ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.12.2025Справа № 910/11760/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Тітал»
про стягнення 883 035,99 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач, Військова частина) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Тітал» (далі - відповідач, Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 883 035,99 грн., з яких: 189 790,28 грн. - 3 % річних, 693 245,71 грн. - інфляційні втрати, нараховані на суму безпідставно збережених відповідачем коштів.
Ухвалою від 23.09.2025 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.
26.09.2025 року через систему “Електронний суд» надійшла заява позивача від 26.09.2025 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 06.10.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/11760/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.
17.10.2025 року через систему “Електронний суд» надійшов відзив відповідача від 17.10.2025 року на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог Військової частини з огляду на те, що договір від 15.11.2023 року № 16/СПБ укладався сторонами за їх вільним волевиявленням, а ціна товару була погоджена та прийнята покупцем (позивачем). При цьому, сторони цього правочину не визначали на власний розсуд розмір та порядок оплати ПДВ, а лише узгодили договірне положення про його оплату. Також, відповідач зазначив, що до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2025 року в справі № 910/4513/25, яким пункт 5 вищенаведеного Контракту визнано недійсним в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість, у відповідача були відсутні правові підстави для повернення на рахунок Військової частини суми податку на додану вартість у розмірі 3 541 587,50 грн.
22.10.2025 року через систему “Електронний суд» надійшла відповідь Військової частини від 21.10.2025 року на відзив, в якій остання навела додаткові аргументи на підтвердження обґрунтованості пред'явлених у даній справі вимог.
27.10.2025 року через систему “Електронний суд» надійшли заперечення Товариства, сформовані у вказаній системі 27.10.2025 року, в яких останнє навело додаткові мотиви на спростування позовних вимог Військової частини.
Інших заяв, зокрема по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
15.11.2023 року між Військовою частиною (замовник) та Товариством (виконавець) був укладений державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення № 16/СПБ (далі - Договір, Контракт), за умовами якого виконавець зобов'язався у 2023 році поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану товари оборонного призначення за кодом 34140000-0 “Великовантажні мототранспортні засоби» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015, найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, яка є Додатком 1 до Контракту і його невід'ємною частиною (далі - Специфікація), а замовник - оплатити та прийняти товар.
Наведений Контракт підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відбитками печаток означених суб'єктів господарювання.
Згідно з пунктом 5 Контракту його ціна є договірною та становить 21 249 525,00 грн., з урахування податку на додану вартість 3 541 587,50 грн.
Виконавець зобов'язався поставити замовнику товар згідно Специфікації до Контракту у строк до 15.12.2023 року (пункт 25 Контракту).
Відповідно до пункту 59 Контракту останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених Контрактом зобов'язань.
Специфікацією, що є Додатком № 1 до Контракту, сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість, а саме: - код ДК 021-2015 34140000-0 “Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу “автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6 у кількості 1 шт. вартістю 21 249 525,00 грн., податок на додану вартість - 3 541 587,50 грн.
На виконання умов Контракту відповідач поставив обумовлений цим правочином товар, а позивач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною від 30.11.2023 року № 36 на суму 21 249 525,00 грн., з урахування ПДВ: 3 541 587,50 грн.
02.12.2023 року Військова частина оплатила відповідачу вартість поставленого товару на суму 21 249 525,00 грн., з урахування ПДВ 3 541 587,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 01.12.2023 року № 8636.
25.07.2024 року Державна податкова служба України надала Товариству індивідуальну податкову консультацію № 3805/ІПК/99-00-21-03-02-08, зі змісту якої вбачається, що за умови, якщо транспортні засоби є транспортними засобами (автомобілями) спеціального призначення і належить до категорії товарів оборонного призначення, визначених такими згідно з пунктом 29 частини 1 статті 1 Законом України “Про оборонні закупівлі», та при цьому постачальник має статус виконавця державного контракту (договору), а покупець статус державного замовника, то така операція з постачання на митній території України транспортних засобів, що здійснюється у межах державного контракту (договору), підлягатиме звільненню від оподаткування ПДВ.
Згідно з положеннями підпункту “д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ “Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: 8702-8705 (тільки для автомобілів спеціального призначення, радіолокаційних станцій та причепів до них, що класифікуються у товарній позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, мобільних ремонтних майстерень, які використовуються в оборонних цілях; пасажирських та вантажних автомобілів звичайного типу, що використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з'ємною бронею).
Враховуючи те, що всупереч підпункту “д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ “Перехідні положення» Податкового кодексу України, пункт 5 Контракту містив умову щодо нарахування податку на додану вартість, у квітні 2025 року Військова частина звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства, в якому просила суд визнати вказаний пункт Контракту недійсним, а сплачену позивачем суму податку на додану вартість за Договором у розмірі 3 541 587,50 грн. - повернути Військовій частині.
Рішенням від 01.07.2025 року в справі № 910/4513/25 господарський суд міста Києва задовольнив позов Військової частини; визнав недійсним пункт 5 Контракту в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, а також стягнув з Товариства на користь позивача 3 541 587,50 грн. сплаченого ПДВ та 44 921,45 грн. витрат по сплаті судового збору.
21.08.2025 року вказане рішення набрало законної сили, у зв'язку з чим на його примусове виконання 12.09.2025 року господарський суд міста Києва видав відповідний наказ.
На виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/4513/25 Товариство за платіжною інструкцією від 15.09.2025 року № 23530 перерахувало на користь Військової частини грошові кошти у розмірі 3 586 508,95 грн.
В обґрунтування пред'явлених у даній справі (№ 910/11760/25) вимог Військова частина, з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України вказувала на те, що Товариство безпідставно набуло грошові кошти в сумі 3 541 587,50 грн. та незаконно користувалося ними у період з 02.12.2023 року до 14.09.2025 року, у зв'язку з чим позивач нараховував та заявив до стягнення компенсаційні виплати у загальній сумі 889 576,29 грн., з яких: 189 790,28 грн. - 3 % річних та 693 245,71 грн. - інфляційні втрати.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Оскільки рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2025 року в справі № 910/4513/25 на час розгляду спору в справі № 910/11760/25 між тими ж сторонами в установленому законом порядку набрало законної сили, обставини, встановлені означеним рішенням, повторному доказуванню не підлягають. Означене судове рішення у справі № 910/4513/25 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі, не можуть їм суперечити. Відтак, факти отримання відповідачем суми податку на додану вартість у розмірі 3 541 587,50 грн. за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, перерахування вказаної суми коштів Військовою частиною поза межами договірних платежів, що мало наслідком збагачення Товариства за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили.
За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Зі змісту поданої Військовою частиною позовної заяви вбачається, що позивач заявив до стягнення з Товариства 189 790,28 грн. 3 % річних та 693 245,71 грн. інфляційних втрат, нарахованих з 02.12.2023 року (тобто з дати оплати Військовою частиною поставленого їй товару, з урахуванням ПДВ) по 14.09.2025 року (дата, що передує фактичному погашенню Товариством суми боргу та судового збору, зазначених у рішенні господарського суду міста Києва від 01.07.2025 року в справі № 910/4513/25).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування компенсаційних виплат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року в справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року в справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та інших.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Отже, за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 року в справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 року в справі № 910/22034/15.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01.09.2022 року в справі № 910/9544/19. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається.
Заперечуючи проти пред'явлених вимог, Товариство вказувало, що момент безпідставного збереження ним суми сплаченого Військовою частиною ПДВ у розмірі 3 541 587,50 грн. слід обраховувати саме з дати набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2025 року в справі № 910/4513/25, яким встановлено факт безпідставності набуття цього майна.
Проте, суд критично оцінує вказані посилання Товариства, оскільки факт укладення Контракту під час дії підпункту “д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ “Перехідні положення» Податкового кодексу України у вказаній вище редакції встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2025 року в справі № 910/4513/25, яке має преюдиційне значення для даної справи.
В силу частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Тобто станом на момент оплати Військовою частиною суми ПДВ у позивача був відсутній обов'язок сплачувати ціну товару з урахуванням ПДВ, відтак прострочення виконання грошового зобов'язання почалось у відповідача саме з моменту здійснення такої оплати, тобто з 02.12.2023 року.
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт безпідставного одержання відповідачем суми ПДВ за укладеним між сторонами Договором саме після оплати позивачем 01.12.2023 року поставленого відповідачем товару (з урахуванням ПДВ), суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 189 790,28 грн. 3 % річних та 693 245,71 грн. інфляційних втрат, нарахованих у період з 02.12.2025 року по 14.09.2025 року (розмір яких є обґрунтованим та арифметично правильним), підлягають задоволенню.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Товариство не надало належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв'язку з задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Тітал» (02088, місто Київ, вулиця Борова, будинок 45, код ЄДРПОУ 24571799) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 189 790 (сто вісімдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто) грн. 28 коп. 3 % річних, 693 245 (шістсот дев'яносто три тисячі двісті сорок п'ять) грн. 71 коп. інфляційних втрат, а також 10 596 (десять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 26.12.2025 року.
Суддя В.С. Ломака