Номер провадження: 22-ц/813/6281/25
Справа № 501/4435/24
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.
Доповідач Громік Р. Д.
10.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 29 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, з вимогами про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовна заява вмотивована тим, що у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 2019 року проживає разом з позивачем.
У 2020 році, готуючись оформити реєстрацію припинення шлюбу, сторони уклали Договір про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, яку посвідчено 02.10.2020 приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Слаєвою Р.К., номер в реєстрі 2676.
На підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 24.10.2021 шлюб між сторонами розірвано.
Позивач вказує в позові, що він є самозайнятою особою - суб'єктом оціночної діяльності та має достатній рівень доходу для забезпечення дитини. Свої обов'язки виконує в повному обсязі, що полягає у забезпеченні дитини всіма необхідними для нормального розвитку предметами соціального побуту, такі як харчування, одяг, лікування, дитина відвідує Чорноморський ліцей №4 та спортивні секції, постійно приймає участь у змаганнях.
Своїх прав передбачених Угодою та сімейним кодексом відповідач обізнано не виконує, участь у вихованні дитини не приймає і не планує, про що відкрито заявляє при особистих зустрічах з позивачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 29 травня 2025 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області) про позбавлення батьківських прав, відмовлено повністю. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що:
1) суд першої інстанції не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування від 12.02.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ;
2) на засіданні комісії мати ОСОБА_2 підтвердила, що вона не відчуває родинних почуттів до свого сина, її не турбує його подальша доля.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.10.2009 (а.с.6), який розірвано рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 24.10.2021 (а.с.8-11, 76-77).
У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
У 2020 році сторони уклали Договір про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, яку посвідчено 02.10.2020 приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Слаєвою Р.К., номер в реєстрі №2676 (а.с.6-7).
Відповідно до висновку Чорноморської міської ради Одеської області в особі органу опіки та піклування від 12.02.2025 доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за умови надання доказів безпідставного невиконання матір'ю своїх батьківських обов'язків (а.с.65-66).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є класним керівником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що ОСОБА_5 навчається в ліцеї з 5-го класу, опікується дитиною батько, активно приймає участь у вихованні дитини, постійно приходить на батьківські збори, мати дитини вона ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_6 , яка була класним керівником дитини в начальних класах, в судовому засіданні пояснила, що мати дитини приходила один раз до школи на 1 вересня, займався дитиною тільки батько, свідок чула від когось, що мати дитини вживає алкоголь.
Свідок ОСОБА_7 , тренер ОСОБА_5 , в судовому засіданні пояснив, що тільки батько займався вихованням дитини, ОСОБА_5 активно приймає участь в спорті, семінарах, він ніколи не розповідав про свою матір.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , мати відповідача, пояснила, що донька - відповідачка по справі не займається дитиною більше 8 років, не виховує, не утримує, не приймає участі у навчанні, вихованні дитини, опікується дитиною батько, активно приймає участь у вихованні дитини, повністю матеріально забезпечує, тощо.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
При цьому, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв'язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.
Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).
1) Чи здійснювалось втручання «згідно із законом».
Досліджуючи питання чи передбачено втручання у право відповідача «законом» Суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).
Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).
Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
2) Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.
Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» неповнолітньої дитини і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.
У такій ситуації суд першої інстанції правильно звернув увагу, що позивач не зміг обґрунтувати мету, яку він прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини, проте виходячи з особливостей даної справи вказані обставини будуть враховані Судом при дослідженні питання про пропорційність втручання у право відповідача.
3) Чи було втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним).
Визначаючи, чи був захід по втручанню у право відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти «інтереси дитини», є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України»).
Суд наголошував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що «основні інтереси дитини» є надзвичайно важливими. Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»).
Ще більш змістовний підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Так, згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
Розкриваючи зміст даного принципу і підходи по його реалізації Комітет ООН з прав дитини в своїх Зауваженнях загального порядку №14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:
«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:
по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;
по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини. Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі фігуруючи у переліку елементи повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).
У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи:
- погляди дитини;
- індивідуальність дитини;
- збереження сімейного оточення і підтримання відносин;
- піклування, захист і безпеку дитини;
- вразливе положення;
- право дитини на здоров'я;
- право дитини на освіту.
Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки.
Отже, повертаючись до обставин даної справи судом встановлено, що відповідачу, як матері неповнолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню сина, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК), про що зазначив позивач в позовній заяві.
Основним твердженням позивача є те, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини та не займається його вихованням, не цікавиться здоров'ям сина, вживає алкоголь, свідомо не виконує батьківські обов'язки.
Зі своєї сторони Суд не може покласти вказані твердження в основу для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки виходячи із особливостей правовідносин, що склалися між сторонами, це ще не є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про позбавлення батьківських прав відповідача, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (наприклад див. пункт 51 згадуваного раніше рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Суд першої інстанції правильно зазначив, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).
Так, згідно з висновку Чорноморської міської ради Одеської області в особі органу опіки та піклування від 12.02.2025 доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за умови надання доказів безпідставного невиконання матір'ю своїх батьківських обов'язків (а.с.65-66).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є класним керівником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що ОСОБА_5 навчається в ліцеї з 5-го класу, опікується дитиною батько, активно приймає участь у вихованні дитини, постійно приходить на батьківські збори, мати дитини вона ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_6 , яка була класним керівником дитини в начальних класах, в судовому засіданні пояснила, що мати дитини приходила один раз до школи на 1 вересня, займався дитиною тільки батько, свідок чула від когось, що мати дитини вживає алкоголь.
Свідок ОСОБА_7 , тренер ОСОБА_5 , в судовому засіданні пояснив, що тільки батько займався вихованням дитини, ОСОБА_5 активно приймає участь в спорті, семінарах, він ніколи не розповідав про свою матір.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , мати відповідача, пояснила, що донька - відповідачка по справ не займається дитиною більше 8 років, не виховує, не отримує, не приймає участі у навчанні, вихованні дитини, опікується дитиною батько, активно приймає участь у вихованні дитини, повністю матеріально забезпечує, тощо.
Пояснення свідків в більшій мірі є їхніми особистими судженнями щодо обставин справи, тому суд першої інстанції правильно оцінив такі покази, як такі, що не у повній мірі доводять безпідставне невиконання матір'ю своїх батьківських обов'язків.
Далі, продовжуючи аналіз необхідності позбавлення відповідача батьківських прав для суду є важливим питання, яким чином така юридична процедура (мається на увазі позбавлення батьківських прав) змінить існуючу ситуацію в бік покращення «положення дитини» та сприятиме реалізації її інтересів.
Так, позивач не надав достатніх доказів відповідних обставин та дійсної мети позбавлення батьківських прав.
Не вказано цієї мети і у висновку Чорноморської міської ради Одеської області в особі органу опіки та піклування.
Суд першої інстанції правильно зазначив про можливе існування між сторонами непорозуміння щодо виховання дитини та спілкування з ним відповідача, але дані суперечки не повинні йти на шкоду дитині і можуть лише свідчити про взаємну неправильну поведінку сторін по відношенню до сина й ніяк не свідчить про необхідність позбавлення одного із батьків батьківських прав, наведене вимагає від обох з батьків зміни свого ставлення до спільної їх участі у вихованні дитини.
Позивач на підтвердження обставини позбавлення відповідача батьківських прав жодних належних та допустимих доказів не наддав, так часом не надано доказів вживання відповідачем алкоголю, тощо.
Позивачем не доведено, що:
- поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками та наявність в її діях вини;
- в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, а також, що неналежне виконання матірю її батьківських обов'язків, створило загрозу життю дитини чи інші тяжкі наслідки, про що суду не надано жодного доказу.
Зауваження щодо того, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, тощо.
Аналізуючи особу відповідача, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що вона вживає алкоголем, притягувалася до кримінальної та адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини вчиняла насильство по відношенню до дитини, або позивача.
Суд першої інстанції правильно вказав, що відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів, що в сукупності з іншими обставинами переконує Суд, що відповідача не потрібно позбавляти батьківських прав.
Суд першої інстанції вмотивовано наголошував, що проблема виховання дітей і взаємовідносин з батьками виходить за рамки «правової категорії» і може охоплюватись соціальною, етичною, педагогічною та іншими сферами. Роль матері у вихованні дітей є край важливою для них і посідає одне із найважливіших місць у вихованні дітей, а тому позбавлення батька батьківських прав по відношенню до дітей повинно здійснюватися як крайній захід і вимагає обов'язкового дослідження можливості застосування інших, менш радикальних заходів.
Аналогічно в пунктах 60-61 згадуваних Загальних зауважень Комітету ООН з прав дитини закріплено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право «підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини».
З огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов'язків і відновити або зміцнити здатність сім'ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини.
Таким чином, в даній конкретній ситуації, співставляючи інтереси окремої особи в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дитини ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створює додаткових умов щодо їх безпечного виховання, захисту їх здоров'я, не сприяє захисту їх прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дитини і матері для належного спілкування і розвитку дитини.
Особливості правовідносин, що склались між сторонами свідчать, що відповідач протягом певного часу недостатньо приділяла уваги дитині, що вимагає від неї зміни свого ставлення до виховання сина і це підлягає контролю з боку органів опіки та піклування, і головне, що на цьому можливо наголосити в рамках даного провадження і охоплюється компетенцією Суду (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»), зазначені дії є менш радикальними в порівнянні з позбавленням батьківських прав.
Також, в таких правовідносинах важливим буде те, що відповідачу надається можливість виправити ситуацію щодо її участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування і у випадку, якщо вона цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, позивач в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , то колегія суддів їх відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23).
Суд першої інстанції дослідив висновок органу опіки та піклування разом із іншими доказами у справі і дійшов обґрунтованого висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів […] Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставною скасування судових рішень, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своїми дітьми (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Також колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції). Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Апеляційний суд керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Апеляційний суд також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що невиконання попередження про зміну ставлення до виховання дитини є підставою для повторного звернення із позовною заявою про позбавлення батьківських прав.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Суддя-учасник колегії Сегеда С.М. перебував у відпустці з 22 грудня по 25 грудня 2025 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.
Крім того колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 26 грудня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда