24 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 2-293/06
провадження № 22-ц/818/5684/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром»,
позивачі за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,
відповідач за зустрічним позовом - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року в складі судді Баркової Н.В.
У жовтні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову, яка мотивована тим, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року задоволено заяву про забезпечення позову ЗАТ КБ «Приватбанк» і накладено арешт на його майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Відомості щодо обтяження об'єкту нерухомості внесені 14.06.2005 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Першою Харківською державною нотаріальною конторою.
Зазначив, що вказані обтяження щодо вищевказаного об'єкту нерухомості продовжують існувати, про що свідчать відомості, викладені у інформаційній довідці 210875375 із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 01.06.2020.
Вказав, що рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у справі №2-293/06 набуло законної сили 31.08.2006. На даний час у Державному реєстрі боржників відсутні відомості щодо відкриття виконавчих проваджень відносно нього.
Згідно з інформацією із АСВП станом на 03.10.2025 відносно боржника ОСОБА_4 було зареєстровано виконавче провадження №64449855 від 10.02.2021 року (статус завершено). З відповіді Шевченківського ВДВС у м. Харкові від 23.05.2025 вбачається, що вказане виконавче провадження було відкрито на виконання наказу №922/1001/20 від 12.11.2020 року, виданого Господарським судом Харківської області, у подальшому завершено у зв'язку із скасуванням судового рішення судом другої інстанції.
Посилався на те, що матеріалами справи не підтверджується той факт, що АТ КБ «Приватбанк» не отримував виконавчий лист, не надсилав його до виконавчої служби, проте, арешт майна, накладений як тимчасовий захід забезпечення позову обмежує право власності відповідача ОСОБА_4 більше 19 років.
Вказав, що в матеріалах цивільної справи міститься подання старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Тущенко П.Л., з якого вбачається, що у державного виконавця на примусовому виконанні Шевченківського ВДВС м. Харків перебувало виконавче провадження № 52573908 за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Харкова № 2-293/06 від 17.10.2006 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Снабтехпром» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № 58/2003 від 16.10.2003 року в розмірі 1 541 617,39 грн. 04.10.2016 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 52573908, а 22.11.2016 державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.
Зазначив, що необхідно критично віднестись до відомостей, викладених у поданні державного виконавця Тущенко П.Л., оскільки жодних документальних підтверджень це подання не містить, в той же час, відсутність коли-небудь відкритих виконавчих проваджень відносно нього підтверджується актуальною інформацією із АСВП.
Просив скасувати арешт, накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року у справі № 2-293/06 на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову - задоволено, скасовано заходи забезпечення позову, застосовані щодо відповідача у цивільній справі №2-293/06 ОСОБА_4 відповідно до ухвали Жовтневого (нині Новобоварського) районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Не погоджуючись з ухвалою суду Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду у справі не виконано, тому відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову. Матеріали справи спростовують відсутність з боку банку заінтересованості у виконанні рішення суду, а скасування заходів забезпечення позову може призвести до невілювання гарантій такого виконання за відсутності даних про повну неможливість і небажання банку пред'являти рішення до виконання.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Новобаварського (Жовтневого) районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 2-293/06 за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання недійсним п. 4 договорів поруки.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ;
накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ;
накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с.15,105 том 1).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року позов закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» на користь Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором № 58/2003 від 16.10.2003 розраховану станом на 17.11.2005 у розмірі 1 541 617,39 грн; стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача суму державного мита у розмірі 1700,00 грн; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання недійсним п. 4 договорів поруки, а також в наданні відстрочки по виконанню рішення - відмовлено (а.с.1-3 том 1).
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 31 серпня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року в частині адреси ТОВ «Снабтехпром» та стягнення державного мита змінено, вказано в резолютивній частині рішення адресу ТОВ «Снабтехпром»: АДРЕСА_5 ; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» на користь Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» державне мито по 340 грн з кожного; в іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.4, 5-7 том 1).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Тущенко П.Л. про видачу дублікату виконавчого документа, заінтересовані особи: стягувач - ПАТ КБ «Приват Банк», боржник ТОВ «Снабтехпром» - повернуто державному виконавцю (а.с.31-32 том 1).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Тущенко П.Л. про видачу дублікату виконавчого документа, заінтересовані особи: стягувач - ПАТ КБ «Приват Банк», боржник ТОВ «Снабтехпром» - повернуто заявникові (а.с.48-49 том 1).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 липня 2020 року відновлено втрачене судове провадження в цивільній справі № 2-293/06 за позовною заявою Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання недійсним п. 4 договорів поруки в частині резолютивної частини ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року, якою: накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ; накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ; накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с.130-133 том 1).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 21.05.2025 року № 428000449, на теперішній час на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 накладено арешт на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.06.2005 року (а.с.246 том 1).
В поданні старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції (надалі ГТУЮ) у Харківській області Тущенко П.Л. про видачу у справі № 2-293/06 дублікату виконавчого документу від 22.10.2019 року міститься інформація про те, що перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на примусовому виконанні відділу перебувало виконавче провадження № 52573908 за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Харкова № 2-293/06 від 17.10.2006 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Снабтехпром» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № 58/2003 від 16.10.2003 року в розрахунку станом на 17.11.2005 у розмірі 1 541 617, 39 грн. 04.10.2016 року державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 52573908, 22.11.2016 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Інформація стосовно подальшого виконання рішення суду у справі № 2-293/06 у відділу відсутня, як і зазначене виконавче провадження (а.с.23-25 том 1).
Згідно з відповіддю відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 29.07.2020 року №29170, на виконанні у відділі не перебуває відкритих виконавчих проваджень де боржником виступає ОСОБА_4 відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Харкова по справі №2-293/06 та не надходило вищезазначеного виконавчого документа до виконання (а.с.183 том 1, а.с.250 том 1).
У Державному реєстрі боржників відсутні відомості щодо відкриття виконавчих проваджень відносно ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом від 21.05.2025 (а.с.254 том 4).
Згідно з інформацією із АСВП станом на 03.10.2025 відносно боржника ОСОБА_4 було зареєстровано тільки ВП №64449855 від 10.02.2021 (статус завершено) (а.с.251 том 4).
З листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23.05.2025 року № 68428 вбачається, що згідно даних АСВП на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження за АСВП №64449855, з виконання наказу №922/1001/20 від 12.11.2020 року, виданого Господарським судом Харківської області, про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму у розмірі 2102,00 грн. В ході здійснення вищевказаного виконавчого провадження, постановою від 21.12.2020 року скасовано постанову №922/1001/20 від 26.10.2020 року на підставі якої видано наказ №922/1001/20 від 12.11.2020 року, у зв'язку з чим 18.02.2021 року на підставі п.5 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання (а.с.253 том 4).
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 2 та 10 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпечення позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець.
Відповідно до пункту 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі, для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Частиною 1 статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Частинами 7 та 8 статті 158 ЦПК України передбачено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Підставою для скасування заходів забезпечення позову на розсуд суду можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо, а також обставини, зазначені в частині 13 статті 158 ЦПК України.
У пункті 10 зазначеної Постанови, роз'яснено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, так як безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання, проте лише протягом строків пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Водночас, згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»№ 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII дає підстави для висновку, що правила цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Наведеним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, законодавством України встановленні чіткі строки, протягом яких виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення в примусовому порядку.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконанні у Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові перебувало виконавче провадження № 52573908, яке було відкрито на підставі виконавчого листа № 2-263/09, а 22 листопада 2016 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу. Повторно виконавчий лист до виконання після 22 листопада 2016 року не пред'являвся. Таким чином повторно пред'явити його до примусового виконання стягувач міг у строк до 22 листопада 2019 року.
Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України, 2004 року та стаття 433 ЦПК України у чинній редакції).
Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.
Подібні положення містить частина четверта статті 4, частина шоста статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
З урахуванням наведеного, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-263/09 виданого Новобаварським (Жовтневим) районним судом м. Харкова, станом на момент подання заяви сплив та не поновлювався судом.
Колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 , від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 , від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 26 листопада 2025 року у справі № 766/8488/24 (провадження № 61-12588св25) сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
З огляду на те, що судове рішення, для забезпечення виконання якого було накладено спірний арешт на майно заявника, не перебуває на примусовому виконанні близько 9 років, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-263/09 виданого Новобаварським (Жовтневим) районним судом м. Харкова, сплив та не був поновлений, виконавчий документ повертався стягувачу у 2016 році, майнових претензій стягувач до ОСОБА_4 не висуває, суд першої інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку, що подальше накладення арешту на майно заявника не переслідує законну мету, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та непропорційно обмежує права заявника, тривалий час позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном. За таких обставин доцільно зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_4 , накладеного ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року у справі № 2-293/06 на квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначений правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі № 751/9335/24 та від 26 листопада 2025 року у справі № 766/8488/24 (провадження № 61-12588св25).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надавши обґрунтовану правову оцінку правовим підставам для зберігання чинності оспорюваного арешту, дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_4 .
Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина