Іменем України
13 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 398/3154/25
провадження № 22-ц/4809/1478/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.
за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,
учасники справи:
позивач - Міністерство юстиції України,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Петренко С. Ю.) від 14.07.2025,
1.Короткий зміст позовних вимог
23.05.2025 до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області в електронній формі з використанням ЄСІТС надійшла позовна заява Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 360481,90 грн відшкодування за завдану майнову шкоду.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до затверджених бюджетних асигнувань за 2019 рік Державна установа «Петрівська виправна колонія (№ 49)» (далі - Державна Установа) була профінансована Міністерством юстиції за видатками загального фонду державного бюджету на проведення капітального ремонту об'єктів установи за бюджетною програмою КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України» КЕКВК 3132 «Капітальний ремонт інших об'єктів» у сумі 952,5 тис. грн.
Між Державною Установою та ПП «Грант-буд» укладено договір будівельного підряду від 25.09.2019 № 24/188/19 (Г) на проведення капітального ремонту покрівлі їдальні-клубу (літ. В) зазначеної державної установи на суму 882 499,00 грн, яка була профінансована Міністерством юстиції у повному обсязі із загального фонду Державного бюджету.
На замовлення Державної Установи Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 складено Звіт № 82/2019-ТО про інженерно-технічне обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж по Об'єкту.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 на замовлення Державної Установи було розроблено Робочий проєкт «Капітальний ремонт покрівлі їдальні клубу (літ. В) по вул. Польовій, 1, с. Новий Стародуб, Петрівського району, Кіровоградської області» шифр № 14-01-19.
01.11.2019 складено Акт узгодження заміни у робочому проекті, який затверджено начальником Державної Установи Апакідзе В.Б. та підписано інженером-будівельником інженерно-експлуатаційної служби відділу інтендантської служби відділу інтендантського та господарського забезпечення ОСОБА_2 і виконуючим обов'язки заступника начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення ОСОБА_3 .
Супереч вимогам законодавства відповідальними особами коригування до проєктної документації Робочого проєкту не вносились, що призвело до включення до актів приймання виконаних робіт будівельні роботи вартістю 360 481,90 грн, які фактично не виконувались, однак були оплачені.
Крім того, зазначені акти приймання виконаних робіт від 17.12.2019 № 3 за грудень 2019 року, від 20.12.2019 № 4 за грудень 2019 року та від 26.12.2019№ 5 за грудень 2019 року, у порушення приписів, викладених у Роз'ясненні Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.07.2013 «Щодо підписання інспектором технічного нагляду форми № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт», не засвідчені підписом та гербовою печаткою інспектора технічного нагляду.
Внаслідок необґрунтованості перерахування (сплати) коштів за актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) № 3, № 4, № 5 за грудень 2019 року за будівельні роботи, які не відповідають нормативним вимогам в галузі будівництва та які фактично не виконувалися, сума безпідставно виплачених ПП «Грант-буд» коштів складає 360 481,90 грн.
Відповідальність за вказані порушення та їх наслідки покладається на начальника Державної установи Апакідзе В. Б., інженера-будівельника інженерно-експлуатаційної групи Державної Установи ОСОБА_2 , фахівця Зарембу С. В., на якого було покладено виконання обов'язків заступника начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення, начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення на час доукомплектування вакантної посади.
Протиправними солідарними діями цих осіб завдано шкоду Державному бюджету в особі Мінюсту в сумі 360481,90 грн.
До Міністерства юстиції України надійшов лист старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 23.05.2022 № 16-06-4168-22, яким повідомлено про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 09.09.2021 № 42021120000000171 за фактом неналежного виконання службовими особами Державної Установи своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, чим спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Постановою старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) ТУ ДБР у м. Миколаєві від 17.06.2022 Мін'юст залучено як потерпілого у кримінальному провадженні від 09.09.2021 № 4202112000000017.
24.06.2022 Міністерство юстиції у порядку ст. ст. 127, 128 КПК України подало цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 360 481,90 грн, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у кримінальному провадженні від 09.09.2021 № 42021120000000171.
Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 12.03.2025 у справі № 941/576/22 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження від 09.09.2021 за № 42021120000000171 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, цивільний позов Мін'юсту по суті не вирішено та залишено без розгляду.
Однак, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не звільняє таку особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду, а позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.07.2025 у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди відмовлено, роз'яснено позивачу його право на звернення із позовною заявою в порядку господарського судочинства.
Мотивуючи своє рішення, суд вказав, що предметом спору є відшкодування шкоди у зв'язку з виконанням повноважень посадовою особою щодо здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тобто передбачає корпоративну складову, врегульовану ст. ст. 65, 89 ГК України. Тому, зважаючи на суб'єктивний склад спору, спірні правовідносини за своєю суттю є господарськими.
З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін їх учасників та сторін у справі, переданий на вирішення загальному суду спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства в розумінні положень п. 12 ч. 1 ст. 20, ч. 7 ст. 30 ГПК України.
Заживши на предметну та суб'єктну юрисдикцію, пославшись на ст. 186 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки подана позивачем до суду заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
28.07.2025 Міністерства юстиції України звернулося до Кропивницького апеляційного суд з апеляційною скаргою на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.07.2025 у справі № 398/3154/25, просить скасувати це судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у цій справі, і направити справу для продовження розгляду до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Доводи апеляційної скарги полягають у наступному:
1) відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що предметом даного спору є відшкодування шкоди у зв'язку з виконанням повноважень посадовою особою щодо здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, оскільки у поточному спорі Мін'юст виступає не як суб'єкт господарювання, адже позовна заява спрямована на захист власних інтересах, а не в інтересів Державної Установи, правовідносини, які виникли між Мін'юстом та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за своєю суттю не є господарськими та/або корпоративними, оскільки жоден із відповідачів не являється працівником Мін'юсту;
2) спір про відшкодування шкоди, завданої Державному бюджету в особі Мін'юсту виник у зв'язку із завданням матеріальної шкоди з боку фізичних осіб-працівників Державної Установи, органом управління щодо якої є Мін'юст, що виключає предметну юрисдикцію притаманну господарським правовідносинам, оскільки відповідачі у даному спорі не є суб'єктами господарювання;
3) Судом першої інстанції не враховано пряму вказівку у законі на вид судочинства, в якому слід розглядати спір, який виник у справі № 398/3154/25. Як вже зазначалося у даній апеляційній скарзі, відповідно до частини сьомої статті 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Враховуючи зміст вищенаведеної норми, питання відшкодування Відповідачами, які своїми спільними діями або бездіяльністю завдали матеріальної шкоди потерпілому, тобто Мін'юсту, віднесено до цивільного виду судочинства, про що свідчить пряма вказівка закону.
Враховуючи характер спірних правовідносин, пряму вказівку норми права, передбаченою ч. 7 ст. 128 КПК України, справа № 398/3154/25 має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованого та незаконного судового рішення, тож є підстави для скасування оскаржуваної ухвали й направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4.Відзиви на апеляційну скаргу до суду від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
Представник апелянта ОСОБА_6 пітримав апеляційну скаргу.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання особисто не з'явилися, проте їх представник адвокат Любченко В. М. заперечив проти апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. При цьому представник відповідачів висловив думку, що позов є безпідставним, а щодо предметної юрисдикції, то цей спір належить до юрисдикції загальних судів з огляду на суб'єктний склад пред'явленого позову.
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.
7.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
У цій справі позивач Міністерства юстиції України звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно 360481,90 грн відшкодування за майнову шкоду, завдану відповідачами через неналежне виконання відповідачами своїх службових обов'язків, а саме неналежне керівництво та контроль за якістю виконання ремонтних робіт одного із об'єктів, який належить Державною установою «Петрівська виправна колонія (№ 49)».
У позовній заяві позивач вкзав, зокрема, що він звертається з цим позовом у зв'язку ще й з тим, що його позов у кримінальному провадженні був залишений судом без розгляду у зв'язку з закроиттям кримінального провадження із звільнененням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області відмовив у відкритті провадження, вважаючи, що позивач звернувся до суду з порушенням правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області вважав, що вирішення цієї справи віднесено до господарського судочинства з огляду, зокрема, на приписи п. 12 ч. 1 ст. 20, ч. 7 ст. 30 ГПК України, а тому ця справа є виключенням, про яке йдеться у ч. 1 ст. 19 ЦПК України.
Позивач з таким висновком суду не погдився й оскаржив ухвалу суду.
Представник відповідачів в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції також зазначив, що, на його думку, справу дійсно належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Тож, суд апеляційної інстанції має перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 1 ГПК України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України (на який послався суд першої інстанції) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 30 ГПК України (яку також застосував суд першої інстанції в обгрунтування свого рішення) спори між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що ст. 20 ГПК України знаходиться в параграфі 1 Глави 2 цього Кодексу за нормами якого визначається предметна та суб'єктна юрисдикція господарських суддів (умовно підвідомчість).
Натомість ст. 30 ГПК України знаходиться у параграфі 3 Глави 2 цього кодексу, яким встановлено правила визначення територіальної юрисдикції (підсудності).
Відомо, що через підсудність реалізується саме конституційний принцип територіальності судоустрою в Україні, а не його спеціалізації.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів в межах певної юрисдикції, зокрема господаської, щодо розгляду справ за територіальною ознакою. Тобто кожен суд поширює свою компетенцію на певні правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Безпосередньо правила підсудностідають можливість визначити конкретний місцевий суд, наприклад господарський, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Повертаючись до застосованої судом ст. 30 ГПК України, то слід констатувати, що вона встановлює саме правила виключної підсудності деяких категорій господарських справ й не стосується правил визначення спеціалізацію суду.
Отже, у визначенні спеціалізації господарських суддів щодо вирішення конкретної справи потрібно керуватися нормами параграфа 1 Глави 2 ГПК України.
Місцевий суд, визначаючись з предметною та суб'єктною юрисдикцією, помилково керувався нормою ст. 30 ГПК України.
Стосовно висновку суду про предметну юрисдикцію господарського суду щодо розгляду цієї справи на підставі п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України.
Закріплена у вказаному пункті ст. 20 цього Кодексу норма відносить до господарської юрисдикції справи у специфічних спорах про відшкодування збитків, тобто не будь-яких спорів про збитки, а лише ті, у яких наявні такі умови:
-предмет спору - про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені);
-сторони спору - юридична особа (потерпілий) та її посадова особа, у тому числі посадова особа, повноваження якої припинені (заподіювач збитків);
-сторони у справі: позивач - власник (власники), або учасник (учасники), або акціонер (акціонери) такої юридичної особи, який діє в інтересах юридичної особи; статусу відповідача у таких справах набуває також юридична особа, в інтересах якої пред'явлено позов; відповідач - посадова особа (у тому числі посадова особа, повноваження якої припинені).
Такі висновки колегії суддів апеляційного суду щодо суб'єктного складу у спорі та у справі, яка за п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України віднесення до юрисдикції господарських судів грунтуються не лише на буквальному тлумаченні цієї норми, а й у її зв'язку з іншими положеннями Кодексу.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 44 цього ж Кодексу Юридична особа набуває процесуальних прав та обов'язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника. Юридична особа може набувати процесуальних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників у випадках, коли відповідно до закону чи установчого документа така юридична особа набуває та здійснює права, а також несе обов'язки через своїх учасників.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 54 ГПК України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача […].
Таким чином, положення п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України застосовуються у поєднанні з положеннями ст. 54 цього Кодексу зі змісту яких вбачається, що положеннями чинного законодавства не передбачено звернення власника, учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва, окрім позовів про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
При цьому позов має бути заявлений саме в інтересах потерпілої юридичної особи, яка у справі набуває статусу позивача.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області взяв до уваги лише те, що переданий на його вирішення спір стосується відшкодування збитків, які за твердженням позивача завдані посади особами Державна установа «Петрівська виправна колонія (№ 49)» Апакідзе В. Б., Лусти Н. В., Заремби С. В.
Однак суд не звернув уваги, що з позовом до суду звернулося Міністерство юстиції України від свого імені, а не Державна установа «Петрівська виправна колонія (№ 49)».
До того ж у позовній заяві Міністерство юстиції України не вказувало, що позов заявлено ним в інтересах Державної установи «Петрівська виправна колонія (№ 49)».
Натомість в останньому абзаці розділу ІV «Обгрунтування права вимоги» позовної заяви Міністерство юсииції України вказало, що у спірних правовідносинах право вимоги до відповідачів належить саме йому, як центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, зокрема, щодо фінансування Державної Установи (Позовна заява, с. 19 / а. с. 10).
До того ж позивач висунув вимогу до відповідачів про стягнення відшкодування завданої майнової шкоди саме на його користь.
Суд першої інстанції не врахував склад сторін у цій справі, а також того, що Міністерство юстиції України звернулося до суду від свого імені та, виходячи зі змісту зявленої вимоги й її обгрунтування, що матеріальний спір існує безпосередньо між ним та відповідачами, за захистом своїх інтересів.
При цьому суд обгрунтовано не спростував твердження позивача про склад учасників спору, характер спірних правовідносин, що підлягає з'ясуванню під час здіснення провадження у справі.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов необгрунтованого та передчаснового висновку про те, що згідно з п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України ця справа № 398/3154/25 належить до предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, не підлягає розляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, вирішуючи питання відкриття провадженя у справі, суд неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ч. 1 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, й помилково відмовив у його відкриті.
8.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права помилкова ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі вочевидь перешкоджає подальшому провадженню, то відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підстави для задоволення вимог апеляційної скарги про скасування цього судового рішення і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги Міністерства юстиції України задовольнити.
Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.07.2025 скасувати, а справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 24.12.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. І. Мурашко
О. І. Чельник