Дата документу 23.12.2025 Справа № 336/12513/24
Єдиний унікальний №336/12513/24 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О. І.
Провадження № 22-ц/807/1794/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
23 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Полякова О.З., Волчанової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Хараїм Валерія Віталійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Амвросіївської міської ради Донецької області, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усова Ірина Анатоліївна, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Амвросіївської міської ради Донецької області, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усова Ірина Анатоліївна, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
23 лютого 2021 року його мати, ОСОБА_2 , померла за адресою: АДРЕСА_1 .
На момент смерті матері, ОСОБА_1 з нею не проживав, оскільки м. Амвросіївка з серпня 2014 року перебуває під окупацією військ рф.
Після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, яке належало померлій на праві приватної власності та складається, у тому числі, із квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,5 кв.м., житловою площею 28,2 кв.м.
За життя мати заповіт не склала, ОСОБА_1 є єдиним сином померлої, інших спадкоємців немає. ОСОБА_2 проживала одна за вищевказаною адресою та успадкувала вказану квартиру від свого чоловіка та батька позивача, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , з яким постійно проживала та була зареєстрована за однією адресою.
За заявою ОСОБА_1 , приватним нотаріусом по Краматорському району нотаріальному округу Берзінь-Усовою І.А. 16 серпня 2021 року за № 174/2021 була заведена спадкова справа, яка в подальшому 22 листопада 2023 року цим нотаріусом була перереєстрована по Одеському міському нотаріальному округу за №55/2023.
З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 матері, ОСОБА_2 , 18 грудня 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усової І.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлої матері - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 50,5 кв.м., житловою площею 28,2 кв.м.
Однак, постановою нотаріуса від 18 грудня 2023 року за №140/02-31 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не надано оригіналів документів, що підтверджують право власності на спадкову квартиру та документів, що підтверджують реєстрацію квартири в БТІ м. Амвросіївка, або у Державному реєстрі речових прав.
Оригінали правовстановлюючих документів ОСОБА_1 не зміг надати нотаріусу у зв'язку з тим, що документи перебувають на тимчасово окупованій території України у м. Амвросіївка куди доступ неможливий у зв'язку з проведенням на території Донецької області бойових дій. Отримати дублікат правовстановлюючих документів, ОСОБА_1 також не може, оскільки згідно зі ст.24 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, дублікат може видаватись винятково за заявою власника. Отримати документи, що підтверджують реєстрацію квартири в БТІ м. Амвросіївка, технічний паспорт на квартиру, про дійсну її вартість, ОСОБА_1 , також не може, оскільки на тимчасово окупованій території не діють органи державної влади України. Відомості про перереєстрацію підприємства на підконтрольній Україні території відсутні.
Відомості про реєстрацію права власності на майно за адресою: АДРЕСА_3 - відсутні, оскільки за життя ОСОБА_2 їх не внесла.
ОСОБА_1 , станом на цей час позбавлений можливості захистити свої спадкові права у позасудовому порядку. Оскільки належне ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, вказану квартиру, не визнається, таке право підлягає захисту, шляхом визнання у судовому порядку відповідного права власності в порядку спадкування.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив суд визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на квартиру АДРЕСА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2025 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Хараїм Валерій Віталійович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , а в подальшому її син, позивач ОСОБА_1 , після смерті матері, вчинили всі необхідні та можливі дії, які свідчать про прийняття ними спадщини в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України та ч. 1 ст.1269 ЦК України. Позивачем належними та допустимими доказам підтверджено факт належності ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, придбану у шлюбі 28 лютого 1992 року у Амвросіївської житлово-комунальної контори Амвросіївського міськвиконкому Донецької області, яку вона в установлений законом спосіб успадкувала від свого покійного чоловіка ОСОБА_3 (батька позивача) з яким з 20 жовтня 1960 року перебувала у шлюбі. Позивачем надано до суду копію свідоцтва про його народження, копію свого паспорту та паспорту ОСОБА_2 , з відміткою про реєстрацію в спірній квартирі, свідоцтво про шлюб його матері ОСОБА_2 з його батьком ОСОБА_3 . Факт придбання батьками квартири позивача у власність підтверджено договором купівлі-продажу від 28 лютого 1992 року. Після смерті батька, мати позивача нотаріусу не подавала заяву про відмову від спадщини, на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем і у такий спосіб успадкувала повністю квартиру та стала її одноосібним власником. На момент відкриття провадження у справі сумнівів щодо наявності у спадкодавця ОСОБА_2 права власності на квартиру на момент її смерті у суду не було. Судом не було витребувано нотаріальну справу у нотаріуса після померлої його матері.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Амвросіївської міської ради Донецької області зазначає, що вона визнає позов ОСОБА_1 , просить задовольнити апеляційну скаргу, та вважає, що прийняття рішення на користь позивача не буде суперечити закону та не буде порушувати права, свободи та інтереси інших осіб, в тому й числі і міської ради. Просить рішення Шевченківського районного суду від 25 липня 2025 року у справі № 336/12513/24 скасувати та ухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Амвросіївської міської ради Донецької області, третя особа- приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усова Ірина Анатоліївнабудучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи розпискою про вручення судової повістки, третя особа повідомлена шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету до апеляційного суду не з'явилися У відзиві на апеляційну скаргу Амвросіївської міська рада Донецької областіпросить розглядати справу без її участі (а.с.62-63).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки Амвросіївської міської ради Донецької області, третя особа- приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усова Ірина Анатоліївна були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справу Амвросіївська міська рада Донецької області реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не підтверджено належними та допустимим доказами, що він є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , що ОСОБА_2 на праві власності належала квартира, яку вона успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 .. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_3 перебували у шлюбі, а остання у відповідності до вимог чинного законодавства прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 . На момент смерті ОСОБА_3 у 2011 році м. Амвросіївка не була тимчасово окупована, тож у позивача не було складнощів в отриманні таких документів, а рівно і прийнятті спадщини після смерті ОСОБА_3 . А також, що право власності на квартиру на момент звернення позивачем із позовом зберігалось за ОСОБА_3 або що таке право набула ОСОБА_2 в порядку спадкування.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.234в-234г).
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.16-17).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 28 грудня 1961 року, видане на російській мові « ОСОБА_1 », народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є батько « ОСОБА_4 » та мати « ОСОБА_5 » (а.с.19,235).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Амвросіївського районного управління юстиції у Донецькій області від 19 січня 2011 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис №13 (а.с.24).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 лютого 1992 року, посвідчений Ішковою О.В. державним нотаріусом Амвросіївської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №788, Амвросіївька ЖЕК Амвросіївського міськвиконкому продала, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_2 . На даному договорі міститься штам Бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 , запис внесено в реєстрову книгу під №6154 8 червня 1992 року (а.с.25-26,235а-235б).
Відповідно до копії паспорта № НОМЕР_5 ОСОБА_2 на сторінці «сімейний стан» міститься запис, що Амвросіївським відділом ЗАГСУ Донецької області від 20 жовтня 1960 року зареєстрований шлюб з ОСОБА_3 , 1937 року народження (а.с. 17).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , видане Краматорським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 12 серпня 2021 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено відповідний актовий запис №2741 (а.с.22).
Відповідно до рішення від 11 серпня 2021 року справа №234/10579/21 заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задоволено. Встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, яка народилася в селі Ясинуватського району Донецької області, визнавши датою її смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 та місцем смерті - м. Амвросіївка, Амвросіївського району, Донецької області, Україна. Допущено негайне виконання рішення суду (а.с.20-21).
Відповідно до запиту (номер та дата є нечитаємою) завідувач Амвросіївської державної нотаріальної контори Ішкова О.В., адресованого начальнику бюро технічної інвентаризації ОСОБА_6 , просить видати ОСОБА_2 витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно на житловий будинок/квартиру/розташований за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_3 , померлому НОМЕР_7 . (а.с.23).
18 грудня 2021 року до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усової І.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлої ОСОБА_2 , звернувся гр. ОСОБА_1 (а.с.234а).
Спадкова справа була заведена 16 серпня 2021 року за №174/2021 по Краматорському районному нотаріальному округу приватним нотаріусом Берзінь-Усовою І.А. та перереєстрована по Одеському міському нотаріальному округу 22 листопада 2023 року за №55/2023 приватним нотаріусом Берзінь-Усовою І.А.
Спадкове майно, на яке претендує син померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , складається з квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до постанови приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усова І.А. від 18 грудня 2023 року за №140/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 його матері - ОСОБА_7 з тих підстав, що ОСОБА_1 не підтвердив відповідними документами право власності на вищевказану квартиру, яка належала померлій ОСОБА_2 (а.с.27).
Відповідно до Витягу від 08 грудня 2024 року із сайту Міністерства юстиції України, Комунальне підприємство «Амвросіївське бюро технічної інвентаризації» зареєстроване за адресою: АДРЕСА_6 (а.с.29).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, №360456967 від 28 грудня 2023 року, за параметрами запиту: АДРЕСА_3 , відомості відсутні (а.с.31).
Відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 07 жовтня 2024 року, Додаток 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку (пункт 5 розділу ІІІ) 201-20241007-0008544093, заявник ОСОБА_1 , житлова нерухомість, квартира в багатоповерховій житловій будівлі, квартира АДРЕСА_7 , загальна площа 50,50 кв.м., площа житлова 28,20 кв.м., забудова з 1991 по 2000 року, забудова з 1991 року, 5 поверхів будинку, оціночна вартість 537 663,51 грн (а.с.33-34).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2025 року витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усової І.А. належним чином завірену копію спадкової справи №174/2021, заведеної після ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , перереєстрованої по Одеському міському нотаріальному округу 22 листопада 2023 року за №55/2023 (а.с.229-232).
На виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду, 23 вересня 2023 року на адресу Запорізького апеляційного суду надійшла від приватного нотаріуса Берзінь-Усової І.А. копія спадкової справи №174/2021 (а.с.234-260).
Відповідно до спадкової справи, 29 вересня 2021 року №478 звернулась до приватного нотаріуса Берзінь-Усової І.А. ОСОБА_8 яка діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію померлої ОСОБА_2 (а.с.237,238). На підставі якої приватним нотаріусом видано Свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на недоотриману пенсію ОСОБА_2 (а.с.247).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В силу положень статті 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
У статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За змістом статі 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (стаття 1269 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1270 ЦК України).
Тлумачення положень статей 1268-1270 ЦК України свідчить, що:
спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, крім випадку, якщо він вчинив активні дії, спрямовані на відмову від її прийняття, шляхом подання відповідної заяви нотаріусу в межах установленого статтею 1270 ЦК України строку;
подання такої заяви за межами шестимісячного строку на прийняття спадщини або відсутність будь-яких активних дій з боку спадкоємця, спрямованих на вираження волевиявлення щодо відмови від прийняття спадщини, свідчить про прийняття ним спадщини та вступ у володіння спадковим майном;
спадкоємці другої черги набувають право на спадкування протягом тримісячного строку з моменту неприйняття спадщини спадкоємцями першої черги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 711/901/19 (провадження № 61-15977св20) зроблено висновок, що відмова від прийняття спадщини можлива протягом шести місяців з дня відкриття спадщини шляхом подачі заяви про відмову від прийняття спадщини нотаріусу. В інших випадках спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаться таким, що прийняв спадщину.
Відповідно до статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статей 316, 317, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Верховний Суд в своїй постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 вказав, що до 2013 року реєстрація права власності на майно проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстрацію права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася у Бюро технічної інвентаризації, із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Якщо документи містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, тоді документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно і відповідно, держава визнає право власності на таке майно. Такі документи є дійсними.
Тобто, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Відповідно до Порядку реєстрації прав власності, який діяв до 2013 року, реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інші приміщення, будівлі та споруди проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснювалась реєстраторами заснованих відповідними органам місцевого самоврядування комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації (БТІ) за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна.
Державна реєстрація здійснювалась на підставі правовстановлювальних документів, зокрема: - договорів, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності; виданих нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування; свідоцтва про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду; рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна тощо.
Одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав, реєстратор БТІ вносив записи до відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, після чого видавав у паперовому вигляді витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робив відмітку (штамп) про державну реєстрацію.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону 1952-IV речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Отже, для підтвердження свого права, яке виникло до 01.01.2013, якщо власники зазначених об'єктів нерухомого майна мають документи, що містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, такі документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії договору купівлі-продажу від 28 лютого 1992 року №788, який посвідчений державним нотаріусом Амвросійської державної нотаріальної контори Ішковою А.В., зареєстровано в реєстрі за № 788, ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_2 . На даному договорі міститься штам Бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 , запис внесено в реєстрову книгу під №6154 від 8 червня 1992 року ( а.с. 25-26).
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до цієї ж копії, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, про що міститься відповідний запис про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_3 від 20 жовтня 1960 року зроблений Амвросіївським відділом записів актів громадського стан ( а.с. 16-17).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на момент смерті ОСОБА_3 , шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений, а подружжя проживало разом, оскільки докази протилежного відсутні у матеріалах справи. Вищезазначена квартира була придбана в шлюбі 28 лютого 1992 році у у Амвросіївської житлово-експлуатаційної контори Амвросіївського міськвиконкому Донецької області.
Відповідно до статті 22 КпШС України, нажите подружжям майно за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятим веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічні положення містяться в ст. 60 СК України.
Згідно частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 4584/747/17 зазначив, що відповідно до частини третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартири, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17.
З огляду на зазначене, враховуючи, що після смерті батька мати позивача нотаріусу не подавала заяву про відмову від спадщини, на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем і у такий спосіб успадкувала повністю квартиру, тому ОСОБА_2 в розумінні статті 1268 Цивільного Кодексу України є такою, що прийняла спадщину після смерті свого чоловіка та стала її одноосібним власником, оскільки квартира належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, а належними допустимим доказами не встановлено факт відмови ОСОБА_2 від спадщини.
Технічний паспорт на квартиру, оригінал правовстановлюючого документу позивач суду не надав, оскільки ці документи перебувають у м. Амвросіївка, яка з серпня 2014 року перебуває під тимчасовою окупацією військ російської федерації, а на всій території Донецької області проводяться бойові дії де органи державної влади свою діяльність не здійснюють.
Не мав можливості позивач отримати відомості і в БТІ, як того вимагав нотаріус та суд, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України комунальне підприємство «Амвросіївське бюро технічної інвентаризації» зареєстроване та постійно знаходиться на окупованій території. Відомості про перереєстрацію підприємства на підконтрольній Україні території відсутні.
Нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Водночас, ОСОБА_2 отримавши спадщину після смерті чоловіка, ставши єдиною власницею квартири АДРЕСА_2 , загальна площа 50,50 кв.м., площа житлова 28,20 кв.м., зберігала це право в подальшому, а відтак оригінал договору купівлі продажу квартири від 28 лютого 1992 року №783 є оригіналом договору про право власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частини третя статті 1296 ЦК України).
З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що звернення ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усової І.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлої ОСОБА_2 є законною реалізацією його спадкових прав.
Відмовляючи у задоволенні позову з у тому числі з підстав неможливості встановити коло спадкоємців за законом після померлої ОСОБА_2 , суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 зі свого боку вжив усіх необхідних та передбачених законом заходів для прийняття ним спадщини у встановлений законом строк, надав суду докази на підтвердження його родинних зв'язків з померлою матір'ю.
Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Судом встановлено, що така заява не була подана, про це свідчить і пояснення надані у відзиві на позовну заяву.
Обґрунтованими також є аргументи заявника про те, що при вирішенні спору суд не взяв до уваги відзив на позовну заяву Амвросіївської міської ради про незаперечення щодо задоволення позову ОСОБА_1 , та не врахував у зазначеному контексті висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 540/147/17 (провадження № 61-31142св18) про те, що «суди не вказали, якому закону суперечить визнання відповідачем позову та порушує права, свободи чи інтереси інших осіб».
З огляду на наведені вище норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини та встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06 вересня 2005року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення від 10 грудня 1996року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) (рішення від 16 серпня 2013року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Таким чином, при розгляді справи позивач надав суду всі наявні у нього та достатні докази для підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог, використав усі можливі заходи для надання необхідних доказів та дійсно позбавлений можливості оформити право на спадщину у позасудовому порядку з огляду на відсутність у нього оригіналу правовстановлюючого документу, а також неможливості отримати його дублікат у зв'язку з тимчасовою окупацією території на якій знаходиться нерухоме майно, а тому з метою ефективного судового захисту прав позивача є всі підстави для задоволення його позову про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на квартиру на підставі доказів, які надані позивачем та містяться в матеріалах даної справи.
Розглядаючи справу суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
З огляду на зазначене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 з мотивів наведених у цій постанові.
Аргументи апеляційної скарги є виправданими.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Хараїм Валерія Віталійовича - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Амвросіївської міської ради Донецької області про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_8 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 24 грудня 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Кухар С.В. Поляков О.З.