Справа № 152/1706/24
Провадження №11-кп/801/1284/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
25 грудня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника
у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
захисника
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 12.12.2025, якою у кримінальному провадженні внесеного до ЄРДР за № 12024020000000533 від 10.07.2025 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України,
Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 12.12.2025, продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, до 09.02.2025 включно.
Дане рішення суд першої інстанції мотивує тим, що ризики, які зазначені у клопотанні прокурора продовжують існувати, а тому строк дії запобіжного заходу слід продовжити.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , просить скасувати ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 12.12.2025, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала Немирівського районного суду Вінницької області від 12.12.2025 є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки суд, продовжуючи строк дії виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , фактично обмежився формальним посиланням на тяжкість інкримінованого злочину та можливу суворість покарання, надавши їм перевагу над принципом поваги до особистої свободи
Зазначається, що в оскаржуваній ухвалі відсутній належний виклад обставин, які б свідчили про те, що заявлені прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися або з'явилися нові ризики, які могли б виправдовувати подальше тримання особи під вартою. При цьому клопотання прокурора не містило ані конкретних фактичних даних, ані посилань на матеріали, що підтверджують існування таких ризиків, тоді як суд безкритично погодився з узагальненими доводами сторони обвинувачення.
Апелянт звертає увагу, що тяжкість обвинувачення сама по собі, відповідно як до положень КПК України, так і до усталеної практики Європейського суду з прав людини, не може слугувати самостійною підставою для тривалого тримання під вартою та має враховуватися лише у сукупності з доведеними ризиками. Оцінка ризику втечі або незаконного впливу на учасників провадження повинна ґрунтуватися на конкретних факторах, пов'язаних з особою обвинуваченого, його поведінкою, соціальними зв'язками та попередніми діями, чого судом зроблено не було.
Наголошується, що факт добровільної поведінки ОСОБА_9 , зокрема те, що він після дзвінка працівників правоохоронних органів самостійно зупинився та чекав їх приїзду, спростовує ризик ухилення від органів досудового розслідування та суду, однак ці обставини судом були проігноровані, попри те, що прокурор у судовому засіданні їх не заперечував.
Також зазначається, що стороною обвинувачення не доведено жодних фактів можливого незаконного впливу на потерпілих, свідків чи експертів, а посилання суду на наявність такого ризику зводиться виключно до припущень, обґрунтованих тяжкістю злочину та ймовірним покаранням, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону та стандартам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційна скарга також містить доводи про те, що суд не врахував дані про особу обвинуваченого, а саме: наявність постійного місця проживання, сім'ї, двох малолітніх дітей, позитивні соціальні зв'язки, відсутність судимостей та факт непритягнення раніше до кримінальної відповідальності, які свідчать про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Окремо зазначається, що суд першої інстанції, погоджуючись із позицією прокурора, фактично підмінив поняття «обґрунтованої підозри» припущенням про винуватість особи та допустив порушення принципу презумпції невинуватості, а також автоматично продовжив строк тримання під вартою без наведення нових, належно вмотивованих підстав.
У підсумку захисник вказує, що прокурор не довів ані неможливість запобігання заявленим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ані необхідність подальшого тримання ОСОБА_9 під вартою, у зв'язку з чим суд був зобов'язаний відмовити в задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою, а оскаржувана ухвала підлягає безумовному скасуванню.
Заслухавши доповідь судді, виступ захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підтримку апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Немирівського районного суду Вінницької області від 12.12.2025 відповідає.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.
Так, обвинувачений ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні низки злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до особливо тяжких.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 12.12.2025 строк тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , обвинуваченого, зокрема, за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, продовжено на 60 діб.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Суд першої інстанції встановив наявність і актуальність ризиків, передбачених пп. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема, колегія суддів виходить із того, що ризик ухилення обвинуваченого від суду у даному кримінальному провадженні не є суто гіпотетичним.
ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких умисних злочинів, за які законом передбачено покарання у виді тривалого, у тому числі довічного, позбавлення волі, що саме по собі істотно підвищує мотивацію особи уникнути кримінальної відповідальності. З урахуванням стадії судового розгляду, на якій дослідження доказів ще не завершено, а також реальної перспективи ухвалення обвинувального вироку, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що за умови перебування обвинуваченого на волі існує реальна загроза його переховування від суду з метою уникнення правових наслідків. При цьому наведені стороною захисту дані про соціальні зв'язки та сімейний стан обвинуваченого не усувають вказаного ризику та не гарантують належної процесуальної поведінки, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно визнав ризик ухилення від суду таким, що зберігається та не може бути нейтралізований застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.
Окремо колегія суддів зазначає, що у межах даного кримінального провадження зберігається і ризик незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків. З урахуванням характеру інкримінованих ОСОБА_9 особливо тяжких умисних злочинів, специфіки доказової бази, а також того, що показання потерпілих і свідків мають істотне значення для встановлення фактичних обставин справи та ще підлягають безпосередній перевірці судом, перебування обвинуваченого на волі може створити умови для здійснення тиску на зазначених осіб. Такий вплив може полягати у схилянні до зміни або спотворення раніше наданих показів, відмови від них, узгодженні позицій, а також у створенні психологічного тиску чи залякуванні, що, своєю чергою, здатне істотно перешкодити повному, всебічному та неупередженому судовому розгляду.
Крім того, колегія суддів враховує, що саме на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього допиту потерпілих і свідків у судовому засіданні, ризик такого незаконного впливу є підвищеним, оскільки їхні показання ще не набули статусу безпосередньо досліджених судом доказів. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатен належним чином запобігти можливому впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків, у зв'язку з чим продовження тримання його під вартою є необхідним для забезпечення належного здійснення правосуддя.
Також, із огляду на характер інкримінованих діянь та їх тяжкі наслідки - заподіяння смерті людині, суд також вбачає ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом знищення чи спотворення доказів або тиску на експертів.
Колегія суддів бере до уваги наявність ризику знищення та приховування речових доказів, який у цьому кримінальному провадженні підтверджується конкретними обставинами. З матеріалів справи вбачається, що після вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_9 намагався позбутися одягу, у якому він перебував під час події, з метою унеможливлення його використання як джерела доказів, у тому числі для проведення відповідних експертних досліджень. Такі дії об'єктивно свідчать про усвідомлення обвинуваченим значення зазначених речей для кримінального провадження та його намір перешкодити встановленню істини у справі шляхом знищення або приховування доказів.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що, перебуваючи на волі, обвинувачений може вчиняти аналогічні дії й надалі, зокрема з метою впливу на повноту та допустимість доказової бази, що унеможливлює ефективне застосування більш м'яких запобіжних заходів та підтверджує необхідність продовження тримання його під вартою.
Окремо враховано імовірність вчинення ОСОБА_9 іншого кримінального правопорушення, оскільки тяжкість обвинувачення, спосіб та обставини інкримінованих дій свідчать про високий рівень суспільної небезпечності його поведінки та схильність до агресивних і насильницьких злочинів. Саме сукупність наведених факторів дала підстави суду зробити висновок про актуальність усіх зазначених ризиків, які не можуть бути усунені застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.
Суд першої інстанції взяв до відома, дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_9 , зокрема врахував, що він є громадянином України, має постійне місце проживання, роботу, сім'ю, перебуває у шлюбі та утримує двох малолітніх дітей, а також раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно за місцем проживання.
Разом із тим, суд обґрунтовано дійшов висновку, що зазначені дані, хоча й свідчать про наявність у обвинуваченого соціальних зв'язків, не нівелюють встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Зокрема, наявність сім'ї та роботи не є перешкодою для ухилення від суду або здійснення незаконного впливу на свідків та потерпілих. Суд підкреслив, що за таких обставин соціальні зв'язки не гарантують належної процесуальної поведінки та не усувають ризиків, які реально існують і підтверджені матеріалами кримінального провадження
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та належно мотивованими. Суд не обмежився формальним посиланням на тяжкість інкримінованого злочину, а навів сукупність конкретних і взаємопов'язаних чинників, які у своїй сукупності свідчать про необхідність продовження запобіжного заходу.
Такий підхід повністю узгоджується з критерієм «relevant and sufficient reasons» («належні й достатні підстави»), сформульованим у практиці ЄСПЛ.
Зокрема, у справі «Бузаджи проти Республіки Молдова» (§§ 102-104) Європейський суд з прав людини наголосив, що після певного часу національні суди зобов'язані наводити конкретні та переконливі мотиви, чому продовження тримання під вартою залишається необхідним.
Аналогічна позиція викладена у справах «Ілійков проти Болгарії» (§§ 80-84) де Європейський суд з прав людини зазначив, що лише абстрактне посилання на тяжкість злочину є недостатнім і повинно доповнюватися аналізом актуальних ризиків у конкретних обставинах справи.
Відповідно до цих стандартів суд першої інстанції показав, які саме ризики продовжують існувати на момент розгляду клопотання і чому вони не можуть бути нейтралізовані застосуванням більш м'яких запобіжних заходів. При цьому було враховано й перебіг часу з моменту первинного обрання запобіжного заходу: суд обґрунтував, що сам по собі «плин часу» не усунув ризиків, адже ключові процесуальні дії ще не завершені, а обвинувачений з огляду на тяжкість обвинувачення та суворість покарання залишається зацікавленим в ухиленні від правосуддя чи у впливі на свідків і потерпілих.
Таким чином, висновки суду першої інстанції не лише відповідають вимогам національного законодавства, а й узгоджуються з підходами, закріпленими у практиці Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Самойлович проти України» (§ 49) та інших, де Європейський суд з прав людини підкреслював, що належне обґрунтування має містити посилання на конкретні та актуальні ризики, які не втрачають своєї сили лише з огляду на тривалість тримання особи під вартою.
Посилання захисника на нібито порушення ч. 1 ст. 199 КПК України (строки звернення) є безпідставними. Норми ст. 199 КПК України регламентують процесуальний режим переважно для стадії досудового розслідування. Натомість під час судового розгляду питання продовження дії запобіжного заходу вирішується за правилами ст. 331 КПК України у строк до спливу дії попередньої ухвали; звернення прокурора від 22.08.2025 і розгляд 12.12.2025 відбулися в межах дії попереднього строку, що відповідає закону. Порушень, які б тягли скасування ухвали (ст. 409 КПК України), колегія не встановила.
Апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 зводиться до загальної незгоди з оцінкою доказів. Проте суд першої інстанції обґрунтовано врахував: тяжкість інкримінованих насильницьких злочинів і передбаченого покарання; незавершеність дослідження доказів у суді (наявність не допитаних учасників процесу, щодо яких імовірний вплив); характер протиправних дій, що зумовлює високу спонуку до ухилення; дані про можливість перешкоджання встановленню істини.
Щодо твердження захисника про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що жоден більш м'який запобіжний захід не зможе у повній мірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, оскільки вони мають декларативний характер і не спроможні запобігти ризику тиску на свідків та потерпілих, оскільки обмежуються лише процесуальними застереженнями, але не створюють ефективного механізму їх реального виконання в умовах пред'явленого обвинувачення.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Немирівського районного суду Вінницької області від 12.12.2025 є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , залишити без задоволення.
Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 12.12.2025, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12024020000000533, внесеного до ЄРДР 10.07.2025, за обвинуваченням ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4