8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4209/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1; код ЄДРПОУ: 45051254)
до Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Зачепила Олександра, 15; код ЄДРПОУ: 35944142)
про стягнення заборгованості
за участю представників:
не з'явились.
27.11.2025 Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Чугуївтепло", в якій просить суд стягнути з стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" суму заборгованості за договором розподілу природного газу №200104FТ-1080-23 від 01.07.2023 за період серпень 2025 року - жовтень 2025 року (з урахуванням коригування) в сумі 4 828 112,11 грн., 367 076,31 грн. - пені, 35 523,52 грн. - три проценти річних, 58 549,28 грн. - інфляційні втрати, а всього: 5 289 261,22 грн. та судові витрат з оплати судового збору в сумі 63 471,13 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та в повному обсязі оплати розподілу природного газу за договором розподілу природного газу №200104FТ-1080-23 від 01.07.2023 за період з серпня 2025 року по жовтень 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.12.2025 прийнято позовну заяву (вх.№4209/25 від 27.11.2025) Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" до Комунального підприємства "Чугуївтепло" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4209/25. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 24.12.2025.
15.12.2025 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№29336 від 15.12.2025).
У відзиві представник відповідача зазначила, що Комунальне підприємство «Чугуївтепло» визнає позов в повному обсязі до початку розгляду справи по суті та просить суд зменшити нарахування пені на 90%, а також надати відстрочку виконання рішення суду на 12 місяців після набрання судовим рішенням законної сили.
16.12.2025 через кабінет Електронного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№29347 від 16.12.2025).
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що зменшення розміру пені, а також відстрочення виконання рішення суду є способом уникнення відповідальності за порушення господарського зобов'язання. Водночас, зменшення суми пені та розстрочення виконання майбутнього судового рішення на один рік з дня ухвалення такого рішення, суттєво вплине на фінансову стабільність позивача та, як наслідок цього на стабільність газопостачання на території всієї Харківської області.
У підготовче засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час та місце підготовчого засіданні сторін було повідомлено належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частиною 3 статті 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч.2 ст.191 ГПК України).
Відтак суд роз'яснює, що у відповідності до ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 1 статті 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Частиною 3 статті 56 ГПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
В частині 9 статті 60 ГПК України зазначено, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Відповідно до вимог статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Як вбачається з матеріалів справи, відзив, в якому відповідач визнає позовні вимоги, підписаний директором Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петровою Н.Д.
Повноваження Петрової Н.Д. підтверджуються розпорядженням Чугуївської міської військової адміністрації №33-о від 18.04.2024 "Про призначення Петровою Н.Д. на посаду директора Комунального підприємства "Чугуївтепло"", статутом Комунального підприємства "Чугуївтепло" та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Обмеження повноважень директора Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петрової Н.Д. відсутні.
Відтак суд, перевіривши повноваження представника відповідача, зазначає, що визнання відповідачем в особі його директора позову не суперечить чинному законодавству і не порушує права та інтереси сторін чи інших осіб.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
У підготовчому засіданні 24.12.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Закон України «Про ринок природного газу» визначає наступних суб'єктів ринку природного газу: оператор газотранспортної системи; оператор газорозподільної системи; оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
Відповідно до Кодексу ГРМ Оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - Оператор ГРМ) - є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023.
Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.
У спірних правовідносинах відповідач має статус споживача природного газу, оскільки згідно п.4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
Договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (глави І розділ 1 Кодексу ГРС).
Відповідно до п.3 глави 3 розділ VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VI Кодекс ГРС договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
01.07.2023 відповідачем було підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу №200104FТ-1080-23.
Таким чином, відповідач приєднався до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015 (далі - Договір).
Згідно п.2.1 Договору Оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
Відповідно до п.6.1. Договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРС.
Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Відповідно до п.6.4 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п.6.3. Договору).
Відповідно до умов п.6.6 Договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно з п.8.2. Договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії позивача встановлено Постановою НКРЕКП від 30.12.2022 №1944 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" у розмірі 1,99 грн. за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн. (з урахуванням ПДВ).
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу ГРС (та до типового договору розподілу природного газу відповідно), згідно яких з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРС виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Пункт 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта річна замовлена потужність споживача (його об'єкта) визначається споживачем за його заявою, але не менше обсягів, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї глави.
Розрахунки для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта здійснюються виходячи з величини замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кінця календарного року та оплачуються споживачем рівномірними частками. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається шляхом множення тарифу на розподіл природного газу на співвідношення замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кількості місяців, які залишились до кінця календарного року, з урахуванням місяця, у якому здійснюється замовлення потужності.
Із врахуванням умов типового договору розподілу природного газу та норм Кодексу (п.5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ), споживачем було самостійно визначено плановий обсяг замовленої річної потужності.
Відповідно до п.2 гл.6 розд. VI Кодексу ГРС річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Оператор ГРМ зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об'єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).
Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік.
Позивачем на виконання вищевказаних вимог Кодексу ГРС в Акті приймання передачі природного газу №9935 від 30.09.2024 було повідомлено відповідача:
- про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 8 101 119,21 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2025 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 675 093,27 м3 (8 101 119,21 : 12 = 675 093,27 м3).
Разом з цим, при розрахунку річної замовленої потужності також слід врахувати, що згідно листа від 28.11.2024 №01-08/644 були приєднані додаткові точки обліку природного газу з плановим об'ємом замовленої річної потужності по точкам обліку природного газу 1 148784 м3, у зв'язку з чим розмір річної замовленої потужності споживача на 2024 календарний рік склав 9 249 903,21 м3, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати становить 770 825,27 м3 (9 249 903,21: 12 = 770 825,27 м3).
Відповідно до листа Комунального підприємства "Чугуївтепло" від 20.08.2025 №04-01-30/441 споживачу було відкориговано величину річної замовленої потужності на 2025 рік по точках обліку природного газу, розташованих у Комунальному підприємстві "Чугуївтепло", на підставі чого сторонами підписано коригуючий акт №УХФ00000017 від 31.08.2025 на загальну суму коригування - 485 856,08 грн. (від'ємне значення) за - 203 457,32 м3 природного газу.
Отже, з урахуванням коригування величини річної замовленої потужності за 2025 рік, з серпня 2025 року місячна величина замовленої потужності складає 741759,95 м3.
При цьому розмір річної замовленої потужності, розрахованої за місяць може відрізнятись в незначній мірі, в зв'язку з заокругленням розрахункових величин за умови додержання загальної суми річної замовленої потужності.
В зв'язку з тим, що рахунки на оплату послуг Оператором ГРМ направляються споживачу з урахуванням вимог п.6.6 Договору - на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду, у рахунках на оплату зазначені суми оплати до коригування річної замовленої потужності.
Як стверджує позивач, відповідачем не виконуються у повному обсязі та своєчасно обов'язки із оплати послуг розподілу природного газу, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з даним позовом.
Відповідно до п.10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС та до п.6.8 Договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.
На виконання вимог Кодексу ГРС та Договору сторонами було складено Акти наданих послуг, а саме:
1) Акт №УХФ00014567 від 31.08.2025, відповідно до якого у серпні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 741759,95 м3 природного газу, вартість послуг склала 1 771 322,76 грн. (741759,95 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ);
2) Акт №УХФ00016694 від 30.09.2025, відповідно до якого у вересні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 741759,92 м3 природного газу, вартість послуг склала 1 771 322,69 грн. (741759,92 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ);
3) Акт №УХФ00018874 від 31.10.2025, відповідно до якого у жовтні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 741759,94 м3 природного газу, вартість послуг склала 1 771 322,74 грн. (741759,94х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ).
Всього за період з серпня 2025 року по жовтень 2025 року позивачем було надано споживачу послуги розподілу природного газу на загальну суму: 1 771 322,76 +1 771 322,69 +1 771 322,74 = 5 313 968,19 грн. з урахуванням ПДВ.
З урахуванням коригування величини річної замовленої потужності за період з серпня 2025 року по жовтень 2025 року споживачу надані послуги розподілу природного газу на загальну суму: 5 313 968,19 - 485 856,08= 4 828 112,11 грн.
Акти наданих послуг та коригувальний акт підписані з боку відповідача без зауважень.
Також представнику відповідача були вручені під підпис рахунки на оплату та ним були засвідчені своїм підписом і скріплені печаткою відповідача додані акти звірки.
Як стверджує позивач, відповідачем підписані акти, однак, станом на момент звернення до суду з цією позовною заявою відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату за фактично розподілений газ. Розмір несплаченої заборгованості становить 4 828 112,11 грн. Строк оплати щодо кожного розрахункового періоду (місяця) настав, відповідачем порушено умови Договору щодо строків оплати послуг розподілу природного газу. Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по оплаті послуг розподілу природного газу з першого числа місяця, за який було надано та спожито послуги з розподілу природного газу. Оскільки, відповідач не сплатив заборгованість, має місце порушення законних майнових прав та інтересів позивача. Таким чином, майнове право позивача було порушене, відповідачем завдано збитки Оператору ГРМ на суму 4 828 112,11 грн. Позивач направляв відповідачу рахунки на оплату суми заборгованості, але оплати не надходили. Заборгованість не погашена ні повністю, ні частково.
Відповідач фактично визнав вимоги позивача шляхом підписання двосторонніх актів наданих послуг, коригувального акту від 31.08.2025, однак, в добровільному порядку не оплатив вартість послуги розподілу природного газу.
В свою чергу відповідач проти наявності заборгованості за Договором в сумі 4 828 112,11 грн. не заперечує та визнає позовні вимоги в повному обсязі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору розподілу природного газу, регулювання яких здійснюється нормами Закону України «Про ринок природного газу», Цивільним кодексом України, Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 (далі - Кодекс ГРМ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1379/27824, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу».
Відповідно до положень статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем визначаються Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015 №2494, зареєстрованого Міністерством юстиції України 06.11.2015 за №1379/27824 (далі - Кодекс ГРМ).
Кодекс ГРМ визначає, зокрема умови забезпечення: надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб'єктів ринку природного газу відповідної якості; комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу.
Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 N2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом (п.2 розділу VІ Кодексу ГРМ).
Пунктами 1, 2 Глави 6 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем передбачено, що розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Судом встановлена наявність між позивачем та відповідачем договірних відносин щодо розподілу природного газу для споживачів, що не є побутовими, шляхом укладення Типового договору розподілу природного газу відповідно до заяви-приєднання від 01.07.2023 №200104FТ-1080-23. Доказів розірвання даного договору матеріали справи не містять.
Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.525, ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до умов п.6.6 Договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Тобто, умовами укладеного між сторонами Договору визначено, що оплата з розподілу природного газу здійснюється на умовах попередньої оплати, але остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Відповідно до пункту 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг.
З наявних у матеріалах справи Актів наданих послуг вбачається, що з урахуванням коригування величини річної замовленої потужності за період з серпня 2025 року по жовтень 2025 року позивачем були надані відповідачу послуги розподілу природного газу на загальну суму 4 828 112,11 грн.
Акти наданих послуг та коригувальний акт підписані з боку відповідача без зауважень.
Також представнику відповідача були вручені під підпис рахунки на оплату та ним були засвідчені своїм підписом і скріплені печаткою відповідача додані акти звірки.
Таким чином, позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та надання послуги з розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів сплати відповідачем заборгованості за послуги з розподілу природного газу за період з серпня 2025 року по жовтень 2025 року в сумі 4 828 112,11 грн. матеріали справи не містять.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом та не заперечується сторонами у відповідача по теперішній час існує заборгованість за розподіл природного газу у сумі 4 828 112,11 грн.
В свою чергу відповідач вказану заборгованості за Договором в сумі 4 828 112,11 грн. визнає в повному обсязі.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за Договором у сумі 4 828 112,11 грн., а відповідачем вказану заборгованість визнано у повному обсязі, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 35 523,52 грн. та інфляційні втрати у сумі 58 549,28 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Відповідач в цій частині позов визнає в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 367 076,31 грн.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 8.2. Договору.
Так, сторони погодили, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.8.2. Договору).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно.
Відповідач в цій частині позов визнає в повному обсязі, проте просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.
Суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання з наступних підстав.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені представник відповідача зазначає, що Комунальне підприємство «Чугуївтепло» не є фактичним споживачем послуги. Підприємство створено, згідно рішення Чугуївської міської ради №1414-V від 27.05.2008. Відповідно до п.2.1 Статуту підприємства, основною метою його діяльності є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні тепловою енергією. КП «Чугуївтепло», внесено до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури, яке виконує функції на задоволення виробничої потреби у підготовці до опалювального сезону. КП «Чугуївтепло» є основним джерелом теплопостачання у м. Чугуїв та обслуговує 156 житлових будинків, що становить понад 9 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 21 об'єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 3 медичних заклади, 6 шкільних закладів та 11 дитячих садків. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста. Місцезнаходження Комунального підприємства «Чугуївтепло» Харківська обл. Чугуївський р-н, місто Чугуїв, вул. Зачепила Олександра, будинок 15. Отже, підприємство знаходиться на території можливих бойових дій та продовжує виконувати соціально значущу роль забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Велика кількість українців опинилася у дуже складних життєвих обставинах і поки не може сплатити за спожиті житлово-комунальні послуги. При цьому, господарська діяльність відповідача з постачання теплової енергії споживачам є стабільно збитковою: сума дебіторської заборгованості споживачів перед КП «Чугуївтепло» станом на 01.11.2025 складає 54 768 600 грн, з яких заборгованість населення 50 052 200 грн., що в свою чергу приводить до виникнення кредиторської заборгованості по розрахункам за поставлені енергоносії на виробництво теплової енергії, яка станом на 01.11.2025 становить 153 127 900 грн. Відповідач зазнає постійних збитків та втрат, зумовлених впровадженим мораторієм на підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію. Введення воєнного стану впливає на спроможність своєчасного проведення розрахунків відповідачем та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.
Стабільно збитковий стан відповідача підтверджується копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.06.2024 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 57 100 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.09.2024 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 61 289 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 31.12.2024 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 60 247 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.06.2025 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 80 552 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.09.2025 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 538 тис. грн., копіями звітів про фінансові результати підприємства за перше півріччя 2025 року та за 9 місяців 2025 року.
Згідно Інформації по отриманим і розподіленим коштам, що надходять на небюджетний рахунок відповідно до Постанови від 19 липня 2022 р. №812 у розрахунковому періоді з травня 2025 року по листопад 2025 року, за період з травня 2025 року по листопад 2025 року на рахунок відповідача було розподілено 5 603 941, 86 грн. Як стверджує представник відповідача, цих коштів об'єктивно недостатньо для проведення розрахунків не тільки по зобов'язанням з позивачем, а і по іншим зобов'язанням, у тому числі і по виплаті заробітної плати.
Заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати станом на 01.11.2025 складає 3 158 690, 54 грн. згідно довідки від 11.12.25 №02/714 та копії звітів про заборгованість з оплати праці за період з 01.07.25 по 01.11.25.
Як стверджує представник відповідача, у зв'язку із зазначеним, враховуючи значимість послуг, які надає підприємство, відповідач неодноразово звертався з запитами до місцевого бюджету для отримання допомоги та виділенні бюджетних коштів для виплати зарплат працівникам, що також підтверджується копіями листів від 12.08.25 №01-07/428, від 02.09.25 №01-07/461, від 15.10.25 №01-07/561, від 06.11.25 №01-07/626.
Крім того відповідач вважає, що розмір заявленої до стягнення пені не є співмірним зі збитками, наявність яких позивачем навіть не наведена у позовній заяві. Пеня є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Окрім стягнення пені, позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі значно погіршить фінансово-економічне становище відповідача, спричинить для нього додаткові витрати, які не мають джерел покриття.
Водночас, як стверджує представник відповідача, КП «Чугуївтепло» є соціально важливим, монопольним суб'єктом господарювання, створеним для задоволення потреб споживачів м. Чугуїв у сфері постачання теплової енергії. Збільшення фінансового тиску на й без того збиткове підприємство може спричинити неналежне проходження опалювального сезону, виникнення можливих підстав щодо банкрутства. Наслідком вказаних обставин буде виникнення відповідної соціальної напруженості серед споживачів послуг відповідача.
Оцінюючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, представник відповідача просить суд звернути увагу на те, що господарські операції за спірним договором не можна віднести до категорії комерційних операцій на власний ризик. Відповідач є теплопостачальним підприємством, метою укладання відповідачем спірного договору є забезпечення потреб цивільного населення (в переважній більшості) тепловою енергією, можливість розрахунків відповідача з позивачем залежать від надходження до відповідача грошових коштів від кінцевих споживачів теплової енергії.
Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
З урахуванням зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Під збитками розуміються 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст.22 ЦК України).
При цьому, обов'язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.
Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).
В даному випадку, суд враховує поведінку відповідача, вид його діяльності, а також виконання ним своїх зобов'язань за Договором в умовах воєнного стану в країни, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність своєчасної оплати за розподіл природного газу.
Крім того, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов'язань з оплати за розподіл природного газу у встановлений строк відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.
У постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).
Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
В постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №902/417/18).
Водночас, суд бере до уваги, що застосування штрафних санкцій у вигляду пені спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Поміж тим слід зазначити, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому збільшувати на цих платежах свої доходи позивач не може.
За висновком суду, у випадку зменшення розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, в той час як відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт скрутного матеріального становища.
В даному випадку стягнення штрафних санкцій з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 367 076,31 грн., враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, обмежити розмір пені.
Зваживши на фактичні обставини спору, взявши до уваги інтереси обох сторін, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 50%.
За висновками суду, присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, у відповідності до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 31 735,56 грн., а 31 735,56 грн. судового збору підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.
Посилаючись на вищезазначені обставини представник відповідача також просить суд відстрочити виконання судового рішення на 12 місяців.
Розглянувши вказане клопотання представника відповідача про відстрочення виконання судового рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.
Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).
При цьому для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але таке розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об'єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).
Втім, в будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.
Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанові КГС ВС від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження підстав для надання відстрочки виконання рішення суду боржник надав суду копію звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.06.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 57 100 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.09.2024 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 61 289 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 31.12.2024 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 60 247 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.06.2025 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 80 552 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.09.2025 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 538 тис. грн., копіями звітів про фінансові результати підприємства за перше півріччя 2025 року та за 9 місяців 2025 року.
Згідно Інформації по отриманим і розподіленим коштам, що надходять на небюджетний рахунок відповідно до Постанови від 19 липня 2022 р. №812 у розрахунковому періоді з травня 2025 року по листопад 2025 року, за період з травня 2025 року по листопад 2025 року на рахунок відповідача було розподілено лише 5 603 941,86 грн.
Разом з цим, заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати станом на 01.11.2025 складає 3 158 690, 54 грн. згідно довідки від 11.12.25 №02/714 та копії звітів про заборгованість з оплати праці за період з 01.07.25 по 01.11.25.
Передбачені ст.331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
З огляду на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов'язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.
Суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який є продовженим до теперішнього часу.
Згідно із Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 із змінами, Чугуївська міська територіальна громада, на території якої розташовано підприємство відповідача, увійшла до означеного переліку з 26.03.2022.
Відповідні обставини в силу приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
Водночас суд враховує те, що підприємство відповідача належить до комунальної власності територіальної громади міста Чугуєва та відповідно до мети діяльності, передбаченої Статутом, забезпечує задоволення суспільних потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні тепловою енергією, гарягою водою та іншою продукцією. Предметом статутної діяльності Комунального підприємства "Чугуївтепло" та відповідно основними видами господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування, постачання, реалізація теплової енергії, надання посзуг з централізованого опалення тощо.
Введення воєнного стану в країні негативно вплинула на фінансовий стан Комунального підприємства "Чугуївтепло". Водночас, загострення бойових дій на території України беззаперечно вплинуло на платоспроможність як побутових споживачів, так і осіб, що здійснюють господарську діяльність.
Комунальне підприємство "Чугуївтепло" в тяжких умовах воєнного стану виконує вкрай важливу роль у життєдіяльності міста Чугуєва, забезпечуючи життєво необхідними послугами з постачання теплової енергії та гарячої води в тому числі об'єкти соціальної сфери, сфери охорони здоров'я, військові об'єкти, житлові будинки, суб'єктів господарювання.
Виходячи з наведеного суд припускає, що негайне стягнення коштів з відповідача навіть якщо і може забезпечити виконання рішення у даній справі, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність боржника, яка направлена на забезпечення вирішення соціально важливих питань населення та відновлення нормального життя людей в найбільш постраждалих від військової агресії районах України, або зможе призвести до банкрутства підприємства боржника, що також не буде сприяти можливості виконання рішення у справі.
При вирішенні питання наявності балансу інтересів сторін, суд також враховує ті обставини, що підприємство боржника з самого початку військової агресії знаходилось в зоні можливих бойових дій, що є загальновідомим фактом.
Так, на думку суду у даній справі відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що його фінансовий стан і зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі.
За таких обставин, відстрочення виконання рішення для боржника в даному випадку суд не визнає як інструмент ухилення від виконання рішення, а навпаки, вважає, що це буде сприяти можливості підвищення фінансового стану підприємства, недопущенню банкрутства боржника, що призведе до можливості повного виконання рішення суду.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків.
Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.
Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.
Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
В той же час, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п.1 ст.6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02).
Суд також зазначає, що сторони перебувають в однакових умовах військового стану, військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні однаково негативно впливають на обидві сторони цього спору.
Водночас, враховуючи встановлені судом обставини реального незадовільного фінансового стану відповідача, негайне виконання рішення суду може призвести до його неплатоспроможності, що не буде сприяти ефективному відновленню порушеного права позивача, виконанню рішення суду та може порушити господарську діяльність відповідача.
У свою чергу, відстрочення виконання судового рішення дасть підприємству відповідача можливість стабілізувати фінансовий стан, не допустити його банкрутства, що дозволить акумулювати грошові кошти для погашення боргу перед позивачем без значного одноразового фінансового навантаження, а позивачу - можливість реального отримання грошових коштів.
Відтак, відстрочка виконання рішення суду у даному разі є необхідною та здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації відповідача та недопущення невиконання рішення суду на користь позивача, що свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі.
За таких обставин, з урахуванням балансу інтересів обох сторін, суд приходить до висновку про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для часткового задоволення клопотання представника відповідача про відстрочення виконання рішення суду у цій справі строком до 24.06.2026.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" до Комунального підприємства "Чугуївтепло" про стягнення заборгованості - задовольнити.
Клопотання керівника Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петрової Н.Д. про зменшення пені (вх.№29336 від 15.12.2025) - задовольнити частково.
Зменшити розмір пені на 50%.
Стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Зачепила Олександра, 15; код ЄДРПОУ: 35944142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1; код ЄДРПОУ: 45051254) суму заборгованості за договором розподілу природного газу №200104FТ-1080-23 від 01.07.2023 за період серпень 2025 року - жовтень 2025 року (з урахуванням коригування) в сумі 4 828 112 (чотири мільйони вісімсот двадцять вісім тисяч сто дванадцять) грн. 11 коп., пеню у розмірі 183 538 (сто вісімдесят три тисячі п'ятсот тридцять вісім) грн. 15 коп., три проценти річних у розмірі 35 523 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 58 549 (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 28 коп. та суму судового збору у розмірі 31 735 (триста одна тисяча сімсот тридцять п'ять) грн. 56 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повернути з Державного бюджету України 50% судового збору у розмірі 31 735 (триста одна тисяча сімсот тридцять п'ять) грн. 56 коп., сплаченого до господарського суду Харківської області згідно платіжної інструкції №858 від 27.11.2025.
Клопотання керівника Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петрової Н.Д. про надання відстрочки виконання рішення суду (вх.№29336 від 15.12.2025) - задовольнити частково.
Надати Комунальному підприємству "Чугуївтепло" відстрочку у виконанні даного рішення до 24.06.2026.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "26" грудня 2025 р.
СуддяТ.О. Пономаренко