25 грудня 2025 р. Справа № 480/1333/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства у справах ветеранів України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.08.2025, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, повний текст складено 05.08.25 у справі № 480/1333/25
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства у справах ветеранів України , Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства у справах ветеранів України, Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера (далі за текстом також - відповідачі), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» від 12.12.2024 №15/ІІІ/13/3, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій;
- визнати ОСОБА_1 особою, яка приймала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
- зобов'язати Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» Міністерства у справах ветеранів України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу учасника бойових дій та за результатом її розгляду прийняти рішення про надання йому статусу учасника бойових дій.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" від 12.12.2024 № 15/ІІІ/13/3, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій.
Зобов'язано Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Міністерства у справах ветеранів України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2024 про надання статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" Міністерства у справах ветеранів України на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 1 211 грн 20 коп., та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Міністерство у справах ветеранів України оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, із посиланням на обставини справи, зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме, суд дійшов помилкового висновку щодо порушення міжвідомчою комісією порядку розгляду заяви про надання статусу учасника бойових дій, оскільки не врахував, що міжвідомча комісія діяла відповідно до вимог чинного законодавства, мала право, а не обов'язок, здійснювати додаткові перевірки, і фактично вжила належних заходів для уточнення обставин справи. Зібрані матеріали, зокрема офіційна відповідь ГУНП, підтверджують відсутність у позивача необхідних документів, передбачених Порядком № 413, що є законною підставою для відмови у наданні статусу. Окрім того, надані позивачем документи (довідки) помилково визнані судом першої інстанції достатніми для можливості надання йому статусу учасника бойових дій, у зв'язку з чим висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. Як наслідок, суд першої інстанції неправомірно зобов'язав міжвідомчу комісію повторно розглянути заяву позивача про надання статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду, що суперечить принципам реалізації дискреційних повноважень.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача, оскільки вони є некоректними та такими, що перекручують суть апеляційної скарги та відзиву на позовну заяву. Щодо стягнення судових витрат з відповідача 1 вважає їх необґрунтованими.
Від позивача надійшли заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), в яких останній повністю підтримав свою позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, та додатково звернув увагу на низку обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Також від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що понесені позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, в сумі 6 000 грн.
У запереченнях на вказане клопотання відповідач зауважує, що вказана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відповідь на відзив не містили складних юридичних питань, не були пов'язані з великою кількістю доказів чи експертиз, а процесуальні документи, подані адвокатом, не відрізняються складністю, а тому заявлена сума у 6 000 грн є завищеною у співвідношенні до обсягу фактичної роботи.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 11.06.2024 звернувся із заявою до міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій щодо надання йому статусу учасника бойових дій відповідно до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
До заяви позивачем було долучено копію довідки начальника ГУНП в Сумській області Петра Токаря про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держава у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, нотаріально завірені заяви членів добровольчого загону "СОВА" Сумської обласної ветеранської організації ГО "Асоціація ветеранів МВС України" ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчення учасників бойових дій та інші документи.
12.12.2024 міжвідомчою комісією прийнято рішення, яким відмовлено позивачу в наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю правових підстав для надання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 25 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У вищевказаному рішенні зазначено, що зі змісту заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач просив розглянути на міжвідомчій комісії питання надання йому статусу учасника бойових дій відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 6 Закону. Вказано, що додані до заяви нотаріальні свідчення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть братись до уваги, оскільки у період, за який вони свідчать, вони не належали до військовослужбовців, а були членами добровольчого формування територіальної громади, що суперечить вимогам п. 25 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також указано, що до Міністерства у справах ветеранів України надійшов лист Головного управління національної поліції в Сумській області про те, що станом на 01.12.2024, та за весь період збройної агресії російської федерації, довідки за формою згідно додатку 6 до Порядку не видавались жодній цивільній особі.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішення відповідача не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, у зв'язку з чим визнав протиправним та скасував таке рішення.
Разом із тим, враховуючи те, що заяву позивача не було розглянуто належним чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій, є зверненими на майбутнє та не підлягають задоволенню.
З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд зобов'язав Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Міністерства у справах ветеранів України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2024 про надання статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно зі статтею 5 Закону України № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України № 3551-XII військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій (крім осіб, особливості набуття статусу учасника бойових дій якими визначені у статті 6-1 цього Закону) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України, а райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях - відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту (крім військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) Служби безпеки України та осіб, які входять до складу розвідувальних органів України), або їх представники мають право відповідно до Закону України “Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг» подати заяву про надання статусу учасника бойових дій, у тому числі засобами Реєстру та/або Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони, та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, до комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, повноваження якої визначаються законодавством.
У такій заяві зазначаються відомості про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення та перебування безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також додаються копії відповідних документів, засвідчені підписом суб'єкта звернення (за наявності).
Якщо особа, яка подає заяву про надання статусу учасника бойових дій, не володіє такими відомостями (документами), комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій витребовує такі відомості (документи) за запитом в уповноваженого органу або особи в рамках міжвідомчої взаємодії суб'єктів владних повноважень, але не пізніше ніж через п'ять календарних днів від дати надходження такої заяви. Уповноважений орган або особа зобов'язані надати запитувані відомості (документи) або обґрунтувати причину відмови у наданні не пізніше ніж через 15 календарних днів від дати надходження такого запиту.
Не пізніше ніж через 10 календарних днів після отримання відомостей (документів) комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій приймає рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій.
Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 6 Закону України № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 відповідно до Закону України “Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» або у складі добровольчих формувань у взаємодії зі Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є довідка, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими особа сама або у складі добровольчого формування брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.
У разі відсутності довідки, передбаченої абзацом п'ятим цього пункту, підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є :
свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків (одним із яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів;
особам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), - свідчення (заява) не менше ніж двох свідків, які брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, про період безпосередньої участі осіб, зазначених у цьому абзаці, у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосередньої участі у здійсненні таких заходів.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу першого пункту 19 частини першої цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, за період, за який вони свідчать.
Рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, а також райони проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 відповідно до пунктів 19 - 21 та 25 частини першої статті 6 Закону України № 3551-XII затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - Порядок № 413), який визначає процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Дія цього Порядку не поширюється на процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, визначених у статті 6-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон), крім випадків, визначених Порядком надання в автоматичному режимі статусу учасника бойових дій у період воєнного стану в районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територіях, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2024 № 1041.
Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 25 частини першої статті 6 Закону, є довідка за формою згідно з додатком 6, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії, Держприкордонслужби, СБУ та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими заявник сам або у складі добровольчого формування брав безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.
У разі відсутності зазначеної довідки підставою для надання статусу учасника бойових дій заявникам, зазначеним в абзаці першому цього підпункту, є:
свідчення (заява) не менше трьох свідків (одним з яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів;
заявникам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), - свідчення (заява) не менше двох свідків, які брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, про період безпосередньої участі осіб, зазначених у цьому абзаці, у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосередньої участі у здійсненні таких заходів.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період, за який вони свідчать.
До періоду безпосередньої участі заявників, зазначених в абзаці першому цього підпункту, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, включається період, підтверджений усіма свідками.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 413 заявники з числа осіб, зазначених у пункті 25 частини першої статті 6 Закону, або командири добровольчих формувань, у складі яких такі заявники брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, подають на розгляд міжвідомчої комісії документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку для таких заявників, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій.
Пунктом 11 Порядку № 413 визначено, що для надання статусу учасника бойових дій заявник подає комісії (міжвідомчій комісії) заяву. Заява може подаватися: у паперовій формі за формою згідно з додатком 8: безпосередньо комісії (міжвідомчій комісії), у тому числі шляхом надсилання засобами поштового зв'язку; через центр (заявниками з числа осіб, зазначених у пунктах 21 та 25 частини першої статті 6 Закону); в електронній формі заявниками з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону засобами Порталу Дія (для законних представників або уповноважених осіб зазначених осіб за наявності технічної можливості) або засобами Реєстру. Подати заяву в електронній формі засобами Порталу Дія може громадянин України, засобами Реєстру - громадянин України, іноземець або особа без громадянства (за наявності реєстраційного номеру облікової картки платника податків). Заявники, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій яким приймається відповідними комісіями розвідувальних органів, можуть подавати заяву на адресу такої комісії виключно у паперовій формі за формою згідно з додатком 8.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 413 рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається: комісіями - стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону; міжвідомчою комісією - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, та стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 21 і 25 частини першої статті 6 Закону.
Пунктом 21 Порядку № 413 передбачено, що міжвідомча комісія розглядає документи, надіслані комісіями, заявниками з числа осіб, зазначених у пунктах 21 і 25 частини першої статті 6 Закону, або командирами добровольчих формувань, у складі яких такі заявники брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та в разі потреби уточнює інформацію про заявників, стосовно яких вони подані (надсилає необхідні запити тощо), заслуховує пояснення таких заявників, свідків, представників державних органів та в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення про надання (відмову в наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії чи заявників, які звернулися до міжвідомчої комісії.
Згідно з пунктом 24 Порядку № 413 комісія або міжвідомча комісія відмовляє заявнику в наданні статусу учасника бойових дій у разі: 1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій; 2) відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку; 3) подання недостовірної інформації; 4) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення заявником умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину під час участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
У разі усунення виявлених підстав для відмови в наданні статусу учасника бойових дій заявник або уповноважена особа може повторно ініціювати винесення питання про надання зазначеного статусу (за процедурою, визначеною цим Порядком) на розгляд комісії шляхом подання заяви до керівника відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади чи іншого державного органу, в якому утворено комісію.
Рішення комісії або міжвідомчої комісії може бути оскаржене відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.
З аналізу вищевикладених положень законодавства слідує, що рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пункті 25 частини першої статті 6 Закону України № 3551-ХІІ, приймається міжвідомчою комісією. Для надання статусу учасника бойових дій заявник подає міжвідомчій комісії заяву, а також документи, що передбачені пунктом 4 Порядку №413, а саме: довідку за формою згідно з додатком 6 Порядку № 413, а у разі її відсутності - свідчення (заяву) не менше трьох свідків (одним з яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів. При цьому до уваги беруться свідчення (заяви) осіб, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період, за який вони свідчать.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» у період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених Міністерством внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства у справах ветеранів України від 26.02.2021 № 43 затверджено Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України № 3551-XII (далі - Положення № 43).
Відповідно до Положення № 43 основними завданнями міжвідомчої комісії в світлі цього судового спору є:
1) надання статусу учасника бойових дій у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, особам, зазначеним в пунктах 19, 20 та 22 частини першої статті 6 Закону України № 3551-XII;
2) надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в пунктах 21, 25 частини першої статті 6 Закону України № 3551-XII;
3) надання статусу учасника бойових дій працівникам підприємств, установ, організацій, які у порядку, встановленому законодавством, залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у період з дня набрання чинності Законом України від 01.07.2014 № 1547-VII “Про внесення зміни до статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до набрання чинності Законом України від 07.04.2015 № 291-VIII “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України".
Частиною 2 Положення № 43 визначено, що Міжвідомча комісія має право, зокрема:
1) розглядати документи зі спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, надіслані комісіями при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади чи інших державних органах, щодо надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним у підпункті 1 пункту 1 цього розділу, або позбавлення їх такого статусу;
2) розглядати документи щодо надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в підпункті 2 пункту 1 цього розділу, або позбавлення їх такого статусу, надіслані такими особами або командирами добровольчих формувань, у складі яких вони брали участь в антитерористичній операції, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
6) уточнювати інформацію про осіб, стосовно яких подано документи, заслуховувати пояснення цих осіб, свідків та представників державних органів;
7) приймати рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій особам, зазначеним у підпунктах 1-3 пункту 1 цього розділу;
10) повертати документи щодо надання статусу учасника бойових дій комісіям при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади чи інших державних органах у разі відсутності в поданих документах спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання (стосовно осіб, зазначених у підпункті 1 пункту 1 цього розділу).
Підстави для відмови міжвідомчої комісії в наданні статусу учасника бойових дій врегульовані п. 5 Порядку № 43, відповідно до якого Міжвідомча комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій у разі:
1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій;
2) відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
3) виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України або подання недостовірних даних про особу;
4) виявлення факту підробки поданих документів;
5) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Як установлено в ході розгляду справи, позивачем до заяви про надання статусу учасника бойових дій додавались довідки керівників ГУНП в Сумській області (Петра Токара та ОСОБА_5 ) про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держава у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на яких проставлені вихідні номери, а довідка за підписом ОСОБА_5 скріплена печаткою підрозділу.
Окрім того, позивачем подавались нотаріально завірені заяви членів добровольчого загону "СОВА" Сумської обласної ветеранської організації ГО "Асоціація ветеранів МВС України": командира ОСОБА_2 , бійців ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в яких викладені факти їхньої безпосередньої участі разом із ОСОБА_1 у здійсненні заходів, спрямованих на захист територіальної цілісності та суверенітету України, забезпечення безпеки населення та оборони держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації. Всі вони діяли в складі добровольчого загону «СОВА», що функціонував у межах Сумської обласної ветеранської організації громадського об'єднання «Асоціація ветеранів МВС України».
Разом із тим, 12.12.2024 міжвідомчою комісією прийнято рішення, яким відмовлено позивачу в наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю правових підстав для надання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 25 частини 1 статті 6 Закону України № 3551-ХІІ.
У вказаному рішенні, як і в апеляційній скарзі, зазначено, що додані до заяви нотаріальні свідчення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть братись до уваги, оскільки у період, за який вони свідчать, вони не належали до військовослужбовців, а були членами добровольчого формування територіальної громади, що суперечить вимогам п. 25 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також вказано, що до Міністерства у справах ветеранів України надійшов лист Головного управління Національної поліції в Сумській області про те, що станом на 01.12.2024, та за весь період збройної агресії російської федерації, довідки за формою згідно додатку 6 до Порядку не видавались жодній цивільній особі.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що абзац сьомий пункту 25 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» прямо передбачає можливість використання письмових свідчень (заяв), підписи на яких засвідчені нотаріально, за умови, що ці особи мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни та документально підтвердили свою участь у відповідних заходах оборонного характеру.
Закон не містить вимоги про те, що такі особи мають обов'язково належати до військовослужбовців.
Разом із тим, усі троє свідків, заяви яких містяться в матеріалах справи, на момент 24.02.2022 мали статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідними документами:
1. ОСОБА_2 - посвідчення серії НОМЕР_1 від 27.11.2014, видане УМВС України в Сумській області.
2. ОСОБА_3 - посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.07.2020, видане УМВС України.
3. ОСОБА_4 - посвідчення серії НОМЕР_3 від 24.07.2015, видане УМВС України.
Окрім того, позивачем надано лист Головного управління Національної поліції в Сумській області від 24 травня 2022 року за підписом начальника управління, в якому підтверджується, що бійці добровольчого загону «СОВА» у складі 25 осіб з 25 лютого 2022 року і до дати складання зазначеного листа брали безпосередню участь у заходах із відсічі збройної агресії російської федерації, зокрема шляхом забезпечення громадського порядку і безпеки на території Сумської громади. У списку бійців, наведеному в додатку до цього листа, чітко зазначені - командир загону ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Щодо посилання відповідача на лист ГУНП в Сумській області від 09.12.2024 № 6091/117/05/12/4-2024, надісланий у відповідь на лист Мінветеранів від 15.10.2024 № 17742/1.2/5.1-24, про невидачу довідок за формою додатку 6 до Порядку № 413, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 3 розділу III Положення № 43 міжвідомча комісія розглядає документи та у разі потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані, заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів та у місячний строк із дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення щодо надання (відмови у наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії, підприємства, установи, організації або їх працівників, осіб, зазначених у пунктах 21, 25 частини першої статті 6 Закону, за формою, наведеною в додатку 1 до цього Положення.
Проте відповідачем, за наявності інформації та доказів, які суперечать доказам, поданим позивачем, не надано доказів вчинення дій щодо уточнення суперечливої інформації про особу, зокрема, видання їй відповідних довідок встановленого зразка.
Окрім того, лист ГУНП в Сумській області від 09.12.2024 № 6091/117/05/12/4-2024 не може мати визначального значення для оцінки участі позивача у заходах оборонного характеру, оскільки законодавство, у разі відсутності відповідних довідок встановленого зразка, допускає подання альтернативних доказів, зокрема письмових свідчень і довідок інших компетентних органів.
Так, окрім вищезазначених доказів, позивачем подавались довідки № 72 та № 73 від 10 червня 2024 року, видані командиром загону «СОВА» ОСОБА_6 , якими підтверджено факт участі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України на території Сумської міської територіальної громади разом з ОСОБА_1 .
Відомості про повноваження ОСОБА_2 , як командира добровольчого загону «СОВА», містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте відповідачем не надано доказів заслуховування заявлених свідків та не надано належної оцінки доказам, поданим позивачем.
Тобто відповідач відмовив позивачу в отриманні статусу учасника бойових дій, не провівши всіх необхідних дій та не переконавшись у наявності у позивача наявності підстав для отримання такого статусу.
Таким чином відповідач не вчинив всіх необхідних дій з метою перевірки наявності підстав для отримання позивачем статусу учасника бойових дій.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду поданих документів Міжвідомча комісія повинна ретельно вивчати зміст поданих до розгляду первинних документів, в разі необхідності заслуховувати пояснення осіб. Наявність будь-яких документів не є автоматичною підставою для надання особі статусу учасника бойових дій, разом із тим, саме на відповідача покладено обов'язок обґрунтувати прийняте рішення, а у разі зауважень до поданих документів чи відсутність доказів участі позивача у бойових діях, зазначити у рішенні підстави та мотиви прийнятого рішення.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура прийняття відповідного рішення.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення/документи взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли досліджувала документи під час засідання, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про відмову у наданні особі статусу учасника бойових дій, з огляду на наслідки, які це потягне.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Міністерства у справах ветеранів України № 15/ІІІ/13/3 від 12.12.2024 у частині відмови у наданні статусу учасника бойових дій позивачу не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним та ефективним захистом порушеного права позивача в даному випадку буде зобов'язання відповідача 2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2024 про надання статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 308 КАС України переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Розподіл судових витрат здійснено судом першої інстанції в порядку ст. 139 КАС України та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 1211, 20 грн, та витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції в цій частині в апеляційній скарзі відповідачем не наведено.
Отже, в цій частині правильність висновків суду першої інстанції не може бути перевірена судом апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги частини другої ст. 308 КАС України щодо можливого виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на оплату правової допомоги, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції у сумі 6000 грн, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України).
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції надано до матеріалів справи копії: договору №16/А про надання правничої допомоги від 24.01.2025, ордера про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ПТ № 2403, Акта від 17.09.2025 № 1 та Акта від 26.09.2025 № 2 приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 24.01.2025 № 16/А, а також квитанції про оплату від 17.09.2025 № 17/09, від 26.09.2025 № 26/09 на загальну суму 6000 грн.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, надання послуг у суді першої інстанції оцінені адвокатом в 2000 грн та зменшені судом першої інстанції до 1000 грн.
З приводу наведеної обставини колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Водночас від відповідача надійшли заперечення щодо стягнення на користь позивача витрат на представництво адвокатом інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, в яких він зазначає, що витрати у сумі 6000 грн є необґрунтованими, з огляду на що у їх стягненні слід відмовити.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, визначений судом апеляційної інстанції за аналогічні послуги в суді першої інстанції, заперечення відповідача, колегія суддів уважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги у суді апеляційної інстанції завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
З огляду на викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, у сумі 500 грн (1000 грн : 2).
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 КАС України відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства у справах ветеранів України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 у справі № 480/1333/25 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" Міністерства у справах ветеранів України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п'ятсот) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова