17 грудня 2025 року Чернігів Справа № 620/12541/25
Чернігівський окружний адміністративний суду складі:
головуючого судді Клопота С.Л.,
за участю секретаря Шевченко А.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить наступне.
1. Визнати протиправним протокольне рішення, викладене в повідомленні № 7/545 від 17 вересня 2025 року, комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від 17 вересня 2025 року № 77 за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що протокольне рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладене в повідомленні № 7/545 від 17 вересня 2025 року, про відмову ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від 17 вересня 2025 року № 77, є протиправним, винесеним у порушення норм чинного законодавства та порушує його права і соціальні гарантії.
Від позивача до суду надійшла заява, в якій він просить розглядати справу без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалося.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , було винесено рішення про відмову ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від 17 вересня 2025 року № 77.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 01 березня 2003 року уклав шлюб з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції за № 297.
Від шлюбу у народилося двоє дітей: синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ).
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну ОСОБА_5 разом з дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виїхала за межі України.
У березні 2023 року ОСОБА_3 та у травні 2023 року ОСОБА_4 повернулися в Україну.
ОСОБА_5 залишилась проживати за кордоном (Швеція) де і проживає на даний час.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2023 року у справі № 751/6649/23 шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було розірвано.
Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2024 року у справі № 751/10264/23 було визначено місце проживання синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .
29 вересня 2025 року позивач отримав з ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомлення № 7/545 від 17 вересня 2025 року, що протоколом від 17 вересня 2025 року № 77 комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період з причин відсутності в наданих підтвердних документах визначених у п.4 ч. 1 додатку 5 ПКМУ № 560 документу, яким підтверджується, що я самостійно виховую дітей.
Не погодившись з ним, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Суд зазначає, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
В силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Судом не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, з боку їх матері.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є не правомірною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що можливо у Позивача із матір'ю дітей наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини 4.5, ст. 19 СК України).
Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, самостійного виховання не підлягає з'ясуванню в порядку адміністративного провадження, оскільки вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Зважаючи на наведене, суд дійшов переконання, що виносячи протокольне рішення, викладене в повідомленні № 7/545 від 17 вересня 2025 року, про відмову ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від 17 вересня 2025 року № 77 за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізації, комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяла правомірно та у межах своїх повноважень.
Враховуючи викладене, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити .
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлено 25 грудня 2025 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ