СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/27941/25
пр. № 3/759/8999/25
16 грудня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова Іванна Юріївна, за участі особи, щодо якої складено протокол - ОСОБА_1 , захисника - адвоката Цибульського В.В., законного представника потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_8., розглянувши адміністративні матеріали, які надійшли з відділу «Служби освітньої безпеки» Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженку м. Києва, громадянку України, яка працює продавцем-консультантом у ФОП « ОСОБА_3 », має на утриманні малолітню доньку 2012 року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,
18.11.2025 до Святошинського районного суду м. Києва надійшли адміністративні матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2025 для розгляду даного матеріалу визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.
Зі змісту протоколу серії ГП №280124 від 05.11.2025 вбачається, що 02.10.2025 за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 ухилилася від передбачених ч. 1 ст. 150 СК України обов'язків щодо виховання своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого остання 02.10.2025 в укритті ліцею №13 за адресою: м. Київ, вул. Василя Доманицького, 3, під час повітряної тривоги вдарила коліном в обличчя учня 5-В класу ОСОБА_5 , в результаті чого останній отримав травматичний вивих 22 та 23 зубів та садну нижньої губи.
Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівниками поліції за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
10.12.2025 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких остання категорично заперечує факт ухилення її від виконання батьківських обов'язків. Так, остання вказує, що фабула правопорушення, зазначеного у протоколі, не містить посилання на конкретну її дію чи бездіяльність, яка свідчить про порушення нею вимог ст. 150 СК України. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на ту обставину, що фактично протокол про адміністративне правопорушення було складено у порушення вимог ст. 254 КУпАП (тобто упродовж 24 годин з моменту виявлення особи порушника), а лише через місяць 05.11.2025 поліцейські оформили відповідні матеріали. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що відповідна графа протоколу не містить згадки про долучення до нього письмових пояснень свідків, з огляду на що слід вважати такі докази недопустимими. У той же час, із аналізу змісту показів свідків, зафіксованих у письмових поясненнях, долучених до складеного щодо неї протоколу вбачається, що останні жодним чином не підтверджують викладене у фабулі протоколу.
У суді ОСОБА_1 свою вину у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, не визнала та зазначила, що потерпілий систематично ображав її доньку, у тому числі й використовуючи нецензурну лексику. Фактично даний конфлікт був викликаний знову ж таки діями потерпілого, який зачіпав доньку в укритті школи під час повітряної тривоги. Так, останній підійшов до ОСОБА_6 та почав відволікати її, на що остання двічі попросила хлопця відійти та не заважати їй, водночас, у випадку, якщо він не припинить - то вона вживатиме відповідні дії. Враховуючи, що потерпілий не залишив доньку у спокої, остання не витримала та вдарила хлопця. Вважає, що поведінка доньки є цілком природньою реакцією людини на систематичний булінг з боку потерпілого.
Захисник ОСОБА_7 зазначив, що дійсно між дітьми в укритті школи під час повітряної тривоги виник конфлікт, у ході якого потерпілий взяв за волосся ОСОБА_6, яка змушена була вириватися та захищатися від дій потерпілого. Водночас зауважив, що складений стосовно ОСОБА_1 протокол не містить чіткого формулювання норми закону, яку остання порушила, тобто залишається не зрозумілим яким саме чином підзахисна ухилилася від виконання батьківських обов'язків. Також зазначив, що особу порушника було виявлено безпосередньо 02.10.2025 (тобто у день, коли стався конфлікт), однак протокол про адміністративне правопорушення складено лише через місяць після події - 05.11.2025 року, що суперечить вимог ст. 254 КУпАП. Враховуючи, що фабула правопорушення не містить чіткого зазначення обов'язку, який ОСОБА_1 як мати, порушила, відсутня її вина у вчиненні інкримінованого діяння, беручи до уваги, що долучені до протоколу докази є неналежними, просив закрити провадження щодо ОСОБА_1 з огляду на відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Щодо долучених законним представником потерпілого ОСОБА_8 фотознімків та медичних документів адвокат зазначив, що із фотознімків не вбачається, коли вони були зроблені та чи стосуються вони події, яка мала місце 02.10.2025 у ході конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Крім того, зауважив на тому, що шкільний лікар після огляду, який було проведено безпосередньо після конфлікту, зазначив лише про те, що у потерпілого шатається зуб, при цьому, жодних інших негативних наслідків остання не виявила. Також акцентував увагу на тому, що працівникам поліції мати потерпілого не надала жодних медичних документів, які б підтверджували обставини останньої.
Законний представник потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_8 у ході розгляду справи долучила фотознімки, на яких зафіксовано нанесені ОСОБА_9 ушкодження її сину. Щодо самого конфлікту зазначила, що діти перебували в укритті школи, у бомбосховищі ОСОБА_6 почала тягати сина за волосся, на що останній відповів дівчинці тим самим. ОСОБА_6 сказала сину «наступного разу буде сильніше» і просто вдарила ОСОБА_11 . Також ОСОБА_8 зауважила, що її син попередньо не вчиняв жодних дій щодо дівчинки, не ображав. Як пояснив їй син, то дійсно, одного разу він назвав її «картоплею», однак такий вислів не міг спровокувати таку поведінку дівчинки, більше конфліктів між дітьми не було. Також ОСОБА_8 зазначила, що надавала поліцейським медичні документи, однак чому вони не долучені до справи - не знає. Запевнила, що декілька разів вже провела бесіду із сином, останній зробив відповідні висновки. Щодо отриманих ушкоджень зазначила, що після події зверталися до чотирьох лікарів, у подальшому треба буде ставити брекети на зуби, упродовж року лікарі будуть спостерігати за сином. Враховуючи факт заподіяння сину шкоди, тривалість лікування останнього та безпідставність нанесених ушкоджень, ОСОБА_8 просила притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за невиконання нею батьківських обов'язків щодо належного виховання доньки ОСОБА_6 .
Суддя, вислухавши пояснення учасників справи, ретельно вивчивши матеріали провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , доходить таких висновків.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП). Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Приписами ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, якщо уповноваженим органом не доведено підставність притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд не може в ході розгляду справи взяти на себе функції щодо самостійного відшукування доказів винуватості особи, самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.
У свою чергу, винуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння встановлюються за результатами оцінки доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
При цьому, суддя звертає увагу, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, працівники поліції надали суду протокол про адміністративне правопорушення серії ГП №280124 від 05.11.2025 року.
Першочергово, суддя вважає за необхідне зауважити, що сам протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути визнаний беззаперечним єдиним доказом у справі у розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, що б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду.
Більше того, суддя погоджується із доводами захисника Цибульського В.В. про те, що складений стосовно ОСОБА_1 протокол, складено із порушенням вимог ст. 254 КУпАП, відповідно до якої про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. У свою чергу, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дійсно, протокол серії ГП №280124 не містить жодних обґрунтувань чому фактично його було складено лише через місяць після виявлення особи, яка, на думку працівників поліції, вчинила адміністративне правопорушення.
Також на підтвердження викладеного у протоколі поліцейські долучили:
- письмові пояснення свідка ОСОБА_12 від 04.11.2025, яка вказала, що в укритті під час повітряної тривоги між учнем 5-В класу ОСОБА_10 та ученицею 7-А класу виникло непорозуміння, у ході якого ОСОБА_6 вдарила хлопця коліном у щелепу. Побачивши кров, вона покликала шкільну медсестру та повідомила про поді матір ОСОБА_6 і адміністрацію школи,
- письмові пояснення свідка ОСОБА_13 від 03.11.2025, яка зазначила, що 02.10.2025 в укритті стався конфлікт між учнями, в результаті якого учень 5-В класу ОСОБА_14 був травмований. Коли свідок прийшла до дітей, то у останнього текла кров, вона надала йому медичну допомогу, зупинила кров, перевірила зуби - один зуб хитався,
- письмові пояснення свідка ОСОБА_15 від 04.11.2025, в яких остання вказала, що є класним керівником 5-В класу, перебуваючи в укритті 02.10.2025, вона стала свідком конфліктної ситуації між учнем 5-В класу ОСОБА_16 та ученицею 7-А класу ОСОБА_17 . Остання вдарила хлопця. Свідок раптово покликала медичного працівника, яка надала необхідну медичну допомогу ОСОБА_11 ,
- письмові пояснення самої ОСОБА_1 від 04.11.2025, в яких остання зазначила, що ОСОБА_14 того дня (02.10.2025) неодноразово цькував, ображав її доньку, обзивав нецензурними словами. Такі дії з боку потерпілого носили систематичний характер - упродовж двох місяців. ОСОБА_6 неодноразово просила ОСОБА_11 припинити вчиняти щодо неї такі дії, однак хлопець не реагував на такі зауваження та продовжував знущатися з доньки. Конфлікт 02.10.2025 розпочався через те, що ОСОБА_11 взяв за волосся ОСОБА_6 , а вона вимушена була захищатися та видиратися. Після даної події ОСОБА_6 працює із психологом, аби вона могла захистити себе від кривдника. Також ОСОБА_1 зазначила, що провела бесіду з донькою.
Також до протоколу долучено диск із відеозаписом із нагрудної камери працівника патрульної поліції, на якому зафіксовано процес складення протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 . Суддя вважає за необхідне зазначити, що вказаний відеозапис не був предметом дослідження судом, оскільки не має жодного доказового значення та не відображає обставини, які б доводили чи спростовували викладене у складному стосовно ОСОБА_1 протоколі.
Щодо наданих письмових пояснень свідків суддя вважає за необхідне зауважити, що з них не вбачається, що дійсно вказані особи були свідками самої події та можуть достовірно свідчити про те, що спричинило конфлікт між дітьми, як довго він тривав, яким чином ОСОБА_18 були нанесені тілесні ушкодження, чи дійсно такі тілесні ушкодження були нанесені ОСОБА_9 . Водночас, суддя не вдається до оцінки таких обставин, оскільки факт конфлікту між дітьми учасниками справи не оспорюється.
Разом з тим, стороною захисту акцентується увага на тому, що фабула порушення не містить конкретного обов'язку ОСОБА_1 , який останній порушила, що тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 184 КУпАП. Із такими твердженнями суддя цілком погоджується. Так, об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП, проявляється у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей, а також відсутності контролю за дозвіллям.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
У свою чергу, приписами ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 35 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.
У ході розгляду справи суддею не здобуто доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про те, що ОСОБА_1 у порушення вимог ст. 150 СК України не приділяла доньці ОСОБА_19 належної уваги, не піклувалася про її духовний та фізичний розвиток, не забезпечила дитині умови для отримання нею повної загальної середньої освіти. Більше того, аналізуючи зміст ст. 150 СК України, суддя не вважає її прийнятною для описаної у протоколі об'єктивної сторони діяння, інкримінованого ОСОБА_1 .
Суддя вважає за необхідне наголосити на тому, що ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а саме невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей. Більше того, суб'єктивна сторона даного правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
За усталеною практикою ЄСПЛ суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції («Малофеєва проти Росії», рішення від 30 травня 2013 року, заява F 36673/04; «Карелін проти Росії», заява F 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року).
Відповідно до п.39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом».
У відповідності до п. 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з урахуванням первісного визначення принципу «поза розумним сумнівом» у справі «Авшар проти Туреччини») доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням права на захист.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №688/788/15-к від 04 липня 2018 року, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винною у вчиненні цього правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стосовно складеного протоколу про адміністративне правопорушення, то сам по собі він не може бути беззаперечним доказом вини особи в зазначеному діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй діянні не доведена, суддя вважає за необхідне провадження у справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1, 9, ч. 1 ст. 184, 245, 251, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженку м. Києва, громадянку України, яка працює продавцем-консультантом у ФОП « ОСОБА_3 », має на утриманні малолітню доньку 2012 року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження постанови.
Суддя І.Ю. Єросова