про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 грудня 2025 року м. Київ № 320/63878/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до Школи І-ІІІ ступенів №217 м. Києва, Відділу освіти Дарницького району м. Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування наказів, стягнення компенсації за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Школи І-ІІІ ступенів №217 м. Києва (далі - відповідач-1), Відділу освіти Дарницького району м. Києва (далі - відповідач-2) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування наказів, стягнення компенсації за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Школи №217 м. Києва та Відділу освіти Дарницького району щодо організації тиску та мобінгу відносно позивача;
- визнати протиправними та такими, що підлягають скасуванню накази №291, №322 та інші управлінські рішення щодо позивача з січня 2024 року по сьогоднішній день;
- зобов'язати відповідачів утриматись від будь-яких дій щодо позивача до набрання законної сили рішенням суду;
- cтягнути з відповідачів на користь позивача компенсацію за вимушений прогул за 2024/2025 н.р. та 2025/2026 н.р., виходячи з невикористаного педагогічного навантаження (у 2024/2025 - 28 годин, у 2025/2026 - 22 години), якби мені не забрали години;
- cтягнути моральну шкоду, завдану погрозами, приниженням та психологічним тиском з боку відповідачів Селіванової та Корінець, Прищепи у сумі 100 000 гривень.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Досліджуючи питання правомірності обраної позивачем юрисдикції розгляду та вирішення даного спору, суд зазначає таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до частини п'ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює КАС України.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Верховний Суд у постанові від 05.10.2022 у справі №460/280/19 (реєстр рішення в ЄДРСР - 106621356) зазначив, що для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства необхідно встановити: по перше, чи є спір за своєю природою правовим, тобто чи звернення із позовом спрямоване на вирішення юридичного конфлікту між учасниками правовідносин; по-друге, чи має такий спір ознаки публічно-правового, тобто чи позовні вимоги ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. У протилежному випадку суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
Верховний Суд врахував, що Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Ознаками справи адміністративної юрисдикції є особливий суб'єктний склад публічно-правового спору, участь суб'єкта владних повноважень, суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби.
Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 815/6096/17 (К/9901/49528/18), провадження № 11-1282апп18.
Предметом позову у даній справі є вимоги, зокрема, щодо вчинення мобінгу стосовно позивача під час організації навчального процесу та порушення його трудових прав як викладача німецької мови.
У силу пунктів 6, 25, 27 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність; система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними; суб'єкт освітньої діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація, громадське об'єднання), що провадить освітню діяльність.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що учасниками освітнього процесу в закладах освіти є: учні; педагогічні працівники; інші працівники закладу освіти; батьки учнів; асистенти дітей (у разі їх допуску відповідно до вимог частини сьомої статті 26 цього Закону).
Суд зазначає, що посада викладача німецької мови Школи І-ІІІ ступенів №217 м. Києва не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Слід також зазначити, що навіть якщо стороною спору є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, проте такий орган у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах, то такий спір підсудний загальним судам та вирішується за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до статті 232 Кодексу законів про працю України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу; 4) роботодавця про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено роботодавцем і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав; 6) працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за гіг-контрактом у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»).
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Проаналізувавши характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах, їх суб'єктний склад, які зазначені у позовній заяві, суд вважає, що у даному випадку відсутній публічно-правовий спір у розумінні положень КАС України.
Так, спірні правовідносини пов'язані з порушенням трудових прав позивача як викладача Школи І-ІІІ ступенів №217 м. Києва.
Тобто, спір у цій справі не є публічно-правовим, а є виключно трудовим спором, у зв'язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Відповідачі у цих правовідносинах виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.
Враховуючи, що позивачем заявлено в адміністративному позові не заявлено вимог про вирішення публічно-правового спору, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги стосуються трудових правовідносин та повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви (ч.2 ст.170 КАС України).
При цьому, згідно з частиною шостою статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз'яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ЦПК України.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Школи І-ІІІ ступенів №217 м. Києва, Відділу освіти Дарницького району м. Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування наказів, стягнення компенсації за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди.
2. Роз'яснити позивачеві, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
3. Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Перепелиця А.М.