Дата документу 17.12.2025 Справа № 337/775/24
Єдиний унікальний № 337/775/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/628/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ст. 336 КК України
17 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, не працюючий, одружений, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, за наступних обставин.
ОСОБА_7 , будучи військовозобов'язаним, у зв'язку з прийняттям Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», 6 грудня 2023 року пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої був визнаний обмежено придатним до військової служби (непридатним для служби у Десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті (за винятком підрозділів забезпечення), придатним до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, установах, організаціях, навчальних закладах).
8 грудня 2023 року, приблизно о 18.00 годині, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 отримав повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 (для уточнення облікових даних).
12 грудня 2023 року ОСОБА_7 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 та отримав повістку на 12 грудня 2023 року про явку для відправлення на збірний пункт.
У подальшому, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, будучи обмежено придатним до військової служби, 12 грудня 2023 року ОСОБА_7 , без поважних на те причин покинув приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , після цього 12 грудня 2023 року для відправлення на збірний пункт, до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розташований за адресою АДРЕСА_2 , не прибув, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції недостатньо врахував обставини, які знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та обставини, які пом'якшують покарання.
Так, він вчинив нетяжкий злочин, на момент його вчинення був не судимим, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, йому 56 років, він страждає на хронічне захворювання.
Звертає увагу, що за висновком ВЛК він міг проходити військову службу лише в не бойових частинах, що суттєво зменшує суспільну небезпечність вчиненого діяння.
Також суд помилково не врахував наявність щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання, а перебуваючи під загрозою кримінального покарання він не намагався змінити місце проживання, ухилитися від слідства чи суду, мав добросовісний намір поступити на військову службу, надав повні та об'єктивні показання, намагався дотримуватись правил процесуальної поведінки, сприяв розкриттю злочину.
Крім того, прокурор у судовому засіданні не наполягав на призначенні йому суворого покарання та просив застосувати положення ст. 75 КК України.
Просить вирок у частині призначеного покарання змінити та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 , також не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом дій ОСОБА_7 , вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 свою провину визнав повністю, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, щиро розкаявся, надав суду правдиві показання, не ухилявся від судового розгляду, готовий нести покарання за вчинений злочин.
Також суд не врахував, що ОСОБА_7 вказував про бажання добровільно захищати країну та приєднатись до лав війська, але суд цього не врахував.
Вважає, що реальне відбування ОСОБА_7 покарання в умовах ізоляції від суспільства є неефективним, оскільки обвинувачений не зможе бути призваний до лав ЗСУ, а у випадку застосування до нього ст. 75 КК України, йому може бути вручене мобілізаційне розпорядження.
Просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити, призначити ОСОБА_7 за ст. 336 КК України покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційні скарги та зазначив, що знаходячись у приміщенні РТЦК та СП, він намагався викликати поліцію, а також йому погрожували підвалом.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити, зазначив, що суд першої інстанції не врахував вік обвинуваченого, його стан здоров'я, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Звернув увагу, що обвинувачений вчинив нетяжкий злочин в один день, він юридично необізнаний, тому не знав, що протягом одного дня можуть вручити повістку та направити у військову частину, тому виник конфлікт. Крім того, обвинувачений обмежено придатний.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг та зазначив, що ніякого щирого каяття немає, обвинувачений нічного не визнав, а суд призначив йому мінімальне покарання.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ст. 336 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційних скаргах не оспорюються.
Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що обвинувачений та його захисник фактично порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів; визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення за обставину, що пом'якшує покарання; встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання; дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, одружений, офіційно не працевлаштований, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі і підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, за ст. 336 КК України ОСОБА_7 було призначене покарання в мінімальних межах санкції статті, що також не свідчить про несправедливість призначеного покарання через його суворість.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на обставини вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, у суду першої інстанції не було правових підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг з приводу неналежного врахування судом першої інстанції ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявності постійного місця проживання, визнання вини, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні обвинуваченому покарання та прийшов до висновку про можливість призначення йому за ст. 336 КК України покарання в мінімальних межах санкції статті.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що щире каяття обвинуваченого є формальним, а тому не може прийматись судом як обставина, що пом'якшує покарання.
Так, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18), факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом'якшує покарання. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.
У даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_7 хоча і визнав свою провину, проте його поведінка не свідчить про негативну оцінку та осуд своїх дій, не вказує на бажання виправити ситуацію, що склалася.
Думка сторони кримінального провадження, у тому числі прокурора, з приводу покарання, яке належить призначити обвинуваченому, також не має вирішального значення та має враховуватись судом у сукупності з усіма обставинами вчиненого кримінального правопорушення та даними про особу обвинуваченого.
Інші доводи апеляційних скарг вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2025 рок у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4