Справа № 761/7014/25
Провадження № 2-н/761/197/2025
28 листопада 2025 року
Шевченківський районний суд м. Києва
в складі:
головуючого судді: Кондратенко О.О.
при секретарі: Тиха П.О.
за участі:
заявника: ОСОБА_1
заінтересованої особи: ОСОБА_2
представника заінтересованої особи Дубчак Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини
В жовні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою, в які просив:
-визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ у справі №761/7014/25 від 09 лютого 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Свою заяву обґрунтовує тим, що 19 лютого 2025 року Шевченківським районним судом видано судовий наказ про стягнення з нього ( ОСОБА_1 ) на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Заперечуючи проти мотивації, зазначеної заявницею у заяві про видачу судового наказу зазначив, що посилання ОСОБА_2 в тім, що він не надає матеріальної допомоги на утримання сина не відповідають дійсності. Крім того, звернув увагу суду, що стороною заявника ( ОСОБА_2 ) не надано суду жодного доказу, щодо надання ним ( ОСОБА_1 ) утримання їхнього спільного сина, починаючи з моменту розірвання шлюбу, а саме з жовтня 2020 року. Ним, на користь заявниці та безпосередньо на картку ОСОБА_3 за період часу з 2019 року по 2024 рік було сплачено 1 907 777, 00 грн. В 2020 році ним було повністю оплачено навчання сина у Великій Британії на загальну суму 1 350 000, 00 грн. В період часу з 10 вересня 2019 року по 20 червня 2023 року ним, безпосередньо було сплачено на картковий рахунок ОСОБА_3 171 857, 00 грн., що свідчить про приховування з боку ОСОБА_2 реального майнового стану дитини.
17 жовтня 2025 року через систему Електронний суд від представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшли письмові заперечення на заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Свої заперечення заінтересована особа обґрунтовує тим, що після розірвання шлюбу, спільний син сторін - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати з матір'ю. На час звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання спільного сина сторін, ОСОБА_6 , як і на сьогоднішній день ОСОБА_1 в добровільному порядку допомогу в утримання сина не надає. Останній переказ грошових коштів в добровільному порядку з боку ОСОБА_1 було здійснено в липні 2024 року, а із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 звернулась лише 17 лютого 2025 року, тобто, понад шість місяців від останнього надання ОСОБА_7 допомоги в утриманні сина в добровільному порядку. Крім того, звернуто увагу суду, що надання коштів в добровільному порядку з боку ОСОБА_1 мало не регулярний, щомісячний характер. Посилання ОСОБА_1 в тім, що ним було самостійно оплачено навчання сина у Великій Британії на загальну суму 1 350 000, 00 грн. не відповідають дійсності, так як дані кошти були накопичені під час перебування у зареєстрованому шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя. На сьогоднішній день ОСОБА_2 самостійно оплачує оренду квартири в якій проживає з сином; його заняття з репетитором англійської мови та математики; самостійно оплачує харчування; канцелярські приладдя, одяг, предмети домашнього вжитку, медичне обслуговування та дозвілля сина. Між стонами не було досягнуто згоди в добровільному порядку чи письмовому договорі щодо утримання сина. ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу саме у розмір 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , як то передбачено законодавством України, що стягується в безспірному порядку. Наявність у ОСОБА_8 малолітнього сина ОСОБА_9 , 2024 року народження не впливає на законність винесеного судом рішення. Крім того, ОСОБА_8 не доведено факту утримання малолітнього сина, а надання копії свідоцтва про народження дитини не є належним, достовірним та допустимим доказом утримання дитини. На думку ОСОБА_2 , подана ОСОБА_8 заява про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню свідчить про намір останнього ухилитися від виконання свого обов'язку щодо утримання спільного неповнолітнього сина сторін. А тому, ОСОБА_2 вважає, що подана ОСОБА_8 заява не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні заявник на задоволенні заяви наполягав в повному обсязі з підстав, викладених у поданій ним заяві.
Заінтересована особа ОСОБА_2 та її представник, в судовому засіданні проти задоволення заяви заявника заперечували з підстав, зазначених у письмових запереченнях.
Суд, заслухав пояснення заявника, заінтересованої особи та її представника, дослідив письмові докази, які містяться в матеріалах справи, прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Перевіряючи обставини по справі судом встановлено, що 19 лютого 2025 року Шевченківським районним судом м. Києва видано судовий наказ по заяві ОСОБА_2 про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, відповідно до якого: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Судовий наказ набрав законної сили.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до ч. 1ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 цього Кодексу.
Згідно п.4 ч.1ст.161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не повязана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Частиною 5 статті 183 СК України передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Згідно з п.7 ч.1 ст.168 ЦПК України, у судовому наказі зазначаються повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до ч.ч 1, 7 ст.170 ЦПК України, боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Аналіз норм ЦПК України, які регламентують наказне провадження, дає підстави для висновку про те, що наказне провадження - це самостійний вид провадження цивільного судочинства, що існує поряд із позовним і окремим провадженням, якому притаманна певна процесуальна форма, що має певні особливості, пов'язані з тим, що ця форма забезпечує захист прав та інтересів стягувача, що має документи проти боржника, який не виконує свої зобов'язання. Метою наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано, та є ефективним засобом захисту прав боржника у безспірних справах.
При вирішенні питання про видачу судового наказу суд не перевіряє обґрунтованість заявлених стягувачем вимог, оскільки, на час видачі судового наказу суду невідомо про наявність спору між сторонами, через що в разі незгоди із таким наказом боржник може подати заяву про його скасування чи перегляд за нововиявленими обставинами, наслідком чого є скасування судом такого судового наказу, виданого в порядку наказного провадження.
Звертаючись до суду із заявою про визнання судового наказу №761/7014/25 таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_8 вказує на відсутність правових підстав для видачі судового наказу, так як, він в добровільному порядку надає допомогу в утриманні неповнолітнього сина, а також, допомога, яка ним надана перевищує в 25 раз визначений законодавством розмір.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ ?Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження? №14 від 23 грудня 2011 року наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
У п.9 вказаної Постанови зазначається, що наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.
За змістом статті 98, пункту 2 частини третьої статті 100, статті 103 ЦПК до заяви про видачу судового наказу додаються оригінали або належним чином завірені копії документів, які підтверджують матеріально-правову вимогу заявника. На такі документи поширюються вимоги статей 58 і 59 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів (пункт 5 зазначеної Постанови).
Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.
Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.
За змістом статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 8 Закону України ?Про охорону дитинства?, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Під час розгляду заяви, заявником підтверджено, що в серпні 2024 року ним останній раз було надано матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_10 . Після певних розбіжностей з ОСОБА_2 у вихованні сина, ним ( ОСОБА_8 ) було припинено надання в добровільному порядку грошових коштів. Однак, також зазначив, що він, перераховує на особисту картку сина грошові кошти.
Відповідно до ст.173 ЦПК України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
За приписами частин 1, 2 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, виконавчий документ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому, словосполучення ?або з інших причин? стосується саме відсутності (припинення) обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
З матеріалів заяви про видачу судового наказу вбачається, що судовий наказ було видано не помилково, а за заявою заявника про стягнення аліментів та на законних підставах, на сьогоднішній день боржником не надано суду доказів того, що його добровільно виконано, примирення між сторонами не відбулося, підстав для визнання виконавчого документу судового наказу таким, що не підлягає виконанню, з підстав, на які посилається заявник немає, оскільки, існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому, у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 8 ЦПК України, є обов'язковим до виконання.
Законодавцем визначено підстави припинення обов'язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.
Так, статтею 273 Сімейного кодексу України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених устаттях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв'язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, може звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів або звільнення від їх сплати.
Враховуючи вищенаведене, а також практику Європейського суду з прав людини, який наголошував, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року), суд вважає, що заява ОСОБА_11 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню - задоволенню не підлягає.
З урахуванням вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що заява ОСОБА_8 про визнання судового наказу 761/7014/25 таким, що не підлягає виконанню, виданого 19 лютого 2025 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_10 таким, що не підлягає виконанню, не підлягає задоволенню, так як, судом не встановлено підстав, визначених ч.2 ст.432 ЦПК України, за наявності яких судовий наказ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.259-261, 353-355, 432 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Суддя: