Справа №643/389/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2540/25
Категорія: ч.4 ст.185 КК України
23 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Салтівського районного суду Харківської області від 25 листопада 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , 2001 року народження, строком не більше 2 місяців, тобто до 24 січня 2025 року, з раніше визначеною сумою застави у розмірі 242 240 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить знизити розмір застави або обрати запобіжний захід, непов'язаний з триманням під вартою, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях, вину не визнає та вважає її недоведеною.
Наголосив, що перебуваючи під вартою, не має змоги долучити до матеріалів справи відомості про те, що він був учасником волонтерських організацій та має на утриманні бабусю-інваліда ІІ групи, а також характеристик з місця роботи та проживання.
Зазначає, що він самостійно прибув до суду для обрання запобіжного заходу, не має наміру незаконно впливати на потерпілих і свідків, а також знищувати будь-які з речей чи документів, оскільки останні зберігаються в матеріалах кримінального провадження, а сам він зацікавлений у встановленні обставин кримінального провадження.
Вказує, що сторона обвинувачення вже майже рік не може забезпечити присутність потерпілих і свідків у судових засіданнях, що порушує розумні строки судового розгляду, а суд першої інстанції не ефективно здійснює нагляд за додержанням закону та керується обвинувальним нахилом, що свідчить про упередженість суду.
Вважає, що визначений розмір застави є завідомо непомірний для нього.
Позиції учасників апеляційного провадження
Прокурор та захисник, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явились, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надали.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за яке може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, що полягають у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно та в умовах воєнного стану, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання обвинуваченого на недоведеність існування ризиків, а також на те, що він має наміру незаконно впливати на потерпілих і свідків, знищувати будь-які з речей чи документів, колегія суддів вважає позбавленими підстав, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику переховування від суду, з огляду на суспільну небезпечність діянь обвинуваченого, тяжкості передбаченого покарання, а також того, що матеріали провадження не містять відомостей про сімейний стан обвинуваченого, наявність на його утриманні інших осіб, постійного та законного джерела доходу.
У свою чергу, ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення підтверджується тим, що відносно ОСОБА_6 мають місце інші кримінальні провадження за обвинуваченням у вчиненні аналогічних корисливих злочинів, що свідчить про схильність обвинуваченого до протиправної поведінки.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Щодо посилань обвинуваченого в апеляційній скарзі на необґрунтованість обвинувачення та невизнанні ним вини, то аналіз та оцінка доказів не входить до повноважень суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про обрання чи продовження запобіжного заходу та може бути предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції під час судового розгляду.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Відповідно положень до ст.182 КПК України, суд першої інстанції, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, визначив розмір застави для забезпеченням виконання обвинуваченим своїх обов'язків, передбачених КПК України, відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, а саме 242 240 грн, що не може бути розцінено занадто великим, враховуючи стійку злочинну спрямованість особи ОСОБА_6 та характер вчиненого ним злочину.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Салтівського районного суду Харківської області від 25 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: