Справа №: 636/ 2231/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2534 /25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку запобіжного заходу
16 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 ,-
Оскаржуваною ухвалою постановлено
клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 111-1, ч. 3 ст. 436-2 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 25.01.2026 року.
Під час розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, а також, що у вказаному кримінальному провадженні наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В обґрунтування ж прийнятого рішення суд зазначив, що вважає недостатнім застосування щодо ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування або зміни запобіжного заходу, вважаючи доцільним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
Крім того, суд першої інстанції, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 183 КПК України, констатував про відсутність підстав і для визначення такого альтернативного запобіжного заходу, як застава, з посиланням на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки та проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку, які скоєні під час дії воєнного стану.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою просить про застосування щодо нього більш м'якого альтернативного запобіжного заходу.
В обґрунтування своїх апеляційних доводів, зазначає що ризики, передбачені ст. 177 КПК України прокурором не доведені, а судом не надано окремої оцінки вказаним ризикам, при цьому зазначено лише загальні поняття статті 177 КПК України.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 зазначає, що ризик його переховування від суду відсутній, оскільки з моменту деокупації селища Великий Бурлук Купянського району Харківської області минуло більш ніж три роки, впродовж яких він працював у Великобурлуцькому лісництві. При цьому вважає, що мав достатньо часу і можливостей виїхати за межі України, проте не зробив цього.
Вважає відсутнім також ризик впливу на свідків, які на даний час вже допитані у вказаному кримінальному провадженні. До того ж зазначає, що у жодному протоколі допиту жоден свідок не вказав на те, що ОСОБА_6 якимось чином впливає на них.
Що стосується ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, то обвинувачений наголошує, що оскільки стороною обвинувачення не вказано, яким саме чином ОСОБА_6 може це робити, то вказане твердження вважає лише припущенням прокурора, яке жодним чином не обґрунтоване.
Крім того, автор апеляції вказує про безпідставність його обвинувачення у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 111-1 та ч. 3 ст. 436-2 КК України, оскільки твердження обвинувачення щодо здійснення ОСОБА_6 керування роботою підлеглих йому працівників щодо заготівлі деревини є хибним, так як він неодноразово заявляв, що на роботу він не ходив та в ліс не їздив. Робітників у його розпорядженні також не було.
Що стосується його обвинувачення у вчиненні виправдання збройної агресії рф, то обвинувачений також вважає його безпідставним, оскільки його аккаунт у меседжері «телеграм» був зламаний 31.01.2024. Проведена ж у кримінальному провадженні експертиза не підтвердила, що коментар було написано саме ОСОБА_6 .
На вказану апеляційну скаргу прокурор подав заперечення, в яких просив про залишення ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 27.11.2025 року без змін, а апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
В своїх запереченнях зазначив, що враховуючи наявність в матеріалах кримінального провадження доказів того, що ОСОБА_6 співпрацював з окупаційною владою, раніше враховані судом ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України залишаються актуальними.
У судове засідання учасники судового провадження не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про розгляд за їх участі не подавали.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігати ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що повністю узгоджується із санкціями як ч. 5 ст. 111-1 так і ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до восьми та до десяти років.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за одне з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_6 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, враховуючи, що під час виконання вимог ст. 290 КПК України ОСОБА_6 отримав повний доступ до матеріалів кримінального провадження, в яких зазначені анкетні відомості свідків, не виключена можливість здійснення незаконного впливу обвинуваченого на вказаних осіб.
Колегія суддів констатує, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від останніх.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_6 , враховуючи, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Отже, констатації підлягає факт того, що на час проведення апеляційного перегляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме, можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується посилання ОСОБА_6 на незаконність продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою через відсутність доказів його вини у вчиненні інкримінованих дій, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Крім того, з огляду на положення ч.6 ст.176 КПК України та введення воєнного стану в Україні, колегія суддів позбавлена можливості застосувати до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Колегія суддів у даному випадку погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_6 такого альтернативного виду запобіжного заходу, як застава та вважає, що у даному випадку судом першої інстанції було у повному обсязі дотримано вимог, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутність підстав для її скасування або зміни за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді