25 грудня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/11057/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) 02.10.2025 через підстистему «Електронний Суд» звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №620/434/25 за весь час затримки виплати - за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у некомпенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.12.2015 по 28.02.2018 у відповідності до рішення суду у справі №620/434/25;
- зобов'язати відповідача компенсувати суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.12.2015 по 28.02.2018 у відповідності до рішення суду у справі №620/434/25 виходячи із суми 84 638,93 грн;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 02.04.2018 з Військової частин НОМЕР_1 в сумі 566 032,8 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що непроведення із ним своєчасного розрахунку при звільненні зі служби відповідно до вимог чинного законодавства є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою судді від 23.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Також витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
Відповідачем подано відзив на позов, у якому зазначено, що на виконання рішення Чернігівського ОАС від 23.10.2025 у справі № 620/434/25 було здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення позивача та в подальшому щомісяця направляються заявки-розрахунки щодо фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення» до Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 . Остання основана заявка-розрахунок датована 04.11.2025 №1769. Станом на день подачі відзиву на позов кошти на виконання рішення суду на рахунки військової частини НОМЕР_1 не надходили. Отже позовні вимоги щодо виплати компенсації є передчасними. Додатково зазначено, що позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки в/ч НОМЕР_1 діяла у відповідності до вимог керівних документів у зв'язку із чим середній заробіток до перерахунку грошового забезпечення в цій категорії справ не застосовується.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій представник підтримав вимоги, викладені у позові.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 у справі №620/434/25, яке набрало законної сили 13.05.2025, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. (а.с.13 зворот-17).
Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено копією військового квитка, наказом від 02.04.2015 №69, наказом від 02.04.2018 №81.
З 13.02.2024 позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, що підтверджується довідкою-розрахунком в/ч НОМЕР_1 від 09.07.2025 №425/1 (а.с. 43 зворот).
Станом на момент розгляду даної справи, кошти на виконання рішення Чернігівського ОАС по справі №620/434/25 позивачу не виплачені через відсутність фінансового забезпечення в/ч НОМЕР_1 .
Позивач вважає, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а також для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, у зв'язку з чим звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Аналогічні положення фактично містяться і в ч.1 ст.2 КЗпП України.
За змістом частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Як визначено пунктом 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу.
При звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч.1 ст.116 КЗпП України).
Частиною 1 статті 117 КЗпП України також визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки до дня фактичного розрахунку.
За правилами частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем не проведено із ним своєчасного розрахунку при звільненні зі служби, що у свою чергу є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак рішенням Чернігівського ОАС від 24.03.2025 у справі №620/434/25, яке набрало законної сили 13.05.2025, встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 13.02.2024 позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
Позивачем суду не надано доказів , що він був звільнений та виключений з військової служби 28.02.2018, а також, що із ним було проведено повний розрахунок при звільненні.
Згідно із частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У світлі зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23
Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для виплати військовою частиною НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 28.02.2018.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4, 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
При дослідженні довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 09.07.2025 №425/1 судом встановлено, що відповідач обрахував компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за час затримки розрахунку, суд зазначає таке.
Верховний Суд викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Наданими відповідачем документами не підтверджується, що в/ч НОМЕР_1 нарахувала компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/434/25.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 25 грудня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).
Суддя С.В. Бородавкіна