вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"16" грудня 2025 р. Cправа №902/1125/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., за відсутності представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НУГО", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Респект-тор", м.Вінниця
про стягнення 403656,96 грн заборгованості за договором поставки
Процесуальні дії у справі, стислий виклад позицій сторін.
До Господарського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "НУГО" з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Респект-тор" 403656,96 грн заборгованості з посиланням на невиконання відповідачем зобов'язань в частині повної оплати поставленого товару за договором поставки нафтопродуктів №НГ2025-36 від 24.04.2025, а саме: 344867,00 грн - основного боргу, 42198,99 грн - пені, 4083,76 грн - 3 % річних, 12507,21 грн - інфляційних втрат (з урахуванням заяви б/н від 29.08.2025).
Ухвалою суду від 18.08.2025 відкрито провадження у справі №902/1125/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 25.09.2025. Вказаним судовим рішенням також зобов'язано учасників справи до дня призначеного судового засідання надати суду усі наявні первинні документи (що не долучені до матеріалів справи) на підтвердження виконання сторонами умов договору поставки нафтопродуктів №НГ2025-36 від 24.04.2025 станом на час розгляду справи в суді, у тому числі в частині погашення заборгованості (якщо такий факт мав місце).
За наслідками слухання справи, 25.09.2025, прийнята ухвала суду про прийняття до розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НУГО" б/н від 29.08.2025 про збільшення розміру позовних вимог; з метою надання сторонам додаткового часу для забезпечення реалізації належних їм процесуальних прав та сприяючи у виконанні ними обов'язків оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 11.11.2025.
Ухвалою суду від 11.11.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу №902/1125/25 до судового розгляду по суті на 16.12.2025.
На визначену судом дату, 16.12.2025, сторони не з'явились
В заяві б/н від 29.08.2025 (а.с.41) позивач просив розгляд справи №902/1125/25 здійснювати без участі його представника.
Відповідач про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду про відправлення ухвали від 11.11.2025 на адресу місцезнаходження, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.66) та до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС відповідача.
Втім, поштове повідомлення (лист з ухвалою суду від 11.11.2025) 08.12.2025 повернулось на адресу суду з підстав "за закінченням терміну зберігання", про що свідчить довідка оператора поштового зв'язку від 04.12.2025 (а.с.68).
Слід зазначити, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 в справі №910/15442/17).
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, відповідно до положень ч.2 ст.178 ГПК України, судом вирішено спір за наявними матеріалами справи.
Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.
У позовній заяві б/н від 13.08.2025 відзначено, що: між Товариством з обмеженою відповідальністю "НУГО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Респект-тор" був укладений договір поставки нафтопродуктів №НГ2025-36 від 24.04.2025, згідно з умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах поставки, в кількості, якості, в асортименті, за цінами та термінами поставки відповідно до умов договору.
В позовній заяві б/н від 13.08.2025 стверджується про допущену описку в преамбулі та п.13 "Адреси, реквізити та підписи сторін" договору поставки нафтопродуктів №НГ2025-36 від 24.04.2025: замість Товариства з обмеженою відповідальністю "НУГО" стороною такого правочину зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес-оіл-груп".
На підтвердження вказаних обставин позивач долучив копію договору поставки нафтопродуктів №НГ2025-36 від 24.04.2025 (а.с.20-24).
Оглянувши договір поставки нафтопродуктів №НГ2025-36 від 24.04.2025 суд констатує, що в його преамбулі та п.13 "Адреси, реквізити та підписи сторін" сторонами та, відповідно, підписантами такого правочину значаться: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес-оіл-груп" (як покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "НУГО" (як постачальник).
Водночас, до матеріалів справи не долучено іншого письмового договора, сторонами якого б значились Товариство з обмеженою відповідальністю "НУГО" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Респект-тор".
Як відзначено в п.1 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1 ст.207 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
З огляду на вказані положення суд відзначає, що найменування, інша інформація щодо сторін правочину необхідна для їх однозначної ідентифікації та реалізації прав і обов'язків за договором.
Таким чином, беручи до уваги наявні у справі докази, суд зазначає, що матеріали справи не містять договору (у формі єдиного документа), підписаного між сторонами, про що зазначається у позовній заяві б/н від 13.08.2025.
Водночас у матеріалах справи наявна видаткова накладна №74 від 30.04.2025 (а.с.26), товарно-транспортна накладна №55 від 30.04.2025 (а.с.30), підписана між Товариством з обмеженою відповідальністю "НУГО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Респект-тор", щодо поставки позивачем на користь відповідача палива дизельного на суму 1219867,00 грн.
До матеріалів справи долучена виписка з банківського рахунку (а.с.26-27), якою підтверджується часткова оплата відповідачем поставленого товара на суму 875000,00 грн, а саме:
- 30.04.2025 на суму 150000,00 грн;
- 08.05.2025 на суму 150000,00 грн;
- 08.05.2025 на суму 25000,00 грн;
- 09.05.2025 на суму 70000,00 грн;
- 13.05.2025 на суму 50000,00 грн;
- 15.05.2025 на суму 25000,00 грн;
- 19.05.2025 на суму 45000,00 грн;
- 20.05.2025 на суму 50000,00 грн;
- 21.05.2025 на суму 40000,00 грн;
- 23.05.2025 на суму 100000,00 грн;
- 28.05.2025 на суму 100000,00 грн;
- 30.05.2025 на суму 30000,00 грн;
- 03.06.2025 на суму 20000,00 грн;
- 04.06.2025 на суму 20000,00 грн.
Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
За приписами ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 205 ЦК України передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Як відзначалось судом: відповідно до п.1 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З огляду на наявну в справі видаткову накладну №74 від 30.04.2025, яка містить найменування сторін, кількість товара та його вартість, суд констатує, що у даному випадку між сторонами у справі фактично був укладений договір поставки у спрощений спосіб, оскільки сторонами було вчинено дії спрямовані на виникнення між ними цивільних прав та обов'язків з поставки дизельного пального, зокрема виконання позивачем обумовлених сторонами умов поставки дизельного пального і отримання цього товара відповідачем, часткову оплату відповідачем вартості поставленого товара (схожі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №910/17577/21).
Відповідно до ст.712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 викладено такі висновки щодо застосування норм права: "Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України."
За вказаних обставин суд доходить висновку, що відповідач прострочив свої зобов'язання з оплати поставленого товара з наступного дня після завершення його поставки за видатковою накладною №74 від 30.04.2025, тобто з 01.05.2025.
Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів повного розрахунку за поставлений товар, суд доходить висновку, що вимоги про стягнення 344867,00 грн підлягають задоволенню.
Судом також розглянуто вимогу про стягнення 4083,76 грн 3% річних, нарахованих за період з 30.04.2025 по 13.08.2025.
За правилами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було відзначено судом: відповідач прострочив свої зобов'язання з оплати поставленого товару за видатковою накладною №74 від 30.04.2025 з 01.05.2025.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про правомірність вимог щодо стягнення 3995,83 грн 3% річних, тому в задоволенні вимог в частині стягнення 87,93 грн 3% річних слід відмовити.
Розглянувши вимогу позивача стосовно заявлених 12507,21 грн інфляційних втрат за період з 01.05.2025 по 30.06.2025, суд зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При перевірці правильності нарахування позивачем суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, суд враховує висновки щодо застосування ст.625 ЦК України, викладену у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, згідно з якими.
При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Постанова КМУ №1078) та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст.625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Враховуючи наведені висновки, здійснивши перевірку правильності нарахування заявленої суми, суд дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 11811,95 грн інфляційних втрат, тому в позові щодо стягнення 695,26 грн інфляційних втрат слід відмовити.
Стосовно вимог позивача про стягнення 42198,99 грн пені, нарахованої за період з 30.04.2025 по 13.08.2025, суд зазначає таке.
У відповідності до ч.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зі змісту наявного у справі розрахунку слідує, що пеню позивачем нараховано з посиланням на п.6.3 долученого до матеріалів справи договору поставки нафтопродуктів №НГ2025-36 від 24.04.2025.
Водночас суд встановив, що матеріали справи не містять договору (у формі єдиного документа), підписаного між сторонами. Надалі суд дійшов висновку, що у даному випадку між сторонами у справі фактично був укладений договір поставки у спрощений спосіб, оскільки сторонами було вчинено дії спрямовані на виникнення між ними цивільних прав та обов'язків з поставки дизельного пального.
Проте суд зауважує, що умови правочину, який між сторонами укладено у спрощений спосіб, не визначають розмір та базу нарахування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого товара.
З огляду на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18, у тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
За вказаних обставин, оскільки жодним законодавчим актом не визначено розмір та базу нарахування пені, які можливо застосувати до спірних правовідносин, суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 42198,99 грн пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Положення ст.76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат.
При звернені із цим позовом до суду в електронній формі позивач сплатив 4909,88 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №364 від 13.08.2025 (а.с.9) та платіжною інструкцією №441 від 29.08.2025 (а.с.52).
Водночас, відповідно до положень частини 3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
За вказаних обставин судовий збір за подання цього позову до суду підлягав сплаті в розмірі 4843,88 грн.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За відсутності відповідного клопотання позивача судом не вирішується питання про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (в сумі 66,00 грн).
Таким чином, за правилами ст.129 ГПК України на відповідача покладається 4328,10 грн судового збору враховуючи часткове задоволення позову.
Керуючись ст.7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов у справі №902/1125/25 задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Респект-тор" (вул.Ватутіна, буд.18-а, м.Вінниця, Вінницька обл., 21011, ідентифікаційний код: 40003033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НУГО" (Дніпровська набережна, буд.26-Ж, офіс 14, м.Київ, 02132, ідентифікаційний код: 44940536) 344867,00 грн - основної заборгованості; 3995,83 грн - 3% річних; 11811,95 грн - інфляційних втрат та 4328,10 грн - витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 87,93 - 3% річних; 695,26 грн - інфляційних втрат та 42198,99 грн - пені.
5. Витрати зі сплати судового збору в сумі 515,78 грн залишити за позивачем.
6. Повне рішення надіслати сторонам.
7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).
8. Повне рішення складено 26 грудня 2025 р.
Суддя Нешик О.С.
кількість прим. рішення:
1 - до справи;
2, 3 - ТОВ "НУГО" - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (nugo2014@ukr.net);
4, 5 - ТОВ "Респект-тор" (вул.Ватутіна, буд.18-а, м.Вінниця, 21011) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення; в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС