Справа № 152/1637/24
4-с/152/1/25
Іменем України
23 грудня 2025 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді Роздорожної А.Г.
за участі секретаря судового засідання Бабиної І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко Марини Тарасівни у порядку статті 447-1 Цивільного процесуального кодексу України, -
Скаржник звернувся до суду з цією скаргою та вказав, що рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 березня 2025 року у справі №152/1637/24 задоволено його позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист прав споживачів і про повернення коштів. Вказаним рішенням стягнуто солідарно з відповідачів на його користь кошти в сумі 3179,80 грн. Рішення набрало законної сили 30 квітня 2025 року, а 15 травня 2025 року судом видано виконавчий лист, за яким божником визначено ОСОБА_3
25 травня 2025 року скаржник звернувся до Приморського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції МЮ (м. Одеса) із заявою в порядку виконання судового рішення, проте 5 червня 2025 року головним державним виконавцем Приморського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції МЮ (м. Одеса) Шевченко М.Т. винесено повідомлення №96689 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття виконання на підставі пункту 6 частини 4 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки у виконавчому документі відсутня дата народження/РНОКПП, а також неправильно зазначено прізвище стягувача.
3 липня 2025 року в порядку адміністративного оскарження він звернувся до начальника Приморського ВДВС у м. Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса), проте скарга не була розглянута з підстав того, що відсутнє посилання на порушену норму закону. 26 серпня 2025 року ним направлено скаргу до Південного міжрегіонального управління МЮ, відповідь на яку йому надіслано 29 вересня 2025 року та згідно якої скарга задоволенню не підлягає, а виконавчий документ повернуто через відсутність у ньому дати народження і РНОКПП.
На думку скржника, головним державним виконавцем повідомлення від 5 червня 2025 року винесено неправомірно, а дії посадових осіб суб'єкта оскарження є неправомірними, оскільки відсутність дати народження та РНОКПП не є безумовною підставою для повернення документа. Скаржник просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко М.Т. при винесенні повідомлення від 5 червня 2025 року №96689 про повернення стягувачу ОСОБА_1 без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 15 травня 2025 року Шаргородським районним судом Вінницької області у справі №152/1637/24; скасувати повідомлення головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко М.Т. про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа від 5 червня 2025 року №96689; зобов'язати Приморський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) вирішити питання про прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 15 травня 2025 року Шаргородським районним судом Вінницької області у справі №152/1637/24 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 3179, 80 грн.
В судове засідання скаржник ОСОБА_4 та представник скаржника адвокат Виноградський А.П. не з'явилися. 1 грудня 2025 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про проведення судових засідань у його відсутності (а.с.145).
Головний державний виконавець Шевченко М.Т. в судове засідання не з'явилася.
3 грудня 2025 року від представника Приморського відділу ДВС у м. Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції Вітріченко І.А. до суду надійшли заперечення на скаргу ОСОБА_4 (а.с.151-156), в якій останній зазначає про те, що 25 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського відділуДержавної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) із заявою у порядку виконання судового рішення. 5 червня 2025 року головним державним виконавцем Приморського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко М.Т. було винесено повідомлення № 96689 про повернення виконавчого документа стягувачу
без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче
провадження» - у виконавчому документі не вказана дата народження/реєстраційний
номер облікової картки платника податків, що не дає змогу ідентифікувати особу
боржника. Так, Статею 4 Закону України “Про виконавче провадження» встановлено вимоги
до виконавчого документу, а саме:1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб),дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних
осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника
(для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера
облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний
контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних
осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Згідно п.2 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання
рішень- Виконавчий документ у паперовій формі повинен відповідати
вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону України
“Про виконавче провадження». ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження» та п. 4. Інструкції з організації примусового виконання рішень- встановлено наступне- виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його
пред'явлення,якщо: виконавчий документ не відповідає вимогам,
передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове
виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Згідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в
порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, вчинення такої дії, як повернення виконавчого документу стягувачу
без прийняття до виконання відповідно до частини 4 статті 4 Закону України “Про
виконавче провадження» та пункту 4 Інструкції з організації примусового виконання
рішень є обов'язком державного виконавця. Дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т. щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 5 червня 2025 року є такими, що відповідають положенням ЗУ «Про виконавче провадження». Також зазначає, що згідно функціоналу Автоматизованої системи
виконавчого провадження, незаповнення під час реєстрації виконавчого окументу поля/графи «Дата народження Боржника фізичної особи» в
подальшому унеможливлює технічно прийняти рішення про відкриття
виконавчого провадження, та дає можливість лише обрати «Повернення
виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання». Просить в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення
головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої
служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства
юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т. відмовити в
повному обсязі.
Суд, вивчивши доводи скарги та докази додані до неї, доходить висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Так, під час розгляду скарги встановлено, що рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 березня 2025 року винесено заочне рішення у справі № 152/1637/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про захист прав споживачів та повернення коштів, якою позов задоволено повністю та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 3179 грн 80 коп. (а.с.79-82).
На виконання вказаного рішення суду 15 травня 2025 року було видано виконавчий лист (а.с.87, 97).
5 червня 2025 року головним державним виконавцем Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко М.Т. винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам п.3,4 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, відсутня дата народження боржника-фізичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до положень статті 1 Закону «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першою статті 3 Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно із пунктом 7 частини четвертої статті четвертої Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Відповідно до частини першої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом третім частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Державний виконавець, повертаючи стягувачу виконавчий документ без прийняття, посилається на пункт 6 частини 4 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема те, що документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що згідно з ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання.
Аналогічний правовий висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16ц (провадження № 61-32698св18), прийнятій колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Такий правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові № 6-62цс14 від 25 червня 2014 року, у якій ідеться про те, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.
Головним завданням виконавчого провадження є правильне і своєчасне виконання судового рішення. За умови відсутності у виконавчому листі окремих персональних даних у виконавця є можливість направити запит до відповідних державних органів для отримання цієї інформації.
Повернення виконавчого документа через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності, оскільки у виконавця під час виконання судового рішення не виникає проблем із отриманням такої інформації з баз даних і реєстрів. Саме тому судова практика складається таким чином, щоб судове рішення було виконано якомога швидше.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18).
ЄСПЛ вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Таким чином, сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.
Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.
Згідно з положеннями розділу VII ЦПК України в процесі судового контрою за виконанням судових рішень сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), згідно з положеннями статей 447-1, 451 ЦПК України.
Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому інформації, що достовірно ідентифікує особу боржника, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.
Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав, зокрема, повторно звертатись до суду для усунення недоліків виконавчого листа та повторного пред'являти його до виконання. Враховуючи, що вимоги цивільно-процесуального законодавства не передбачають обов'язок учасника справи надавати суду інформацію, зокрема, про дату народження потенційного боржника (частина третя статті 175 ЦПК України), а також зазначає РНОКПП (для фізичних осіб) за його наявності, тому суд не завжди має змогу зазначати цю інформацію у виконавчому листі.
Відповідно до статті 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки виконавчий лист № 152/1637/24, який видано 15 травня 2025 року на підставі заочного рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про захист прав споживачів та повернення коштів, є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню органом державної виконавчої служби, з огляду на те, що у ньому зазначено, зокрема прізвище, ім'я та по батькові боржника, останнє відоме місце фактичного проживання, а також враховуючи те, що державний виконавець самостійно не був позбавлений можливості встановити інші ідентифікуючи дані боржника, з огляду на заходи примусового виконання рішення, на підставі якого був виданий цей виконавчий лист, у головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко Марини Тарасівнивідсутні були підстави для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.
Як наслідок, є протиправним та підлягає скасуванню повідомлення головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко М.Т. від 5 червня 2025 року №96689 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Щодо вимоги скаржника про зобов'язання головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко М.Т. вирішити питання про прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 15 травня 2025 року у справі № 152/1637/24, вона не підлягає задоволенню, оскільки державний виконавець здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог Закону, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, тобто суд не може підміняти виконавчу службу та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження віднесено до компетенції виконавця.
На підставі вищевикладеного, Керуючись статтями 258, 259, 260, 450, 451 ЦПК України, Суд, -
1. Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко Марини Тарасівни у порядку статті 447-1 Цивільного процесуального кодексу України- задовольнити частково.
2. Визнати дії головного державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко Марини Тарасівни, що полягають у винесенні повідомлення від 5 червня 2025 року про повернення виконавчого листа від 15 травня 2025 року у справі № 152/1637/24 стягувачу без прийняття до виконання - неправомірними.
3. Скасувати повідомлення від 5 червня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене головним державним виконавцем Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Шевченко Мариною Тарасівною.
В решті вимог по скарзі - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено 26 грудня 2025 року
Головуючий суддя Андрея РОЗДОРОЖНА