.
В такий спосіб судове рішення у цій справі не створює перешкод для звернення Скаржника до уповноважених органів з метою формування та державної реєстрації у законний спосіб нового об'єкта речових прав - земельної ділянки за виключенням спірної площі 2 га, у координатах, межах та конфігурації земель, щодо яких вони зберігають правомірний титул. Такий підхід забезпечує справедливий баланс між публічними та приватними інтересами і виключає покладення на відповідачів надмірного індивідуального тягаря.
6.61. Крім того, стосовно принципу пропорційності було зауважено, що у разі витребування нерухомого майна від набувача на користь законного власника законодавство України надає такому набувачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту.
Відповідно до приписів частин третьої та четвертої статті 390 Цивільного кодексу України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
6.62. Частиною першою статті 661 Цивільного кодексу України визначено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Тож останній набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до попереднього незаконного набувача, в якого придбав спірне нерухоме майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України, а також має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів відповідно до змісту статті 390 Цивільного кодексу України.
6.63. У постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.
6.64. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 вказала про необхідність при оцінці пропорційності втручання, врахування поведінки товариства щодо об'єднання спірних земельних ділянок з іншими належними йому ділянками.
6.65. За встановлених судами обставинами вбачається, що поділ земельної ділянки було реалізовано Скаржником після ухвалення рішень у справі № 676/8023/19.
6.66. Суд враховує, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Так згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
6.67. У зв'язку з наведеним добросовісність у правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісними, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися так, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ними ставляться. І навпаки - реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
6.68. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав, потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Подібні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц.
6.69. У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 сформульований висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
6.70. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею приписів частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
6.71. Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц. Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо прав інших осіб на нерухоме майно, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.
6.72. У даному контексті Суд ураховує, що на момент внесення спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест" та державної реєстрації за ним права власності, відповідна ділянка вже змінила конфігурацію та була об'єднана з іншими землями. За таких обставин сам характер і послідовність вчинених дій із формування/переформування об'єкта нерухомості об'єктивно вимагали від ТОВ "Зарус-Інвест" підвищеної обачності, з'ясування підстав набуття права попередніми суб'єктами, зміни конфігурації, а також наявності/відсутності спорів і ризиків щодо витребування майна.
При цьому за встановлених судами обставин можна дійти висновку, що дії ТОВ "Зарус-Інвест", вчинені після ухвалення рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.07.2021 у справі № 676/197/20, зокрема щодо поділу спірних ділянок, мають ознаки вчинення з метою ускладнення (унеможливлення) реалізації власником способу захисту у вигляді витребування майна. Такий висновок є спроможним з огляду на брак інших об'єктивних підстав для вчинення цих дій, оскільки Відповідач-1 не мав перешкод у користуванні земельними ділянками до їх об'єднання.
У такий спосіб саме лише посилання Скаржника на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може бути достатнім для висновку про його добросовісність, оскільки саме по собі не підтверджує вчинення ним дій, спрямованих на перевірку правомірності набуття та усунення об'єктивних сумнівів щодо правового статусу спірної земельної ділянки. За відсутності належної перевірки підстав набуття, з урахуванням установлених судами обставин, а також подальшої поведінки самого товариства, пов'язаної з переформуванням земельної ділянки, зокрема її поділом, сукупність наведеного виключає добросовісність набуття ТОВ "Зарус-Інвест" спірного майна та унеможливлює визнання його добросовісним набувачем.
6.73. Щодо застосування статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України при встановленні фактичних обставин щодо складу та меж спірної земельної ділянки Суд зазначає, що відповідно до статті 73 цього ж кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
6.74. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
6.75. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
6.76. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського Суду від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд, оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
6.77. Положення статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначають стандарти щодо належності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
6.78. У статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено вимоги щодо допустимості доказів. Відповідною нормою визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
6.79. Суд акцентує увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
6.80. У пунктах 1-3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
6.81. За доводами Скаржника, обставина входження спірної земельної ділянки до складу іншої земельної ділянки могла бути встановлена виключно за наслідками призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи, чого, на його переконання, суди попередніх інстанцій не врахували. На підтвердження цієї позиції Скаржник посилається, зокрема, на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 372/6016/13-ц.
Втім Суд не погоджується з наведеними аргументами з огляду на таке.
6.82. У справі № 372/6016/13-ц, на яку посилається Скаржник, предметом спору було визнання недійсними рішення сільської ради щодо надання у власність земельних ділянок, які, за твердженням позивача, перебували у його власності, а також визнання недійсними державних актів на право власності на відповідні земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації з огляду на накладення (перетин) таких ділянок із земельними ділянками позивача.
За встановлених у тій справі обставин у матеріалах провадження містилися докази, які за своїм інформаційним змістом допускали формування протилежних висновків щодо наявності чи відсутності накладення земельних ділянок, а суди, оцінюючи їх, фактично поклали в основу своїх висновків окремі, взаємно суперечливі відомості, що й зумовило різні підходи до встановлення спірної обставини.
Саме з огляду на це Верховний Суд наголосив, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, а за таких умов належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи.
За наслідками перегляду Верховний Суд також зазначив, що ухвалюючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернув, попри наявні у справі суперечливі докази, дійшов передчасних висновків про відсутність накладення (перетину) земельних ділянок, належних позивачу, та земельних ділянок переданих у власність осіб, без проведення земельно-технічної експертизи у цій справі.
6.83. Отже, сформульований у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 372/6016/13-ц висновок щодо необхідності призначення земельно-технічної експертизи був зумовлений саме суперечливим характером доказової бази у тій справі, тобто наявністю доказів, зміст яких передбачав взаємовиключні висновки.
6.84. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що аналізуючи обставину входження спірної земельної ділянки площею 2 га до складу земельної площею 88 га, суди:
- дослідили зміст правочинів та реєстраційних дій, що стосуються спірної та новоутвореної земельних ділянок. У межах такої оцінки суди встановили, що саме за результатами наведених трансформацій спірна земельна ділянка площею 2 га увійшла до складу земельної ділянки площею 88 га;
- дослідили узгодженість цього висновку із наявними у справі офіційними відомостями, та зазначили, що встановлені обставини кореспондують даним листа ГУ Держгеокадастру, адресованого Прокурору, який містить інформацію про формування відповідних земельних ділянок та їх актуальні ідентифікаційні параметри, і при цьому не був спростований учасниками справи належними й допустимими доказами під час розгляду спору;
- врахували зміст вказаного листа ГУ Держгеокадастру, з якого вбачається, що кінцевими володільцями спірної земельної ділянки на даний час є Відповідач-1, який зареєстрований як їх власник, та Відповідач-2, який використовує ділянки на умовах договору оренди.
6.85. У такий спосіб, висновок судів щодо входження земельної ділянки площею 2 га до складу земельної площею 88 га ґрунтується на сукупній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи, зміст яких, за проведеною оцінкою судів, є взаємоузгодженим та не містить взаємовиключних відомостей, здатних поставити під сумнів установлені фактичні обставини.
6.86. Скаржник, оскаржуючи судові рішення, не конкретизує, які саме докази суди залишили поза увагою, не вказує на наявність у справі доказів з іншим (протилежним) інформаційним змістом та не обґрунтовує існування такої доказової суперечності, яка об'єктивно вимагала б призначення земельно-технічної експертизи як єдиного способу встановлення відповідної обставини.
6.87. Таким чином, доводи про те, що висновок судів сформовано на підставі неналежних та недопустимих доказів виключно з огляду на непризначення земельно-технічної експертизи, є необґрунтованими.
6.88. За таких обставин застосування судами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України під час встановлення фактичних обставин щодо складу та меж спірної земельної ділянки узгоджується з підходом, викладеним у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 372/6016/13-ц.
6.89. З урахуванням встановлених у справі обставин задоволення позову є повністю пропорційним втручанням у право власності Скаржника, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
6.90. На підставі викладеного Суд не встановив невідповідності заходу втручання у право власності Скаржника критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, а також не встановила перешкод для застосування механізму статті 388 Цивільного кодексу України, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
До того ж майнове право добросовісного набувача охороняється за допомогою встановлених статтями 390, 661 Цивільного кодексу України механізмів відшкодування завданих йому збитків у зв'язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна, тоді як первісний правомірний власник позбавлений можливості захистити своє майнове право в інший спосіб, аніж шляхом витребування належного йому майна.
6.91. Враховуючи вищевикладене у сукупності Суд зазначає, що наведені Скаржником підстави касаційного оскарження під час касаційного провадження не знайшли свого підтвердження, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.4. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законе рішення з одних лише формальних міркувань.
7.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі є законними, підлягають залишенню в силі, а касаційна скарга ТОВ "Зарус-Інвест" - без задоволення.
7.6. За правилами статті 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не встановлює примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
У цій справі № 924/880/23 ухвалою Верховного Суду від 12.06.2024 зупинено виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Зробивши висновок про залишення касаційної скарги ТОВ "Зарус-Інвест" без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, Верховний Суд поновлює їх виконання.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024 у справі № 924/880/23 залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024 у справі № 924/880/23.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко