Справа № 635/3704/25
Провадження № 2/635/4795/2025
16 грудня 2025 року сел. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Бобко Т.В.,
секретар судового засідання Загайко Г.Я.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - Гуцал Михайло Ігорович,
відповідач - Держава Україна в особі Харківської обласної прокуратури,
представник відповідача - Крупська Катерина Миколаївна,
третя особа - Державна казначейська служба України,
представник третьої особи - Пузіков Вячеслав Анатолійович,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 800 000 гривень.
На обґрунтування позовних вимог, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та практику Верховного Суду, позивач зазначив, вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року його було визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України, також не було підтверджено в ході судового розгляду обґрунтованість обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.127 КК України. Як слідує зі змісту вироку позивача необґрунтовано було піддано кримінальному переслідуванню за нібито вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.146, ч.2 ст.127 КК України, суд дійшов висновку про відсутність доказів, що свідчать про умисел обвинувачених на катування та незаконне позбавлення волі, відсутні докази того, що обвинувачені діяли за попередньою змовою групою осіб, тобто версія потерпілого безпідставна, не підтверджена жодним доказом, відсутні докази на підтвердження ознак таких складів злочинів, зазначені обвинуваченням обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та дослідження доказів.
Також у вироку суд зазначив про те, що кваліфікацію органом досудового розслідування дій позивача за ч.2 ст.127, ч.2 ст.146 КК України, як умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього відомості чи визнання, з метою покарати його за дії, скоєні ним, а також з метою залякування його, скоєне за попередньою змовою групою осіб; незаконне позбавлення волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, здійснюване протягом тривалого часу, суд вважає неправильною та такою, що не знайшла свого підтвердження в ході судового слідства, не доведена жодним належним доказом.
Як наслідок, позивача було визнано винним лише у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, - умисному легкому тілесному ушкодженні та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин, перекваліфікація дій позивача була здійснена судом при ухваленні вироку.
На день винесення вироку по даному кримінальному провадженню позивач був підданий заходам примусу та знаходився під вартою з 09 травня 2020 року по 28 травня 2021 року, що складає 1 рік 19 днів.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2024 року позивачу було зараховано попереднє ув'язнення у строк призначеного вироком суду покарання у виді 15 годин громадських робіт, із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає 8 годин громадських робіт, тобто позивачу було зараховано у строк покарання 19 днів його тримання під вартою, та позивача було звільнено від відбування покарання у зв'язку з його повним відбуттям. Отже, позивач був незаконно позбавлений волі протягом одного року, з урахуванням 19 днів зарахованих у строк відбування покарання.
При цьому позивач наголошує, що правильна кваліфікація його дій органом досудового розслідування за ч.1 ст.125 КК України на початку досудового слідства унеможливила б його перебування у слідчому ізоляторі, зважаючи на приписи статей 177, 183 КПК України.
Позивач зазначає, що сам факт заподіяння йому моральної шкоди у цьому випадку презюмується, оскільки він був повністю реабілітований за тими статтями Кримінального кодексу України, за якими він зазнав незаконного позбавлення волі на стадії досудового слідства. Позивач не вчиняв кримінальне правопорушення, а тому не повинен нести непропорційний та надмірний тягар страждань, заподіяних йому внаслідок фізичного чи психічного впливу, які були викликані безпідставним обмеженням волі.
Період незаконного перебування позивача під слідством та судом складає 2 роки 6 місяців 15 днів, який обчислюється з дня затримання позивача (09 травня 2020 року) до дати набрання виправдувальним вироком законної сили (24 листопада 2022 року). Отже, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди відповідно до положень ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та встановленого розміру мінімальної заробітної плати у 2025 році - 8000 гривень, складає 244 000 гривень.
Але при цьому, позивач вважає, що заподіяна йому моральна шкода полягає у більшому грошовому еквіваленті ніж 244 000 гривень, оскільки тривалий час в умовах слідчого ізолятору позивач відчував фізичного болю, страждань та переживань, був змушений докладати значних зусиль для доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину, якого не вчиняв. Тривалий термін перебування позивача під вартою в умовах слідчого ізолятора призвів до різкого погіршення його фізичного та психологічного стану здоров'я. Спочатку позивач займався самолікуванням, але у подальшому був змушений проходити лікування у медичних закладах.
Внаслідок тривалого перебування у переповненому слідчому ізоляторі, де позивач зазнав переохолодження, він має ряд захворювань, у тому числі: викривлення носової перетинки з порушенням функції носового дихання, дакріоцистит праворуч, гіпертонічна хвороба, резидуальна енцифолопатія, вегетативна дистензія, дрібна кіста шишкоподібної залози, хронічний холецестит. Незважаючи на лікування, стан здоров'я позивача погіршується, у рекомендаціях після лікування вказано на необхідність обмеження фізичного та емоційного навантаження, що робить життя позивача менш повноцінним.
Втрату здоров'я позивач пов'язує з наслідками пережитого ним стресу, поганими умовами утримання, відсутністю належної медичної допомоги, хронічною втомою, емоційною нестабільністю, психічним навантаженням та неякісним харчуванням. За час незаконного позбавлення волі позивач втратив зв'язки з родиною через ізоляцію, зазнав репутаційних втрат. Резонансні публікації в засобах масової інформації та мережі інтернет про те, що позивач є бандитом, жорстко поводився та катував неповнолітнього, які роздмухували у суспільстві незаконні обвинувачення позивача у видуманих злочинах, спаплюжили не лише його репутацію та авторитет, але й суттєво вплинули на психологічний стан членів родини позивача, що відповідно посилило його стресову ситуацію.
Зазначений резонанс серед громадськості щодо обвинувачення позивача у вчиненні злочинів, які він не вчиняв, тривале перебування в умовах позбавлення волі, що негативно вплинуло на його стан здоров'я, призвело до спричинення позивачу моральної шкоди у більшому ніж мінімальному обсязі моральної шкоди. Зважаючи на вищенаведені обставини, недостатню можливість відновлення завданих позивачу немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, значний ступень зниження престижу, репутації, величезний час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, втрату можливості повного відновлення здоров'я, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 800 000 гривень.
26 серпня 2025 року позивач надав відповідь на відзив відповідача Держави України в особі Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова, в якому позивач навів доводи, викладені в позовній заяві, з посиланням на практику ЄСПЛ та практику Верховного Суду, а також зазначив, що кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.127 та ч 2 ст. 146 КК України, та кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, це зовсім різні кримінальні правопорушення, які не утворюють ідеальну сукупність, а тому правова позиція Верховного суду, висловлена у постанові від 28.07.2022 у справі № 229/870/20, у даному випадку не може бути застосована. Позивач зазначає, що посилання відповідача на інші постанови Верховного суду також є нерелевантними до даного спору.
21 жовтня 2025 року представник позивача адвокат Гуцал М.І. надав до суду письмові пояснення, в яких навів правове обґрунтування позовних вимог з посиланням на практику ЄСПЛ та Верховного Суду в подібних правовідносинах.
Аргументи учасників справи
07 листопада 2025 року представник відповідача Держави України в особі Харківської обласної прокуратури Крупська К.М. надала до суду відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначила таке. Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом, зокрема Законом України від 01 грудня1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Так, повна реабілітація особи є ключовою підставою, що підтверджує незаконність дій правоохоронних органів та суду. Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації, вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 229/870/20. Враховуючи наведене, у позивача відсутні підстави для відшкодування шкоди, оскільки у останнього не виникло право на її відшкодування у зв'язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою, оскільки повної реабілітації позивача не відбулось.
Крім того, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, не доведено факт психологічних страждань саме за притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
22 липня 2025 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державної казначейської служби України Пузіков В.А. надав письмові пояснення щодо позовних вимог, в яких зазначив таке.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19 дійшов висновку про те, що у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган. Відповідно до п.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів бюджетних установ виконуються або органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ України від 03.08.2011 №845. Безспірне списання коштів за рішеннями суду з державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам здійснюється Казначейством у відповідності з п.35, 38, 39 Порядку. За результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб'єкта його виконання , номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання , оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, однак не в резолютивній частині рішення. Крім того, відповідно до практики Верховного Суду не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Закон України Про Державний бюджет України на 2025 рік приймався в умовах воєнного стану, тому видатки державного бюджету першочергово були спрямовані на національну безпеку, оборону та на здійснення заходів пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі N 686/23731/15-ц розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.
Щодо відшкодування судових витрат статтею 95 Конституції України та пунктом 8 частини першої статті 7 БК України встановлено правило, за яким виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків. Частиною першою статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України. Судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане. Тому, у вказаній справі відсутні підстави для стягнення судових витрат з Казначейства або державного бюджету. Такі витрати мають бути покладені на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, що відповідає висновку Верховного Суду України від 30.04.2025 по справі №317/2638/24.
Рух справи
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова, третя особа Державна казначейська служба України, про стягнення моральної шкоди передана на розгляд Шевченківського районного суду м.Харкова за підсудністю.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 18 червня 2025 року зазначена цивільна справа передана за підсудністю до Харківського районного суду Харківської області.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 липня 2025 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2025 року замінено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди неналежного відповідача Державу Україну в особі Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова на відповідача Державу Україна в особі Харківської обласної прокуратури.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 листопада 2025 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Участь у справі сторін та інших учасників справи
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Представник позивача адвокат Гуцал М.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та письмових поясненнях.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представник третьої особи Пузіков В.А. в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про проведення судового розгляду без участі представника Державної казначейської служби України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
В провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова перебувало кримінальне провадження, у якому ОСОБА_1 обвинувачувався в вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146 КК України.
За результатами судового розгляду даного кримінального провадження вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова дії ОСОБА_1 були перекваліфіковані судом з ч. 2 ст. 127 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України; ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин. Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України та виправдано в цій частині обвинувачення зва відсутністю в його діях складу злочину.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року повернуто апелянту.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року набрав законної сили 24 листопада 2022 року.
У даному кримінальному провадженні під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», фактично ОСОБА_1 було затримано 09 травня 2020 року в порядку статті 208 КПК України. В подальшому строк тримання ОСОБА_1 неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 травня 2021 року стосовно ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та звільнено з-під варто в залі суду.
Отже, загальний строк тримання ОСОБА_1 під вартою у зазначеному кримінальному провадженні складає період з 09 травня 2020 року по 28 травня 2021 року.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2024 року засудженому вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року за ч.1 ст.125 КК України до 150 годин громадських робіт ОСОБА_1 у строк призначеного покарання зарахований строк його попереднього ув'язнення у відповідності до пункту «г» ч.1 ст.72 КК України із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає 8 годин громадських робіт. Зазначеною ухвалою ОСОБА_1 від призначеного Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року покарання звільнено у зв'язку із його повним відбуттям. Ухвала набрала законної сили 21 грудня 2024 року.
Позивачем надана роздруківка публікації новини у засобі масової інформації «5 канал» від 12 червня 2020 року, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою повідомлено про підозру за статтями 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження), 127 (катування), 146 (незаконне позбавлення волі) та 152 (згвалтування), в зв'язку з жорстоким побиттям неповнолітнього.
Публікація аналогічного змісту також була здійснена 09 травня 2020 року на інформаційній сторінці Харків 1654 в соціальній мережі Facebooк.
ОСОБА_1 у період з 18 вересня 2024 року по 25 вересня 2024 року, з 16 грудня 2024 року по 26 грудня 2024 року, з 14 березня 2025 року по 27 березня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська студентська лікарня» Харківської міської ради з діагнозом: у тому числі: гіпертонічна хвороба, резидуальна енцифолопатія, вегетативна дистензія, дрібна кіста шишкоподібної залози, «порожнє» турецьке сідло, викривлення носової перетинки з порушенням функції носового дихання, дакріоцистит праворуч, гіпертензивне серце, додаткова хорда лівого шлуночка, хронічний холецестит, стеатогепатоз, ангіопатія сітківки обох очей.
ОСОБА_1 у період з 03 вересня 2024 року по 17 вересня 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська клінічна лікарня № 30» харківської міської ради з діагнозом викривлення носової перетинки з порушенням функції носового дихання, дакріоцистит праворуч.
ОСОБА_1 у період з 30 січня 2025 року по 26 лютого 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в державній установі «Інститут неврології психіатрії та наркології ім. П.В. Волошина» з діагнозом: тривожний розлад органічного походження, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія, поперекова дорсопатія у вигляді протрузії міжхребцевих дисків, двобічна люмбалгія, правостороння ішіалгія, гіпертензивне серце, дилатація лівих відділів серця, додаткова хорда лівого шлуночка, ангіопатія сітківки за гіпертонічним типом.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР (далі Закон № 266/94-ВР), визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У статті 2 Закону № 266/94-ВР зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.
Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Як слідує зі змісту вироку Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2022 року у справі № 644/5738/20 кваліфікацію органом досудового розслідування дій ОСОБА_1 за ч.2 ст.127 та ч.2 ст.146 КК України як умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього відомості чи визнання, з метою покарати його за дії, скоєні ним, а також з метою залякування його, скоєне за попередньою змовою групою осіб; незаконне позбавлення волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, здійснюване протягом тривалого часу, суд визнав неправильною та такою, що не знайшла свого підтвердження в ході судового слідства. Дії ОСОБА_1 судом були кваліфіковані за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження та призначено йому покарання за цією статтею. Зазначеним вироком позивача було визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Отже, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР.
При цьому суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з тим, що він був визнаним винним у вчиненні іншого кримінального правопорушення, за що був притягнутий до кримінальної відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України, тобто не відбулося повної реабілітації позивача, оскільки в даному випадку підставою для відшкодування моральної шкоди є незаконне перебування позивача під слідством і судом в межах кримінального переслідування саме за ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 127 КК України, що зумовило знаходження його під вартою протягом 1 року та 19 днів - з 09 травня 2020 року по 28 травня 2021 року.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 740/6706/23, від 26 листопада 2025 року у справі № 447/118/24.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі № 331/3223/24).
Водночас, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості
Отже, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування (постанови ВС у справі № 607/13485/22 від 28 квітня 2025 року, від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21-ц).
Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року (справа № 757/47970/16) також зазначив, що закон установлює лише мінімальний розмір моральної шкоди, який визначається судом з урахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, але такий підхід не обмежує суд у праві визначити більшу суму відшкодування, якщо це виправдано конкретними обставинами справи.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінювання моральної шкоди по суті є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно, при вирішенні заявлених позовних вимог необхідно виходити з встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 000,00 гривень. Період незаконного перебування позивача під слідством та судом за ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 146 КК України складає 2 роки 6 місяців 15 днів (30,5 місяців), який обчислюється з моменту фактичного затримання позивача (9 травня 2020 року) до завершення судового розгляду, а саме дати набрання виправдувальним вироком законної сили (24 листопада 2022 року - дата постановлення ухвали Харківським апеляційним судом про повернення апеляційної скарги прокурору).
При цьому суд зауважує, що завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є саме день набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження у кримінальній справі. На це вказав Верховний суд у своїй постанові від 4 вересня 2024 року по справі №205/4113/21.
Отже, мінімальний розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, що гарантований державою, визначений законом на час вирішення справи судом, складає 244 000 гривень (8000 гривень х 30,5 місяців).
Судом враховується та обставина, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2024 року у справі №644/5738/20 було зараховано позивачу у строк покарання, призначеного вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2022 року за ч. 1 ст. 125 КК України 150 годин громадських робіт у строк його попереднього ув'язнення у цьому кримінальному провадженні у вигляді 19 днів тримання під вартою, що зменшує строк незаконного перебування позивача під вартою на 19 днів.
Але, не заважаючи на часткове зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує, що позивач був незаконно позбавлений волі та перебував в умовах слідчого ізолятору протягом тривалого часу майже рік (384 дні - 19 днів зарахованих у строк відбування покарання у вигляді 150 годин громадських робіт).
Тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом, яке суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканність, а тому незаконне застосування такого запобіжного заходу вочевидь створює для особи непропорційний та надмірний тягар страждань, що безумовно посилює завдану позивачу моральну шкоду.
При цьому суд також зауважує, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно позивача було обумовлено саме пред'явленням йому обвинувачення у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146 КК України, які відносяться до нетяжких та тяжких злочинів, оскільки відповідно до положень статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, до якого належить кримінальне правопорушення, передбачене статтею 125 КК України, та за вчинення якого був засуджений позивач за результатами розгляду кримінального провадження.
Надаючи оцінку спричиненої позивачу моральної шкоди суд також приймає до уваги наявність публікацій в інтернеті на сайті новин «5 канал» та на інформаційній сторінці Харків 1654 в соціальній мережі Facebooк, щодо затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження), 127 (катування), 146 (незаконне позбавлення волі) та 152 (згвалтування), що безумовно могло вплинути на репутацію позивача у суспільстві та його авторитет серед оточення.
Визначаючи остаточно розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, який буде справедливим та достатнім для розумного задоволення потреб позивача, суд також виходить з того, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно позивача завершений 24 листопада 2022 року (вирок набрав законної сили), на той час мінімальний розмір заробітної плати становив 6 700 гривень, що є значно меншим від мінімального розміру заробітної плати у 2025 році, коли позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування завданої йому моральної шкоди, а тому суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди в сумі 244 000 гривень.
Суд не приймає доводи позивача про погіршення стану його здоров'я внаслідок незаконного його тримання під вартою як підставу для збільшення розміру відшкодування, оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням позивача в умовах тримання під вартою та наявними у нього захворюваннями. Надані позивачем виписки із медичних карт стаціонарного хворого не місять жодних відомостей, які б давали підстави стверджувати, що виявлені у позивача захворювання виникли внаслідок його перебування в умовах слідчого ізолятора або пов'язані з психо-емоційним навантаженням саме у період здійснення щодо позивача досудового розслідування та судового розгляду.
Аналізуючи надану позивачем медичну документацію, суд зазначає, що зі змісту виписок із медичної карти стаціонарного хворого КНП «Міська студентська лікарня» Харківської міської ради від 26.12.2024 та 27.03.2025 ОСОБА_1 вперше став фіксувати підвищення А/Т на тлі психо-емоційного навантаження біля 1-2 років та 2,5 років відповідно, тобто вже після ухвалення виправдувального вироку щодо нього. Із виписки із медичної карти стаціонарного хворого Державної установи «Інститут неврології психіатрії та наркології ім. П.В. Волошина» від 26.02.2025 ОСОБА_1 взагалі має анамнез хвороби з 2008 року, у тому числі у 2018 році тривале переохолодження, напруга та тривожність з'явились у позивача на тлі пережитих обстрілів на Північній Салтівці у місті Харкові.
При визначенні розміру відшкодування суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 18.05.2022 у справі № 522/2493/18, за обставинами якої особа перебувала 377 днів під вартою внаслідок застосування до неї запобіжного заходу за підозрою у вчиненні злочинів, за якими вона в подальшому була виправдана. Верховний Суд виходив з того, що часткове виправдання особи, але визнання її винною за іншими інкримінованими кримінальними правопорушеннями, не свідчить про законність дій органів досудового слідства у цілому. Верховним Судом було підтверджено правомірність стягнення 150 000 грн моральної шкоди, зважаючи на діючий на той час мінімальний розмір заробітної плати 4173 грн.
Дотримуючись сталого підходу при вирішенні спорів щодо відшкодування моральної шкоди, сформованого у практиці Верховного Суду (зокрема, у постанові від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20), суд при визначенні розміру шкоду враховує також характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, позбавлення його можливості до реалізації внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також вимоги розумності і справедливості. При цьому враховується, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.
Відповідач у відзиві на позов стверджує, що право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи лише у випадку повної реабілітації, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 229/870/20.
Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки обставини зазначеної справи № 229/870/20 не є релевантними обставинам, які слугують підставою для позовних вимог у справі, що розглядається судом зараз. Зокрема, у справі № 229/870/20 позивач обвинувачувався у кримінальних правопорушеннях, передбачених частиною другою статті 190 та частиною першою статті 364 КК України, які, на думку сторони обвинувачення, були вчинені одним діянням, тобто утворювали ідеальну сукупність. Відповідно, саме по собі виправдання позивача за частиною першою статті 364 КК України не свідчить про наявність підстав для відшкодування йому державою моральної шкоди.
В даному ж випадку визнання ОСОБА_1 винним за ч. 1 ст. 125 КК України було здійснено внаслідок перекваліфікації його дій судом, а не стороною обвинувачення, оскільки зазначене кримінальне правопорушення не могло утворювати ідеальну сукупність зі злочинами, передбаченими ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 146 КК України. Сторона обвинувачення наполягала на доведеності вини позивача саме за такими злочинами, повідомлення у підозрі за якими й зумовлювало перебування ОСОБА_1 під вартою. На відміну від цього, у справі № 229/870/20 відносно особи був задіяний запобіжний захід у вигляді застави, яка була повернута заставодавцю за вироком суду.
Окрім того, Верховний Суд в зазначеній відповідачем постанові від 28.07.2022 у справі № 229/870/20 прямо зазначає, що обставини розглядуваної справи кардинально відрізняються від справи «Шульгін проти України», в якій рішенням від 08 грудня 2011 року (набуло статусу остаточного 08 березня 2012 року) ЄСПЛ констатував порушення державою пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У вказаній справі ЄСПЛ встановив, що заявник був засуджений в Україні за вчинення ряду злочинів (крадіжка, шахрайство, вимагання, завдання шкоди чужому майну) до 7 років позбавлення волі та повністю відбув призначене покарання. Після цього суд касаційної інстанції переглянув справу за виключними обставинами, скасував попередні судові рішення в частині засудження за вимагання та припинив провадження в цій частині через відсутність доказів його провини, а загальне покарання було зменшено із 7 до 5 років позбавлення волі.
Водночас, саме на таку практику ЄСПЛ вказує Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі № 522/2493/18, формуючи правові висновки щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у разі свавільного тримання під вартою, оскільки це не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. Верховний Суд зауважив, що у цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману, або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (додатково див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 липня 2012 року у справі «Луценко проти України»).
Верховний Суд у справі № 522/2493/18 також зазначив, що ЄСПЛ вважає надмірно формалістичним підхід, згідно із яким національне законодавство про відшкодування шкоди, завданої через незаконне позбавлення свободи, тлумачиться не у дусі статті 5 Конвенції, а саме як таке, що передбачає можливість отримання цього відшкодування у разі «повної реабілітації». У рішенні в справі «Шульгін проти України» ЄСПЛ констатував, що, коли суд частково скасував обвинувальний вирок, зменшивши строк призначеного покарання у виді позбавлення волі та виключивши додаткове покарання, які на той час особа уже повністю відбула, вона на підставі пункту 5 статті 5 Конвенції має право на отримання від держави компенсації (відшкодування) за незаконне позбавлення свободи впродовж того строку, на який суд зменшив строк відбутого покарання. Оскільки у цивільній справі суди не присудили відшкодування через відсутність «повної реабілітації» у справі кримінальній (через визнання незаконним засудження лише у частині призначеного та відбутого покарання), ЄСПЛ визнав порушення пункту 5 статті 5 Конвенції (див. рішення від 08 грудня 2011 року у справі «Шульгін проти України» (Shulgin v. Ukraine, заява № 29912/05), § 64-66).
У справі «Шульгін проти України» ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження.
З огляду на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/2493/18 до позивача мають бути застосовні гарантії недопущення жорстокого поводження, що зумовлює обґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Щодо стверджень представника відповідача у відзиві на позовну заяву про відсутність доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, наявність причинного зв?язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, не доведено факт психологічних страждань саме за притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Відповідні доводи суд визнає необґрунтованими, оскільки, як зазначалося раніше, право позивача на відшкодування моральної шкоди виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР, зважаючи на висновки Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, викладені у вироку від 04.02.2022 у справі № 644/5738/20 щодо безпідставності обвинувачення позивача у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 146 КК України, та констатації скоєння позивачем лише кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, суд враховує вимоги статті 2 ЦК України , згідно яких учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Харківська обласна прокуратура (дії якої призвели до незаконного перебування позивача під слідством та судом).
Згідно сталої правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, в постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 646/1924/23, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).
Щодо судових витрат
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, оскільки на підставі Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви необхідно компенсувати за рахунок держави.
Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 244 000 (двісті сорок чотири тисячі) гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Держава Україна в особі Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, місцезнаходження: 61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4.
Третя особа: Державна Казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.
Суддя Т.В. Бобко