Справа № 523/13942/25
Провадження №2/523/5904/25
"28" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси у складі:
головуючий суддя - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у спрощеному позовному провадженні, в залі суду №17 м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
14.11.2025 року представник позивача подала заяву про збільшення позовних вимог в якій просилаґґ:
1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (Код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2024р. по 20.08.2025р. в розмірі 70 200 гривень.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по компенсації при звільненні в розмірі 6389,04 грн. та суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6389,04 грн.
3. Зобов'язати Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) трудову книжку з відповідним записом про період роботи та надати копію наказу про звільнення ОСОБА_1 .
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму компенсації за невиплату належних звільненому працівникові сум, а саме середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з наступного дня після звільнення з 21.08.2025р. до дня виконання судового рішення в розмірі 266,21 гривень в день за кожен день затримки, але не більш як за шість місяців.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки видачі копії наказу про звільнення та трудової книжки по день надання копії наказу про звільнення та трудової книжки, а саме з дня звільнення 20.08.2025р. до дня надання позивачу копії наказу про звільнення та трудової книжки в розмірі 266,21 гривень в день за кожен день затримки.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судових витрат.
Позовні вимоги разом із заявою про збільшення позовних вимог мотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс», де працював на посаді водія та отримував заробітну плату у розмірі 8100 (вісім тисяч сто) гривень в місяць.
З 01 грудня 2024 року по 20.08.2025р. позивач не отримав заробітну плату.
Заборгованість по заробітній платі позивача за період з 01.12.2024р. по 20.08.2025р. становить: 70200 грн., - За грудень 2024 року - 8100 грн. - За січень 2025 року - 8100 грн. - За лютий 2025 року - 8100 грн. - За березень 2025 року - 8100 грн. - За квітень 2025 року - 8100 грн. - За травень 2025 року - 8100 грн. - За червень 2025 року - 8100 грн. - За липень 2025 року - 8100 грн. - За серпень 2025 року - 8100 грн. : 21 (кількість робочих днів) * 14 (кількість відпрацьованих днів) = 5400 грн.
10.03.2025 року позивач написав заяву про звільнення та прибув особисто до офісу підприємства з метою подати заяву про звільнення, отримати остаточний розрахунок та отримати свою трудову книжку. Але, в прийнятті заяви про звільнення позивачу було безпідставно відмовлено.
20 березня 2025 року позивач повторно написав заяву про звільнення за власним бажанням з 03 квітня 2025р., направив свою заяву про звільнення на адресу Відповідача через Укрпошту, що підтверджують квитанції (копія в матеріалах справи). Але, позивач відповіді від відповідача не отримав.
22.03.2025р. позивач разом з іншими працівниками ТОВ «Ді Ес Лоджистікс» ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) звертався з колективним зверненням ДЕРЖПРАЦІ ПІВДЕННЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ з приводу грубого порушення трудового законодавства України підприємством ТОВ «ДІ ЕС Лоджистікс».
Трудовий договір з позивачем було розірвано тільки 20.08.2025р. (Наказ № 10-к від 20.08.2025р.) без повідомлення позивача ОСОБА_1 , про що він дізнався 11.11.2025р. при оновленні ним довідки ОК-5 та ОК-7 та з електронної трудової книжки.
Таким чином Позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки видачі копії наказу про звільнення та трудової книжки, а саме: Середньодобова зарплата позивача складає 266,21 гривень в день. Період виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу починається з дня, наступного за днем, коли позивача звільнили, тобто (місяць, що передує серпню 2025р., тобто липень та червень 2025 року).
Розрахунок середньої заробітної плати складається за місяці: У червні 2025 року - 21 робочих днів, в липні 2025 року - 23 робочий день. Середньодобова зарплата = 8100 грн*2 місяці / Кількість робочих днів у місяці, що передує звільненню (червень 2025) 21 робочих днів та (липень 2025) 23 робочих днів: 16 200 грн / 44 робочих днів = 266,21 грн/день.
Також стягненню підлягає компенсація при звільненні у розмірі 6389,04 грн., та сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 6389,04 грн.
Моральна шкода позивача полягає у душевних стражданнях та стресі: через тривалу невиплату заробітної плати (основного джерела доходу), що ставить під загрозу фінансову стабільність його та його сім'ї, змушує жити в борг, обмежувати себе у найнеобхіднішому. З огляду на викладене, позивач вимагає відшкодування відповідачем моральної шкоди в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень, що є обґрунтованим та пропорційним тим тяжким наслідкам, які спричинили незаконні дії та бездіяльність відповідача.
Таким чином, відповідач грубо порушує трудові права позивача, що виражається у невиплаті заробітної плати позивачу, незаконному відправленні позивача у відпустку за власний рахунок, та перешкоджанні у реалізації права позивача на звільнення.
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2025 року витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджинстікс» (код ЄДРПОУ: 43656707, 65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 1А, офіс 1309) докази, що підтверджують працевлаштування позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на підприємстві, а саме:
1. Оригінал трудової книжки ОСОБА_1 ;
2. Належним чином завірену копію наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 ;
3. Належним чином завірену копію заяви про прийняття на роботу ОСОБА_1 ;
4. Належним чином завірену копію штатного розпису підприємства за 2024р. та 2025р.;
5. Оригінал довідки про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи на підприємстві;
6. Оригінал довідки про розмір заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 ;
7. Належним чином завірену копію наказу про надання відпустки за власний рахунок ОСОБА_1 ;
8. Оригінал заяви ОСОБА_1 про надання відпустки за власний рахунок;
9. Належним чином завірену копію заяви ОСОБА_1 про звільнення;
10. Належним чином завірену копію наказу про звільнення ОСОБА_1 ;
11. Оригінал довідки про виплату ОСОБА_1 відповідних сум компенсації про звільнення.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Представник позивача - адвокат Царева Н.А. надала суду заяву якою позовні вимоги підтримала, просила розглянути справу у їх із позивачем відсутність. Проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідач ТОВ ««Ді Ес Лоджистікс» не забезпечило участь свого представника у судовому засіданні, про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. Відзив та/або пояснення на позовні вимоги суду не надали.
Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Отже, враховуючи згоду позивача на проведення розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, належне повідомлення відповідача, який причини неявки не повідомив, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс», працював на посаді водія та отримував заробітну плату у розмірі 8100 (вісім тисяч сто) гривень в місяць.
З 01 грудня 2024 року по 20.08.2025р. позивач не отримав заробітну плату, також він не був звільнений.
Наведені обставини підтверджуються інформацією з Пенсійного фонду України (Довідка форми ОК-7).
Як зазначає позивач, він 10.03.2025 року написав заяву про звільнення та прибув особисто до офісу підприємства з метою подати заяву про звільнення, отримати остаточний розрахунок та отримати свою трудову книжку. Але, в прийнятті заяви про звільнення позивачу було безпідставно відмовлено.
20 березня 2025 року позивач повторно написав заяву про звільнення за власним бажанням з 03 квітня 2025р., направив свою заяву про звільнення на адресу Відповідача через Укрпошту, що підтверджують квитанції. Але, позивач відповіді від відповідача не отримав.
22.03.2025р. позивач разом з іншими працівниками ТОВ «Ді Ес Лоджистікс» ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) звертався з колективним зверненням до ДЕРЖПРАЦІ ПІВДЕННЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ, з приводу грубого порушення трудового законодавства України підприємством ТОВ «ДІ ЕС Лоджистікс».
Трудовий договір з позивачем було розірвано тільки 20.08.2025р. (Наказ № 10-к від 20.08.2025р.) без повідомлення позивача ОСОБА_1 , про що він дізнався 11.11.2025р. при оновленні ним довідки ОК-5 та ОК-7, та з електронної трудової книжки.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з частинами першою, другою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Частиною першою статті 115 КЗпП визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За розрахунком позивача, заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2024р. по 20.08.2025р. становить: 70 200 грн., - За грудень 2024 року - 8100 грн. - За січень 2025 року - 8100 грн. - За лютий 2025 року - 8100 грн. - За березень 2025 року - 8100 грн. - За квітень 2025 року - 8100 грн. - За травень 2025 року - 8100 грн. - За червень 2025 року - 8100 грн. - За липень 2025 року - 8100 грн. - За серпень 2025 року - 8100 грн. : 21 (кількість робочих днів) * 14 (кількість відпрацьованих днів) = 5400 грн.
Суд вжив заходів з витребування від відповідача відомостей про працевлаштування позивача, штатний розпис, про розмір його заборгованості по заробітній платі позивача, а також кількість днів невикористаної відпустки, копії наказу про звільнення, проте відповідач проігнорував постановлену з цього приводу судом ухвалу, хоча отримав в Електронному суді.
Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
З огляду на викладене, суд погоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості по заробітній платі, він не спростований стороною відповідача, підтверджується матеріалами справи, а тому заявлена до стягнення сума у розмірі 70 200 грн. підлягає стягненню у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.
Відповідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, обов'язком роботодавця є проведення розрахунку з працівником.
Обов'язок роботодавця в частині виплати працівнику грошової компенсації за невикористані ним щорічні відпустки визначено у частині першій ст. 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».
Статтею 83 КЗпП України передбачена грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитиною підгрупи А I групи. За бажанням працівника часина щорічної відпустки заміняється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Представник позивача надала суду розрахунок компенсації за невикористану відпустку, з яким суд погоджується, в свою чергу сторона відповідача його не спростувала.
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку в розмірі 6388,98 грн
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Згідно правових висновків Великої палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/607/23, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Позивача було звільнено 20.08.2025 року, тому компенсація підлягає нарахуванню з 21.08.2025 року по день ухвалення судом рішення 28.11.2025 року.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 266,21 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 266,21 грн. x 72 робочі дні = 19 167,12 грн.
Одночасно, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги позивача в частині можливості стягнення судом середнього заробітку за час затримки, до дня виконання судового рішення, але не більше ніж за 6 місяців, оскільки суд не наділений правом ухвалення рішення суду на майбутнє, та правом на зобов'язання виконавчих органів на вчинення виконавчих дій.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку із затримкою термінів її виплати за період з 01.12.2024 по 20.08.2025, суд зазначає наступне.
Статтею 1Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Відповідно до матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем утворилась з грудня 2024 року по серпень 2025 року.
Позивач просив стягнути компенсацію у розмірі 6389,04 грн., що підтверджується відповідним розрахунком.
Суд, перевіривши розрахунок, приходить до висновку, що стягненню підлягає компенсація втрати частини заробітку у розмірі 6389,04 грн., відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статті 34 Закону України «Про оплату праці».
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі копії наказу про звільнення та трудової книжки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 235 ЦПК України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 вказано, що за змістом частини п'ятої статті 235 КЗпП України середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.
Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов:
затримка у видачі трудової книжки;
вина власника або уповноваженого ним органу;
вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, то виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1,2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Матеріалами справи підтверджується, що затримка видачі наказу про звільнення та трудової книжки вочевидь призвела до вимушеного прогулу працівника ОСОБА_1 , перешкодила його працевлаштуванню.
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 266,21 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 266,21 грн. x 72 робочі дні = 19 167,12 грн.
Одночасно, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги позивача в частині можливості стягнення судом середнього заробітку за час затримки, до дня виконання судового рішення, але не більше ніж за 6 місяців, оскільки суд не наділений правом ухвалення рішення суду на майбутнє, та правом на зобов'язання виконавчих органів на вчинення виконавчих дій.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, у частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Стаття 23 ЦК України та стаття 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.
Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджинстікс» було порушено право позивача ОСОБА_1 на своєчасне отримання заробітної плати, наказу про звільнення, трудової книжки. Відповідач тривалий час не виплачував позивачу заробітну плату та не виплатив її навіть після звільнення позивача у серпні 2025 року.
Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у порушенні його права на своєчасне отримання заробітної плати, що призвело до порушення права на працю, та як наслідок до моральних страждань.
Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме у зв'язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів.
Виходячи з наведеного суд зазначає, що позивач як працівник має право на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, та саме відповідач є особою, внаслідок дії якого було завдано моральну шкоду позивачу.
При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивача на своєчасне отримання заробітної плати за виконану ним роботу, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм життя позивача, він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що неправомірними діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через неправомірну поведінку відповідача та вважає доведеним факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди суд враховує те, що заборгованість по заробітній платі виникла з 2024 року та не була погашена відповідачем до теперішнього часу, в свою чергу позивач вчиняв протягом цього часу всі можливі дії для захисту своїх прав, не отримавши наказ та трудову книжку, фактично був позбавлений можливості працевлаштування, тому заявлений до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 10 000 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) трудову книжку із відповідним записом про період роботи та надати копію наказу про звільнення ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки при зверненні із позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3875,84 грн, то сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
На підставі ст. ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 352, 430 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) невиплачену заробітну плату у розмірі 70 200,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію за не використану відпустку у розмірі 6 388, 98 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв'язку із затримкою термінів її виплати, за період з 01.12.2024 по 20.08.2025, у розмірі 6 389,04 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19 167,12 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки видачі копії наказу про звільнення та трудової книжки у розмірі 19 167,12 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Зобов'язати Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) трудову книжку з відповідним записом про період роботи та надати копію наказу про звільнення ОСОБА_1 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ес Лоджистікс» (код ЄДРПОУ: 43656707) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3875,84 грн.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 19.12.2025р., у зв'язку із тривалою та періодичною відсутністю в суді світла.
Суддя: К.О. Далеко