Номер провадження: 22-ц/813/6415/25
Справа № 495/9989/24
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Громік Р. Д.
10.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Шабівської сільської ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Шабівської сільської ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, просить суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовна заява вмотивована тим, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 228 від 20.05.2009.
З матір'ю дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вони перебували в офіційному шлюбі з 07 вересня 2013 року, згідно свідоцтва про одруження виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області.
24 липня 2024 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області справа №495/5873/24 шлюб між ним та відповідачкою було розірвано.
Протягом останніх років сімейного життя ОСОБА_2 перестала приділяти увагу йому та їх дитині.
Вихованням доньки займається він самостійно, піклується про стан її здоров'я, займається вихованням та навчанням.
Мати дитиною не цікавиться, матеріально не забезпечує та не бере участі у вихованні дитини.
З вказаних вище підстав він і звернувся до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Шабівської сільської ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги про визначення місця проживання дитини, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини, чим не вирішив спір по суті.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 10 грудня 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Суддя-учасник колегії Сегеда С.М. перебував у відпустці з 22 грудня по 25 грудня 2025 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.
Також колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, судом апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 26 грудня 2025 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині визначення місця проживання дитини, а тому підлягає перегляду виключно в цій частині.
При розгляді справи суд враховує вимоги ч. 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України про те, що регулювання сімейних відношень має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У силу положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що батьки неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 24 липня 2024 року рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області був розірваний.
У теперішній час разом не проживають.
ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_3 , 2009 року народження, що підтверджується довідкою Шабівської сільської ради від 13.07.2021. (а.с. 7)
До суду від ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшла відповідь на запит, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та на даний час знаходиться у розшуку. (а.с. 35)
До суду від служби у справах дітей Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району надійшло рішення комісії з питань захисту дитини Шабівської сільської ради, відповідно до якого зазначено визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біля батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_1 та встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (а.с.64-65)
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах.
Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови.
В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою.
Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо.
За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом.
Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Наведені норми та встановлені обставини вказують на те, що між сторонами не існувало спору, щодо визначення місця проживання дитини до досягнення чотирнадцяти років.
Після досягнення такого віку дитина прийняла рішення проживати з батьком.
Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
За положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Поданий органом опіки та піклування висновок відповідає інтересам дитини, проте не може бути прийнятий судом адже як встановлено вище спору між сторонами немає, дитина самостійно визначила місце проживання з позивачем.
Більше того законом не передбачене вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
На час звернення з позовом до суду неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 15 - річного віку.
Встановлені обставини та наведені у сукупності положення закону вказують на те, що між сторонами не існує спору, дитина з малолітнього віку проживала з матір'ю й після досягнення чотирнадцяти років вирішила проживати з батьком за власною волею без примусу.
Наведеними нормами ст.ст. 141, 160, 161 СК України не передбачено прав позивача визначати місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Тобто у позивача відсутнє право визначати місце проживання такої дитини, відповідно він не має порушеного права.
За положеннями ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право позивача не було порушене, а тому немає підстав у застосуванні заходів судового захисту.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення.
Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині. Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно було відмовити.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)».
Таким чином, на основі повно та всебічно досліджених доказів, у відповідності до вимог чинного законодавства та застосування його до фактичних обставин справи, з урахуванням висновків ВС, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Шабівської сільської ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Наведені в апеляційній скарзі доводи (фактично дублюють доводи позовної заяви) були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда