Дата документу 23.12.2025 Справа № 801/8104/2012
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №801/8104/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.
Провадження № 22-ц/807/1991/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
23 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С.,
суддів: Гончар М.С.
Кочеткової І.В.
за участі секретаря Пантюх Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Гаращак Василя Васильовича на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", Бердянський відділ державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", Бердянський відділ державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
В обґрунтування позову зазначено, що ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29.08.2012 року у справі N 801/8104/2012 було тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання нею своїх зобов'язань за виконавчим листом №2-4428/11 виданий 05.01.2012 року Бердянським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 38 007, 61 грн та судові витрати у сумі 500,08 грн, виконавчим листом №2-1391/10 виданий 14.09.2010 року Бердянським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 28 984, 67 грн та судові витрати у сумі 409,85 грн, а всього 29 394, 52 грн.
Заявник вважає, що така ухвала прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає нормам діючого законодавства, а тому встановлене обмеження у праві виїзду за межі України підлягає скасуванню з огляду на те, що в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали зазначено лише те, що борг за зведеним виконавчим провадженням не сплачено, але жодним чином не доведено факт ухилення від виконання зобов'язань, покладених на ОСОБА_1 судовим рішенням. Таке обмеження заявниці у праві виїзду за межі України порушує її права як громадянки України, виїзд за межі України з боку заявниці не є ухиленням від виконання рішення, а лише вимушеним заходом під час воєнного стану. В Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про виконавчі провадження, на підставі яких була винесена ухвала Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі N 801/8104/2012 від 29.08.2012 року. А отже, відсутність таких відомостей свідчить про відсутність ухилення заявниці від сплати за ними. Обмежувальний захід, як обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу триває понад 12 років, що є непропорційним, та підлягає скасуванню.
На підставі вищевикладеного, просила скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу відносно боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , встановлене ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі №801/8104/2012 від 29.08.2012 року.
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року відмовлено у задоволені заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Не погоджуючись із ухвалою суду представник ОСОБА_1 - адвокат Гаращак Василь Васильович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу відносно боржника ОСОБА_1 , встановлене ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 801/8104/2012 від 29 серпня 2012 року.
Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив ключові обставин, не перевірив фактичний стан виконання виконавчих листів та залишив обмеження без підстав, що призвело до незаконного та необгрунтованого рішення. Не врахував, що наявність завершених виконавчих проваджень та відсутність відкритих на виконання зобов'язань є суттєвою новою обставиною, яка прямо свідчить про відсутність підстав для застосування тимчасового обмеження у праві виїзду; не перевірив, чи дійсно боржник ухилявся від виконання своїх обов'язків.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. АТ КБ «ПриватБанк», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, а саме, шляхом надіслання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду (а.с.209б), до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності АТ КБ «ПриватБанк».
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 6) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не виконала судове рішення і підстави для застосування обмежувальних заходів не відпали.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 серпня 2012 року у справі №801/8104/2012 тимчасово обмежено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання нею своїх зобов'язань за:
виконавчим листом N 2-4428/11, виданим 05.01.2012 року Бердянським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором в сумі 38007,61 грн та судових витрат в сумі 500,08 грн, а всього 38507,69 грн;
виконавчим листом N 2-1391/10, виданим 14.09.2010 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ " ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором в сумі 28984,67 грн та судових витрат в сумі 409,85 грн, а всього 29394,52 грн (а. с. 12).
За результатами перевірки даних системи, зокрема, спецрозділу, за параметрам запиту виконавчий документ № 2-4428/11 встановлено, що на виконанні у Бердянському відділі державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), неодноразово перебував виконавчий лист № 2-4428/11, виданий 05 січня 2012 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу у розмірі 38507, 69 грн, на підставі якого були відкритті виконавчі провадження № № 30655001, 34201937, 36368322.
Виконавче провадження № 36368322, було завершено 26 червня 2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції на час здійснення відповідних дій), у зв'язку з відсутністю у боржника майна на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилося безрезультатними.
За результатами перевірки даних системи, зокрема, спецрозділу встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) неодноразово перебував виконавчий лист № 2-1391/2010, від 14 вересня 2010 року, востаннє виконавче провадження № 40289256 було завершено 25 грудня 2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції актуальній на час здійснення відповідних дій) у зв'язку з відсутністю у боржника майна на яке може бути звернуто стягнення.
Відповідно до статті 33Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
У статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.
Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов'язкового визначення дій боржника з ухилення від виконання рішення.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Відповідно до частини 1 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Частинами 5-8 статті 441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язковою участі державного (приватного) виконавця.
За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійсненні особою права на свободу пересування.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою "Напияло проти Хорватії" (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, § § 78 - 82).
Відповідно до другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пункти 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A N 98).
У справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має грунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині З статті 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов'язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та гарантій на вільне пересування особи.
При цьому, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою "Луордо проти Італії " (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою "Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини" (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", § 121).
Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою "Сіссаніс проти Румунії"), скарга N 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...".
З матеріалів справи вбачається, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України застосовано судом у зв'язку з тим, що вона не виконувала зобов'язання з повернення боргу у виконавчому провадженні. На даний час заборгованість ОСОБА_1 в повному обсязі так і не погашена.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що цивільним процесуальним законом унормовано порядок розгляду судом питання про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Зокрема, частиною 6 статті 441 ЦПК України передбачено, що суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.
Отже, поставлене ОСОБА_1 питання належало розглянути в судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного виконавця.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 9 вересня 2025 року розгляд заяви відбувся за відсутності стягувача та державного (приватного) виконавця) (а.с. 98-99).
Таким чином, вимог закону щодо обов'язкової участі державного виконавця у розгляді заяви не дотримано.
Відомостей про повідомлення державного виконавця про розгляд заяви, як і про направлення йому копії заяви ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Крім того, слід зауважити, що звертаючись із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 зазначила одну із зацікавлених осіб - Бердянський відділ державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на примусовому виконанні якого перебували: виконавчий лист №2-4428/11, виданий 05.01.2012 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області, та виконавчий лист №2-1391/10, виданий 14.09.2010 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області (а.с.3-8).
Проте, як вбачається з листа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21.10.2025 року (вих.№84093-7-26.1) згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження Бердянського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Свободи, буд.60, станом на теперішній час є окупованою територією.
З листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17.04.2025 року вбачається, що оскільки територія Бердянської територіальної громади Бердянського району Запорізької області, місцезнаходженням якої є Бердянський відділ державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Запорізька область (м. Бердянськ, вул. Свободи, буд.60), внесено до Тимчасово окупованих російською федерацією територій України згідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 (далі - Перелік), через що з метою недопущення несанкціонованого доступу до інформації, що міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження, її функціонування призупинено для працівників відділу.
Разом з тим, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 11.01.2023 визначено, що під час дії воєнного стану відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) здійснюється примусове виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на яку поширюється компетенція відділу.
При цьому відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачається, що виконавчі провадження, які перебувають (перебували) на виконанні в органі державної виконавчої служби, місцезнаходженням якого є територія, на якій ведуться активні бойові дії або тимчасово окупована, інформація про які міститься в Переліку, приймаються до виконання визначеним Міністерством юстиції України органом державної виконавчої служби на підставі доручення або резолюції начальника управління забезпечення примусового виконання рішень, якому підпорядкований визначений Міністерством юстиції України орган державної виконавчої служби, які надаються за результатами розгляду звернення сторони виконавчого провадження або іншої особи або доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби.
Керівнику відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надано доручення про прийняття до виконання виконавчих проваджень зазначених у листі, за яким ОСОБА_1 виступає боржником, та вживає відповідних заходів (а.с. 7-72).
Внаслідок бойових дій та окупації, територіальні органи ДВС (як Бердянський ВДВС) не функціонують, тому їх функції перебирають міжрегіональні управління юстиції.
Оскільки Бердянський відділ державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Запорізька область (м. Бердянськ, вул. Свободи, буд.60), внесено до Тимчасово окупованих російською федерацією територій України згідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, повноваження останнього були передані до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), (поштова адреса: вул. Приходська, буд. 58, м.Запоріжжя,69085), що є частиною системи Міністерства юстиції (Східне/Південне/Західне міжрегіональне управління юстиції та його відділи примусового виконання), яка опікується виконавчим провадженням і забезпечує виконання судових рішень, особливо в умовах воєнного стану чи реорганізації.
Проте, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не було залучено в якості заінтересованої особи у даній справі, якому були переданні повноваження Бердянського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Запорізької області, у зв'язку з чим не брало участі у розгляді справи, не надавало свої пояснення
Оскільки Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не було судом залучено у даній справі в якості заінтересованої особи, державний виконавець не брав участі у розгляді заяви, матеріали виконавчого провадження не досліджувались, що унеможливило належне встановлення вказаних вище обставин, які мають значення для розгляду заяви.
Розглянувши справу без залучення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якості заінтересованої особи, якому передані повноваження Бердянського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та у відсутність державного виконавця, участь якого є обов'язковою, суд першої інстанції порушив встановлений порядок вирішення питання про скасування обмеження у праві виїзду.
За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду у порядку, встановленому законом.
Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Вдночас, колегія суддів не вбачає підстав для розподілу судових витрат в зв'язку з переглядом справи в апеляційному суді, оскільки передача справи до суду першої інстанції для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору, при якому вирішуються питання розподілу понесених сторонами судових витрат згідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 1, 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний сул, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника - адвоката Гаращак Василя Васильовича - задовольнити частково.
Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, і касаційному оскарженню не підлягає.
Повна постанова складена 25 грудня 2025 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.