19 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/14869/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року (головуючий суддя Олійник В.М.)
у справі №160/14869/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250021565 від 10.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати відповідача-1 та відповідача-2 повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням позиції суду, викладеної у рішенні, та з зарахованим стажем роботи даним судовим рішенням;
- зобов'язати відповідача-1 при призначенні пенсії виплатити відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка 03.05.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відділ обслуговування громадян №20 (сервісний центр), що знаходиться в місті Нікополь, Дніпропетровської області) з заявою, в якій просила призначити їй пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надавши підтверджуючий пакет документів, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047250021565 від 10 травня 2024 року відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з підстав не набуття необхідного спеціального стажу, що дає право на пенсію. Позивачка вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047250021565 від 10 травня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1992 по 30.06.1996.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням зарахованого судом періоду навчання та правової позиції, викладеної у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що період навчання з 01.09.1992 по 30.06.1996 підтверджений належним чином та підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу позивачки, а тому рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за вислугу років є необґрунтованим.
Щодо виплатити одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність таких вимог, оскільки виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати, а пенсія позивачу ще не призначена.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (відповідач-1) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ у Київській області, зобов'язання вчинити певні дії.
Скаржник зазначає, що заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності та Головним управлінням ПФУ у Київській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з недостатністю необхідного спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років. Також наполягає на відсутності підстав для зарахування до спеціального стажу позивачки періоду навчання з 01.09.1992 по 30.06.1996, оскільки між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу наявна перерва більше трьох місяців. Відповідач-1 вважає, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачка не мала достатню кількість спеціального стажу роботи, а тому підстави для призначення пенсії відсутні.
Позивачка подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на безпідставність доводів скаржника.
Вказана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем-1 в частині задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині.
Рішення суду в частині незадоволених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 03 травня 2024 року позивачка - ОСОБА_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відділ обслуговування громадян №20 (сервісний центр), що знаходиться в місті Нікополь, Дніпропетровської області) із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надавши підтверджуючий пакет документів.
Заява позивачки та додані до заяви документи розглянуті за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047250021565 від 10 травня 2024 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з підстав не набуття необхідного спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.
Як зазначено у цьому рішенні, вік заявниці 47 років 4 місяці.
Страховий стаж особи становить 29 років 4 місяці 10 днів, в тому числі стаж, що дає право на пенсію за вислугу років - 19 років 24 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
За доданими документами до страхового та спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - зараховано всі періоди.
Додатково повідомлено, що інформація про перебування (не перебування) у декретній відпустці, у відпустках без збереження заробітної плати за власним бажанням, чи з вини організації, у простоях, не надавалась.
Дата з якої заявниця матиме право на пенсійну виплату відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 26 грудня 2039 року.
Пенсійний орган при цьому послався на п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яким передбачено призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, які станом на 1 квітня 2015 року набули не менше 25 років, до 01.01.2016 не менше 25 років і 6 місяців, до 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу.
Не погодившись з таким рішенням, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п.16 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
За правилами ст.7 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VIII) та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закон №911-VIII встановив вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
Таким чином, на день звернення позивачки (03.05.2024) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи наведені вище положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, визначальним для встановлення права особи на призначення пенсії за вислугу років є наявність в особи спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії станом на 11.10.2017, а відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» такий стаж повинен становити від 25 до 30 років.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 року по справі №440/1286/20.
За такого правового регулювання в контексті спірних відносин суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка має право на призначення пенсії за вислугу років на умовах пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII за наявності спеціального стажу роботи - не менше 25 років станом на 11.10.2017. Отже, відсутність у позивачки спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців, як про те зазначено в оскаржуваному рішенні пенсійного органу (відповідача-2), не може вважатися підставою для відмови в призначенні їй пенсії за вислугу років на підставі п. «е» статті 55 Закону № 1788-XII.
З приводу зазначення в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250021565 від 10.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, що за доданими документами до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, пенсійним органом зараховано всі періоди, позивач вважає, що до спеціального стажу не зарахований період її навчання з 01.09.1992 по 30.06.1996 у Нікопольському педагогічному училищі Міністерства освіти України.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір між сторонами, надав належну оцінку вказаному факту, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.
Згідно записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 01.09.1997:
- на підставі наказу №5/35 від 01 вересня 1997 року, прийнята в Ясла-садок з 01 вересня 1997 року на посаду вихователя;
- на підставі наказу №22 к/тр від 31 вересня 2015 року, звільнена з займаної посади у зв'язку з переведенням в КДНЗ №53;
- на підставі наказу №59 к/тр від 31 серпня 2015 року, прийнята на посаду вихователя за переведенням з КДНЗ №2 з 01 вересня 2015 року, де працює по теперішній час.
На підставі рішення Нікопольської міської ради від 28.01.2022 №74-16 №VII, з 28 січня 2022 року комунальний заклад екологічний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №53 «Золотий півник» перейменовано на комунальний екологічний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №53 «Золотий півник» Нікопольської міської ради.
Спеціальний стаж позивача у вказані періоди підтверджено відповідними записами у трудовій книжці, які виконані акуратно, чітко, засвідчені підписом уповноважених осіб та містять відбитки печатки.
Судом також з'ясовано, що у період з 01.09.1992 по 30.06.1996 позивачка проходила навчання у Нікопольському педагогічному училищі Міністерства освіти України, 27 червня 1996 року позивачці присвоєно кваліфікацію вчитель початкових класів, що підтверджується дипломом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_2 , виданим Нікопольським педагогічним училищем Міністерства освіти України 27.06.1996.
Посилаючись на п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального страхового стажу позивачки період навчання з 01.09.1992 по 30.06.1996 у Нікопольському педагогічному училищі Міністерства освіти України, що підтверджується дипломом молодшого спеціаліста.
Суд апеляційної інстанції в приводу таких висновків суду першої інстанції зазначає таке.
Статтею 56 Закону №1788-ХІІ визнано види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Так, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (п. «д» ч.3 ст.56 Закону).
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про професійну-технічну освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Таким чином, законодавцем прямо визначено, що період навчання у професійно-технічному навчальному закладі може бути зараховано до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, лише за умови зарахування на роботу за набутою професією, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
В спірному випадку після закінчення навчання (26.06.1996) позивачка прийнята на посаду вихователя (за набутою спеціальністю) лише 01.09.1997, тому суд апеляційної інстанції вважає, що період навчання з 01.09.1992 по 30.06.1996 не може бути врахований до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, оскаржуючи рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, не спростовують встановленого пенсійним органом факту наявності у позивачки стажу, що дає право на пенсію за вислугу років (спеціального стажу) - 19 років 24 дні, що є меншим за необхідний спеціальний стаж 25 років.
Посилання позивачки на те, що згідно записів її трудової книжки та диплому молодшого спеціаліста, загальний стаж її роботи, який повинен бути включений до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, станом на 03.05.2024 (момент звернення до відповідача-1) складає 30 років 6 місяців 3 дні, є помилковими, такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, які регулюють спірні відносини.
Відповідно до наведених вище правових норм виникнення права на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII законодавець пов'язує з наявністю спеціального (а не загального, страхового) стажу роботи, який має бути не менше 25 років станом на 11.10.2017, а в спірному випадку встановлені у справі обставини свідчать, що така умова не виконується.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає відсутніми підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250021565 від 10.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання пенсійних органів повторно розглянути заяву позивачки від 03.05.2024 про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд першої інстанції неповно з'ясував усі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у справі №160/14869/24 скасувати в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров