Справа № 212/14683/25
2-о/212/337/25
24 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу Шевченко Л.В., дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 до заінтересованої особи - Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про встановлення факту належності заповіту,
встановив:
Заявник ОСОБА_1 звернулася до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з заявою до заінтересованої особи - Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області з заявою, у якій просить суд визнати що заповіт, складений та посвідчений 19 лютого 2019 року, у Глеюватській сільській раді Криворізького району Дніпропетровської області секретарем виконкому Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Шарій Л.І., який зареєстрований в реєстрі за №10, належить спадкодавцю - ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У заяві вказує, що ОСОБА_2 , все належне йому майно він заповів ОСОБА_1 . Втім, 09 вересня 2025 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Вакуліч О.С. видана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 з тієї підстави, що наявна розбіжність у прізвищі спадкодавця, вказаному у заповіті та Спадковому реєстрі - перший абзац заповіту містить прізвище « ОСОБА_3 », в подальшому за текстом заповіту « ОСОБА_4 », а за Спадковим реєстром заповідач « ОСОБА_4 ». За вказаних обставин нотаріусом неможливо встановити належність документа спадкодавцю - ОСОБА_2 .
Суд, дослідивши заяву ОСОБА_1 , при постановленні ухвали про відмову у відкриття провадження виходить з такого.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року по справі № 200/14136/17)
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року по справі № 227/2188/21.
За змістом ст.ст.1216, 1217, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України.
Виходячи з положень ч.ч. 1-2 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах- уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Згідно частини 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Пленумом Верховного Суду України у п. 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відтак, з викладеної заяви слідує, що з огляду на положення ст.1277 ЦК України та наявність перешкод в оформленні спадкових прав у заявника вбачається наявність спору про право між заявником та відповідним органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Крім того, суд має встановити, чи не зверталася інша особа щодо права на спадкування майна заповідача.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наявність спору про право, приходжу до висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі окремого провадження на підставі ст.315 ч.4 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 186, 187, 258-261, 263, 293, 315, 352-355 ЦПК України,
У відкритті провадження у цивільній справі за заявою в порядку окремого провадження ОСОБА_1 до заінтересованої особи - Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про встановлення факту належності заповіту - відмовити.
Роз'яснити заявниці право звернутися до суду на загальних підставах з відповідним позовом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі постановлення ухвали без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання ухвали.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя Л. В. Шевченко