Справа № 619/6095/24 Головуючий суддя І інстанції Пруднікова О. В.
Провадження № 22-ц/818/3860/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
24 грудня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» в особі представника Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 квітня 2025 року, у цивільній справі № 619/6095/24, за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 31.12.2019 ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. АТ «А-Банк» свої зобов'язання за договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит (встановило кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками відповідно до умов договору. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 09.07.2024 має заборгованість у сумі 36 391, 83 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 19 426,77 грн; заборгованості за відсотками в сумі 16 965, 06 грн.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість в розмірі 36 391, 83 грн, а також 3028,00 грн судового збору.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 квітня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 31.12.2019 у розмірі 14 024 гривні 28 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 166 гривень 90 коп.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Акцент-Банк» в особі представника Омельченка Євгена Володимировича подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило судове рішення в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, що свідчить про його обізнаність щодо Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку і згоду з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Крім того, ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта», в якому визначені всі умови кредитування, в тому числі щодо розміру, підстав і порядку нарахування процентів. При цьому, ОСОБА_1 своїм електронним підписом підтвердив, що він ознайомився та погоджується із запропонованими позивачем умовами кредитування. Тому вважає, що суд не дав належної оцінки тому, що Банком станом на час укладання договору на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Крім цього, відповідач отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів, і повинен сплачувати процентну ставку.
Вказував, що посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтоване, оскільки в справі № 342/180/17 розглядався випадок, коли тарифи банку не були підписані боржником. В даному випадку до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту банку, як зазначив суд, а й паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі обумовлені умови кредитування, строки, процентна ставка та інше. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 стосовно підпису, і дана судова практика у цій категорії справ є незмінною. Номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор, між сторонами погоджено, а саме його зазначено особисто відповідачем в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, яку він підписав власноруч.
Тобто у даному випадку потрібно використовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, а іншу судову практику у справах, у яких наявний паспорт споживчого кредиту, якого не було у справі № 342/180/17, а саме на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, де зазначено, що «Разом з тим суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування (а. с. 14-15). Ураховуючи викладене, суди у порушення вимог статей 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахували те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання».
Щодо дати актуальності інформації у паспорті споживчого кредиту, наводив зміст ч. 2 ст. 638, ст. 643, ч. 3 ст. 645 ЦК України, вказував, що паспорт кредиту оформлено у відповідності до додатку № 1 до Закону України «Про споживче кредитування», і строк кредиту зазначається у розділі № 2 «Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» підрозділі «Строк кредитування», у якому строк кредитування зазначено 240 місяців.
Розділ № 7 паспорту «Інші важливі аспекти» підрозділ «Дата надання інформації» містить дату, до якої, у відповідності до ст. 643 ЦК України, кредитор повинен був отримати відповідь-згоду на дані умови кредитування (акцепт) від позичальника, і навіть якщо він її отримав із запізненням, то це не має значення, якщо банк з цим погоджується.
Пунктом 4 розділу 7 паспорту «Умови договору про споживчий кредит» передбачено, що умови договору можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Таке зазначення є обов'язковим і говорить про той факт, що кредитодавець вправі самостійно визначати розмір кредитного ліміту на картці, виходячи з фінансового стану позичальника та його історії обслуговування в банку. Жодним чином дане посилання не змінює основні умови кредитування, такі як строк, відсоткову ставку, відповідальність за порушення, право дострокового погашення тощо.
Щодо п. 13 розділу 4 паспорту «Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит», пояснював, що дійсно реальна відсоткова ставка може змінюватись, однак вона змінюється в будь-якому кредитному договорі, оскільки в разі порушення позичальником умов кредитування до нього застосовуються штрафні санкції - підвищена відсоткова ставка, пеня тощо, і всі ці нарахування змінюють реальну відсоткову ставку, яка може бути мінімальною і складатись лише з самих відсотків у випадку сумлінного виконання позичальником своїх зобов'язань. І саме такі зазначення є обов'язковою вимогою Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо сумнівів суду відносно розрахунку заборгованості, вказував на їх необґрунтованість, оскільки на підтвердження вірності розрахунку банк надавав виписку.
ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав обов'язків за кредитним договором, а тому з нього на користь АТ «Акцент-Банк» підлягає стягненню неповернутий кредит у розмірі 14 024,28 грн. Оскільки умовами договору не встановлено розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами, то в цій частині позов є необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку від 31 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами АТ «Акцент-банк» виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку (а.с. 8).
Зі змісту вказаної заяви слідує, що відповідач погодився, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
У подальшому на підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку, відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку.
Згідно з довідкою за картами, доданою до позову, відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картку № НОМЕР_2 , строк дії до грудня 2024 року (а.с. 17).
З довідки за лімітами, виданої АТ «А-Банк» вбачається, що ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № б/н від 31.12.2019 за період з 31.12.2019 по 09.07.2024 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 9 800,00 грн, який збільшено 19.11.2020 до 20 000, 00 грн (а.с. 18).
Випискою за договором по картковим рахункам відповідача у взаємозв'язку з іншими відомостями, наданими позивачем, підтверджується, що ОСОБА_1 , починаючи з 31 грудня 2020 року активно користувався банківською карткою, що видавалась йому, як платіжним засобом дебетно-кредитного типу в споживчих цілях шляхом зняття готівки, погашення заборгованості, здійснення розрахунків тощо (а.с. 10-16).
АТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами, що підтверджується випискою по картці, але відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в зв'язку з чим станом на 09.07.2024 має заборгованість у сумі 36 391, 83 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 19 426,77 грн; заборгованості за відсотками в сумі 16 965, 06 грн (а.с. 6-7).
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-банк» (а.с. 20-27), Тарифи по картці «Універсальна», «Універсальна GOLD», «Зелена» (а.с. 27 на звороті-28), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 31 грудня 2019 року станом на 09 липня 2024 року (а.с. 6-7), паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», підписаний ОСОБА_1 електронним підписом (а.с. 9), виписку по картці за період з 31 грудня 2019 року по 09 липня 2024 року (а.с. 10-16), довідку за лімітами, згідно котрої розмір ліміту було підвищено з 9800,00 грн до 20 000,00 грн (а.с.18) та довідку за картками (а.с. 17).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-банк» в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та в частині решти заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позову в цій частині, оскільки зазначений вище паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню основного кредитного договору з позичальником і сам по собі не може вважатися умовами кредитного договору чи його частиною до укладення основного договору про споживчий кредит. Сума списання відсотків за використання кредитного ліміту нарахована позивачем без правових на те підстав. Оскільки судом встановлено, що відповідач в добровільному порядку не повернув фактично отримані та використані кошти, що свідчить про порушення прав позивача, то наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за кредитом (тілом кредиту), що становить за розрахунком суду згідно виписки по картці за період з 31 грудня 2019 року по 09 липня 2024 року: 14 024, 28 грн (59 978, 53 грн (сума витрат) - 23 586,70 грн (сума зарахувань (внесених відповідачем коштів) - 22 367, 55 грн (сума безпідставно нарахованих та списаних відсотків), тобто, різниця між фактично витраченими відповідачем коштами та внесеними коштами в межах кредитного ліміту.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, за змістом статті 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір відсотків та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої відсоткової ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ «Акцент-Банк», у теперішній час АТ «Акцент-Банк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму, відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви б/н від 31 грудня 2019 року, відповідачу була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом на платіжну картку.
В Анкеті-заяві позичальника від 31 грудня 2019 року відсоткова ставка не зазначена (а.с. 8).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованості за відсотками в розмірі 16 965, 06 грн.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» як невід'ємну частину договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, відсоткова ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://a-bank.com.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк», в період з часу виникнення спірних правовідносин, 31 грудня 2019 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 08 серпня 2024 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Умови та Правила банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 грудня 2019 року, шляхом підписання Анкети-Заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитними коштами.
До того ж, у даному випадку необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, в зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача в кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», оскільки Умови та Правил банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил, тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 позивачем АТ «Акцент-Банк» було дотримано вимоги, передбачені чинним законодавством України, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих Умов та Правил банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», які вважав узгодженими Банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками.
При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач підписав Паспорт споживчого кредитування, в якому було погоджені всі умови кредитування, у тому числі нарахування відсотків та штрафів, оскільки з Паспорту споживчого кредиту, який підписаний відповідачем 31 грудня 2019 року, не вбачається, який вид кредитної картки отримано відповідачем, отже позивач не надав суду доказів щодо типу виданої відповідачу кредитної картки.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною 3 цієї статті (частина 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються в письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, провадження № 61-14545сво20.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції факту підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі умови кредитування, строки, процентна ставка тощо, та незастосування правової позиції Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20, то слід зазначити наступне.
Так, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц, від 18листопада2020 року у справі №313/346/20 та від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19. При цьому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суду потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
У Паспорті споживчого кредиту, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, зазначено, що умови договору зі споживачем можуть відрізнятися від інформації, наведеній у цьому Паспорті (а.с.9 зворот).
За такого, не можна вважати, що зазначені у наданому банком Паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», сторонами узгоджені конкретні умови кредитування.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факт погодження всіх істотних умов договору із відповідачем, та обґрунтованості розрахунку заборгованості.
Отже, посилання банку на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц відхиляються колегією суддів, оскільки Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 відступила від висновку, викладеного у постанові, на яку посилається скаржник.
Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду, викладена в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вказана правова позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, тоді як при розгляді даної цивільної справи відповідачем не заперечувався факт укладення договору, не спростовано факт наявності заборгованості та її розмір, оскільки надані позивачем Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на офіційному банківському сайті http://a-bank.com.ua/terms, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 грудня 2019 року, шляхом підписання Анкети-Заяви позичальника. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді відсотків за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, що повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року, тому саме вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом з підстав недотримання позивачем вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк, є обґрунтованим.
Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні решти заборгованості за тілом кредиту, виходячи з наступного.
Із долученої до справи виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що останній користувався кредитним коштами, ним періодично вносились власні грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, а саме: 23586,70 грн.
До складу тіла кредиту можуть бути віднесені тільки кошти, які фактично отримані та використані позичальником, позаяк проценти за користування кредитом є окремою складовою кредитних зобов'язань, які у межах існуючих між сторонами правовідносин не узгоджені.
Із виписки по особовому рахунку, в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей та розрахунку також вбачається, що позивачем було списано грошові кошти на погашення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.
Однак, анкета-заява від 31 грудня 2019 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, тож суми надходжень, які банком були розподілені на погашення відсотків, підлягають зарахуванню саме на погашення тіла кредиту.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що решта суми, яка зарахована в суму тіла кредиту, а саме сума списання відсотків за використання кредитного ліміту, нарахована позивачем без правових на те підстав. Докази досягнення між сторонами угоди щодо врахування в тіло кредиту зазначених видів нарахування позивачем не надано. Умови щодо договірного списання заборгованості позивачем, в тому числі за іншими кредитними договорами, в підписаній анкеті-заявці не містяться, а тому позивач не мав права їх нараховувати в суму тіла кредиту.
З урахуванням зазначеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом (тілом кредиту), що становить за розрахунком суду згідно виписки по картці за період з 31 грудня 2019 року по 09 липня 2024 року: 14 024, 28 грн, (59 978, 53 грн (загальна сума витрат) - 23 586,70 грн (сума зарахувань (внесених відповідачем коштів) - 22 367, 55 грн (сума безпідставно нарахованих та списаних відсотків) -тобто, різниця між фактично витраченими відповідачем коштами та внесеними коштами в межах кредитного ліміту.
Отже, за таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяги з Тарифів та з Умов, а також Паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому в АТ «А-Банк» були відсутні достатні правові підстави зараховувати сплачені ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за нарахованими відтоками через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві, а Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг в А-Банку не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Отже, виписка по рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.
Виписка по картці/рахунку ОСОБА_1 , додана до позову, з якої чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними грошима, розраховувався в торгівельних мережах, здійснював перекази тощо, а потім повертав позивачу витрачені ним з рахунку грошові кошти, які банк зараховував їх як на погашення процентів за користування кредитним лімітом, так і на погашення тіла кредиту, обставин, на які посилався банк в позові та апеляційній скарзі, сама по собі як не підтверджує, так і не спростовує, оскільки не містить посилань на умови кредитного договору, дату його укладення, і з неї неможливо дійти висновку про умови нарахування відсотків.
Посилання АТ «Акцент-Банк» на необхідність застосування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, апеляційний суд відхиляє, оскільки у даній справі встановлено інші фактичні обставини, а саме: у цій справі судами установлено факт укладення позичальником в електронному вигляді договору про надання фінансового кредиту шляхом підписання його одноразовим паролем-ідентифікатором, в якому було зазначено розмір відсоткової ставки. Натомість у даній справі, що переглядається, Анкета-заява, підписана позичальником, не містить узгодженого розміру відсотків за користування кредитом, а Умови і Правила, а також Тарифи банку, долучені до позову, не підписані позичальником.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано відповідну правову оцінку.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи в межах доводів апеляційної скарги, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SeryavinandOthers v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М. Мальований.
Н.П.Пилипчук.