Справа № 212/2309/25
2/212/1964/25
25 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Колочко О.В., за участі секретаря судового засідання Савінської А.О., за участю представника позивача Дворницького В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, виконавчий комітет Покровської районної в місті Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав,
03 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дворницький В.В., звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову посилається на те, що з початку 2019 року сторони проживають окремо, оскільки відповідач покинув сім'ю і став проживати окремо, шлюб між ними розірвано за рішенням суду від 24.06.2019. Діти проживають з позивачем, відповідач їх вихованням не займається, коштів на утримання не надає, аліменти не сплачує, не цікавиться успіхами у навчанні та станом їх здоров'я, не зустрічається з дітьми. Вважає, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, які взагалі не виконує. Діти проживають з позивачем, яка займається їх вихованням, матеріальним забезпеченням, створюючи всі умови для їх повного та всебічного розвитку.
Ухвалою судді від 04 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 24 березня 2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, призначено підготовче засідання на 17 квітня 2025 року, роз'яснено учасникам справи їх право, порядок та строки на подачу заяв по суті справи.
17 квітня 2025 року підготовче засідання відкладено на 21 травня 2025 року за клопотанням представника позивача.
21 травня 2025 року підготовче засідання відкладено на 24 червня 2025 року за клопотанням представника третьої особи про надання часу для складання висновку органом опіки та піклування щодо розв'язання спору.
Ухвалою суду від 24 червня 2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 22 липня 2025 року.
22 липня 2025 року судовий розгляд відкладений на 23 вересня 2025 року у зв'язку з неявкою відповідача.
23 вересня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву до 03 листопада 2025 року для забезпечення представником позивача явки свідків.
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року судовий розгляд відкладений на 01 грудня 2025 року у зв'язку з неявкою учасників справи.
01 грудня 2025 року в судовому засіданні в режимі відеоконференції допитаний свідок, оголошено перерву до 18 грудня 2025 року для забезпечення представником позивача явки свідків.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені у позовній заяві. Додатково пояснив суду, що діти на теперішній час проживають з позивачем, періодично виїжджають за кордон та іноді приїжджають до міста Харків. Діти навчаються дистанційно, остання країна, де вони перебували була Польща. В судових дебатах зазначив, що позивач піклується дітьми за кордоном, відповідач допомоги не надає, на теперішній час позбавлення відповідача батьківських прав є в інтересах дітей, оскільки новий чоловік позивача, з яким вони мають спільну дитину, бажає усиновити двох дітей позивача.
Представник третьої особи виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради Бондуровська М.В. надала до суду заяву про проведення судового розгляду за її відсутності, висновок органу та піклування, просила прийняти рішення на розсуд суду в інтересах малолітніх дітей.
Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник третьої особи Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради до суду не з'явився, був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяв про відкладення або розгляд справи за його відсутності до суду не надавав, будь-яких пояснень від нього до суду не надходило.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідач ОСОБА_2 повторно не з'явився до суду, належним чином повідомлявся про розгляд справи, про причини своєї неявки не повідомив, відзив не подав, заяв про відкладення або розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.
Відповідно до вимог статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причини або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд розглядає справу в порядку статті 280 ЦПК України за наявними в ній доказами (заочний розгляд).
Допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення іншого суду свідок ОСОБА_4 суду показала, що вона є двоюрідною сестрою позивача, постійно мешкає в м. Харкові. Позивач з початку повномасштабного вторгнення вивезла дітей в безпечне місце, іноді приїжджала до м. Харкова, на теперішній час приблизно рік поспіль перебуває за кордоном. Вони підтримують зв'язок у месенджерах та соціальних мережах, зі слів позивачки вона знає, що батько дітей не приймає участі у їх вихованні, не спілкується з дітьми та не надає допомоги. На теперішній час позивач перебуває в Ірландії, там діти відвідують школу, позивач отримує допомогу як біженка, не працює. Відповідача вона (свідок) бачила давно, знає, що він після розірвання шлюбу поїхав з м. Харкова, потім виїхав за кордон, проте коли саме вона не знає і де він зараз перебуває їй невідомо. Дітей вона також бачила ще до війни.
В судовому засіданні були досліджені наступні письмові докази:
копія паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 4);
копія паспорта громадянина Сірійської Арабської Республіки на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , терміном дії до 11.04.2019 (а.с. 6-7);
копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 8);
копія довідки № 3390 про реєстрацію особи громадянином України, виданої 10.11.2015 ГУ ДМС України в Харківській області, про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув громадянства України на підставі ЗУ «Про громадянство України» з моменту народження (а.с. 9);
копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 10);
копія довідки № 5697 про реєстрацію особи громадянином України, виданої 28.02.2017 ГУ ДМС України в Харківській області, про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набула громадянства України на підставі ЗУ «Про громадянство України» з моменту народження (а.с. 11);
копія рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24.06.2019, відповідно до якого шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, рішення набрало законної сили 25.07.2019 (а.с. 12);
копії пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є батьками позивача ОСОБА_1 (а.с. 13-17);
копія відповіді на запит № 92/01-24 від 18.07.2024, наданої КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 453 Харківської міської ради», згідно з якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахований від 02.08.2018 і відрахований від 31.08.2021, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахована від 18.01.2019 і відрахована від 02.06.2023. За час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у ЗДО № 453, зі слів вихователів груп № 4, 5, 12, 10, які відвідували діти, вони мали змогу спілкуватися лише з ОСОБА_1 , яка приводила та забирала дітей, надавала квитанції за харчування, відвідувала батьківські збори та цікавилася успіхами дітей у навчанні (а.с. 15);
копія відповіді КЗ «Харківський ліцей № 157 Харківської міської ради» від 05.07.2024 за № 01-26/181 про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався в закладі з 31 травня 2021 року по 06 червня 2023 року. Весь час хлопчик мешкав з мамою ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_9 успіхами сина не цікавився, участі в житті класу та школи не брав. З 2021 року жодного разу контакту з адміністрацією закладу та вчителями не підтримував, батьківські збори не відвідував. За час навчання ОСОБА_10 батьківські збори відвідувала мати ОСОБА_1 , яка брала участь у житті класу, приходила на індивідуальні бесіди з класним керівником, цікавилася справами та успіхами дитини, підтримувала тісний контакт з учителями та адміністрацією закладу освіти (а.с. 16);
копія відповіді на запит КНП «Міська дитяча поліклініка № 7» Харківської міської ради від 09.07.2024 за № 363 про те, що діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 спостерігаються фахівцями підприємства з 2018 року, підписана декларація з лікарем-педіатром, стосовно стану дітей зверталася мати ОСОБА_1 , яка супроводжувала дітей під час їх лікування. Батько дітей до поліклініки за наданням медичної допомоги для дітей не звертався (а.с. 17);
копія відповіді Індустріального відділу ДВС у м. Харкові від 28.04.2025 за № 57217 про те, що станом на примусовому виконанні у Відділ перебуває виконавче провадження № 59078432 з примусового виконання судового наказу виданого 06.02.2019 Орджонікідзевським р/с м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, заборгованість по аліментам станом на 01.05.2025 складає 284812, 00 грн, жодних грошових коштів в рахунок погашення заборгованості не надходило (а.с. 19, 86-89);
копії відповідей на запит від 10.07.2024 за № 16зі/119-66/01/16, від 23.08.20254 за № 19зі/119-66/01/16 про те, що ОСОБА_2 із заявами та скаргами на перешкоди йому в спілкуванні та вихованні дітей за останні п'ять років до відділу поліції № 1 Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області не звертався (а.с. 22, 23).
Заслухавши представника позивача, допитавши свідка, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частина першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
У пунктах 15 та 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов'язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.
Згідно п. 16 вказаної постанови, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому, звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував рішення про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Орган опіки та піклування виконкому Покровської районної в місті ради на виконання вимог п. 5 ст. 19 СК України, посилаючись на відсутність інформації щодо проживання ОСОБА_2 на території Покровського району, зазначив про неможливість надати об'єктивний висновок щодо позбавлення його батьківських прав стосовно малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 81-83).
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин Сирійської Арабськлї Республіки, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, є батьками малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
25 липня 2019 року шлюб між позивачем та відповідачем розірваний на підставі рішення суду від 24 червня 2019 року.
На підставі судового наказу виданого 10.04.2019 відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти на користь позивача на утримання двох дітей до їх повноліття у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів, які ним не сплачувалися і станом на 01.05.2025 наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 284812, 00 грн.
Наявність заборгованості по аліментам, на думку суду, є недостатньою підставою для прийняття висновку про необхідність саме позбавлення батьківських прав, так як інші заходи стягнення такої заборгованості позивачем не вичерпані.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року справа № 420/1075/17.
Так само, та обставина, що батько не відвідував заклади освіти дітей, у період з 2018 року по 2023 рік, не може вказувати на неналежне виконання батьківських обов'язків відповідачем та злісне ухилення від виховання дітей, при цьому суд звертає увагу, що відповідач не тільки після розірвання шлюбу, але і під час перебування у шлюбі у період 2018-2019 роки також не відвідував заклади освіти.
Матеріали справи також не містять доказів про притягнення відповідача до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчинення насильства щодо них, свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками.
Також, суд не приймає як належні та допустимі докази письмові пояснення батьків позивача, у яких вони зазначають про обставини невиконання відповідачем батьківських обов'язків, оскільки відповідно до положень ст. 93 ЦПК України письмове опитування як свідків можливе лише учасників справи, натомість отримання показів інших осіб у якості свідків можливе лише безпосередньо під час допиту їх судом, однак жодних заяв про виклик та допит ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стороною позивача ініційовано не було.
Доводи позивача про те, що відповідач тривалий час не спілкується з дітьми, не приймає участі у їх вихованні не є безумовними та достатніми для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Більш того, такі доводи позивача не підтверджені жодними належними та допустимим доказами.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При цьому суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, не надано.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
У подібних справах обов'язково мають досліджуватись інші обставини, а саме Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21). Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).
Суд погоджується із висновком органу опіки та піклування про те, що за відсутності інформації про місцезнаходження відповідача, і як наслідок про його умови проживання, матеріальне становище, відношення до дітей і до своїх батьківських обов'язків, унеможливлює об'єктивний висновок щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
Окремо слід зазначити, що під час судового розгляду не встановлено і не підтверджено належними та допустимими доказами: місце перебування позивача, малолітніх дітей, умови їх проживання, матеріальне становище, отримання дітьми належного рівня навчання та медичної допомоги, більш того суду не надані докази на підтвердження проживання дітей разом із матір'ю і перебування їх на її утриманні і вихованні.
Відсутність вказаних вище відомостей, не надає можливості суду зробити висновок про те, що позбавлення батьківських прав одного з батьків, буде відповідати інтересам дітей.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача не забезпечуватиме інтересів малолітніх дітей, оскільки позивач не довела, та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а отже, на думку суду, позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним.
Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 211, 223, 258-259, 263-265, 280 ЦПК України, суд
відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, виконавчий комітет Покровської районної в місті Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем на заочне рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Треті особи: Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ 26489104, місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Чернишевського, 55;
виконавчий комітет Покровської районної в місті ради, ЄДРПОУ 04052531, місцезнаходження: 50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Шурупова, 2.
Повне судове рішення складено 25 грудня 2025 року.
Суддя: О. В. Колочко