09.12.2025 Справа №607/8469/25 Провадження №2/607/3008/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Герчаківської О. Я.,
з участю секретаря судового засідання Баб'як Н. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокатка Карпа М. М., звернулася до суду із позовом до Миролюбівського старостинського округу Великоберезовицької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до виписки із погосподарської книги та інформаційної довідки Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по 1\6 частці кожен, як члени колгоспного двору, які станом на 15 квітня 1991 року були зареєстровані та проживали у спірному домогосподарстві.
Матір позивачки - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_3 заповіту не складала тому спадщину прийняли позивач (донька померлої) та ОСОБА_2 (чоловік померлої) шляхом спільного проживання із спадкодавцем, як спадкоємці першої черги за законом в рівних частках, а саме по 1\2 частці від 1\6 (по 1\12). Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, чи мали право на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_3 , немає.
Для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_1 звернулася в нотаріальну контору. Однак, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на спірне спадкове майно, нотаріусом видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 445/02-31 від 04 березня 2025 року.
Батько позивачки - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя спадкодавець заповіту не складав тому спадщину прийняла позивачка за фактом спільного проживання із спадкодавцем, як спадкоємець першої черги за законом. Батькові на момент смерті належало 3\12 часток спірного спадкового майна, з яких: 1\6 (2\12) частка була його особистою, як члена колгоспного двору та 1\12 (1\2 частка від 1\6) він успадкував після смерті своєї дружини ОСОБА_3 . Інших спадкодавців, які б прийняли спадщину чи мали право на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_2 , немає. Для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька позивачка звернулася в нотаріальну контору. Однак, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на спірне спадкове майно, нотаріусом видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 444/02-31 від 04 березня 2025 року.
У зв'язку з тим, що позивачка не має можливості отримати свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 і батька ОСОБА_2 , та відповідно зареєструвати своє право власності на житловий будинок, тому за захистом своїх прав вона змушена звернутися до суду.
З огляду на вказане, ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності на: 1\12 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 103.1 кв. м., житловою - 62.2 кв.м., в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за виключенням прибудови з підвалом літ. «А2», загальною площею 33.8 кв.м., та навісу літ. «Г»; 3\12 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 103.1 кв. м., житловою - 62.2 кв.м., в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за виключенням прибудови з підвалом літ. «А2», загальною площею 33.8 кв.м., та навісу літ. «Г».
Ухвалою судді від 29 квітня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі №607/8469/25; постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа у судовому засіданні 10 червня 2024 року, замінено первісного відповідача - Миролюбівський старостинський округ Великоберезовицької селищної ради на належного - Великоберезовицьку селищну раду.
Ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа у судовому засіданні 10 червня 2025 року, витребувано від Державного нотаріального архіву Тернопільської області належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи № 486 за 2000 рік, заведену після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа у судовому засіданні 10 червня 2025 року, витребувано від Тернопільської районної державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи № 30/2025, заведену після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 .
На виконання протокольної ухвал суду від 10 червня 2025 року про витребування копій матеріалів спадкових справ, 19 червня 2025 року від Тернопільської районної державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи № 30/2025, заведена після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 ; 23 червня 2025 року від Державного нотаріального архіву Тернопільської області надійшла копія спадкової справи № 486 за 2000 рік, заведена після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 серпня 2025 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокатка Карпа М. М. через систему «Електронний суд» подала заяву про уточнення позовних вимог, а саме з врахуванням отриманої інформації із спадкових справ після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , просить суд визнати право власності за ОСОБА_1 на 1\6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 74.4 кв. м., в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 1\6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 74.4 кв.м., в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У судовому засіданні, яке відбулося 02 вересня 2025 року суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокатка Карпа М. М. в судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій просила проводити розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача Великоберезовицької селищної ради у судове засідання не з'явився з невідомої на те суду причини, хоча про день та час судового засідання повідомлявся належним чином, відзиву не подав.
Згідно ч. 4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.
У зв'язку з неявкою учасників справи, з підстав передбачених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_1 від 20 березня 1959 року, в графі батько зазначено - ОСОБА_2 , у графі мати - ОСОБА_3 .
09 липня 1977 року ОСОБА_8 зареєстрував шлюб із ОСОБА_7 . Після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_9 , що вбачається із свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 09 липня 1977 року Миролюбівською сільською радою Тернопільського районного бюро ЗАГСУ.
Згідно довідки № 372, виданої 12 вересня 2024 року старостою Миролюбівського старостинського округу Володимиром Криницьким, станом на 15 квітня 1991 року по АДРЕСА_1 числиться колгоспний двір за головою двору - ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ); дружина - ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ); дочка - ОСОБА_1 , 1959 року народження; зять - ОСОБА_4 , 1955 року народження; онук - ОСОБА_5 , 1978 року народження; онук - ОСОБА_6 , 1984 року народження.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 77 років, померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_3 , виданим 05 серпня 1997 року Миролюбівською сільською радою Тернопільського районного ЗАГСУ.
Згідно довідки, виданої старостою Миролюбівського старостинського округу Володимиром Криницьким, № 138 від 06 березня 2025 року, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час смерті була зареєстрована та проживала в житловому будинку по АДРЕСА_1 . У вищевказаному житловому будинку разом з померлою ОСОБА_3 на час її смерті були зареєстровані та проживали: чоловік - ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ); дочка - ОСОБА_1 , 1959 року народження; зять - ОСОБА_4 , 1955 року народження; онук - ОСОБА_5 , 1978 року народження; онук - ОСОБА_6 , 1984 року народження.
ІНФОРМАЦІЯ_3 , у віці 87 років, помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_4 , виданим 10 січня 2002 року Миролюбівською сільською радою Тернопільського районного бюро ЗАГСУ.
Згідно довідки, виданої старостою Миролюбівського старостинського округу Володимиром Криницьким, № 139 від 06 березня 2025 року, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на час смерті був зареєстрований та проживав житловому будинку по АДРЕСА_1 . У вищевказаному житловому будинку разом з померлим ОСОБА_2 на час його смерті були зареєстровані та проживали: дочка - ОСОБА_1 , 1959 року народження; зять - ОСОБА_4 , 1955 року народження; онук - ОСОБА_5 , 1978 року народження; онук - ОСОБА_6 , 1984 року народження.
Згідно інформаційної довідки, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 31 грудня 2024 року № 1340, станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з прибудовами літ. «А», загальною площею 74,4 кв. м., житловою площею 34,4 кв. м., хлів-літня кухня літ. «Б», гараж літ. «В», вимощення «І» по АДРЕСА_1 зареєстровано за головою колгоспного двору ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого Тернопільською районною радою 30 серпня 1990 року на підставі рішення виконкому №170 від 28 серпня 1990 року та записано 30 серпня 1990 року в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 93.
Зі змісту інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 31 грудня 2024 року з вих. № 1341, державна реєстрація права власності на житловий будинок, який розташований АДРЕСА_1 , зареєстровано за головою колгоспного двору ОСОБА_2 . Загальна площа збільшилася на 28,7 кв. м. за рахунок демонтування перегородки та добудови прибудови літ «А2» з підвалом на яку потрібно дозвільні документи, однак таких не надано.
31 грудня 2024 року на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 412374625 від 10 лютого 2025 року земельна ділянка з кадастровим номером 6125285100:03:001:0440, за адресою АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності зареєстрована за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Згідно Висновку про ринкову вартість майна від 05 березня 2025 року, вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , становить 361 560,00 грн.
23 червня 2025 року на запит суду від Державного нотаріального архіву Тернопільської області надійшла копія матеріалів спадкової справи № 486, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1
Із цих матеріалів встановлено, що 04 березня 2024 року, державним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Осадчук В. Ю., розглянуто подані ОСОБА_1 документи для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно інформаційної довідки виданої Державним нотаріальним архівом Тернопільської області від 26 вересня 2024 року за № 1031701-21, Тернопільською районною державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №486 за 2000 рік, після смерті ОСОБА_3 , за заявою дочки померлої - ОСОБА_1 , про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 серпня 2000 року за № 589. Інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини не зверталися.
ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на майно та державної реєстрації права власності, що вбачається з постанови державного нотаріуса № 445/02-31 від 04 березня 2024 року.
19 червня 2025 року на запит суду від Тернопільської районної державної нотаріальної контори надійшла копія матеріалів спадкової справи № 30/2025, заведена після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 .
Із наданих матеріалів встановлено, що 12 серпня 1996 року ОСОБА_2 склав заповіт, який посвідчено секретарем Миролюбівської сільської Ради народних депутатів та зареєстровано в реєстрі за № 104. За змістом цього заповіту частку належного спадкодавцю на праві власності житлового будинку з надвірними будівлями в селі Лучка Тернопільського району Тернопільської області, заповів онукові ОСОБА_6 .
У справах Тернопільської районної державної нотаріальної контори заведена спадкова справа за № 30/2025 року, після смерті ОСОБА_2 , за заявою дочки померлого - ОСОБА_1 , про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 лютого 2025 року за № 91.
ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , після смерті батька - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на майно та державної реєстрації права власності, що вбачається з постанови державного нотаріуса № 444/02-31 від 04 березня 2024 року.
ОСОБА_6 04 березня 2025 року звернувся із заявою № 194 до Тернопільської районної державної нотаріальної контори, в якій повідомив, що свідомо не реалізував своє право на прийняття спадщини (за законом та за заповітом) після смерті ОСОБА_2 , спадкувати не бажає, в суд звертатися не буде.
Відтак проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов до висновку, що до виниклих правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.
При вирішенні спорів щодо майна колишнього колгоспного двору, яке придбане до 15 квітня 1991 року, належить застосовувати норми, ще регулювали власність цього двору до вказаної дати, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір таких часток визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору по АДРЕСА_1 були: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 , то право власності на вказаний будинок належало їм по 1/6 частки кожному.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Абзацами 2-3 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що: «Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року».
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» встановлює, що норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.
При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Таким чином, до відносин щодо прийняття спадщини після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно змінено заповітом.
За змістом частини 1 статті 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, серед іншого, діти і чоловік померлої.
Частина 1 статті 548 ЦК УРСР встановлює, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Пункт 1 частини 1 статті 549 ЦК УРСР встановлює, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», у редакції чинній на момент виникнення відносин спадкування після ОСОБА_3 , у пункті 113 встановлюється, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути, серед іншого, довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним.
Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК УРСР, прийнята спадщина вважається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Враховуючи наведене, спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли чоловік - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_1 , оскільки вони на момент смерті цього спадкодавця проживали та були зареєстрований разом з нею. Ці спадкоємці успадкували 1/6 (по 1/12 кожен) частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_3 .
Також судом було встановлено, що після смерті ОСОБА_3 спадкова справа №486 за 2000 рік заводилася за заявою дочки померлої - ОСОБА_1 . Інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини не зверталися.
Факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 , було встановлено шляхом дослідження письмових доказів, які суд описав вище.
Отож, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину за законом прийняли її чоловік - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_1 , оскільки проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 в подальшому звернулася до нотаріуса із відповідною заявою, просила видати на її ім'я свідоцтво про право на спадщину за законом на належну їй частку в спадковому майні, однак у вчиненні нотаріальної дії та оформленні спадкових прав їй було відмовлено через відсутність правовстановлюючого документу та державної реєстрації права власності, що стало причиною спадкоємця до суду.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 .
Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Абзацами 2-3 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що: «Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року».
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» встановлює, що норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.
При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Таким чином, до відносин щодо прийняття спадщини після ОСОБА_2 застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно змінено заповітом.
12 серпня 1996 року ОСОБА_2 , заповів належну йому частини житлового будинку з надвірними будівлями ОСОБА_6 . Помилка у по батькові особи спадкоємця не впливає на характер спірних правовідносин, адже ОСОБА_6 є онуком спадкодавця та має право на частку у колгоспному дворі, що судом описано вище. Останній з народження і на час вирішення спору постійно проживав по АДРЕСА_1 .
Частина 1 статті 548 ЦК УРСР встановлює, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Пункт 1 частини 1 статті 549 ЦК УРСР встановлює, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», у редакції чинній на момент виникнення відносин спадкування після ОСОБА_2 , у пункті 113 встановлюється, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути, серед іншого, довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем (постанова Верхового Суду у справі № 305/23/17 від 25 березня 2020 року).
Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК УРСР, прийнята спадщина вважається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , станом на день відкриття спадщини був неповнолітнім та проживав і був зареєстрований із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов?язком спадкоємця.
Враховуючи наведене, спадщину після смерті ОСОБА_2 за заповітом прийняв онук ОСОБА_6 , оскільки він на момент смерті цього спадкодавця проживав та був зареєстрований разом з ним. Відмову від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини неповнолітній спадкоємець за заповітом за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників не подав. Подана ОСОБА_6 04 березня 2025 року заява № 194 до Тернопільської районної державної нотаріальної контори, в якій він повідомив, що свідомо не реалізував своє право на прийняття спадщини (за законом та за заповітом) після смерті ОСОБА_2 , спадкувати не бажає, в суд звертатися не буде, є нікчемною в силу закону, який був чинним на час відкриття спадщини після смерті цього спадкодавця та визначав строк і процедури відмови від спадщини.
Отож, у зв'язку з тим, що державна реєстрація права власності на будинковолодіння за вищевказаною адресою спадкодавцями не проведена (виникнення права власності на будинки не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України 2004 року та Законом від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), та через відсутність свідоцтва про право власності на це майно, нотаріус відмовила позивачці ОСОБА_1 в оформленні спадкових прав - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому ОСОБА_1 звернулася до суду.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом ст. 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.
Таким чином, виникнення права власності на житлові будинки, споруди, в тому числі на житлові будинки, які відносились до колгоспного двору, не залежить від державної реєстрації цього права.
Щодо правовстановлюючого документу на вищевказане спадкове майно, то суд виходить з наступного. Пунктом 18 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 р оку, погодженої заступником Голови Верховного суду Української РСР 15 січня 1966 року, яка була чинною на час набуття сторонами по справі та спадкодавцем у власність майна колгоспного двору, передбачено процедуру отримання правовстановлюючого свідоцтва на право власності. Зокрема, у разі будівництва будинку на колгоспній землі, розташованій у смузі міста або селища міського типу, виконком місцевої Ради депутатів трудящих, на підставі витягу з рішення загальних зборів колгоспників або довідки правління колгоспу про надання земельної ділянки для будівництва, дозволу виконкому на будівництво та акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію будинку, разом з затвердженням цього акту вирішує питання про оформлення права власності і видачу свідоцтва про це. В свідоцтві на право власності, яке видано колгоспному двору, вказується, що будинок належить колгоспному двору і зазначається голова цього двору.
Померлий ОСОБА_2 був головою колгоспного двору, однак отримане ним свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого Тернопільською районною радою 30 серпня 1990 року на підставі рішення виконкому № 170 від 28 серпня 1990 року та записано 30 серпня 1990 року в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 93, на житловий будинок з прибудовами літ. «А» загальною площею 74,4 кв. м., житловою площею 34,4 кв. м., хлів-літея кухня літ. «Б», гараж літ. «В», вимощення «І» по АДРЕСА_1 , втрачено. Право ОСОБА_1 на спадкове майно не визнається, а тому є підстави для застосування ст. 392 ЦК України до виниклих між сторонами правовідносин.
Врахувавши встановлені обставини, в сукупності із нормами матеріального права, суд виснував, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково, шляхом визнання за позивачкою права власності на: 1/12 частину житлового будинку з прибудовами, загальною площею 74,4, житловою площею 34,4 кв. м., хлів-літня кухня літ. «Б», гараж літ. «В», вимощення «І», по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд звертає увагу, що загальна площа збільшилася на 28,7 кв. м. за рахунок демонтування перегородки та добудови прибудови літ «А2» з підвалом на яку потрібно дозвільні документи, однак таких не надано.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про успадкування майна спадкодавця ОСОБА_2 , то суд її відхиляє з огляду на те, що в судовому засіданні було беззаперечно встановлено, що спадщину після смерті діда за заповітом прийняв онук ОСОБА_6 , оскільки він на момент смерті цього спадкодавця проживав та був зареєстрований разом з ним.
У зв'язку з тим, що позивачка не заявила вимог про розподіл судових витрат, дане питання судом не вирішується.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 83, 206, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 (одну дванадцяту) частину житлового будинку з прибудовами, загальною площею 74,4 кв. м., житловою площею 34,4 кв. м., хлів-літня кухня літ. «Б», гараж літ. «В», вимощення «І» по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В решті позовних вимог - відмовити.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: Великоберезовицька селищна рада, код ЄДРПОУ: 04393462, адреса місцезнаходження: вул. С. Бандери, 26, смт. Велика Березовиця, Тернопільського району Тернопільської області, 47724.
Головуючий суддя Герчаківська О. Я.