Справа № 638/24780/24 Головуючий суддя І інстанції Заварза Т. В.
Провадження № 22-ц/818/3707/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших видів кредиту
18 грудня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каленик Олександра Володимировича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року, у цивільній справі №638/24780/24, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики у сумі 20 000 доларів США.
Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, які зобов'язався повернути у строк до 01.11.2024, про що складено відповідну розписку, підписану відповідачем. У визначений розпискою строк Відповідач грошові кошти не повернув. На зв'язок не виходив, його місцезнаходження не відомо.
З цих підстав просив задовольнити позовні вимоги та відшкодувати судові витрати.
10 квітня 2025 року від відповідача надійшли письмові пояснення та клопотання про зменшення судових витрат при вирішенні питання про їх розподіл за результатами розгляду справи. У поясненнях відповідач зазначив, що першого серпня дві тисячі двадцять четвертого року він позичив у Позивача 20000,0 (двадцять тисяч) доларів США у безготівковій формі для відкриття власної справи, про що було складено розписку. Дата повернення позики перше листопада дві тисячі двадцять четвертого року.
Відповідач стверджує, що повернув грошові кошти у розмірі 3000 (три тисячі) доларів США у безготівковій формі декількома транзакціями через платіжний інструмент крипто гаманець USDT. Просив при винесенні рішення врахувати часткове виконання зобов?язання у розмірі 3000,00 (три тисячі) доларів США, та пропорційно зменшити суму позову, перерахувати судові витрати, зменшити суму судового збору, яка має бути сплачена у випадку задоволення вимог позивача, просив суд не задовольняти вимогу про сплату витрат на професійну правову допомогу адвоката у зв?язку з необґрунтованістю таких вимог, відсутністю доказів фактичного понесення витрат Позивачем, що суперечить напряму висновкам Верховного суду.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму еквівалентну 20000 (двадцяти тисячам) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8732 грн 00 коп. судового збору
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Каленик Олександр Володимирович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким ухвалити нове або відправити справу на повторне слухання.
Вказав, що у ході розгляду справи по суті, зокрема на етапі дослідження доказів, судом на прохання Відповідача (апелянта) не досліджено основний та чи не єдиний доказ - власноруч написана розписка. Враховуючи, що Відповідач (апелянт) не визнав позовні вимоги в повному обсязі, а лише в частині, суд зробив хибний висновок про те, що й дослідження доказу є недоцільним. Варто зауважити, що до матеріалів справи долучену роздруковану не засвідчену власним підписом Позивача чий його представника копію. Крім того, суд не надав оцінки сутності зобов'язання, не встановив інших його учасників, зокрема осіб, які отримали грошові кошти в електронній формі від Кредитора та згодом за допомогою електронних платіжних систем у вигляді криптовалюти передали їх Боржнику (апелянту). Разом з тим представник Відповідача (апелянта) неодноразово у засіданні зазначав про необхідність дослідження сутності вчинених правочинів, непрямій передачі грошових коштів, фактично про наявність іншої сторони правочину, а саме посередника. Тобто, за сутністю вчинених дій і операцій із грошовими коштами у формі електронних грошей на електронних гаманцях, відбулося два правочини, за якими Кредитор передав грошові кошти іншій особі, відмінній від Кредитора, без жодного зобов'язання та фіксації розпискою про отримання грошових коштів. Складання розписки є не лише підтвердженим отримання грошових коштів, а й договором позики, а отже до такого договору мають бути застосовані такі ж самі вимоги як і до будь-якого іншого договору.
Зазначив, що суд не надав належної оцінки правовій природі вчиненого правочину, недотримання форми договору, незазначення фактичного способу передачі грошових коштів та/чи їх еквівалентів у цифровій валюті USDT, яка не може бути прирівняна до валюти зобов'язання ДОЛАР Сполучених штатів Америки. Обидві сторони не спростовують, що предметом позики і єдиною формою передачі була криптовалютна одиниця USDT, яка є криптовалютним токеном, крипотовалютним активом. Вважаємо зазначені вище факти такими, що суттєво впливають на законність, обґрунтованість винесеного рішення, а саме рішення таким, що винесено із суттєвими порушеннями норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначені обставини, неналежне дослідження судом доказів, невстановлення дійсної правової природи учинених правочинів, не встановлені усі учасники правочину, який мав місце фактично, не досліджено повністю факти часткового виконання зобов'язання, а також інші порушення процесуального характеру, неврахування положень чинного цивільного законодавства, апелянт доходить висновку про те, що рішення Дзержинського (Шевченківського) районного суду міста Харкова від 16.04.2025 (вступна та резулятивна частина) підлягає скасуванню, а у справі постановлено нове рішення або справа має бути повернута на повторний розгляд.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником своїх зобов'язань за розпискою.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України, передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 629 ЦК України, визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом відповідно до тексту розписки, копію якої надано до матеріалів справи 01 серпня 2024 року, ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, які зобов?язався повернути у строк до 01.11.2024.
Згідно вказаної розписки відповідач зобов'язався повернути борг до 01 листопада 2024 року, однак у зазначений строк позику позивачу не повернув.
Аналізуючи укладений між сторонами договір позики, який оформлено у вигляді розписки, обсяг та зміст прав і обов'язків сторін, які передбачені зазначеним договором позики, суд обґрунтовано вважав, що при оформлені розписки відповідач погодився з його умовами, факт передачі грошових коштів здійснено під час оформлення відповідної розписки, що підтверджується її змістом.
Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем всупереч процесуального обов'язку доведення своїх заперечень проти позову - до суду не надано.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, оскільки вказана письмова розписка містить всі істотні умови договору позики та підтверджує факт отримання відповідачем суми позики, то у відповідача дійсно виник обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі відповідно до статті 1049 ЦК України, якою передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 серпня 2019 року по справі № 369/3340/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17 додатково звернуто увагу судів на те, що наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Із наданої позивачем розписки вбачається, що відповідач отримав від нього 20 000 доларів США, із зобов'язанням їх повернення 01 листопада 2024 року. Ця розписка підтверджує укладення договору позики між сторонами і отримання останнім коштів у визначеній сумі.
Зміст вказаної розписки містить усні необхідні для договору позики істотні умови договору.
Колегія суддів за безпідставністю відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналу розписки та що із наданої позивачем розписки не вбачається укладення між сторонами саме договору позики, ці доводи спростовуються вищевказаними обставинами.
Як вбачається із дослідженої судом розписки, в ній зазначені дата її написання, прізвище ім'я та по батькові фізичної особи - позичальника ОСОБА_1 і прізвище ім'я та по батькові фізичної особи - позикодавця ОСОБА_2 , а також зазначені такі істотні умови договору як сума та строк позики.
Відповідно до статті 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Отже, оскільки в розписці вказані прізвища сторін правочину, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності у цій розписці ідентифікації сторін договору, є необґрунтованими.
Слід відмітити, що письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у наданій позивачем розписки зазначені сторони договору позики, істотні умови договору позики, оскільки ОСОБА_1 у вказаному документі зазначив, що взяв кошти і зобов'язується їх повернути, що свідчить про те, що кошти були взяті у борг тимчасово, строк повернення коштів був визначений сторонами.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У справі, яка переглядається, встановивши, що відповідач взяті на себе договірні зобов'язання не виконав, суд першої інстанції за вимогою позивача дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на його користь суму неповернутих грошових коштів, переданих за договором позики, тобто 5 000 доларів США, за поточним курсом НБУ 135 000 гривень, що відповідає вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, що встановив суд першої інстанції у даній справі і ця обставина відповідачем не спростована, - свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 вересня 2018 року, справа № 483/1953/16-ц (провадження № 61-33891св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа №712/14562/17-ц (провадження № 61-26174ск18).
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, за правилами статті 533 ЦК України у зобов'язанні, де сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума заборгованості, що підлягає сплаті у гривні, визначається спочатку у сумі відповідної іноземної валюти, яка визначена еквівалентом зобов'язання, а потім переводиться за офіційним курсом у гривню на день платежу чи на день визначення розміру заборгованості.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України.
Виконання зобов'язання у гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише у разі, якщо сторони узгодили це у договорі.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, сторони у справі визнали, що ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_2 20000 доларів США. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у сумі 20000 доларів США. При цьому у матеріалах справи є копія вказаної розписки, зміст якої та дійсність відповідачем не заперечувались та ніким не спростовані.
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Великої палати Верховного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов'язання, що виникло між фізичними особами - резидентами. За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.
У цій справі спір виник саме у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов'язання. На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив.
Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов'язання та обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).
Тому Велика палата Верховного суду зробила висновок, що якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Твердження апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено оригінал розписки, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що відповідач не заперечував проти дійсності наявної у справі копії та відповідності оригіналу наданої до справи копії письмової розписки, яка містить усі необхідні для договору позики істотні умови договору щодо сторін договору, суми позики, валюти зобов'язання та строку повернення 20 000 доларів США. Відповідно матеріалів справи та протоколу судового засідання від 01.04.2025 представником відповідача Каленик О.В. позов визнано частково (а.с.26), протоколом судового засідання від 16.04.2025 було досліджено матеріали справи (а.с.37-38) та ніяких клопотань представником відповідача Каленик О.В. не було заявлено.
Відповідач не спростував в суді апеляційної інстанції той факт, що вказане визнання змісту та обставин написання розписки було з його боку добровільним, тому колегія суддів виходячи з принципу процесуального естопеля не приймає наведені з цього приводу заперечення
Доводи щодо того, що ним повернуто частину суми позики та що предметом позики і єдиною формою передачі була криптовалютна одиниця USDT, яка є криптовалютним токеном, крипотовалютним активом, колегія суддів відхиляє, оскільки належних та допустимих доказів укладання, виконання договору та повернення позики відповідач не надав.
Факт виконання зобов'язання за договором позики не може доводитися поясненнями сторони та показаннями свідків.
Такий висновок викладено у постановах у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-11630св19), від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21), від 20 грудня2023 року у справі № 187/1017/19 (провадження № 61-4155 св 23), від 26 грудня 2023 року у справі № 127/35718/21 (провадження № 61-8335св23).
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованості за розпискою від 01.08.2024 у розмірі 20000,00 доларів США.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, тому відповідно до статті 375 ЦПК України колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каленик Олександра Володимировича -залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 24 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
Н.П.Пилипчук.