Справа № 510/1493/24
Провадження № 2/510/1138/25
09 грудня 2025 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Лабановой С.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - ОСОБА_3 ) про визнання права власності на частку майна, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа - ОСОБА_1 ) про визнання договору купівлі-продажу дійсним та права власності на нерухоме майно, -
Відповідач за позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 змінені (зменшені) позовні вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував, відзиву на позов не надав. Відповідач за позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_2 заявлені вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував, відзиву на позов не надав. Просив про розгляд справи без його участі.
Представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на задоволенні змінених позовних вимог наполягала, просила про розгляд справи без її участі.
Позивачка ОСОБА_3 на задоволенні позовних вимог наполягала, просила про розгляд справи у її відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія договору купівлі-продажу квартири від 30.03.2017р.; копія витягу від 01.04.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 ; копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 ; копія акту прийому-передання майна за договором купівлі-продажу від 26.06.2024р.; копія договору купівлі-продажу від 26.06.2024р.; копія договору купівлі-продажу від 22.12.2010р.; копія витягу від 13.01.2011р. про державну реєстрацію прав на квартиру за ОСОБА_2 ; копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 ; копія свідоцтва про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що 09.10.2009р. між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Ренійського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №96. У шлюбі ними (сторонами) було придбано наступне майно:
квартира АДРЕСА_2 - на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2010р.;
квартира АДРЕСА_1 - на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.03.2017р.
При оформленні вищевказаних договорів купівлі-продажу майна та реєстрації права власності на квартири власником був оформлений ОСОБА_5 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2009р. перебувають у шлюбі, спільно мешкають як подружжя до теперішнього часу, ведуть спільне господарство та сімейний бюджет, спільно користуються вищевказаними квартирами для потреб своєї родини. Незважаючи на те, що правовстановлююча документація на спірні квартири була оформлена тільки на ОСОБА_2 , вищевказана нерухомість являється спільною сумісною власністю сторін (подружжя). Отже, набуття та реєстрація права власності на спільні квартири за ОСОБА_2 відбулись під час шлюбу позивачки із ОСОБА_2 , тому вищевказане майно є спільним сумісним майном подружжя.
Звертаючись із позовом до суду, позивачка просила визнати за нею право власності на частини обох квартир, що зареєстровані на ім'я її чоловіка - ОСОБА_2 , - як на спільне сумісне майно подружжя.
Однак, до відкриття провадження у вищевказаній справі ОСОБА_3 в межах спору за даною справою було пред'явлено позовну заяву до ОСОБА_2 із вимогами про визнання договору купівлі-продажу дійсним та права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Як зазначено у позовній заяві ОСОБА_3 , вона звернулась до суду із вищезгаданими вимогами до ОСОБА_2 , зазначивши, що в червні 2024р. між нею та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості. 26.06.2024р. між сторонами був фактично укладений договір купівлі-продажу нерухомості, згідно якого відповідачка продав, а позивачка купила квартиру АДРЕСА_1 за 1125000 грн. Тоді ж позивачка передала відповідачу обумовлену суму, гроші були сплачені саме за купівлю квартири, це підтверджується доводами позивачки, викладеними у позові, та не заперечується відповідачем. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги засвідчити договір нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. Після вчинення правочину позивачка розпорядилась щодо догляду за придбаною нерухомістю, доглядає за її збереженням, сплачує всі необхідні платежі. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивачка неодноразово зверталась до колишнього власника, однак, він від посвідчення договору ухиляється, на прохання позивачки не реагує, мотивуючи нестачею часу, матеріальними складнощами. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на квартиру на себе, позивачці було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивачка вимушена була звернутися із позовом до суду.
У зв'язку із пред'явленням ОСОБА_6 позовних вимог до ОСОБА_2 , представником позивачки було подано заяву про зменшення своїх позовних вимог, а саме ОСОБА_1 остаточно наполягає на задоволенні вимог тільки щодо квартири АДРЕСА_2 .
Таким чином, позивачка ОСОБА_1 остаточно просить визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , - як на спільне сумісне майно подружжя.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 , позивачки ОСОБА_3 є обґрунтованими і підлягають задоволенню, оскільки їх доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Вирішуючи питання з приводу позовних вимог, які були пред'явлені ОСОБА_1 щодо визнання за нею права на частку у спільній сумісній власності, суд зазначає наступне.
Згідно копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 09.10.2009р. По теперішній час сторони перебувають у шлюбі спільно мешкають як подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Як було встановлено судом при розгляді даної справи, квартира АДРЕСА_2 була придбана сторонами ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) у шлюбі. . Протягом спільного сімейного життя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 живуть разом, ведуть спільне господарство, доглядають за технічним станом квартири, зберігають її як спільне майно.
Отже, квартира АДРЕСА_2 входить до обсягу майна подружжя і належить їм на праві спільної сумісної власності. Таким чином, ОСОБА_2 належить частина вищевказаної нерухомості, а ОСОБА_1 належить її інша частина.
Що стосується вимог ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.
Як зазначила ОСОБА_3 у позові, 26.06.2024р. вона домовилась із ОСОБА_2 про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 за 1125000 грн. Сторони уклади договір у письмовій формі, підписали та виконали його, у подальшому домовились звернутися до нотаріуса для його засвідчення.
Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Між сторонами була досягнута взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передала продавцю обумовлену суму, продавець передав документи, нерухомість в натурі. Позивачка фактично вступила у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину розпорядилась щодо догляду за житлоплощею, виконала поточний ремонт, постійно наглядає за збереженням майна, - тобто правочин між сторонами фактично відбувся.
Згідно ст. 220 ЦК України договір, укладений із порушеннями нотаріальної форми є нікчемним. Однак, в ч.2 вищевказаної статті зазначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин. Таким чином, по даній справі між сторонами при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах: відповідачу передані гроші, позивачці - нерухомість, якою вона на теперішній час користується, проте через нотаріальне непосвідчення договору, не може нею розпорядитися, переоформити на себе. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються доводами позивачки, які відповідач визнав, крім того, обставини продажу, передачі грошей сам відповідач не заперечує. В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивачки з цього приводу відповідачем не сприймаються, так як потребують додаткових матеріальних витрат.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Крім того, ч. 3 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов'язки відповідача щодо квартири та встановленні права на нерухомість у позивачки, тому є правові підстави визнати договір дійсним та право власності на квартиру за позивачкою.
Таким чином, суд задовольняє вимоги позивачки ОСОБА_1 в повному обсязі, визнає за нею в порядку спільної сумісної власності подружжя право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , а також визнає за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 220, 328, 368, 372, 386, 392, 655, 656, 657 ЦК України, ст. ст. 60, 62, 69, 70, 71, 72, 106, 107, 109, 110 СК України, -
І. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати, що квартира АДРЕСА_2 є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та здійснити його поділ.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на частку квартири АДРЕСА_2 .
ІІ. Позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити.
Договір купівлі-продажу від 26.06.2024 року, згідно із яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 за 1125000 грн. - визнати дійсним.
Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вячеслав ДУДНИК