Справа № 487/3797/25
Провадження № 1-кп/487/541/25
25.12.2025 року місто Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 , розглянувши у судовому засіданні у залі суду міста Миколаєва клопотання прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025150000000062 від 05.03.2025 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Заводського районного суду міста Миколаєва перебувають матеріали по обвинувальному акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025150000000062 від 05.03.2025 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України.
Ухвалою суду від 03.06.2025 року по вказаному провадженню було призначено підготовче судове засідання.
На стадії досудового розслідування відносно обвинуваченої ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 05.03.2025 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 03.05.2025 року.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 01.05.2025 року було продовжено строк тримання ОСОБА_5 під вартою до 03.06.2025 року.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 02.06.2025 року було продовжено строк тримання ОСОБА_5 під вартою до 07.06.2025 року.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 05.06.2025 року строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_5 було продовжено до 02.08.2025 року.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 16.06.2025 року підготовче засідання по справі було закрито та кримінальне провадження призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 21.07.2025 року строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_5 було продовжено до 18.09.2025 року.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 05.11.2025 року строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_5 було продовжено до 02.01.2026 року.
В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Вказав на недоведеність ризиків, зазначених у клопотанні, та відсутність доказів на підтвердження вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого правопорушення. З огляду на дані про особу обвинуваченої, яка працювала, раніше не засуджувалась, є одинокою матір'ю та має батьків похилого віку, просив застосувати до неї запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обвинувачена в судовому засіданні підтримала думку захисника, зазначила на погіршення стану здоров'я та незадовільні умови Миколаївського СІЗО, просила застосувати до неї запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст. 177 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025150000000062 від 05.03.2025 року, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 114-2 КК України.
Згідно ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.
За змістом частин 1 та 2 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України прокурором доведено обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, визначені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та виправдовують тримання ОСОБА_5 під вартою.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Судом встановлено, що надані сторонами кримінального провадження докази доводять обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_5 для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні та забезпечення її належної процесуальної поведінки.
Суд враховує, що метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу відповідно до положень ст. 178 КПК України суд враховує встановлені обставини та вагомість наявних доказів, якими вони обґрунтовуються, а саме: ОСОБА_5 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення та у разі визнання винуватою їй загрожує покарання до дванадцяти років позбавлення волі. Крім того, судом враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченої, яка народилась у 1975 році, має постійне місце мешкання, офіційно не працевлаштована, раніше не судима.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).
Згідно ч. 3 ст. 114-2 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Отже, враховуючи тяжкість інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, суд вважає доведеним, що з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинувачена може переховуватись від суду, а тому продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, доведено існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного злочину проти основ національної безпеки та перебуваючи на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Разом з цим, судом враховується те, що злочинна діяльність ОСОБА_5 була припинена лише за втручання співробітників правоохоронних органів.
Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-1142 КПК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України - тримання під вартою (ч. 6 ст. 176 КПК України).
Таким чином, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 підлягає задоволенню оскільки прокурором доведено, що заявлені ризики не зменшилися та не перестали існувати, а також доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої під вартою. Жодних доказів неможливості отримання належної медичної допомоги в умовах СІЗО або інших даних, які б вказували на порушення прав обвинуваченої, під час судового розгляду не встановлено та стороною захисту не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 47, 314-316, 369, 372, 376 КПК України,-
Клопотання прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний щодо обвинуваченої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити до 22.02.2026 року включно без визначення розміру застави.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення копії судового рішення.
Повний текст ухвали оголошено 25.12.2025 року.
Суддя ОСОБА_1