СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/23257/25
пр. № 2/759/10041/25
25 грудня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС » (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігора Сікорського, 8 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення коштів,
І. Зміст позовних вимог
У жовтні 2025 року позивач, ТОВ «ВІН ФІНАНС», звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Відповідача інфляційні втрати у розмірі 46 622,28 грн та 3% річних у розмірі 19 171,71 грн, а всього - 65 793,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02.12.2013 у справі № 759/13112/13 з Відповідача на користь кредитодавця було стягнуто заборгованість у сумі 213 213,83 грн. Зазначене рішення станом на дату подання позову не виконане. На підставі ст. 625 ЦК України Позивач нарахував штрафні санкції за період з 25.02.2019 по 23.02.2022.
ІІ. Процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження
Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити в позові, посилаючись на: відсутність доказів правонаступництва, непред'явлення виконавчого листа до виконання, пропуск позовної давності, порушення принципу res judicata (подвійне стягнення) та статус військовослужбовця.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом
Судом встановлено, що 02.12.2013 Святошинським районним судом м. Києва у справі № 759/13112/13 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» 213 213,83 грн.
Право вимоги за кредитним договором № 10118057000 перейшло від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (на підставі договору № 1930/К від 18.09.2019), що підтверджено ухвалою суду від 06.12.2019.
25.07.2024 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» змінило найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується випискою з ЄДР.
Розрахунок заборгованості включає:
Інфляційні втрати: Сума боргу 213 213,83 грн ? сукупний індекс інфляції (1.21866444) - сума боргу = 46 622,28 грн.
3% річних: Загальна сума за період прострочення складає 19 171,71 грн.
Розрахунки є арифметично правильними та відповідають вимогам закону.
V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову.
Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання 3% річних передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, в постановах від 19 січня 2022 року в справі № 204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі №303/7132/18.
Аргумент відповідача про відсутність доказів правонаступництва спростовується наявною у матеріалах справи ухвалою Святошинського суду м. Києва від 06.12.2019, якою проведено заміну кредитора у справі № 759/13112/13.
Відповідач стверджує, що позивач не довів факт пред'явлення виконавчого документа. Суд зазначає, що ст. 625 ЦК України не пов'язує виникнення обов'язку сплатити 3% річних та інфляційні втрати з відкриттям виконавчого провадження. Обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, яке триває незалежно від наявності чи відсутності виконавчих дій .
Відповідач просить застосувати позовну давність. Проте, суд наголошує, що продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану є імперативною нормою закону. Вона не потребує додаткового доведення "неможливості звернення", оскільки закон прямо вказує, що строки "продовжуються на строк дії" цих обставин. Враховуючи, що період стягнення (2019-2022) охоплюється періодом дії карантину (з 12.03.2020) та воєнного стану (з 24.02.2022), позовна давність не спливла.
Щодо "подвійного стягнення" (res judicata). Аргумент відповідача є юридично помилковим. Позивач не просить стягнути основний борг вдруге. Предметом позову є спеціальна міра цивільно-правової відповідальності за прострочення. Нарахування за ст. 625 ЦК України є самостійною вимогою, яка не була предметом розгляду у 2013 році, а отже, не порушує принцип остаточності судового рішення.
Суд поважає статус відповідача як захисника України, проте зазначає, що проходження військової служби не є підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності за грошовим зобов'язанням, яке виникло задовго до моменту мобілізації (у 2013 році).
Судом встановлено, що рішення відповідачем не виконується, заборгованість не погашена, доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.
Боржник своєчасно не сплатив заборгованість за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до позивача, а тому у відповідача виник обов'язок сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Таким чином, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання і способом захисту майнового права кредитора.
Позивач правомірно обмежив період нарахування з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року:
Обчислення строку позовної давності здійснено з урахуванням продовження на період дії карантину (Закон № 540-ІХ).
Нарахування припинено з 24.02.2022 року, оскільки з цієї дати Закон № 2120-ІХ звільнив позичальника від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, на період дії воєнного стану та в тридцятиденний строк після його припинення.
Представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є математично вірним і відповідає вимогам законодавства.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 3 028 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС » (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігора Сікорського, 8 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) суму інфляційних втрат у розмірі 46 622 (сорок шість тисяч шістсот двадцять дві) грн 28 коп. та 3% річних у розмірі 19 171 (дев'ятнадцять тисяч сто сімдесят одна) грн 71 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Петренко