Справа №643/3305/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11кп/818/2274/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України
18 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2025 року відносно ОСОБА_7 ,-
Цим вироком ухвалено
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Харкова, громадянина України, який має вищу освіту, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 973 грн.
Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.
Як установив суд 24.02.2024 року приблизно о 12-00 годині ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебував в ліфтовій кабіні, що розташована в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виник словесний конфлікт з раніше знайомою йому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В ході конфлікту ОСОБА_7 , знаходячись навпроти ОСОБА_9 , маючи раптово виниклий протиправний умисел, спрямований на спричинення їй тілесних ушкоджень, наніс один удар кулаком правої руки в область носа потерпілої. Після чого продовжуючи свій протиправний умисел наніс другий удар кулаком правої руки в область губ ОСОБА_9 . Після чого протиправні дії ОСОБА_7 були припинені сторонніми особами.
Внаслідок умисно нанесених ОСОБА_7 ударів потерпілій ОСОБА_9 були спричинені, згідно висновку судово-медичного експерта - закрита тупа травма кісток носу у вигляді перелому носової кістки, яка утворились від ударної дії тупого твердого предмета, що за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ть днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), а також синець на верхній губі, що за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень який утворився від ударної дії тупих твердих предметів, викликав незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України не визнав, стверджуючи при цьому, що інкриміноване йому кримінальне правопорушення він не вчиняв а доказів на підтвердження його винуватості матеріали кримінального провадження не містять.
Не погодившись з вказаним вироком суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить про його скасування та про ухвалення нового рішення, яким просить закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв'язку з недоведеністю обвинувачення.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що свідчення потерпілої ОСОБА_9 є неправдивими.
Крім того, вважає, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги та покладено в основу обвинувачення покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які надані зі слів потерпілої, тобто останні не були безпосередніми свідками подій.
З огляду на викладене, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Бочаров проти України», апелянт вважає, що судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 було порушено критерій доведення винуватості «поза розумним сумнівом».
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили про її задоволення, думку прокурора, яка не вбачала підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вважаючи вирок суду законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія судів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, при ухваленні ж обвинувального вироку, суд першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку. По справі здобуто докази, що були отримані у встановленому законом порядку, є належними та допустимими, у своїй сукупності доводять вину ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, поза розумним сумнівом.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні під час ухвалення вироку обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, інкримінованого йому не визнав та пояснив, що кримінальне правопорушення він не вчиняв та доказів на підтвердження його винуватості матеріали кримінального провадження не містять. Зазначив, що 24.02.2024 знаходився у під'їзді свого будинку, де чекав на ліфт. Коли ліфт приїхав, ОСОБА_9 забігла перед ним до ліфтової кабіни, після чого він зайшов. У подальшому потерпіла вийшла з ліфту на 3 поверсі, а не на 4, де вона живе, проте хотіла повернутись до ліфту, який вже зачинявся. З цією метою ОСОБА_9 просунула ногу між дверей ліфтової кабіни та намагалась їх відчинити. Як зазначив обвинувачений, він намагався розблокувати двері, тримаючи в одній руці продукти, а іншою намагався відтягнути потерпілу ОСОБА_9 та штовхнув її ногою по її нозі. Однак потерпіла продовжувала тримати двері ліфта, але потім їх відпустила.
Заперечував нанесення ним будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Також зазначив, що через деякий час його викликали до поліції та вручили повідомлення про підозру, яке він відмовився підписувати. Крім того, пояснив, що раніше у нього був словесний конфлікт із ОСОБА_9 , як із сусідкою по будинку, однак це не було пов'язано із подією у ліфті.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинуваченого складу вищевказаного кримінального правопорушення, а призначаючи покарання за його вчинення, дотримався вимог ст.65 КК України і призначив покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Висновки суду, зокрема ґрунтуються на показаннях самого обвинуваченого, який по суті, не заперечував того факту, що він дійсно, у день інкримінованих йому подій знаходився з потерпілою у ліфтовій кабіні, де між ними виник конфлікт. Обвинувачений зазначив, що у результаті вказаного конфлікту він завдав потерпілій ОСОБА_9 удар.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 , як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду справи вказав, що вказаним подіям також передував конфлікт між ним та потерпілою ОСОБА_9 .
Доводи ж апеляційної скарги захисника щодо недоведеності обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у зв'язку з неправдивістю на його думку показів потерпілої та свідків, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, зокрема:
- свідченнями потерпілої ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що 24.02.2025 вона йшла додому, побачила ОСОБА_7 , який стояв біля під'їзду та щось читав. Після цього ОСОБА_7 розвернувся в її сторону та почав словесно ображати. Трохи постоявши, вона обійшла його, відчинила двері до під'їзду та пішла до ліфту. Коли двері ліфта вже зачинялись, ОСОБА_7 зайшов за нею до кабіни ліфту. Вона їхала мовчки, а ОСОБА_7 почав її ображати. Коли доїхали до 4 поверху, ОСОБА_7 сказав їй «щоб ти здохла», вона повернулась до нього та отримала удар кулаком у ніс. Після цього вона почала кричати, а ОСОБА_7 почав виштовхувати з ліфту. Потім одразу прибігли сусіди, а ОСОБА_7 поїхав далі до себе додому. У подальшому приїхала швидка допомога, зробила обстеження та забрала її до лікарні, де було діагностовано пошкодження носу. Також вказала, що у листопаді 2023 року ОСОБА_7 викидав коробку з кошенятами, у зв'язку з чим вона посварилась із обвинуваченим. Крім того зазначила, що другий удар наніс в губу, судово-медичну експертизу проходила, згідно висновку якої мала легкі тілесні ушкодження.
- показаннями свідка ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції повідомила, що у той день була вдома, це було 24 лютого, до неї додому зайшла її сусідка. Коли перебували в тамбурі, вони почули крики «Таня, він мене б'є », після чого вона побігла і побачила відкритий ліфт, сусід ( ОСОБА_7 ) стояв у ліфті, ОСОБА_13 ( ОСОБА_9 ) стояла позаду. У ОСОБА_9 було червоне обличчя, вона витирала біля носа і сказала, що ОСОБА_7 її вдарив по обличчю та по нозі. Свідок повідомила, що наказала ОСОБА_7 відпустити ліфт та сказала, що будемо викликати поліцію. Потім приїхала поліція та швидка допомога. Вказала що конфлікт між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 виникав також раніше, а саме 07.11.2023. Щодо подій, які відбулись 24.02.2025, пояснила, що почула крик у ліфті, коли перебувала у тамбурі та одразу вибігла до ліфта. Обвинувачений стояв у ліфті. Момент нанесення ударів не бачила.
- показаннями свідка ОСОБА_11 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції повідомила, що проживає на 4 поверсі будинку. Вказала, що йшла за молоком, зайшла до ОСОБА_14 ( ОСОБА_10 ) на 3 поверх. В цей момент впізнала голос ОСОБА_15 ( ОСОБА_9 ), яка кричала «допоможіть». ОСОБА_14 ( ОСОБА_10 ) вийшла з тамбура, вона пішла за нею. Коли вийшла, то побачила, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_9 ) була з червоним носом, сказала, що обвинувачений її побив.
Будь-які підстави вважати, що показання потерпілої та свідків є недостовірними відсутні, оскільки вони є логічними, послідовними та несуперечливими, а також додатково підтверджуються:
- протоколом огляду речей та документів від 02.04.2025, в якому зазначено, що потерпіла ОСОБА_9 телефонувала до служби «103» та повідомила, що сусід вдарив її по лицю та нозі та намагалась дізнатись інформацію про зняття побоїв. Також зафіксовано дзвінок особи, яка назвалась зятем потерпілої ОСОБА_9 та повідомила, що за адресою АДРЕСА_3 , побили потерпілу, в неї йде кров;
- протоколом огляду речей та документів від 02.04.2025, відповідно до якого з номеру 380984023235 від громадянки, яка представилась як ОСОБА_16 та з номеру НОМЕР_1 від лікаря ОСОБА_17 надійшли дзвінки на службу «102» з повідомленням про побиття потерпілої ОСОБА_9 ;
- протоколом огляду речей від 02.04.2024, з якого вбачається, що на скріншотах з відеозаписів нагрудних камер поліцейських зафіксована потерпіла ОСОБА_9 та обвинувачений ОСОБА_7 , у яких поліцейські відбирають пояснення;
- протоколом огляду місця події від 24.02.2024, а саме ліфтової кабіни будинку
АДРЕСА_2 ;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 27.02.2025 за участю потерпілої ОСОБА_9 , в якому зазначено, що 24.02.2024 приблизно о 12:00 год. потерпіла ОСОБА_9 перебувала у кабіні ліфту разом з раніше знайомій їй ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_4 , де на 4 поверсі, обвинувачений спровокував із нею словесний конфлікт. Коли ліфт зупинився, та відкрились двері, потерпіла зробила крок з ліфту та розвернулась обличчям до ОСОБА_7 . Після чого останній, знаходячись на короткій відставні від потерпілої, наніс один удар кулаком правої руки в область її обличчя, а саме носа. Від удару потерпіла відчула сильний біль в зоні удару. Після чого ОСОБА_7 наніс другий удар кулаком правої руки також в область обличчя, а саме губ. Тоді з носа потерпілої пішла кров. ОСОБА_9 почала кричати, в надії, що сусіди почують, оскільки чула, що у під'їзді хтось розмовляв. Тоді потерпіла почула, що хтось йде сходами та поставила ногу у двері ліфту, ногою щоб ОСОБА_7 не поїхав геть. Тоді ОСОБА_7 вдарив ногою по лівій нозі потерпілої, якою вона тримала двері ліфту. В цей момент на 4 поверх піднялись сусіди, та ОСОБА_7 обома руками штовхнув потерпілу в плечі, внаслідок чого ОСОБА_9 зробила крок назад та припинила утримувати двері, тоді ОСОБА_7 покинув місце вчинення правопорушення;
- консультативним висновком лікаря-спеціаліста ОСОБА_18 , у якому вказано, що у потерпілої ОСОБА_9 виявлено забій м'яких тканин;
- виписним епікризом №1797 КНП «Міська клінічна лікарня №30» ХМР від 07.03.2024, повний діагноз ОСОБА_9 : травма носу (24.02.2025), закритий перелом кісток носу без зміщення. Забій м'яких тканин обличчя. Гіпертонічна хвороба 2 ст. Ризик поміринй. ГМЛШ. СН 0. Дифузні зміни щитоподібної залози;
- висновком судово-медичної експертизи №09/117-С/2024 від 05.03.2024, в якому зазначено, що у ОСОБА_9 , 1964 р.н., виявлено наступні тілесні ушкодження: закрита тупа травма кісток носу у вигляді перелому носової кістки, синець на верхній губі. Ці ушкодження могли виникнути ударної тупого предмета (ів) і могли бути отримані в строк вказаний в постанові. За ступенем тяжкості: закрита тупа травма кісток носу у вигляді перелому носової кістки належить до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), згідно п.п. 2.3.1.a, 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.95р.; синець викликав незначні скоромину наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відповідно до п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил...» відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень;
- висновком судово-медичної експертизи №09/118-С/2024 від 05.03.2024, в якому зазначено, що у ОСОБА_9 , 1964 р.н., виявлено наступні тілесні ушкодження: закрита тупа травма кісток носу у вигляді носової кістки, синець на верхній губі. предмета Ці ушкодження могли виникнути від ударної дії тупого твердого предмета (ів) і могли бути отримані в строк вказаний в постанові. Перелому. За ступенем тяжкості: закрита тупа травма кісток носу у вигляді перелому носової кістки належить до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що СПРИЧИНИЛИ розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), згідно п.п. 2.3.1.a, 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.95р.; синець викликав незначні скороминущі Наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відповідно до п.п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил...» відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень. Показання ОСОБА_19 , дані нею при проведенні слідчого експерименту від 27.02.2024, в цілому не суперечать наявним судово-медичним даним в частині механізму утворення встановлених у неї тілесних ушкоджень;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.03.2024, з якого вбачається, що потерпіла ОСОБА_9 впізнала чоловіка на фото під №4, на якому зображений ОСОБА_7 ;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 12.03.2024, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_10 впізнала чоловіка на фото під №3, на якому зображений ОСОБА_7 ;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 12.03.2024, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_11 впізнала чоловіка на фото під №2, на якому зображений ОСОБА_7 ;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 15.03.2024, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_20 впізнав чоловіка на фото під №4, на якому зображений ОСОБА_7 ;
- довідкою КНП ХОР «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 27.03.2024 з доданою до неї картою виїзду швидкої медичної допомоги, в якій вказано, що перевіркою форм первинної медичної облікової документації встановлено, що 24.02.2024 о 12 год. 39 хв. з номера телефону НОМЕР_2 надійшов виклик до служби ЕМД за адресою: АДРЕСА_5 , до гр. ОСОБА_9 . Виклик обслуговувала бригада екстреної медичної допомоги № 1006 у складі лікаря ОСОБА_21 , брата медичного ОСОБА_22 та водія ОСОБА_23 . Дана бригада базується за місцем дислокації відділення Е(H)МД № 10. службовий номер телефону відділення: (057) 703-04-44.
Аналізуючи усі вищевказані докази, колегія суддів приходить до висновку про їх належність та допустимість, будь-яких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні та їх оцінці, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, колегія суддів не вбачає.
Надаючи оцінку позиції захисту щодонеправдивості показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , оскільки останні не були присутні під час подій, колегія суддів констатує, що як вбачається з матеріалів кримінального провадження вказані свідки, дійсно, в момент, коли відбувалися інкриміновані ОСОБА_7 події не перебували в одній ліфтовій кабіні з потерпілою та обвинуваченим.
В той же час, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , будучи попередженими судом про кримінальну відповідальність за введення суд в оману, у суді першої інстанції надали показання про те, що 24 лютого 2024 року, перебуваючи на 3 поверсі, у тамбурі будинку, де відбувались зазначені вище події, вони стали свідками того, що з ліфтової кабіни лунали крики сусідки ОСОБА_24 , яка просила про допомогу та стверджувала про побиття.
Почувши крики, свідки підбігли до ліфтової кабінки, яка відчинилася, та з якої вийшла потерпіла ОСОБА_9 , тримаючись за ніс, який був червоним та витираючи його. При цьому потерпіла ОСОБА_9 повідомила, що її побив ОСОБА_7 , який у цей момент також перебував у кабіні ліфту попереду ОСОБА_9 .
Доказів того, що вказані свідки не мали здатності сприймати реальність подій, що відбувалися чи їх упередженого ставлення до когось із учасників подій, матеріали кримінального провадження не містять та стороною захисту не надано.
Так, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник ОСОБА_8 , аргументуючи свої апеляційні доводи наголошував на неправдивості показань потерпілої щодо спричинення їй тілесних ушкоджень саме ОСОБА_7 .
В той же час, на запитання судді доповідача, захисник зробив досить детальний виклад події, що відбулась, вказавши, що дійсно, потерпіла перебувала у ліфтовій кабіні з обвинуваченим, при цьому кричала та просила про допомогу, намагаючись покинути ліфт.
Будь-яких даних про те, що у кабінці ліфту перебували інші особи, окрім ОСОБА_7 і які могли б спричинити потерпілій ОСОБА_9 тілесні ушкодження матеріали кримінального провадження не містять.
До того ж, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 також не вказували на будь-яких інших осіб, як на учасників подій, які інкримінуються ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, колегія суддів переконана, що вказана в апеляційній скарзі позиція захисника не заслуговує на увагу, оскільки повністю спростовується сукупністю доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.
Зокрема, згідно консультативного висновку лікаря-спеціаліста Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня швидкої невідкладної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова ОСОБА_18 у потерпілої ОСОБА_9 24.02.2025 року о 13-45 годині, тобто безпосередньо після спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, було зафіксовано забій м'яких тканин.
Твердження захисника про те, що обвинувачений не наносив потерпілій ОСОБА_9 тілесних ушкоджень та, що остання взагалі не мала травм носу, спростовується також висновком судово-медичної експертизи №09/118-С/2024 від 05.03.2024, в якому зазначено, що у ОСОБА_9 , 1964 р.н., виявлено наступні тілесні ушкодження: закрита тупа травма кісток носу у вигляді носової кістки, синець на верхній губі. Ці ушкодження могли виникнути від ударної дії тупого твердого предмета (ів) і могли бути отримані в строк вказаний в постанові.
Механізм утворення виявлених у ОСОБА_19 тілесних ушкоджень не суперечить наданим нею при проведенні слідчого експерименту від 27.02.2024 показанням.
Враховуючи викладене, констатації підлягає факт того, що підстави сумніватися у правдивості показань потерпілої відсутні, оскільки її показання підкріплені як показаннями очевидців подій так і науковими даними, що надані експертом, який має відповідну кваліфікацію, а саме експертом першої кваліфікаційної категорії за фахом «судово-медична експертиза», другий кваліфікаційний клас судового експерта, що має стаж роботи 25 років та з урахуванням всіх необхідних методик дослідження.
Отже, колегія суддів, вважає безпідставними та голослівними доводи апелянта про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не наносив потерпілій ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а його вину не доведено поза розумним сумнівом, оскільки такі доводи спростовуються встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим приходить до висновку про надуманість вказаних доводів та про те, що вони надані з метою уникнення обвинуваченим відповідальності за вчинене у зв'язку з обраною лінією захисту.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту в цілому, колегія суддів зазначає, що за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Таким чином, оцінюючи зібрані докази, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення надано вичерпні доводи та докази щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Натомість, стороною захисту та самим обвинуваченим ОСОБА_7 , жодним чином не спростовано доказів сторони обвинувачення в протилежному, тобто у відсутності в діях ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, які можуть бути підставою для розумного сумніву в доведеності його вини.
Істотних же порушень вимог КПК України при розгляді даного провадження колегією суддів не встановлено, та інших переконливих доводів апеляційної скарги, які б безумовно спростовували висновки суду у вироку та були підставою для його скасування або зміни, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2025 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду впродовж трьох місяців з моменту її проголошення, а особою, яка тримається під вартою у той же строк з дня отримання копії судового рішення.
Головуючий
Судді