Справа № 521/13891/23
Номер провадження:1-кп/521/740/25
23 грудня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисників обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
В провадженні Хаджибейського районного суду м.Одеси перебуває зазначене кримінальне провадження, судовий розгляд триває, судом досліджуються докази.
Прокурор заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачених, посилаючись на тяжкість висунутого обвинувачення та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які на цей час не зменшилися та продовжують існувати, оскільки строк тримання під вартою обвинувачених спливає.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_4 заперечували проти клопотнаня прокурора, зазначивши, що наведені ризики суттєво зменшилися, а деякі зникли, оскільки потерпілий помер, тому просили обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, врахувати що обвинувачений проходив військову службу на захист держави та має намір її продовжити, має родину, фактично утримує дітей неповнолітніх, має постійне місце проживання. Також просили визначити розмір застави.
Захисник ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, посилаючись на відсутність у такому ступеню ризиків, зазначених прокурором, обрати більш м'який запобіжний захід стосовно обвинуваченого у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого адвоката.
Вислухавши думки сторін, вивчивши клопотання, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Під час розгляду питання доцільності продовження дії запобіжного заходу оцінці судом підлягають наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК. Згідно ст.178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється - є однією з обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 15 років із конфіскацією майна.
ОСОБА_4 є громадянином Казахстану, проживав у м.Одеса, офіційно не одружений, відомості про наявність родини й утриманців відсутні, зі слів має дружину та неповнолітніх дітей, офіційно не працював, проходив військову службу, раніше не судимий.
ОСОБА_5 громадянин України, проживає в м.Одеса, неодружений, відомості про наявність родини й утриманців відсутні, не працює, раніше не судимий.
При цьому суд відхиляє посилання сторони захисту на відсутність будь-яких доказів вчинення обвинуваченим будь-яких дій наведених ризиків, як на підставу відсутності ризиків, оскільки суд враховуючи наведені вимоги КПК України приходить до висновку, що обвинувачений має реальну можливість їх здійснити у даному кримінальному провадженні в майбутньому. Хоча у зв'язку із тим, що досудове розслідування закінчилося, обвинувальний акт у кримінальному провадженні перебуває в провадженні суду, на думку суду зазначені ризики, які є реальними, зменшилися, але не зникли повністю.
З урахуванням наявності існування наведених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, виникла необхідність у вирішенні питання щодо продовження дії строку запобіжного заходу стосовно обвинуваченого.
Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 Рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 Рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 Рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»).
Виходячи з характеру та обставин інкримінованих злочинів, беручи до уваги особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, можна дійти висновку про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою надасть можливість запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим своїх обов'язків та відсутні підстави для обрання стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, як наполягає сторона захисту, у виді цілодобового домашнього арешту. Таким чином, лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе гарантувати належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та перешкодити ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України.
Що стосується визначення розміру застави, то суд приходить до висновків, що доводи сторони захисту щодо визначення розміру застави для обвинувачених, заслуговують на увагу.
На стадії досудового розслідування до обвинувачених було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, що був дієвим важелем для процесуального впливу на поведінку останнього.
Разом з тим, варто зазначити, що безальтернативність застосування запобіжного заходу у справах, де обвинувачення пов'язане із застосуванням насильства стосовно потерпілого, може нести в собі ризики порушення прав людини.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 15 років із конфіскацією майна. Тяжкість можливо скоєного злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись судом під час вирішення розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, який застосовується лише з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого.
Відповідно до вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням окрім обставин кримінального правопорушення, ще й майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Встановлений законом обов'язок суду визначити розмір застави в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить про те, що застава в певному розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого на тому ж рівні (з тією ж ефективністю), що і тримання під вартою. Інші запобіжні заходи в цьому випадку не здатні забезпечити дієвість кримінального провадження на тому ж рівні що й тримання під вартою.
Виходячи з норм, що містяться в ч.10 ст.182, п.3 ч.4 ст.183, ч.2 ст.179 КПК, законодавцем передбачена презумпція поступового збільшення суворості запобіжного заходу стосовно підозрюваного у разі порушенням ним умов раніше застосованого запобіжного заходу.
Перспектива втратити заставу у разі неявки особи на судове засідання повинна діяти як достатній стримувальний фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання підозрюваного чи обвинуваченого переховуватися (п. 78 рішення у справі Mangouras v. Spain).
Розмір застави необхідно оцінювати передусім з огляду на особу підозрюваного чи обвинуваченого та його активи, проте також за певних обставин суду варто брати до уваги суму збитків, які приписують фігуранту провадження (п. 81 рішення у справі Mangouras v. Spain).
Виключна увага на розмірі ймовірних збитків є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Саме тому суд також має ретельної оцінити спроможність особи сплатити визначений розмір застави та обґрунтувати визначену суму (п. 32 рішення у справі Істоміна проти України).
Під час розгляду клопотання судом встановлено, що обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вже тривалий час, перебувають під вартою. Обвинувачений ОСОБА_4 є громадянином Казахстану, проживав у м.Одеса, офіційно не одружений, відомості про наявність родини й утриманців відсутні, зі слів має дружину та неповнолітніх дітей, офіційно не працював, проходив військову службу, раніше не судимий та обвинувачений ОСОБА_5 громадянин України, проживає в м.Одеса, неодружений, відомості про наявність родини й утриманців відсутні, не працює, раніше не судимий. Перебуваючи під вартою обвинувачені будь-який дохід не отримують.
При цьому вимогами ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Відповідно до ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що право на свободу та особисту недоторканність є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини.
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Відтак, з однієї сторони розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншої - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.
З урахуванням викладеного, суд, зважаючи на практику ЄСПЛ, відповідно до якої зі спливом часу ризики, які існували на момент застосування запобіжного заходу, значно зменшуються або ж взагалі зникають, а також враховуючи наведені вимоги чинного законодавства, надаючи увагу розміру ймовірних збитків від злочинів, у вчинені яких обвинувачуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , особи обвинувачених, які тривалий час перебуває під вартою, їх матеріальний і сімейний стан та спроможність внесення застави особисто ним та близькими членами його родини, тяжкість висунутого обвинувачення, зменшення наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визначення розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 454200 ( чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) гривень, що відповідає розмірам, визначеним п.3 ч.5 ст.182 КПК України, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченими обов'язків, передбачених КПК України, що буде співмірним з існуючими ризиками, відповідатиме особам обвинувачених та тяжкості висунутого їм обвинувачення і зможе забезпечити належну процесуальну поведінку останніх.
Керуючись ст.ст. 315, 176,177, 183, 193,194, 196,198 КПК України, суд -
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 20 лютого 2026 року включно кожному.
Визначити розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 454200 ( чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) гривень на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з дня обрання запобіжного заходу може внести заставу на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області або забезпечити її внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, суду.
За умови внесення застави на обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до ст.194 КПК України будуть покладені обов'язки: не відлучатись з місця постійного проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи, утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Наслідком невиконання зазначених обов'язків є звернення застави в дохід держави і обрання до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або тримання під вартою.
Ухвала суду про продовження дії запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1