23 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/8544/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)»
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року (суддя С.В. Златін)
у справі № 160/8544/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)»
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо невиплати позивачу середнього заробітку за період з 10.10.2023 по 26.02.2025 у зв'язку з несвоєчасною виплатою належного грошового забезпечення шляхом перерахунку посадового окладу, у розмірі - 253632,50 грн.;
- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь позивача середній заробіток за період з 10.10.2023 по 26.02.2025 у зв'язку несвоєчасною виплатою належного грошового забезпечення шляхом перерахунку посадового окладу, у розмірі - 253632,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу установи, усіх видів забезпечення. Однак повного розрахунку з позивачем не проведено, а саме: невчасно виплачено належне грошове забезпечення шляхом перерахунку посадового окладу. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі №160/33032/23 остаточна виплата належного грошового забезпечення шляхом перерахунку посадового окладу проведена лише 26.02.2025, тобто з порушенням строків, що складає 16 місяців з моменту звільнення. Відтак, позивач вважає наявними підстави для виплати йому середнього заробітку за період з 10.10.2023 по 26.02.2025 у зв'язку несвоєчасною виплатою належного грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо невиплати позивачу середнього заробітку за період 183 днів починаючи з 10.10.2023 у зв'язку несвоєчасною виплатою належного грошового забезпечення шляхом перерахунку посадового окладу;
- стягнуто з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь позивача середній заробіток за період 183 днів починаючи з 10.10.2023 у зв'язку несвоєчасною виплатою належного грошового забезпечення шляхом перерахунку посадового окладу, у розмірі - 77714,61 грн. (сума вказана без урахування податків та інших обов'язкових платежів).
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з положень ст.117 КЗпП України, яка передбачає виплату відшкодування за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум, і вказав, що датою виникнення правовідносин, урегульованих ст.117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 10.10.2023 - дата звільнення позивача. В день звільнення позивача зі служби, відповідачем не виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні. Суд встановив, що сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить 77 714,61 грн., відтак, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у розмірі 77 714,61 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Криворізька установа виконання покарань (№3)» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скаржник вказує, що позивач звільнений зі служби 10.10.2023, повний розрахунок сум грошового забезпечення при звільненні позивачу був розрахований та виплачений 10.10.2023 та отриманий позивачем 11.10.2023 відповідно до відомості зарахувань. Спору про виплачені суми на день звільнення не існувало і підстав для перерахунку вже нарахованої та виплаченої суми грошового забезпечення не було. Відповідач зазначає, що ч.1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Зауважує, що в рішенні суду від 20.02.2024 у справі №160/33032/23 суд зобов'язав відповідача лише перерахувати грошове забезпечення, а питання щодо виплати перерахованого грошового забезпечення позивача було вирішено лише додатковим рішенням суду від 19.11.2024 у справі №160/33032/23.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до витягу з наказу від 10.10.2023р. за № 303/ОС-23 позивача звільнено з військової служби 10.10.2023.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 160/33032/23 зобов'язано Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» здійснити позивачу виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови 704 з урахуванням виплачених сум.
У зв'язку з перерахунком та виплатою грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/33032/23 вважається, що повний розрахунок при звільненні з позивачем проведено невчасно, остаточна виплата належного позивачу грошового забезпечення проведена 26.02.2025, що сторонами не заперечується і матеріалами справи не спростовується.
Вважаючи протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо невиплати позивачу середнього заробітку за період з 10.10.2023 по 26.02.2025, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.
Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як загальні.
Відповідно до ст.116 КЗпП України в редакції з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (набрав чинності 19.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, відповідно до якої (в редакції, що діє з 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Отже, враховуючи, що відповідач мав виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови 704, право позивача на яке підтверджено вказаним вище рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/33032/23, втім на день звільнення позивача належні позивачу суми грошового забезпечення йому виплачені не були, факт несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи відповідача про відсутність підстав для застосування ст.117 КЗпП України.
За встановлених у справі обставин в спірному випадку періодом затримки є період з 10.10.2023 по 26.02.2025, а тому відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період, але не більш як за шість місяців, тобто 183 дні.
Відповідно до наведеного в рішенні суду першої інстанції розрахунку сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить 77 714,61 грн. (424,67 грн. середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби (довідка від 27.03.2025 за №3/4-37 за вересень та серпень 2023 року) * 183 дні).
При цьому суд першої інстанції виходив з приписів чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, вказавши на аналогічну позицію Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Заперечення щодо правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку в апеляційній скарзі відсутні, скаржником не наведені, однак скаржник вказує на необхідність зменшення такої суми з урахуванням принципів співмірності та пропорційності.
З приводу такої позиції відповідача суд апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Відповідно до сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 правового висновку обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Щодо розміру належної до відшкодування суми, суд апеляційної інстанції зауважує, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, а саме: в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, суд апеляційної інстанції з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає, що розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, підлягає зменшенню.
З матеріалів справи вбачається, що розмір належних виплат позивачу при звільненні виплат складав 186264 грн., з яких 28532,60 грн. (15,32%) - сума грошового забезпечення, яка виплачена позивачу 10.10.2023 у день звільнення, та 157731,40 грн. (84,68%) - сума грошового забезпечення, що виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі №160/33032/23.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, виходячи з принципу співмірності та пропорційності, становить 65808,73 грн. (84,68% від 77714,61).
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втім враховуючи, що судом першої інстанції неправильно обчислена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії з прийняттям нового рішення в цій частині про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 10.10.2023 по 26.02.2025, але не більш як за шість місяців, у розмірі 65808,73 грн.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 160/8544/25 - скасувати в частині стягнення з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 77714,61 грн., ухвалити нове рішення в цій частині.
Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10.10.2023 по 26.02.2025, у розмірі - 65808,73 грн. з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 160/8544/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров