Справа № 136/1796/25
Провадження № 22-ц/801/2479/2025
Категорія: 114
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Голота Л. О.
24 грудня 2025 рокуСправа № 136/1796/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),
суддів Оніщука В.В., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Ю. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 136/1796/25 за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 22.09.2025, ухвалене у складі судді Кривенка Д.Т. в приміщенні суду в м. Липовець, -
17.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою (вх № 8240) про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , в якій просила видати обмежувальний припис та вжити до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборону на приближення до неї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ближче ніж на 100 метрів строком на 6 місяців.
Заява обґрунтована тим, що заявниця неодноразово потерпала від психологічного та фізичного насильства зі сторони свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 , зокрема образ нецензурними словами, погрозами побиття, застосовуванням фізичної сили, знущаннями тощо.
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 14.09.2023 по справі № 136/1678/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Із змісту постанови вбачається про визнання вини ОСОБА_2 у вчиненому домашньому насильстві психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_1 ..
З червня 2025 року ОСОБА_2 фактично не проживає в їхньому будинку та не зареєстрований в ньому, на даний момент між ними триває процес розподілу спільного майна, зокрема спільного будинку в АДРЕСА_1 . Здійснення психологічного та економічного насилля відносно неї не припиняється.
21.04.2025 відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП, який вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_1 . Стосовно ОСОБА_2 як кривдника складено терміновий заборонний припис серії АА099780 у формі - заборони контактувати з постраждалою ( ОСОБА_1 ) особою у будь-який спосіб по 24.04.2025. Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 6.05.2025 по справі № 136/788/25 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні відносно неї адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та призначено стягнення у вигляді 680 грн штрафу.
Того ж дня, було складено протокол про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_2 (домашнє насильство психологічного і фізичного характеру) відносно їх доньки ОСОБА_3 , 2006 року народження, та терміновий заборонний припис серія АА099779, за яким постраждалою особою є ОСОБА_3 .. Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 30.06.2025 по справі № 136/1165/25 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні відносно ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та призначено йому стягнення у вигляді 1020 грн штрафу.
На розгляді Липовецького районного суду Вінницької області перебуває адміністративна справа № 136/1360/25 відносно ОСОБА_2 за фактом вчинення відносно заявниці адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП; подія сталася 14.07.2025, одночасно було складено терміновий заборонний припис від 14.07.2025. Насильницькі дії ОСОБА_2 відносно неї носять систематичний характер, ОСОБА_2 не зважає на обмежувальні приписи та на факти притягнення його до адміністративної відповідальності. Все це свідчить про протиправність та систематичність дій ОСОБА_2 . Доказом протиправних дій ОСОБА_2 також є аудіо - та відеозаписи подій.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 22.09.2025 заяву ОСОБА_1 задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено наступний захід тимчасового обмеження його прав громадянина відносно ОСОБА_1 , а саме: заборонено наближатися ближче ніж на 10 м до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає та АДРЕСА_1 та працює вчителем в Липовецькому ліцеї №2 Липовецької міської ради Вінницької області. Встановлено строк дії обмежувального припису 6 (шість) місяців.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу (вх № 11883 від 22.10.2025), в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції та доповнити його мотивувальну та резолютивну частину, а саме зазначивши «за виключенням перебування ОСОБА_1 на роботі вчителем в Липовецькому ліцеї № 2 Липовецької міської ради Вінницької області, попередньо встановивши у заявниці години з якої і по яку годину та дні».
Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не з'ясовано з яких причин і обставин ОСОБА_2 прибуває до власного житлового будинку по АДРЕСА_1 ; чи були вчиненні ОСОБА_2 протиправні діяння щодо ОСОБА_1 в інших місцях; обставину щодо наявності та кількості його особистого майна, майна його приватної власності, його збереження, яке перебуває у житловому будинку по АДРЕСА_1 ; судом першої інстанції при задоволенні заяви порушено його конституційні (ст. 41 Конституції України) та цивільні права (ст. ст. 1, 346, 369 ЦК України); судом має бути з'ясовано період часу (годин з і до) дня перебування ОСОБА_1 на роботі і з врахуванням цього забезпечити його конституційні і цивільні права як власника майна та дозволити йому прибувати, перебувати і користуватись майном у власному домогосподарстві по АДРЕСА_1 .
14.11.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 12819) ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник Плотиця В.В. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належний чином. Будь-яких заява не надходило.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).
Заслухавши пояснення заявниці та її захисника, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
У справі встановлено наступні обставини.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 6.06.2025 по справі № 136/847/25 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 19.06.1994 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Липовецького районного управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 43 /а. с. 8-9/.
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 14.09.2023 по справі № 136/1678/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Із змісту постанови вбачається про визнання вини останнім у вчиненому домашньому насильстві психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_1
/а. с. 16-17/.
21.04.2025 відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП, який вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_1 . Стосовно ОСОБА_2 як кривдника складено терміновий заборонний припис серії АА099780 у формі заборони контактувати з постраждалою ( ОСОБА_1 ) особою у будь-який спосіб по 24.04.2025
/а. с. 12/.
21.04.2025 було складено протокол про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_2 (домашнє насильство психологічного і фізичного характеру) відносно їх доньки ОСОБА_3 , 2006 року народження, та терміновий заборонний припис серія АА099779, за яким постраждалою особою є ОСОБА_3
/а. с. 11/.
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 6.05.2025 по справі № 136/788/25, доступ до якої є відкритим у ЄДРСР, визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні відносно ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та призначено стягнення у вигляді 680 грн штрафу.
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 30.06.2025 по справі № 136/1165/25 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні відносно ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та призначено йому стягнення у вигляді 1020 грн штрафу
/а. с. 13-15/.
На розгляді Липовецького районного суду Вінницької області перебуває адміністративна справа № 136/1360/25 відносно ОСОБА_2 за фактом вчинення відносно заявниці насильства за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП; подія сталася 14.07.2025, одночасно було складено терміновий заборонний припис серії АА № 402347 від 14.07.2025
/а. с. 10/.
По справі також встановлено, що на розгляді у Липовецькому районному суді Вінницької області знаходиться справа № 136/872/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна.Справа зупинена з підстав призначення судом експертизи.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для застосування обмежувального припису відносно ОСОБА_2 ..
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
За змістом пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
За змістом пункту 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Частина друга статті 26 Закону № 2229-VIII визначає вичерпний перелік тимчасових обмежень прав кривдника та обов'язків, які можуть бути застосовані судом. Одним з таких тимчасових обмежень є - 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою.
У постанові ВС від 28.04.2020 по справі № 754/11171/19 зазначив, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом про запобігання домашньому насильству, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на запобігання вчиненню насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанови від 29.09.2025 у справі № 760/31644/24, від 16.11.2022 у справі № 127/9600/22 та ін.)
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанови Верховного Суду від 15 вересня 2025 року у справі № 607/21964/24, від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20 та ін.).
У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону № 2229-VIII.
У постанові від 28 травня 2025 року в справі № 761/44907/24 Верховний Суд зазначив, що докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість і системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що кривдник не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії, що до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже, і застосування обмежувального припису є обґрунтованою.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У постанові Верховного Суду від 7.11.2023 у справі № 676/265/23 зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Враховуючи вказані норми, та застосовуючи їх у цій справі, варто зазначити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Тому для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Враховуючи позицію у даній справі самого ОСОБА_2 , який не надав суду жодного доказу на спростування доводів заявниці, висловлював свого згоду при розгляді адміністративних справ, не заперечував самого факту вчинення ним домашнього насильства у даній справі (просить лише змінити рішення суду першої інстанції), колегія суддів приходить висновку, що підстав для скасування рішення суду немає. Суд першої інстанції, оцінивши можливі ризики застосування ОСОБА_2 психологічного чи фізичного насильства у майбутньому відносно ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про необхідність видачі обмежувального припису, врахувавши, що факти насильства трапляються коли ОСОБА_2 відвідує будинок, в якому наразі проживає його колишня дружина з повнолітньою донькою, і який є предметом спору в справі № 136/872/25 щодо поділу майна, яка знаходиться в провадженні Липовецького районного суду Вінницької області. Крім того сторони не заперечують, що в провадженні ВП № 4 ВРУП УМВС України знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР по факту погроз вбивством ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 .. Застосування обмежувального припису є необхідним з метою запобігти подальших актам домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 , як по місцю проживання ОСОБА_1 так і по місцю її роботи, шляхом встановлення заборони наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою.
Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при застосуванні обмежувального припису щодо ОСОБА_1 порушено його конституційні права, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).
Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров'я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава взяла на себе зобов'язання забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом. Тому висновок суду першої інстанції щодо можливості застосування обмежувального припису, за яким звернулась заявниця, не суперечить вимогам закону в цьому аспекті.
Життя та здоров'я, недоторканність і безпека заявниці як найвища соціальна цінність переважають над правом заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального припису (постанова ВС від 22.02.2023 по справі № 531/352/22).
При цьому наявність тривалого конфлікту та непорозумінь між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є очевидним, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявницею доведено ризики, які можуть настати у разі незастосування відносно заінтересованої особи обмежувального припису.
Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , не заперечуючи застосований до нього судом захід тимчасового обмеження прав кривдника, просить змінити рішення суду першої інстанції та доповнити його мотивувальну та резолютивну частину, а саме зазначивши «за виключенням перебування ОСОБА_1 на роботі вчителем в Липовецькому ліцеї № 2 Липовецької міської ради Вінницької області, попередньо встановивши у заявниці години з якої і по яку годину та дні», однак ці аргументи ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки встановлення такого порядку положеннями статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не передбачено.
У судовому засіданні заявниця підтвердила, що вона працює вчителем у Липовецькому ліцеї № 2. ОСОБА_2 до будівлі ліцею не приходить, однак часто знаходиться поряд з її місцем роботи та вигукує непристойні слова у її адресу.
Враховуючи, що діти сторін є повнолітніми, доводів необхідності відвідування даного ліцею апелянт не навів, а вимоги Закону № 2229-VIIIвизначають забезпечення пріоритетності прав та інтересів постраждалій особі, колегія суддів не вбачає підстав для виключення даного обмеження з рішення суду першої інстанції.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат.
Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини сьомої якої при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (частина третя статті 42 ЦПК України).
З огляду на викладене відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, можливе у справах позовного провадження, але у справах окремого провадження, з урахуванням особливостей розгляду цих справ, судові витрати не відшкодовуються.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 263/1265/18 та від 16.11.2022 у справі № 214/4179/21, постанова ОП КЦС від 25.03.2024 у справі № 161/9609/22.
За таких обставин, судові витрати, понесені ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги, слід залишити за ним, враховуючи й те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 22.09.2025 у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: В. В. Оніщук
Т. М. Шемета
Повний текст постанови складено 25.12.2025