24 грудня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 711/3357/24
Провадження № 22-ц/821/2212/25
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
представник відповідача - адвокат Юдін Володимир Сергійович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 жовтня 2025 року (постановлену під головуванням судді Демчика Р.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання торгівельного павільйону об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації в праві власності на спільне майно,-
16 жовтня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Юдін В.С. звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.06.2025 у справі № 711/3357/24 строком на 1 рік, рівними частинами в розмірі 21 800,50 грн. щомісячно, посилаючись на те, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.10.2015 по 12.03.2021. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу діти проживають із заявницею, а з ОСОБА_1 за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.04.2021 у справі №711/7481/20, стягнуто на її користь аліменти на утримання дітей.
Відповідно до розрахунку, ОСОБА_1 має заборгованість по аліментах на утримання дітей, яка на 01.09.2025 становить 87 922,85 грн.
Тому, зазначає заявниця, саме вона несе тягар по утриманню спільних дітей.
Вказує, що хоча вона і є приватним підприємцем, проте згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2024 рік її дохід становить 128 200,00 грн, що в середньому в місяць складає 10 700,00 грн, а на ці кошти вона має утримувати себе та двох дітей, зважаючи на заборгованість ОСОБА_1 , тому сума, яка стягнута за рішенням суду в розмірі 261 606,00 грн. є непосильною для її одноразової виплати.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 жовтня 2025 року заяву задоволено.
Розстрочено ОСОБА_2 виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.06.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання торгівельного павільйону об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації в праві власності на спільне майно, терміном на 12 (дванадцять) місяців, встановивши наступний графік погашення заборгованості: до 27.11.2025 - 21 800,50 грн; до 27.12.2025 - 21 800,50 грн; до 27.01.2026 - 21 800,50 грн; до 27.02.2026 - 21 800,50 грн; до 27.03.2026 - 21 800,50 грн; до 27.04.2026 - 21 800,50 грн; до 27.05.2026- 21 800,50 грн; до 27.06.2026 - 21 800,50 грн; до 27.08.2026 - 21 800,50 грн; до 27.09.2026 - 21 800,50 грн; до 27.10.2026 - 21 800,50 грн; до 27.11.2026 - 21 800,50 грн.
Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що оцінюючи наявні у справі докази, суд вважав, що наявні підстави для розстрочення рішення суду, оскільки ОСОБА_2 не отримує достатнього доходу для виконання рішення суду одразу в повному обсязі, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею, наявну заборгованість перед нею з боку ОСОБА_1 зі сплати аліментів. Також судом в якості підстав для задоволення заяви був врахований введений на території України правовий режим воєнного стану та намір ОСОБА_2 щодо виконання рішення в добровільному порядку.
В апеляційній скарзі, поданій 11 листопада 2025 року, ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду прийнятою із порушенням норм процесуального права, при неправильному застосуванні норм матеріального права та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що заявник не надала суду доказів відсутності грошових коштів на банківських рахунках та відсутності належного їй на праві власності майна, зокрема, автомобілів та нерухомості, вважає, що судом не встановлено матеріальний стан ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що заявником не зазначено жодних інших підстав для розстрочення виконання судового рішення, окрім матеріального стану боржника, який підтверджується виключно однією податковою декларацією платника єдиного податку-фізичної особи підприємця ОСОБА_2 за 2024 рік та не врахував, що сама по собі обставина неспроможності виконання рішення суду із-за відсутності доходів, не є в розумінні закону виключною, що зумовлює необхідність розстрочення виконання рішення суду.
Звертає увагу суду, що заявником до заяви про розстрочення виконання судового рішення не додано жодних доказів, які б підтверджували понесення щомісячно ОСОБА_2 витрат, які б прирівнювалися або перевищували розмір її доходу.
Вказує, що до заяви про розстрочення виконання судового рішення не додано доказів того, як саме воєнний стан вплинув на майновий стан ОСОБА_2 чи з інших причин унеможливлює виконання нею судового рішення.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не надав належної оцінки тим обставинам, що заява про розстрочення виконання судового рішення подана адвокатом Юдіним В.С., що свідчить про фінансову можливість заявниці здійснювати оплату послуг адвоката за надання правової допомоги.
Також посилається на те, що за обставинами справи за рішенням суду, яке просила розстрочити ОСОБА_2 , вона здійснила відчуження торгівельного павільйону на власний розсуд, без його згоди, тому у виникненні даного спору існує лише її вина.
Щодо заборгованості по сплаті аліментів, вказує, що після сплати ОСОБА_2 на його користь грошової компенсації вартості частки у праві власності на торгівельний павільйон, він одразу сплатить існуючу заборгованість зі сплати аліментів.
Суд першої інстанції не врахував, що у разі сплати ОСОБА_2 на його користь коштів у сумі 261 606,00 грн, він зможе погасити заборгованість зі сплати аліментів у сумі 87 922,85 грн, сплатити кошти за кредитним договором від 12.01.2024 у сумі 44 777,77 грн.
Вважає, що суд першої інстанції фактично створив занадто та безпідставно привілейовані умови для боржника та жодним чином не врахував його інтереси, оскільки отримання коштів у сумі 21 800,50 грн щомісячно не вирішує його фінансові питання жодним чином.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч.1 ст. 435 ЦПК України та ч. 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що така заява може бути подана стороною до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч.4 ст.435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка - спосіб виконання зобов'язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.
Закон пов'язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.
Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.
У відповідності до ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
З аналізу наведених норм слідує, що розстрочення або відстрочення виконання рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов'язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.
Необхідною умовою для задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення є ретельне з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін у справі. Це означає, що суд повинен дослідити та оцінити як доводи, так і заперечення кожної сторони. Зокрема, має бути врахований вплив рішення про розстрочення на права та інтереси позивача, його потенційні наслідки для виконання зобов'язання в повному обсязі та забезпечення належного рівня захисту прав сторін. Водночас, суд повинен оцінити обставини, які обґрунтовують потребу відповідача у розстроченні, такі як фінансовий стан, характер зобов'язань та інші фактори, що можуть впливати на можливість своєчасного виконання судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 926/4693/23.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2025 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 та стягнуто на користь останнього з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки у праві власності на торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , в сумі 261 606,00 грн. та 2 616,06 грн. судового збору.
Рішення набрало законної сили 30.09.2025, після перегляду справи Черкаським апеляційним судом.
Звертаючись із заявою про розстрочення виконання рішення суду, ОСОБА_2 обґрунтовує її скрутним матеріальним станом, а саме, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.10.2015 по 12.03.2021. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу проживають із нею, а з ОСОБА_1 за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.04.2021 у справі №711/7481/20 стягнуто на її користь аліменти на утримання дітей.
Відповідно до розрахунку заборгованість зі сплати аліментів від 09.10.2025 ОСОБА_1 має заборгованість по аліментах на утримання дітей, яка станом на 01.09.2025 становить 87 922,85 грн. Зазначає, що вона одноосібно несе тягар по утриманню спільних дітей.
Вказує, що хоча вона і є приватним підприємцем, проте згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2024 рік її дохід становить 128 200,00 грн, що в середньому в місяць складає 10 700,00 грн, а на ці кошти вона має утримувати себе та двох дітей, зважаючи на заборгованість ОСОБА_1 , тому сума, яка стягнута за рішенням суду в розмірі 261 606,00 грн є непосильною для її одноразової виплати.
На підтвердження зазначеного ОСОБА_2 до заяви долучено податкова декларація платника єдиного податку-фізичної особи підприємця, з якої вбачається, що за 2024 рік ОСОБА_2 отримала дохід у розмірі 128 200,00 грн; розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якого вбачається, що за період з 01.01.2025 по 01.09.2025 заборгованість по аліментах ОСОБА_1 на утримання дітей станом на 01.09.2025 становить 87 922,85 грн; акт про фактичне місце проживання особи від 23.05.2025, згідно якого ОСОБА_2 з 15 лютого 2022 року разом з своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживала за адресою АДРЕСА_3 ; акт про фактичне місце проживання особи від 15.10.2025, з якого вбачається, що ОСОБА_2 разом з своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають за адресою АДРЕСА_4 .
В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував проти задоволення заяви ОСОБА_2 , посилаючись на те, що немає можливості чекати виплати, так як має заборгованість по аліментах і по Приватбанку, яку необхідно погасити.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, принципи розумності та справедливості, інтереси боржника та стягувача, а також наявність у ОСОБА_2 на утриманні двох неповнолітніх дітей, заборгованість зі сторони ОСОБА_1 по сплаті аліментів, наявність незначного доходу від підприємницької діяльності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду.
Судом першої інстанції правильно взято до уваги положення ч. 5 ст. 435 ЦПК та обгрунтовано вирішено розстрочити виконання рішення суду терміном на 1 (один) рік, з дня ухвалення такого рішення, шляхом щомісячної сплати заборгованості рівними частинами.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 визнає встановлений рішенням суду розмір заборгованості, має намір виконати рішення суду добровільно та сплатити наявну у неї заборгованість, однак у зв'язку з вищезазначеними об'єктивними обставинами виконання рішення суду потребує більше часу.
Доводи апеляційної скарги, що заявник не надала суду доказів відсутності грошових коштів на банківських рахунках та відсутності належного їй на праві власності майна, зокрема, автомобілів та нерухомості, відхиляються колегією суддів як безпідставні та такі, що не підтверджуються матеріалами справи.
Є необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що заявником не зазначено жодних інших підстав для розстрочення виконання судового рішення, окрім матеріального стану боржника, який підтверджується виключно однією податковою декларацією платника єдиного податку-фізичної особи підприємця ОСОБА_2 за 2024 рік та не врахував, що сама по собі обставина неспроможності виконання рішення суду із-за відсутності доходів, не є в розумінні закону виключною, що зумовлює необхідність розстрочення виконання рішення суду, оскільки за нормами ЦПК України, однією із підстав для розстрочення виконання рішення суду є матеріальний стан боржника.
Разом з тим, матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Враховуючи ту обставину, що заявниця має незначний дохід від підприємницької діяльності та приймаючи до уваги наявність на її утриманні двох неповнолітніх дітей, аліменти на яких скаржником не сплачуються з січня 2025 року, відсутність інших фінансових надходжень, наявні підстави для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду.
Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції при постановленні ухвали, фактично створив занадто та безпідставно привілейовані умови для боржника, жодним чином не врахувавши його інтереси, як стягувача, оскільки при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції врахував боргові зобов'язання скаржника, який заперечував в судовому засіданні проти задоволення заяви та врахував матеріальну можливість заявниці виконувати належним чином рішення суду та інтереси малолітніх дітей.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 27 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання торгівельного павільйону об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації в праві власності на спільне майно - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та окремому оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду виготовлено 25 грудня 2025 року/