Номер провадження 22-ц/821/2288/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/5878/25 Категорія: 304090000 Годік Л.С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
24 грудня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіНовіков О. М., Сіренко Ю. В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Працевитого Г. О. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.10.2025 (повний текст складено 27.10.2025, суддя в суді першої інстанції Годік Л. С.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у вересні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 100027664 від 26.05.2021 в розмірі 30 065 грн та судові витрати, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до боржників за укладеними договорами факторингу, у тому числі, і щодо відповідача на суму, заявлену до стягнення.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.10.2025 позов у справі задоволено з посиланням на обґрунтованість доводів позивача про набуття ним права вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості відповідача, яка нею погашена не була.
Представник відповідача подав на вказане рішення суду 26.11.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відхилити позов.
В обґрунтування вказано на те, що позивач заявив вимоги на суму 30 065,00 грн, що більше від визначеної договором загальної вартості кредиту. Доказів звернення скаржника з метою продовження строку кредитування, укладання додаткових угод, оновлення графіку розрахунків матеріали справи не містять. Відсотки нараховувались понад строк кредитування.
Позивач не надав доказів перерахування відповідачу кредитних коштів за договором, а наявне в матеріалах справи платіжне доручення не може вважатись належним та допустимим доказом видачі кредитних коштів, адже не відповідає вимогам до первинного бухгалтерського документа.
Наданий позивачем договір факторингу є неповним, не містять невід'ємних частин, суду не було надано всі додатки до договору, отже право вимоги позивача є сумнівним.
Сплачені відповідачем кошти в погашення загальної заборгованості зараховувались в якості сплати комісії за управління та обслуговування кредиту без зазначення того, які саме послуги надаються кредитором за таку комісію, що у аспекті практики ВС є протиправним.
Зі змісту договору вбачається, що зазначену комісію пов'язано з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак такий платіж є санкцією для позичальника.
Встановлення умови про сплату позичальником по статті 625 ЦК України відсотків у розмірі 1800% річних є непропорційно завищеною сумою, що ставить слабку сторону (позичальника) у невигідне становище, суперечить вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та є нікчемною умовою, з огляду на що не мали підлягати стягненню.
Позивач здійснив як правомірне нарахування відсотків в межах строку кредитування - 15 днів, так і після спливу вказаного строку, що є протиправним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив суд скаргу відхилити як безпідставну, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки воно є законним та належним чином обґрунтованим. Також порушено питання про відшкодування понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції за складання відзиву у сумі 4 000 грн.
У відповіді на вказаний відзив апелянт наполягає на обґрунтованості вимог своєї скарги та вважає за необхідне задоволити саме її вимоги .
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій тридцяти розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 26.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 100027664.
26.05.2021 ОСОБА_1 електронним підписом було підписано Анкету-заяву на кредит №100027664 та Договір про споживчий кредит №100027664.
За умовами вказаного кредитного договору відповідачу ОСОБА_1 було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7000 грн. У свою чергу, він зобов'язався щомісячно, у граничний термін, повертати чергову частину кредиту та сплачувати проценти. Проте, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконав, кредитні кошти не повертав та не сплачував кошти за користування кредитом, у зв'язку з чим у нього перед кредитором утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 30065,00 грн, з яких: 6650,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 22085,00 грн - заборгованість за відсотками та 1330,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами, що підтверджується Відомістю про щоденні нарахування та погашення.
14.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги №08Т, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №100027664 від 26.05.2021 в сумі 30065,00 грн перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».
Відповідно до п.п. 1.1.- 1.4., 2.2.1., Договору ТОВ «Мілоан» зобов'язалося на строк 15 днів надати ОСОБА_1 кредит у сумі 7 000,00 грн, а позивальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом протягом 15 днів з 26.05.2021 до 10.06.2021, а також виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно з п.п. 1.5.1., 1.5.2., 1.6. Договору комісія за надання кредиту - 1 330,00 грн, яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом - 2 100,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Позичальник сплачує кредитодавця комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п. 1.3. Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6. Договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3. Договору (п. 2.2.1. Договору).
Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3. Договору (п. 2.2.2. Договору).
У пункті 2.3.1. Договору сторони погодили порядок пролонгації строку кредитування. Так, продовження вказаного в п. 1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином: 2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці нижче: Строк продовження, днів Максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 3 дні - 3.00 відсотки, 7 днів - 5.00 відсотків, 15 днів - 10.00 відсотків. Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. 2.3.1.2. Пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Факт укладення та зміст вказаного кредитного договору позичальником при апеляційному перегляді справи під сумнів не ставиться.
Судом також встановлено, що ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором про споживчий кредит №100027664 від 26.05.2021 виконало в повному обсязі, надавши відповідачу в користування кредит в розмірі 7 000,00 грн, шляхом зарахування 26.05.2021 грошових коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 28012838 від 25.05.2021.
Підпунктом 3.2.6. пункту 3 кредитного Договору передбачено, що ТОВ «Мілоан» має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати свої права за цим Договором на користь третіх осіб в будь який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
14.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги №08Т, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №100027664 від 26.05.2021 в сумі 30065,00 грн перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».
Позивач посилається на те, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 30065,00 грн, з яких: 6650,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 22085,00 грн - заборгованість за відсотками та 1330,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами, про стягнення якої заявлено позовні вимоги у даній справі.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами договору відсотки по кредиту та комісію, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.
Отже відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
При цьому доказів виконання наявних грошових зобов'язань ні перед позивачем у справі ні перед попереднім кредитором відповідачем суду не надано.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Апеляційний суд не погоджується з посиланнями скаржника на те, що позивач не надав доказів перерахування відповідачу кредитних коштів за договором, а наявне в матеріалах справи платіжне доручення не може вважатись належним та допустимим доказом видачі кредитних коштів, так як не відповідає вимогам до первинного бухгалтерського документа, оскільки платіжним дорученням № 28012838 від 25.05.2021 (а.с.12) підтверджено зарахування в день оформлення договору суми коштів, яка ідентична погодженому сторонами в договорі тілу кредиту, на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 .
Також апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що заявлена до стягнення сума кредитного боргу більша від визначеної договором загальної вартості кредиту, а також стосовно протиправного продовження строків кредитування з боку позивача, що обумовило нарахування відсотків по кредиту поза межами строку дії договору, виходячи з такого.
У пункті 2.3.1.2. кредитного договору позичальник погодив порядок пролонгації договору на стандартних (базових) умовах шляхом збільшення строку кредитування на 1 (один) день у спосіб продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.
Відтак, не повернувши протягом строку кредитування до 10.06.2021 кошти по договору та продовжуючи ними користуватися, позичальник у розумінні приписів п.2.3.1.2. кредитного договору тим самим продовжив строк кредитування максимальною тривалістю 60 днів зі сплатою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (що передбачено в п.1.6 договору).
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за договору у строк кредитування, визначений п. 1.4 договору, та продовжив користуватися кредитними коштами протягом всього пролонгованого строку кредитування, визначеного п. 2.2.3, тобто протягом 60 днів з дня наступного за днем, після закінчення строку кредитування, суд приходить до висновку, що нарахування процентів відбулося у відповідності до умов договору та їх розрахунок є арифметично вірним.
Посилання скаржника на відсутність його звернення до кредитора з метою продовження строку кредитування за порядку пролонгації договору, який погодив позичальник при його укладенні у п.2.3.1.2., без оформлення письмових звернень та укладення додаткових угод не може свідчити про протиправність нарахування відсотків по кредиту поза межами первісного строку кредитування, про що помилково вказує скаржник у поданій апеляційній скарзі.
Аргументи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем договір факторингу є неповним, не містять невід'ємних частин, суду не було надано всі додатки до договору, отже право вимоги позивача є сумнівним, за наявності у матеріалах справи тих умов договору відступлення прав вимоги від 14.09.2021 №08Т з додатками, які стосуються безпосередньо відповідача у справі, не може свідчити про недоведеність наявності права вимоги щодо суми боргу саме у позивача ТОВ «Діджи Фінанс».
Крім того, указаний правочин є чинним та вимог про визнання його недійсним до суду не пред'являлося.
Апеляційний суд не погоджується з аргументами скаржника і про те, що нарахування комісії по договору є протиправним, як і зарахування коштів на її погашення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що комісія умовами договору погоджується як плата за послуги з оформлення та надання кредиту, проти чого позичальник, укладаючи договір, заперечень не висловлював.
Також відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про споживче кредитування" (тут і далі у редакції на час укладення договору кредиту) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами ч. 2 ст. 8 ЗУ "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином ЗУ "Про споживче кредитування" передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Комісія за надання кредиту передбачена як умовами кредитного договору (п.п. 1.5.1), Анкетою-заявою по кредиту та паспортом споживчого кредиту, які були підписані позичальником, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за споживчим кредитом та порядком сплати такої комісії.
Отже встановлення комісії за надання кредиту є правомірним, оскільки укладеним між сторонами кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
З цих підстав аргументи скаржника про те, що такий платіж є санкцією для позичальника є помилковим.
Апеляційний суд також відхиляє посилання скаржника на те, що встановлення умови про сплату позичальником по статті 625 ЦК України відсотків у розмірі 1800% річних є непропорційно завищеною сумою, що суперечить вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною умовою, оскільки заборгованість по кредитному договору у цій справі нарахована як відсотки по кредиту, тобто за правомірне користування кредитними коштами (ст.1056-1 ЦК України), а не як відсотки за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно ч.2 ст.625 ЦК України.
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана представником відповідача апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.10.2025 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача - без задоволення.
Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 4 000,00 грн, апеляційний суд враховує таке.
Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.
Враховуючи обсяг правничої допомоги позивачу при розгляді цієї справи апеляційним судом, підтверджений наданими доказами, який полягав у складенні відзиву на апеляційну скаргу, а також те, що правова позиція позивача сформована при розгляді справи судом першої інстанції та потреби у додатковому збиранні доказів та правовому аналізі обставин справи на стадії її апеляційного перегляду не має, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в апеляційному суді, які мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, слід визначити в сумі 2000,00 грн, що відповідає засадам співмірності зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, а також критеріям розумності та справедливості.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати у зв'язку з відхиленням вимог скарги.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27.10.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 2 000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених при апеляційному перегляді справи.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 25.12.2025.
Суддя-доповідач
Судді