Справа № 638/8866/23 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2578/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Державна зрада
23 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові (в режимі відеоконференції) кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 ,-
Оскаржуваною ухвалою постановлено
клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком до 01.02.2026 року, без визначення розміру застави.
Під час розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, а також, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Констатовано, що очікування обвинуваченим можливого суворого покарання за вчинене, може стати мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
Крім того, судом першої інстанції враховано особу обвинуваченого, який є інвалідом 3-ї групи, тобто особою, якій діючим законодавством не встановлено обмеження щодо перетину кордону України під час дії воєнного стану, введеного на території України.
Також, колегія суддів суду першої інстанції вважала, що перебуваючи на свободі, обвинувачений зможе продовжити вчинення кримінальних правопорушень та вважала реальним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В обґрунтування ж прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи наявність зазначених вище ризиків, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, вважає недостатнім застосування щодо ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання встановленим ризикам і дійшов висновку про необхідність продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
Крім того, суд першої інстанції, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 183 КПК України, констатував про відсутність підстав і для визначення такого альтернативного запобіжного заходу, як застава, з посиланням на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 , посилаючись на незаконність, просить про скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року та про постановлення нової ухвали, якою просить про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України прокурором не доведені. Відомостей про те, що з'явилися нові ризики, які б виправдовували тримання ОСОБА_8 під вартою, прокурором надано не було.
Крім того, обвинувачений зазначив, що як прокурором так і слідчим не було вжито всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Вважає, що станом на грудень 2025 року відсутні докази вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Автор апеляції наголошує також на тій обставині, що він має інвалідність 3-ї групи, а через перебування понад три роки в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», його здоров'я погіршилося.
Про дату та час розгляду апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 був повідомлений належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останнього не надходило. На особистій участі не наполягав.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності обвинуваченого, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника обвинуваченого, який просив про задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , думку прокурора про безпідставність апеляційних доводів та про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігати ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що повністю узгоджується із санкцією ч. 2 ст. 111 КК України.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_8 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Більш того, імовірність переховування обвинуваченого поза межами України збільшується ще й з урахуванням факту наявності у ОСОБА_8 інвалідності 3-ї групи, враховуючи відсутність у даної категорії осіб обмежень щодо перетину кордону України.
Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 будучи негативно налаштованим проти посадових осіб органів державної влади України, а також військовослужбовців Збройних сил України, здійснював допомогу російській федерації у проведенні підривної діяльності проти України, що свідчить про його стійку та підвищену суспільно-небезпечну поведінку та можливість продовження вчинення кримінального правопорушення, або вчинення іншого кримінального правопорушення у сфері національної безпеки України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_8 , враховуючи, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Отже, констатації підлягає факт того, що на час проведення апеляційного перегляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме, можливість переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого ОСОБА_8 обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується твердження ОСОБА_8 на незаконність продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою через відсутність доказів його вини у вчиненні інкримінованих дій, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Посилання ж обвинуваченого ОСОБА_8 на наявність у нього інвалідності третьої групи та погіршення самопочуття через тривале перебування в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для пом'якшення останньому запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_8 позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із особливостями його захворюваннями, перебування в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування обвинуваченого в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» будь-яких письмових заяв про порушення його права, шляхом ненадання йому медичної допомоги матеріали справи не містять.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Крім того, з огляду на положення ч.6 ст.176 КПК України та введення воєнного стану в Україні, колегія суддів позбавлена можливості застосувати до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Колегія суддів у даному випадку погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_8 такого альтернативного виду запобіжного заходу, як застава та вважає, що у даному випадку судом першої інстанції було у повному обсязі дотримано вимог, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутність підстав для її скасування або зміни за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 404, 405, 406, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді