Справа 688/4749/25
№ 1-кп/688/269/25
Вирок
Іменем України
25 грудня 2025 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області
у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_6 ,
представника малолітнього потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Шепетівка кримінальне провадження № 12025244060000544 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Орлинці Шепетівського району Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, працюючого ПП «Подільський вітерець», одруженого, на утриманні має малолітню дитину-інваліда, не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
встановив:
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стаття закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається ОСОБА_4
20 вересня 2025 року близько 19 години, ОСОБА_4 , перебуваючи в дворі багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, використовуючи свою фізичну перевагу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, із застосуванням фізичної сили, умисно, тримаючи лівою рукою за праву руку малолітнього потерпілого ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою спричинення тілесних ушкоджень, пальцями правої руки стиснув та закрутив ліве вухо малолітнього потерпілого ОСОБА_8 .
В подальшому, продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_4 , з метою спричинення тілесних ушкоджень, пальцями правої руки умисно стиснув та закрутив праве вухо малолітнього потерпілого ОСОБА_8 .
За вказаних обставин, своїми умисними діями ОСОБА_4 спричинив малолітньому потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді синця та трьох саден на поверхні правої вушної раковини, синця та садна на поверхні лівої вушної раковини, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у заподіянні умисних легких тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч. 1 ст. 125 КК України.
2. Позиція сторони захисту.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України визнав. Дав суду показання, що 20.09.2025 близько 19 години його дружині по телефону повідомили, що ОСОБА_9 знову б'є його сина ОСОБА_10 в дворі будинку АДРЕСА_2 . Він вийшов у двір, його син плакав та сказав, що ОСОБА_9 кулаком вдарив його в ніс, поклав на землю та душив, у сина було червоне обличчя. На емоціях він підійшов до потерпілого, стиснув за вуха та закрутив. Спочатку за одне вухо, потім за інше. ОСОБА_11 приходить до їхнього двору та ображає інших дітей. Перед цим вже був конфлікт і він його раніше попереджав, щоб не чіпав його сина, оскільки син хворіє. Батьків потерпілого не знав, прізвище його не знав. Після події він зустрівся з його батьками в дворі будинку та вибачився перед ними, визнав, що був не правий, на емоціях хотів захистити свою дитину, але мати потерпілого звернулася до поліції. У вчиненому кається, засуджує свої дії, розуміє, що слід було знайти батьків дитини та розмовляти з дорослими. Раніше працював у поліції дільничним. Цивільний позов визнав частково: матеріальну шкоду повністю, моральну частково - в розмірі 500 грн, витрати на правову допомогу - 500 грн. Пояснив, що має невеликі доходи, на його утриманні перебуває дружина та малолітній син, який визнаний дитиною-інвалідом.
3. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Винуватість ОСОБА_4 в умисному спричиненні легкого тілесного ушкодження малолітньому потерпілому ОСОБА_8 за встановлених обставин, крім визнання вини самим обвинуваченим, об'єктивно підтверджується дослідженими під час судового слідства доказами, а саме:
- показаннями законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_6 , яка суду пояснила, що 20.09.2025 близько 19 год 20 хв син повернувся на велосипеді додому заплаканий, з синіми опухлими вухами. Раніше вони проживали в будинку АДРЕСА_3 , тому її син часто грається у дворі цього будинку. Син розповів їй, що діти гралися землею. Випадково він попав землею в хлопчика ОСОБА_10 , на що той кинув у нього палицею та попав по голові. Тоді ОСОБА_9 вдарив ОСОБА_10 . Прийшли батьки ОСОБА_10 , батько став крутити вуха, хоча мати казала не бий його. Викручував йому руки за спину та погрожував. Зранку з дитиною поїхали в лікарню, де зробили рентген, бо вночі дуже боліла голова, син не міг спати. Через кілька днів син вночі прокидався, кричав «не треба», вони зверталися до психолога, невролога, до сих пір син приймає заспокійливі. Навчальний заклад відвідує;
- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 22.09.2025, відповідно до якої ОСОБА_6 заявила про те, що 20.09.2025 близько 19 год у повір'ї поблизу будинку №41 по проспекті Миру, батько хлопчика ОСОБА_10 вчинив неправомірні дії відносно її сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- заявою ОСОБА_6 від 22.09.2025 про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності;
- даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.02.2016;
- даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю малолітнього потерпілого ОСОБА_8 з відеозаписом до нього від 23.09.2025, з яких слідує, що малолітній потерпілий ОСОБА_8 , за допомогою статиста, детально продемонстрував механізм заподіяння йому тілесних ушкоджень, а саме показав як батько ОСОБА_10 , утримуючи його руку за спиною, взяв його за вуха та скрутив їх;
- даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю малолітнього свідка ОСОБА_12 з відеозаписом до нього від 23.09.2025, з яких слідує, що свідок, в присутності законного представника та психолога, показав як батько ОСОБА_10 завдав тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , а саме як він зробив загин руки за спину та почергово стиснув та скрутив вуха потерпілому, від чого той впав на коліна;
- даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.09.2025 з довідкою до протоколу пред'явлення для впізнання, з яких слідує, що малолітній потерпілий ОСОБА_8 за рисами обличчя впізнав особу під № 1, яким виявився обвинувачений ОСОБА_4 , який спричинив йому тілесні ушкодження;
- показаннями малолітнього свідка ОСОБА_14 , який в присутності законного представника та психолога дав суду показання, що грався у дворі сусіднього будинку. ОСОБА_9 кинув у нього землею, а він у відповідь кинув палицею. Тоді ОСОБА_9 вдарив його по носі, повалив на землю та душив. Його друг зателефонував своїй мамі, яка повідомила про це його батькам. Батько прийшов та взяв ОСОБА_13 за вуха. Іван часто ображає його та інших дітей, приїжджає гратися в їх двір та б'є дітей. Незадовго до події ОСОБА_9 бив його по руках пластиковою іграшкою;
- даними висновку експерта №264 від 24.09.2025, згідно якого в ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлені такі тілесні ушкодження: синець та три садна на поверхні правої вушної раковини, синець та садно на поверхні лівої вушної раковини. Дані тілесні ушкодження утворилися від дій тупих твердих предметів, якими могли бути пальці та нігті пальців рук сторонньої особи, могли виникнути від декількох травмуючих дій в строк та за обставин, вказаних в постанові та обстежуваним, кожне окремо та в сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричиняють короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, а мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше, як шість днів. Утворення тілесних ушкоджень внаслідок самоспричинення виключено. Малолітній ОСОБА_8 міг відчувати фізичний біль під час спричинення йому тілесних ушкоджень.
Такий висновок судово-медичної експертизи узгоджується із встановленими обставинами кримінального провадження щодо заподіяння тілесних ушкоджень обвинуваченим.
Таким чином, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні докази, оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв'язку, суд вважає, що дії обвинуваченого кваліфіковані правильно за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Щодо доводів захисника ОСОБА_5 про те, що дії обвинуваченого будуть мати виховний ефект для потерпілого, то суд вважає їх суб'єктивними переконаннями адвоката та, в свою чергу, зазначає, що жодні конфлікти між дітьми, у тому числі бійка між ними, не надають дорослим права застосовувати фізичне насильство до чужої дитини. Реагування на подібні ситуації має здійснюватися виключно законними способами, зокрема шляхом звернення до батьків, педагогів або правоохоронних органів.
Дорослі особи зобов'язані діяти як гаранти безпеки дітей, а не як учасники конфлікту. Самочинне «покарання» чужої дитини є перевищенням меж допустимої поведінки та суперечить основоположним засадам захисту прав дитини. Припинення протиправної поведінки дітей має здійснюватися співмірними та законними способами, без завдання шкоди їх здоров'ю.
Суд зазначає, що дитина є особою, яка перебуває під особливим захистом держави, а тому застосування до неї фізичного насильства дорослим є суспільно небезпечним діянням, незалежно від попередньої поведінки дитини чи наявності конфлікту з іншими дітьми.
4. Відомості, які характеризують особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
ОСОБА_4 раніше не судимий, працює інструктором з навчання практичної їзди в ПП «Подільський вітерець», одружений, має на утриманні 1 малолітню дитину-інваліда віком до 18 років, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на обліку в органах пробації не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Обставинами, які пом'якшують покарання є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, яка обтяжує покарання є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
5. Мотиви призначення покарання.
Призначаючи покарання, суд, відповідно до ст. 65 КК України враховує, що вчинене діяння є кримінальним проступком, особу винного, обставини, які пом'якшують покарання та наявність обставини, що його обтяжує.
З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини справи, визнання обвинуваченим вини, наявність щирого каяття та осуду своєї неправомірної поведінки, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді штрафу в максимальному розмірі. Таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
6. Розгляд цивільного позову.
Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_6 в інтересах малолітнього ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної та майнової шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно із ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно із положеннями ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частинами 3 та 4 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Особа, якій завдано збитків ушкодженням здоров'я, має право на відшкодування понесених нею витрат на лікування та завданої їй моральної шкоди.
Витрати, пов'язані з лікуванням потерпілого, а також їх розмір і необхідність здійснення повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами. Такими доказами можуть бути довідки медичних закладів і фінансово-касові документи про понесення витрат.
Учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам (принцип змагальності).
Судом встановлено, що внаслідок вчинення ОСОБА_4 кримінального проступку, малолітній потерпілий ОСОБА_8 отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді синця та трьох саден на поверхні правої вушної раковини, синця та садна на поверхні лівої вушної раковини.
З долучених до позовної заяви фіскальних чеків слідує, що потерпілий в особі законного представника здійснював витрати на придбання лікарських засобів та за прийом лікаря на загальну суму 1652,20 грн. Позов в цій частині обвинувачений повністю визнає.
Оскільки надані позивачем документи щодо придбання ліків доводять, що ці витрати були здійснені за призначення лікарів та понесені саме у зв'язку із тілесними ушкодженнями, які завдані обвинуваченим, тобто витрати на лікування потерпілого документально підтверджені, суд дійшов висновку, що позов в частині відшкодування майнової шкоди слід задовольнити.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі і розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин зокрема, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
З урахуванням встановлених обставин, враховуючи глибину і характер фізичних, моральних, душевних страждань потерпілого, який переніс негативні переживання, які змінили його звичний спосіб життя та потягли за собою тривале нераціональне витрачання життєвого часу, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також того, що моральна шкода не є способом збагачення, суд дійшов висновку про стягнення з винного моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, що є достатньою сатисфакцією.
7. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Відповідно до ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін (п. 21 додаткової постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціну позову та/або значення справи для сторони.
Обов'язковим переліком документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу, незалежно від юрисдикції спору є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з позначкою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
КПК не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування в кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
З матеріалів провадження вбачається, що на підтвердження понесених потерпілим витрат на правничу допомогу суду було надано договір про надання правничої допомоги від 14.10.2025 й додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 14.10.2025, у якій зазначено про надання ОСОБА_6 гонорару адвокату в розмірі 20 000 грн.
Представник потерпілого адвокат ОСОБА_7 надав суду квитанцію до прибуткового касового ордера № 77 від 14.10.2025 про сплату ОСОБА_6 гонорару у даному кримінальному провадженні в сумі 20 000 грн. Фактично адвокат складав цивільний позов, брав участь у судових засіданнях, у зв'язку з чим надавав консультації правового характеру.
Разом з тим, керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, обставини справи, обсяг виконаної адвокатом юридичної і технічної роботи, загальну кількість та тривалість судових засідань, беручи до уваги фінансовий стан обвинуваченого, наявність на його утриманні неповнолітньої дитини-інваліда, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розумним та справедливим розміром понесених потерпілим витрат на правову допомогу слід вважати витрати на суму 10 000 грн, які підлягають стягненню з обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 373-374 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п?ятдесят) гривень.
Цивільний позов ОСОБА_6 в інтересах малолітнього ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної та майнової шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_8 , моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень та 1652 грн 20 коп. майнової шкоди, а всього 21 652 (двадцять одну тисячу шістсот п'ятдесят дві) грн 20 коп. В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області.
Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
В умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_15