Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/797/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.307 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
23.12.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 грудня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтави, громадянина України, маючого середню освіту, приватний підприємець, одружений, на утриманні 2 неповнолітніх дітей, проживає та зареєстрований АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого
продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто з 08 грудня 2025 року по 05 лютого 2026 року включно,
В провадженні Подільського районного суд міста Кропивницького перебуває кримінальне провадженні № 12023120000000562 у відношенні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 255-1, ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотаннями про продовження у відношенні обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 строку дії запобіжних заходів у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що на даний час не зменшилися ризики, які були встановлені під час обрання та в подальшому продовження останнім запобіжних заходів. В обґрунтування заявлених клопотань прокурор посилається на наявність ризиків можливого переховування від суду, незаконного впливу на свідків, а також вчинення інших кримінальних правопорушень. Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого та тяжкого злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 2 ст. 307 КК України, а ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, який було вчинено за попередньою змовою групою осіб під час відбування покарання за попереднім вироком, мають не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості, не мають міцних соціальних зв'язків та офіційних джерел доходу. Кримінальне провадження знаходиться на початковій стадії судового провадження, свідки, показання яких мають важливе значення для вирішення справи по суті, ще не допитані судом. Враховуючи наведені обставини, а також те, що кримінальні правопорушення, у скоєнні яких обвинувачуються ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , мають високій ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкістю кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, що має наслідки не лише для здоров'я конкретної особи, а й для здоров'я населення та суспільства в цілому, застосування більш м'яких запобіжних заходів не дасть змоги запобігти наведеним ризикам.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 заперечив щодо задоволення клопотання прокурора, вказавши на те що на сьогоднішній день судом вже досліджена значна частина доказів, а отже ризики зменшилися. Додав, що ОСОБА_8 одружений, має дитину, постійне місце проживання, а отже стійки соціальні зв'язки. Просив при вирішенні питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу визначити ОСОБА_8 розмір застави.
Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
Дію запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 255-1, ч. 2 ст. 307 КК України, у виді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів, тобто з 08 грудня 2025 року по 05 лютого 2026 року включно.
Дію запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України, у виді тримання під вартою продовжено на 60 (шістдесят) днів, тобто з 08 грудня 2025 року по 05 лютого 2026 року включно.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу ОСОБА_9 жодним учасником процесу не оскаржується.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яким інкриміновано вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів за попередньою змовою групою осіб, опинившись на волі, зможуть перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження з огляду на тяжкість покарання, що загрожує їм в разі визнання їх винуватими у інкримінованих їм злочинах, та беручи до уваги те, що останні мають не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості, офіційно не працевлаштовані, тобто офіційного та постійного джерела доходу не мають, не мають стійких соціальних зв'язків, а отже можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, а також незаконно впливати на свідків, які ще не допитані судом. За сукупності таких обставин, суд вважає за необхідне продовжити дію раніше обраного щодо останніх запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою визначити йому запобіжний захід, як основний чи як альтернативний у вигляді застави.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суддею при розгляді клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не було ретельно перевірено достовірність підстав для його задоволення, не дотримано розумних строків застосування зазначеного запобіжного заходу чим допущено порушення моїх прав людини. Крім того прокурором не були доведені обставини, зазначені у ч.3 ст.199 КПК України.
Вказує,підставою для продовження мені міри запобіжного заходу повинно бути наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та докази того, що вони існують на час продовження запобіжного заходу.
Проте. прокурор у своєму клопотанні перерахував неіснуючі ризики, копіюючи текст ч.1 ст.177 КПК України, проте, під час судового засідання, не тільки не навів доказів їх не зменшення, як це вимагається під час продовження запобіжного заходу, а й не зміг навести жодного доказу наявності ризиків на даний час. До клопотання прокурора не було додано жодного доказу, який би підтверджував існування зазначених ним ризиків на час розгляду клопотання.
Суддя в своїй ухвалі від 08 грудня 2025 року, необґрунтовано зазначила, що, продовжують існувати ризики, передбачені ч.Іст.177 КПК України, і вони не зменшилися.
Крім того, КПК України зобов'язує сторону обвинувачення довести, що жоден з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не зможе забезпечити мою належну процесуальну поведінку. Проте, прокурор у клопотанні та під час судового засідання не довів, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не забезпечать мою належну процесуальну поведінку. Суддя в своїй ухвалі лише формально зазначила, що інші, більш м'які запобіжні заходи до мене не можливо застосувати, хоча не навів жодного доказу цього.
Також, прокурор під час судового засідання не довів, що інші, більш м'які запобіжні заходи не будуть достатні для забезпечення моєї належної процесуальної поведінки, хоча в п.9 Інформаційного листа ВССУ від 04.04.2013р. № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначено, що «Необхідно мати на увазі, що обґрунтування у клопотанні про застосування запобіжного заходу наявності одного чи кількох ризиків/підстав, що визначає можливість застосувати той чи інший із встановлених КПК запобіжних заходів, передбачає обов'язок прокурора довести неможливість застосування інших, більш м'яких видів запобіжних заходів».
Досудове розслідування по кримінальному провадженню закінчене, обвинувальний акт передано до суду, і, таким чином по кримінальному провадженню проведені всі можливі слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, допитані всі свідки та потерпілі, вилучені та досліджені всі речові докази по справі, а також на сьогоднішній день досліджено значну кількість доказів в суді, свідчить про відсутність чи значне зменшення ризиків, зазначених в клопотанні прокурора та ухвалі судді. Твердження прокурора про те, що у справі не допитані свідки, показання яких мають важливе значення для вирішення справи по суті, є безпідставним, так два свідка, які допитані у справі не повідомили жодної інформації, яка має доказове значення у справі.
Крім того, судом не було враховано, що у нього є постійне місце проживання, він одружений та має та утриманні малолітніх дітей.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів, в провадженні Подільського районного суд м. Кропивницького перебуває кримінальне провадженні № 12023120000000562 у відношенні ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 255-1, ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується наявними матеріалами клопотання, а саме: протоколами допитів свідків; протоколами про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій; протоколом огляду місця події; висновком судової експертизи матеріалів, речовин і виробів.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження та клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 255-1, ч. 2 ст. 307 КК України.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів, обвинувачення у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Отже, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 , встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування або суду, впливати на свідків або може вчинити інше кримінальне правопорушення .
Проте, тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Ризик переховування ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так обвинуваченому ставиться у провину вчинення особливо тяжкого (ч. 2 ст. 255-1 КК України) та тяжкого (ч. 2 ст. 307 КК України) злочинів.
Також, з матеріалів обвинувального акту вбачається відсутність обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_8 та наявність обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.
Наведені обставини вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом дляпереховування ОСОБА_8 від суду.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_8 , оцінюючи можливі негативні наслідки для себе у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі, із можливістю уникнення ним покарання шляхом переховування від суду, може переховуватися з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
За таких обставин, існування ризику переховування, обумовлює необхідність застосування до ОСОБА_8 найсуворішого запобіжного заходу.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та інших обвинувачених, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_8 може здійснити вплив на свідків та інших обвинувачених, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків та інших обвинувачених, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_8 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Відповідно до позиції Європейського Суду, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), §61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки останній раніше судимий, починаючи з 2010 року на шлях виправлення не став, обвинувачується у вчиненні відразу кількох кримінальних правопорушень, що свідчить про те, що є достатні підстави вважати, що останній може продовжити злочинну діяльність.
Окрім того, у ОСОБА_8 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки останній може вчинити спроби переховування від суду, та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_8 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
При цьому колегія суддів враховує те, що ОСОБА_8 не надав докази, що має міцні соціальні зв'язки так і офіційне місце роботи. Крім того, наявність дружини та дітей не перешкодила йому вчиняти корисливі тяжкі злочини.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є особливо тяжким та тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Домашній арешт, не може бути застосований, оскільки вказаний запобіжний захід не зможе запобігти вищенаведеним ризикам.
Що стосується тверджень, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_8 як ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду, так і вчинити нові кримінальні правопорушення.
По справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи ОСОБА_8 . При цьому, слід оцінити суворість можливого покарання ОСОБА_8 , та визнати за реальну небезпеку можливість його ухилення від правосуддя та настання негативних наслідків у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в обранні підозрюваній запобіжного заходу у вигляді застави.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Що стосується доводів апеляції про необхідність визначення розміру застави, необхідно завчити наступне.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 КК України.
Як вбачається з матеріалів клопотання ОСОБА_10 обвинувачується у вчинененні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 255-1КК України.
Також, колегію суддів не можуть бути враховані доводи сторони захисту про можливість визначення обвинуваченому розміру застави, оскільки у відповідності до вимог п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженн і щодо злочину, передбаченого ч. 2 ст. 255-1КК України.
Отже, ризики передбачені п.п. 1, 3 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
На переконання колегії суддів застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 , з огляду на вагомі обставини, що доводять ризик переховування від суду, про які було зазначено вище.
А тому, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, - не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_11 проти України»).
Що узгоджується з приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 грудня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто з 08 грудня 2025 року по 05 лютого 2026 року включно, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4