Справа № 739/2650/25
Провадження № 1-в/739/32/25
про повернення заяви
25 грудня 2025 року м. Новгород-Сіверський
Суддя Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 , розглянувши заяву захисника ОСОБА_2 про здійснення перевірки «законності» позбавлення свободи та тримання під вартою засудженого ОСОБА_3 , а також про звільнення останнього з під варти,
22 грудня 2025 року до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області надійшла заява захисника ОСОБА_2 в якій останній просить здійснити перевірку «законності» позбавлення свободи та тримання під вартою засудженого ОСОБА_3 і у разі встановлення факту незаконного позбавлення свободи і тримання під вартою постановити ухвалу про звільнення ОСОБА_3 з під варти.
З доданих до заяви документів вбачається, що вироком Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтею 69, частиною другою статті 17, пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93, частиною другою статті 17, пунктами «г», «з» статті 93, пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частиною другою статті 17, частиною третьою статті 142, частиною третьою статті 142, частиною другою статті 145, статтею 190-1, частиною другою статті 17, частиною третьою статті 215-3, частиною третьою статті 215-3 КК України (1960 р.), частиною першою статті 15, частиною четвертою статті 187, частиною першою статті 263 КК України (2001 р.) та із застосуванням статті 70 КК України призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його приватною власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 24 травня 2005 року вирок Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року відносно ОСОБА_3 змінено та ухвалено вважати його засудженим на підставі статті 42 КК України (1960 р.) за сукупністю злочинів, передбачених частиною другою статті 17, пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93, частиною першою статті 17, пунктами «а», «з», «і» статті 93, пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частиною першою статті 17, частиною третьою статті 142, частиною другою статті 17, частиною третьою статті 142, частиною третьою статті 142, частиною другою статті 145, статтею 190-1, частиною першою статті 17, частиною третьою статті 215-3, частиною другою статті 17, частиною третьою статті 215-3, частиною третьою статті 215-3 КК України (1960 р.), частиною першою статті 15, частиною четвертою статті 187, частиною першою статті 263 КК України (2001 р.) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності. В решті вирок залишено без змін.
На даний час ОСОБА_3 має статус засудженого та на виконання вказаного вище вироку та ухвали Верховного Суду України відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у ДУ «Новгород-Сіверська УВП №31».
Виключний перелік питань, які Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області, як суд першої інстанції, уповноважений вирішувати під час виконання вироку, міститься в статті 537 КПК України.
У заяві захисника жодне питання, передбачене статтею 537 КПК України, не порушується.
Водночас, захисник, обґрунтовуючи свою заяву, посилається лише на порушення відносно засудженого ОСОБА_3 положень статей 3 та 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» стверджуючи про незаконність, на його думку, позбавлення ОСОБА_3 свободи і тримання останнього в місцях позбавлення волі, однак вирішення даного питання до компетенції Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, як суд першої інстанції, не належить.
З приводу тверджень захисника про незаконність тримання засудженого ОСОБА_3 під вартою та необхідність його звільнення слід зазначити, що вирішення такого питання згідно статті 206 КПК України належить до компетенції слідчого судді з метою забезпечення захисту прав людини.
Так, згідно частини першої статті 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до частини другої статті 206 КПК України якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Частиною третьою статті 206 КПК України визначено, що слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Оскільки засуджений ОСОБА_3 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі на виконання вироку, що набрав законної сили, підстави для вирішення питання про його звільнення з під варти в порядку статті 206 КПК України відсутні, оскільки таке питання взагалі не підлягає розгляду на стадії виконання вироку.
З огляду на викладене заяву захисника ОСОБА_2 про здійснення перевірки «законності» позбавлення свободи та тримання під вартою засудженого ОСОБА_3 , а також звільнення останнього з під варти необхідно повернути особі, яка її подала разом з доданими до неї матеріалами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 206, 369, 372 537, 539 КПК України, суддя
Заяву захисника ОСОБА_2 про здійснення перевірки «законності» позбавлення свободи та тримання під вартою засудженого ОСОБА_3 , а також звільнення останнього з під варти, разом з доданими до неї матеріалами, повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1