Провадження № 1-кп/643/340/25
Справа № 643/6013/24
24.12.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_4 та цивільних позивачів - ОСОБА_5 , представника малолітньої потерпілої ОСОБА_4 та цивільних позивачів - адвоката ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 112024220000000217 від 13.02.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красна Поляна Шебекінського району Белгородської області, громадянина України, з вищою освітою, який одружений, раніше не судимий, є пенсіонером, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України
Обвинувачення, визнане судом доведеним
ОСОБА_8 13.02.2024 приблизно о 17-20 год., керуючи технічно справним власним автомобілем марки «GEELY», модель «MK», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався в крайній лівій для себе смузі по проспекту Тракторобудівників у Салтівському районі міста Харкові з боку вул. Героїв Праці в напрямку вул. Валентинівська із швидкістю приблизно 40 км/год. Під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, водій ОСОБА_8 проявив неуважність та, діючи необережно, не зменшив швидкість руху свого транспортного засобу перед нерегульованим пішохідним переходом, а при необхідності не зупинився перед ним, щоб дати дорогу пішоходам, які знаходилися на пішохідному переході та перетинали проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху водія, продовжував рух з постійною швидкістю, виїхав на пішохідний перехід, створивши небезпеку для пішоходів, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:
«п.18.1 - Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких могла бути створена перешкода чи небезпека»,
та допустив наїзд передньою частиною свого автомобіля на праву бічну частину тіл пішоходів ОСОБА_9 та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які від удару автомобілем підлетіли до гори та впали на проїзну частину дороги.
Унаслідок дорожньо-транспортної події пішоходу ОСОБА_9 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 10-12/496-С/24 від 20.03.2024 завдані тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя у вигляді численних травм голови, тулуба та кінцівок, що супроводжувалися множеними переломами кісток скелету, які потягли за собою смерть останнього на місці події; малолітній пішоходці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 10-14/137-А/24 від 04.04.2024 завдані тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я, а саме у вигляді закритих переломів кісток тазу, переломів нижніх відділів правої бічної маси крижової кістки, переломів верхніх гілок лонних кісток, тіла лонної кістки праворуч без істотного зсуву.
Дії водія ОСОБА_8 , які виразилися в тому, що він під час наближення до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість руху свого автомобіля, а при необхідності не зупинився, щоб надати дорогу пішоходам, які перебували на пішохідному переходові та перетинали проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху водія, виїхав на пішохідний перехід, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 та його малолітню дочку, в наслідок чого заподіяв смерть ОСОБА_9 та тілесні ушкодження середньої тяжкості малолітній ОСОБА_4 відповідно до висновку автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-24/11778-ІТ від 14.05.2024, не відповідають вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху та, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.
Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений
Розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дії ОСОБА_8 суд кваліфікує як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та спричинило іншій потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин
В ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений свою вину у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся. Надав показання, згідно з якими підтвердив вчинення ним кримінального правопорушення за обставин, вказаних вище. Зазначив, що в обвинувальному акті правильно вказані час, спосіб, місце та інші обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. Показав, що по закінченні досудового розслідування в повному обсязі ознайомився з матеріалами кримінального провадження і не заперечує висновки експертиз та інші докази, зібрані в ході досудового розслідування. Пояснив, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до нього не застосовувалось.
Законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_4 та цивільних позивачів ОСОБА_5 , представник малолітньої потерпілої ОСОБА_4 та цивільних позивачів адвокат ОСОБА_6 , прокурор, захисник обвинуваченого та обвинувачений, кожний окремо, не заперечували проти розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як зазначено Європейським судом з прав людини, ані текст, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі за вільним власним його або її бажанням відмовлятися, прямо або автоматично, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Проте така відмова повинна, якщо вона є, бути ефективною для цілей Конвенції, бути встановлена однозначно і повинні бути застосовані мінімальні гарантії, які відповідають її важливості (Pfeifer та Plankl проти Австрії, § 37). Крім того, вона не повинна суперечити жодному важливому інтересу суспільства (Ермі проти Італії [ВП], § 73; Сейдович проти Італії [ВП], § 86; Дворскі проти Хорватії [ВП], § 100). «Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження (Девеєр проти Бельгії, § 49; Карт проти Туреччини [ВП], § 67).
Ураховуючи обставини даної кримінальної справи, позицію обвинуваченого та участь у кримінальному провадженні його захисника, суд дійшов висновку, що в цій справі дотримані необхідні та достатні гарантії справедливого судового розгляду і відмова обвинуваченого від дослідження доказів у повному обсязі не суперечить завданням кримінального провадження та жодним важливим інтересам суспільства.
Ураховуючи наведене, визнання обвинуваченим своєї вини, неоспорення ним фактичних обставин справи, суд зі згоди всіх присутніх учасників судового розгляду вирішив не досліджувати всі докази щодо обставин скоєння обвинуваченим вказаного вище кримінального правопорушення та розглянув справу в частині доказування події кримінального правопорушення (часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінального правопорушення) та винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотивів і мети вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого.
В частині доказування виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розміру процесуальних витрат, а також обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, суд дослідив докази в повному обсязі.
Такий порядок дослідження доказів узгоджується з висновками щодо застосування норм права, викладеними в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.09.2024 у справі № 444/870/22, згідно з якими «суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК».
Наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, учасникам судового провадження роз'яснено.
Призначення покарання
Дані про особу обвинуваченого
Обвинувачений є пенсіонером, має вищу освіту, одружений, неповнолітніх дітей не має, не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.
Відповідно до Виписки № 8449 А/К 45 373 з медичної карти стаціонарного хворого на злоякісне новоутворення від 25.01.2024, ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний центр онкології» в період з 24.01.2024 по 25.01.2024 з діагнозом «Рак передміхурової залози T4N0M0 3 ст., стан після біопсії передміхурової залози 10.12.2019, стан на фоні АДТ, прогресія захворювання по ПСА, стан на фоні АДТ, антиандогени (3 міс.), стан на фоні АДТ, 2 кл. гр.».
Згідно з випискою з Мультидисциплінарної комісії онкоурологічного відділення КНП «Обласний центр онкології» від 27.01.2022, ОСОБА_8 перебував на лікуванні з діагнозом «СА передміхурової залози G1T4N0M03 3 стадія, стан після біопсії передміхурової залози 10.12.2019, на тлі гормонотерапії, 2 клінічна група. Прогресія по ПСА 12.01.2022». Лікування за паліативною програмою.
Відповідно до Виписки із медичної картки стаціонарного хворого 8471, виданої КНП «Міська клінічна лікарня № 8» ХМР, ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 10.11.2023 по 23.11.2023 з діагнозом «Стабільна стенокардія напруження ІІІ ФК. Гупертонічна хвороба ІІ стадія, 3 ступінь. Гіпертензивне серце ( гіпертрофія ЛШ). Ризик 4 (дуже високий). Блокада AV І ст. Блокада передньої гілки ЛНПГ. Суправенрикулярна і шлуночкова екстрасистоогічна артимія. СН ІІ А ст., зі збереженою ФВ ЛШ (61 %), ФК ІІІ (NYHA). Застійна правобічна пневмонія».
Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання
Прокурором було зазначено, що на стадії досудового розслідування з боку обвинуваченого мало місце активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обвинувачений у судовому засіданні 23.12.2025 зазначив, що щиро розкаюється у скоєному та шкодує про свій вчинок. Неодноразово просив вибачення у потерпілих.
Ураховуючи наведене, обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд у відповідності до вимог ст. 66 КК України визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_8 суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, не встановив.
Доводи представника та законного представника потерпілої та цивільних позивачів щодо відсутності щирого каяття обвинуваченого у зв'язку із невідшкодуванням ним завданої шкоди, суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Таким чином, щире каяття (пункт 1) та добровільне відшкодування завданого збитку (пункт 2) є самостійними та автономними, тобто незалежними один від одного, обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого згідно з ч. 1 ст. 66 КК України.
За таких обставин відсутність обставини, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, у виді добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сама по собі не може свідчити про відсутність обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, зокрема щирого каяття.
Ураховуючи наведене, факт неодноразових вибачень обвинуваченого, які суд особисто спостерігав у судовому засіданні, а також інші обставини справи, суд вважає доведеним наявність щирого каяття обвинуваченого.
Застосовне законодавство та релевантна судова практика
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).
Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання (постанова Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22).
Також Верховним Судом неодноразово зазначалось на другорядній ролі кари як мети покарання та необхідності вирішення питання щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з урахуванням таких критеріїв, як співрозмірність вказаного рішення характеру вчиненого діяння та його наслідкам (постанови від 09.06.2022 у справі № 389/936/19, від 27.05.2021 у справі № 127/2554/15-к).
Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання щодо розміру покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд керується таким.
Прокурор просив призначити обвинуваченому покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, невідворотні наслідки у виді смерті одного потерпілого, суд призначає обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. При цьому суд враховує, що мінімальним покаранням згідно із санкцією частини статті є позбавлення волі на строк 3 роки, максимальним - позбавлення волі на строк 8 років.
Прокурор просив звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Ураховуючи тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, який не є особливо тяжким, не пов'язаний з насильством та характеризується необережною формою вини, дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, тобто вперше вчинив кримінальне правопорушення, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, тобто наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, які обтяжують його покарання, вік обвинуваченого, якому виповнилось 77 років, стан його здоров'я, а саме наявність численних захворювань, в тому числі прогресуючого онкологічного (рак) 3 стадії та лікування у зв'язку з цим за паліативною програмою, а також засади гуманізму кримінального провадження, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання, у зв'язку з чим звільняє його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, який, на переконання суду, з урахуванням конкретних обставин даної справи та особи обвинуваченого буде необхідним і достатнім для того, щоб обвинувачений довів своє виправлення.
Таке звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням в умовах передбаченого законом контролю за його поведінкою відповідатиме засадам гуманізму і забезпечить досягнення справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
З наведених вище мотивів суд відхиляє доводи представника та законного представника потерпілої і цивільних позивачів щодо необхідності призначення обвинуваченому покарання, яке належить відбувати реально.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом під час ухвалення вироку
Щодо цивільного позову
У кримінальному провадженні адвокатом ОСОБА_6 пред'явлений цивільний позов у інтересах дітей загиблого ОСОБА_9 - малолітньої потерпілої ОСОБА_4 , неповнолітніх ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , згідно з яким вона просить: 1) стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 500000,00 грн.; 2) стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 250000,00 грн.; 3) стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , моральну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 250000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що внаслідок ДТП, яка сталась 13.02.2024, малолітня ОСОБА_4 відчувала неймовірний страх за життя та сильний душевний стрес, що негативно відображається на її моральному та емоційному стані. Тривалий час вона не в змозі заспокоїтись. Дитина зазнала душевних страждань, моральних переживань у порушенні нормальних життєвих ситуацій та інших негативних явищ. Сини загиблого потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_11 , 2006 року народження, та ОСОБА_10 , 2010 року народження, тяжко переживають смерть батька, залишившись в такому віці без батьківської опіки та порад.
Обвинувачений просив цивільний позов вирішити на розсуд суду в межах його обґрунтованості.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частиною другою ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (пункт 1); у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2).
З доданих до позову свідоцтв про народження судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дітьми загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_9 .
Суд вважає доведеним, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинена моральна шкода у зв'язку із фізичним болем та стражданнями, яких вона зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час ДТП, а також у зв'язку з душевними стражданнями, яких вона зазнала через протиправну поведінку обвинуваченого відносно неї та її батька, внаслідок чого настала смерть останнього.
Суд також вважає доведеним, що двоє інших дітей ОСОБА_9 , хоча і не були учасниками ДТП, проте зазнали внаслідок кримінального правопорушення моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, які спричинені їм у зв'язку із протиправною поведінкою обвинуваченого щодо членів їх сім'ї, внаслідок чого їх батько загинув, а сестра отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження.
У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний суд України в п. 1 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 638/6944/16-ц зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Верхового Суду від 01.01.2025 у справі № 279/6416/21 вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд враховує, що кримінальне правопорушення призвело до непоправних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_9 , який є батьком цивільних позивачів. Крім того, внаслідок кримінального правопорушення малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Ураховуючи наведене, визначений цивільними позивачами розмір відшкодування моральної шкоди суд вважає таким, що узгоджується із засадами розумності, виваженості та справедливості, а також характером і обсягом душевних страждань, яких вони зазнали внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За таких обставин суд задовольняє цивільний позов у повному обсязі.
Щодо інших питань
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
Оскільки клопотань про обрання обвинуваченому запобіжного заходу в ході судового розгляду кримінального провадження не надходило, суд, керуючись засадами змагальності та диспозитивності кримінального провадження, не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу за власною ініціативою згідно даного вироку.
Питання про процесуальні витрати в розмірі 9844,64 грн., пов'язані з проведенням судових експертиз, суд вирішує у відповідності до ст. 124 КПК України.
Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується у відповідності до ст. 100 КПК України з урахуванням позиції учасників судового провадження.
Керуючись ст. 128-129, 369-371, 373-377 КПК України
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.
Згідно з п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави витрати на проведення експертиз у загальному розмірі 9844,64 грн.
Цивільний позов адвоката ОСОБА_6 , пред'явлений в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти у розмірі 500000,00 грн. (п'ятсот тисяч гривень).
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , грошові кошти у розмірі 250000,00 грн. (двісті п'ятдесят тисяч гривень).
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , грошові кошти у розмірі 250000,00 грн. (двісті п'ятдесят тисяч гривень).
Скасувати арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 16.02.2024 року на автомобіль «Geely MK», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_8 .
Речовий доказ, а саме автомобіль «Geely MK», реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути законному володільцю ОСОБА_8 .
Документи, приєднані до матеріалів кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1