18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 759/5391/19
провадження № 51-3064 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, а ухвалу Київського апеляційного суду від 4 червня 2025 року і захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року та вказану вище ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100000000933, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 березня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за частиною другою статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат та арешту.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 21 вересня 2018 року приблизно о 23:44, керуючи технічно справним автомобілем «Оpel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині Кільцевої дороги в м. Києві зі сторони вул. Соборної у напрямку просп. Л. Курбаса зі швидкістю 110,264 км/год. +/- 2,205 км/год, яка перевищувала максимально допустиму швидкість на цій ділянці - 50 км/год, порушуючи вимоги пункту 1.5, підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 12.1, 12.3 і підпункту «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху, під час руху проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрав безпечної швидкості керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, під час виникнення небезпеки для руху не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля, а продовжив рух далі, внаслідок чого навпроти будинку № 5 по вул. Кільцева дорога здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який усупереч пунктам 4.7 та підпунктів «а», «б», «г» пункту 4.14 Правил дорожнього руху переходив проїзну частину дороги справа наліво по ходу руху автомобіля «ОpelAstra» і якого ОСОБА_6 об'єктивно спроможний був виявити.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких загинув на місці події.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 червня 2025 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення положень кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На переконання сторони захисту, у цьому провадженні об'єктивна та суб'єктивна сторони злочину не доведені відповідно до стандарту поза розумним сумнівом.
Вважає, що розгляд справи судом був упереджений, суд першої інстанції діяв виключно в інтересах сторони обвинувачення, ігноруючи численні порушення законодавства, відверті неправдиві показання окремих експертів під час допиту в суді та недостовірність їх висновків, неузгодженість останніх з іншими доказами. Крім того, місцевий суд у рішенні не надав належної оцінки зібраним доказам, лише перелічив їх у вироку, а всі аргументи захисника, викладені у клопотаннях і заявах під час дослідження доказів, щодо їх недоліків та недостовірності були залишені поза увагою суду.
На думку захисника, суд першої інстанції допустив істотне порушення норм процесуального закону, що унеможливило реалізацію стороною захисту наданих їй процесуальних прав, порушив засади рівності учасників процесу, змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і доведенні їх переконливості, що призвело до неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Стверджує, що фактично всі докази, які мають значення для встановлення дійсних обставин справи, є недостовірними, недопустимими та неналежними.
Зокрема, вказує, що особа, травмована в ДТП, до цього часу не встановлена, протокол впізнання від 3 жовтня 2018 року є підробленим, оскільки ОСОБА_10 , вказана в протоколі як особа, яка впізнає під час допиту зауважила, що участі в цій слідчій дії не брала і підпису в протоколі не ставила. Крім того, усвідоцтві про смерть ОСОБА_9 зазначено, що він помер 24, а не 21 вересня 2018 року в день події.
Наголошує на недоведеності причинно-наслідкового зв'язку між наїздом автомобілем під керуванням ОСОБА_6 на пішохода та його смертю, адже суд встановив, що в короткий проміжок часу з тілом пішохода, можливо, контактувало ще декілька автомобілів.
Також вважає що, висновки судово-медичних експертиз трупа від 3 грудня 2018 року № 250/3085 та від 9 лютого 2022 року № 012-221-3085(2018)-2020 недостовірними доказами, оскільки експертизи проведені з порушеннями норм законодавства, висновки ґрунтуються на недостовірних вихідних даних і явно недопустимих доказах.
Захисник зауважує, що об'єктивну спроможність виявити перешкоду його підзахисним з місця водія в умовах місця ДТП встановлено не було, ДТП відбулася в темний час доби при штучному освітленні та за обмеженої видимості в місці, де рух пішоходів категорично заборонений, і водій не може очікувати там появи пішохода. Вказує, що експерт-автотехнік керувався вихідними даними про видимість дороги та пішохода з місця водія ОСОБА_6 , наданими слідчим ОСОБА_11 з протоколу огляду місця події, які є очевидно недостовірними, що слідчий сам фактично визнав під час допиту в суді.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив та не усунув порушень, допущених місцевим судом, розглянув справу формально і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту й не дав на них вичерпних відповідей.
Крім того, цей суд, незважаючи на обґрунтовані клопотання сторони захисту про повторне дослідження всіх доказів, проігнорував їх, дослідивши лише один доказ з усього переліку зазначених, й обґрунтував своє рішення доказами, яких не досліджував.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості ОСОБА_6 та правильності кваліфікації його дій, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через його м'якість.
Аргументуючи свої вимоги, посилається на те, що суд першої інстанції без урахування конкретних обставин справи, за яких сталася ДТП, а саме допущених ОСОБА_6 грубих порушень Правил дорожнього руху, суспільно небезпечних наслідків вчиненого правопорушення, а також процесуальної поведінки обвинуваченого, який не визнав своєї вини, та його ставлення до скоєного, необґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень статті 75 КК.
На думку прокурора, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, не спростував доводів скарги прокурора щодо безпідставного застосування до призначеного ОСОБА_6 покарання положень статті 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та підтримала касаційну скаргу, подану прокурором.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини першої статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами попередніх інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи непідтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій.
Аргументи сторони захисту про недоведеність відповідно до стандарту доказування поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК, не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження.
Як неодноразово зазначав у рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у скоєному.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як з тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість існування іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , на думку Суду, було дотримано.
Як убачається з матеріалів цього провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до статті 94 вказаного Кодексу.
Так, суд першої інстанції, з'ясувавши позицію ОСОБА_6 , який у ході судового розгляду не визнав себе винним і стверджував, що Правил дорожнього руху не порушував, а ця подія є негативним збігом обставин, обґрунтував своє рішення про доведеність його винуватості на підставі аналізу:
показань потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , експертів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; протоколів огляду місця ДТП від 22 вересня 2018 року з додатками (схема місця ДТП та фототаблиця), огляду транспортного засобу від 8 листопада 2018 року, огляду відеозапису від 24 вересня 2018 року, диска DVD-R з відеозаписами ДТП на Кільцевій дорозі, 5 у м. Києві; файлів відеозаписів та фотознімків, що містяться на диску СD-R, де зафіксовано сліди й обставини огляду місця ДТП; висновку судово-медичного експерта від 3 грудня 2018 року № 250/3085; висновку експерта від 13 листопада 2018 року № 12-1/2113; висновку експерта від 28 січня 2019 року № 12-1/2157-18/621; висновку експертного дослідження від 3 грудня 2018 року № 3085; висновку судово-медичного експерта від 9 лютого 2022 року № 012- 221- 3085 (2018)-2020, висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння від 22 вересня 2018 року; листів Центральної геофізичної обсерваторії ім. Б. Срезневського від 25 вересня 2018 року № 17-06/1929, Комунальної корпорації «Київавтодор» від 5 листопада 2018 року, Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» від 18 жовтня 2018 року, слідчого СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 від 24 вересня 2018 року № 933/125/23/2-18, УЗТ ГУНП у м. Києві від 28 вересня 2018 року № 749/125/59/01-2018 та інших доказів, зміст яких докладно відображено у вироку.
Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:
- потерпілого ОСОБА_12 , який пояснив, що є братом загиблого в ДТП ОСОБА_9 . У день події брат пішов на прогулянку та тривалий час не повертався додому, рідні його не розшукували, оскільки така поведінка для нього була типовою. На початку жовтня 2018 року його викликали в поліцію та повідомили, що брат загинув внаслідок ДТП, показали фотознімки, на яких він впізнав ОСОБА_9 . Того ж дня вони разом з матір'ю поїхали в морг на впізнання, остання в морг не заходила і труп не впізнавала. Під час впізнання обличчя його брата було повністю понівеченим, тому його особу він зміг впізнати лише за фотознімками, які йому попередньо були показані працівниками поліції, одягом (шорти, тапки, футболка) та шкірою. У морзі йому надали виписку про смерть брата, де зафіксовано дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі виписки видано свідоцтво про смерть;
- свідка ОСОБА_10 , яка є матір'ю загиблого в ДТП - ОСОБА_9 . Свідок суду показала, що ввечері того дня її син ОСОБА_9 пішов на роботу і додому не повернувся. Через деякий час зі служби розшуку їй повідомили, що син потрапив в аварію, і вона поїхала на впізнання. Перед впізнанням у відділку поліції на комп'ютері їй показали фото сина, на якому вона його впізнала, надалі поїхали в морг, де лікар повідомив, що труп дуже понівечений, і на її прохання їй показали речі сина (шорти, футболка і тапочки), які вона впізнала;
- свідка ОСОБА_11 , який здійснював досудове розслідування вказаного кримінального провадження, про те, що він та виїжджав на місце події для оформлення ДТП за участю автомобіля «Оpel Astra» під керуванням водія ОСОБА_6 та пішохода ОСОБА_9 . На місці ДТП був виявлений автомобіль «Оpel Astra»синього кольору, з болгарською реєстрацією, який стояв на проїзній частині в третій смузі для руху, можливо між третьою та другою смугами, з пошкодженнями передньої частини автомобіля (бампер, передній капот, вітрове скло і дах передньої частини), також там перебували водій ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_17 . Перший пояснив, що керував транспортним засобом і здійснив наїзд на пішохода. Проводилися дії для встановлення особи потерпілого, але при ньому ніяких документів не було. У ході слідчо-розшукових дій встановлено, що потерпілий з місця ДТП впізнаний як ОСОБА_9 . На місці ДТП він склав протокол огляду місця події, схему місця ДТП складав слідчий ОСОБА_18 . Також на місці події водій ОСОБА_6 написав заяву про те, що не заперечує щодо зберігання транспортного засобу на майданчику тимчасового зберігання і проведення всіх слідчих та необхідних дій, огляду автомобіля працівниками НДКЦ і слідчим. У зв'язку з тим, що автомобіль мав значні пошкодження передньої частини та лобового скла, у салоні були уламки скла й інших частин автомобіля, з метою недопущення отримання поранень та пошкоджень було прийнято рішення не перевіряти гальмівну систему автомобіля, транспортний засіб був вилучений і направлений на штраф-майданчик, а надалі проводилась експертиза;
- свідка ОСОБА_13 , яка пояснила, що у вересні 2018 року, точну дату пригадати не змогла, їхала в автомобілі таксі «Оpel Astra», перебувала на задньому сидінні з правої сторони авто і майже всю дорогу дивилася в телефон. З якою швидкістю рухався транспортний засіб не звернула уваги. Водій рухався у другій смузі справа чотирирядної дороги. Під час поїздки по Кільцевій дорозі в м. Києві сталася ДТП за участю цього автомобіля, відчула сильний удар від зіткнення з перешкодою, внаслідок якого вщент розбилося лобове скло.
Навівши оцінку зазначеним показанням, місцевий суд дійшов висновку, що вони узгоджуються з іншими доказами у справі.
Зокрема, суд зазначив, що з протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 вересня 2018 року з додатками (схема місця ДТП та фототаблиця) вбачається, що транспортний засіб «Оpel Astra» мав ряд пошкоджень, а саме деформацію переднього бампера, декоративної решітки радіатора, переднього капота, даху передньої частини, кріплення передньої правої та лівої блок-фар головного світла, розбите вітрове скло, також на місці ДТП виявлено труп невстановленого чоловіка віком 40-45 років, який лежав у четвертій смузі руху проїзної частини, одягнутий у труси чорного кольору, футболку чорного кольору, на ногах відсутнє взуття; голова травмована, містяться підтікання речовини бурого кольору та біологічної рідини. На руках та ногах маються підтікання речовини бурого кольору.
Також суд урахував дані висновку судово-медичного експерта ОСОБА_15 від 3 грудня 2018 року № 250/3085, згідно з яким під час судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 виявлено численні тілесні ушкодження, які об'єднані одним механізмом травми (автомобільною травмою), виникли в короткий проміжок часу та мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя і перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті потерпілого. Смерть ОСОБА_9 настала від численних переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів, крововтратою та шоком. Враховуючи характер виявлених ушкоджень, їх об'єм, розташування, ознаки струсу тіла, а також характер і розташування пошкоджень на одязі, дані, зазначені в ухвалі, усі виявлені ушкодження виникли незадовго до настання смерті (до 30 хвилин) від дії тупих предметів за механізмом удару, струсу та ковзання під час автомобільної травми - зіткнення рухомого легкового автомобіля з пішоходом. Характер і розташування ушкоджень на нижніх кінцівках вказують, що первинний контакт виступаючих частин автомобіля з потерпілим стався на рівні гомілок. У момент співудару потерпілий був у вертикальному чи приближеному до нього положенні, ймовірно в стані динаміки, і був обернутий лівою бічною поверхнею тіла відносно до виступаючих частин автомобіля. Ушкодження на лівій половині тіла, а також накладання уламків скла на лівій руці вказують на те, що згодом відбулося закидання потерпілого на капот і контакт із лобовим склом автомобіля, з подальшим відкиданням на дорожнє покриття і ковзанням по ньому, з утворенням ушкоджень на інших поверхнях тіла. Будь-яких ознак, які би вказували на переїзд (перекат) тіла колесами автомобіля, не виявлено.
Місцевий суд допитав у судовому засіданні експерта ОСОБА_15 , який повністю підтримав зроблені ним висновки і пояснив, що для проведення експертизи в його розпорядження було надано ухвалу суду про призначення експертизи і труп потерпілої особи. Експертиза проводилася шляхом візуалізації та за морфологічними ознаками. Смерть потерпілого настала у період, що тривав до 30 хвилин після ДТП. Під час експертизи питання стосовно контакту потерпілого з іншими транспортними засобами не вирішувалося. Після перегляду відеозапису ДТП, ознайомлення з протоколом перегляду відеозапису від 24 вересня 2018 року, схемою ДТП і фототаблицею до протоколу огляду місця ДТП, а також фотознімками та відеофайлами, на яких зафіксовано сліди й обставини огляду місця події, надані захисником, які містяться в матеріалах кримінального провадження, експерт показав, що тілесні ушкодження нижніх кінцівок (переломи кісток голені), таза, розриви печінки, селезінки, частина ушкоджень ребер, забиття легень та вірогідно частина ушкоджень голови утворилися від дії тупого предмета від контакту з першим автомобілем, які самі собою є тяжкими і смертельними ушкодженнями.
Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи від 13 листопада 2018 року № 12-1/2113, який суд взяв до уваги, на момент огляду автомобіля «Оpel Astra» гальмівна система, система рульового керування та ходова частина були в працездатному стані.
З дослідженого судом висновку судової комплексної автотехнічної та відеотехнічої експертизи від 28 січня 2019 року №12-1/2157-18/621 вбачається, що середня швидкість автомобіля «Оpel Astra» перед наїздом на пішохода складала 110,264 км/ год. +/- 2,205 км/год; у цій дорожній ситуації водій автомобіля «Оpel Astra»ОСОБА_6 з моменту виникнення небезпеки для його руху за умови руху транспортного засобу з дозволеною швидкістю мав би технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_9 шляхом застосування екстреного гальмування. З технічної точки зору, причиною виникнення ДТП є невідповідність дій водія автомобіля «Оpel Astra» ОСОБА_6 вимогам підпункту «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху.
У суді першої інстанції також була допитана експерт ОСОБА_14 , яка підтвердила висновки, зроблені за результатами проведення експертизи від 28 січня 2019 року № 12-1/2157-18/621 та зазначила, що експертиза проводилась з огляду на вихідні дані, сумнівів щодо яких у неї не виникало. Огляд транспортного засобу «Оpel Astra» експерт не проводила. Вирішуючи питання поставлені на експертизу, вона як експерт-автотехнік брала до уваги швидкість руху автомобіля «Оpel Astra», визначену іншими експертами, які є спеціалістами у відповідних галузях. Зазначила, що для визначення зупиночного шляху точність даних видимості елементів проїзної частини не має значення, натомість такі дані враховуються в ході визначення безпечної швидкості.
Крім того, суд взяв до уваги висновок судово-медичного експерта від 9 лютого 2022 року № 012-221-3085 (2018)-2020, згідно з яким безпосередньою причиною смерті ОСОБА_9 стало руйнування голови. Тілесні ушкодження в ОСОБА_9 (поєднана травма тіла) характерні для чітко визначеного виду автомобільної травми - фронтального зіткнення легкового автомобіля з пішоходом. У ході вивчення відеозапису встановлено, що вантажний автомобіль, який проїжджає над тілом ОСОБА_9 на позначці часу 23:44:44, не контактує з тілом (форма і положення тіла потерпілого не змінюються під час та після проїзду цього автомобіля. Специфічних і характерних ушкоджень для травми від переїзду (перекату) колесами автомобіля немає. Тілесні ушкодження в ОСОБА_9 (поєднана травма тіла) мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Ушкодження в ОСОБА_9 виникли за декілька секунд до настання смерті, оскільки всі вони обумовлені механізмом утворення від зіткнення автомобіля з пішоходом, швидкою зміною фаз травмування (не більше декількох секунд), а руйнування голови стало причиною смерті. Враховуючи причину смерті й чітко визначений механізм утворення ушкоджень у ОСОБА_9 (у результаті зіткнення легкового автомобіля з пішоходом), повна відповідність пошкоджень на автомобілі «Оpel Astra» фазам вказаної травми, повна відповідність між цими даними й відеозаписами (де чітко простежуються усі чотири фази цієї травми для вказаного автомобіля), наявність зруйнованої речовини мозку на дорозі від місця «приземлення» пішохода у третій фазі травмування і розповсюдження її далі по ходу переміщення тіла по дорозі в четвертій фазі травмування, смерть потерпілого настала в результаті зіткнення з автомобілем «Оpel Astra». З відеозаписів камер відеоспостереження встановлено, що о 23:44:21, у результаті зіткнення легкового автомобіля з пішоходом, ОСОБА_9 отримав практично всі ушкодження, виявлені під час судово-медичного дослідження його трупа. Транспортні засоби о 23:44:28 (легковий) і 23:44:44 (вантажний) не спричинили ушкоджень тіла потерпілого. Виходячи з характеру, розташування й особливостей ушкоджень у ОСОБА_9 та причини його смерті, експерт вважає, що автомобіль, який проїхав над трупом о 23:45:28, міг спричинити невелику кількість поверхневих ушкоджень, точно визначити їх наявність і характер неможливо, оскільки безпосередньою причиною смерті ОСОБА_9 стало руйнування голови через декілька секунд після і в результаті контактування з автомобілем «Оpel Astra», близько 23:44:21. Експерт вважає, що на час проїзду автомобіля мимо тіла (чітко видно на позначці часу 23:44:28 із відеозапису «10.9.2714», проїзду автомобіля над ним (без контактування з тілом, позначка часу 23:44:44) і проїзду автомобіля з контактом елементами днища (позначка часу 23:45:28) ОСОБА_9 вже був мертвим. Тілесні ушкодження в нього виникли за обставин, описаних в обвинувальному акті, і перебувають у причинному зв'язку з настанням смерті. Згідно з результатами судово-токсилогічного дослідження, викладеними у висновку експертного дослідження від 4 жовтня 2018 року № 1805, у крові трупа невстановленого чоловіка, зареєстрованого в морзі №1 Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за № 3085 у 2018 році, надалі встановленого як ОСОБА_9 , знайдено етиловий спирт у концентрації 3,11 проміле, яка за життя звичайно відповідає сильному алкогольному сп'янінню.
У суді першої інстанції експерт ОСОБА_16 , який складав цей висновок, повністю підтримав зроблені ним заключення і пояснив, що під час експертизи в його розпорядження були надані матеріали кримінального провадження. Водночас його висновки про тілесні ушкодження, яких зазнав потерпілий у момент ДТП, базуються на даних, отриманих експертом ОСОБА_15 під час огляду трупа потерпілого. Зауважив, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_9 стало руйнування голови через декілька секунд після контактування з автомобілем «Оpel Astra».
Також суд дослідив і надав оцінку іншим письмовим доказам, а саме даним, які містяться:
- у протоколі огляду відеозапису від 24 вересня 2018 року, з якого вбачалося, що пішохід підходить до правого краю проїзної частини Кільцевої дороги, розпочинає переходити проїзну частину в напрямку металевого відбійника та надаліна нього здійснює наїзд автомобіль, що рухається в четвертій смузі руху Кільцевої дороги в напрямку просп. Л. Курбаса, від чого тіло пішохода підлітає в повітря і падає на проїзну частину Кільцевої дороги;
- листі Центральної геофізичної обсерваторії ім. Б. Срезневського від 25 вересня 2018 року №17-06/1929, згідно з яким, за даними об'єднаної гідрометеорологічної станції Києва, розташованої найближче до місця події, 21 та 22 вересня 2018 року за період з 21:03 атмосферних явищ та опадів не було;
- листі Комунальної корпорації «Київавтодор від 5 листопада 2018 року про те, що на ділянці проїзної частини Кільцевої дороги напроти готелю «City Holiday», який розташований на вул. Велика Кільцева, 5, при русі від просп. Перемоги в напрямку просп. Л. Курбаса у Святошинському районі м. Києва, станом на 12 жовтня 2018 року дорожня розмітка нанесена відповідно до існуючої логанізації дорожнього руху та вимог ДСТУ 2587-2010 «Безпека дорожнього руху. Розмітка дорожня. Загальні технічні вимоги. Методи контролювання. Правила застосування»;
- листі Комунального підприємства «Київміськсвітло» від 18 жовтня 2018 року, з якого видно, що на ділянці шляху зі сторони вул. Соборної в напрямку просп. Л. Курбаса в м. Києві зовнішнє освітлення 21 вересня 2018 року було увімкнено централізовано на 100 % о 19:19, 22 вересня 2018 року з 01:00 до 06:00 зовнішнє освітлення працювало в черговому режимі (50 % освітлювального обладнання було включено); ремонтні роботи на вказаній ділянці в цей час не проводилися.
Водночас суд, розглянувши відповідні клопотання сторони захисту, визнав недопустимими доказамипротокол пред'явлення трупа для впізнання від 3 жовтня 2018 року, з огляду на те що ця процесуальна дія проведена з порушеннями, та, враховуючи доктрину «плодів отруйного дерева», постанову про уточнення даних від 25 жовтня 2018 року, оскільки вона ґрунтується на відомостях, зазначених у вказаному вище протоколі пред'явлення трупа для впізнання.
З вироку вбачається, що суд зіставив та проаналізував зібрані й надані докази і порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання інших доказів неналежними та/або недопустимими, не встановив.
Зіставивши докази в їх взаємозв'язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу і дані, які містяться у протоколах слідчих дій та в експертних висновках, на підставі статті 84 КПК є процесуальними джерелами доказів і правомірно поклав їх в основу вироку.
З огляду на викладене доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції розглянув справу упереджено, діяв виключно в інтересах сторони обвинувачення, ігноруючи численні порушення законодавства, відверті неправдиві показання окремих експертів під час допиту в суді та недостовірність їх висновків, неузгодженість цих висновків з іншими доказами, є безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження Суд також не встановив обґрунтованості твердженьзахисника, що місцевий суд у своєму рішенні не надав належної оцінки зібраним доказам, лише перелічив їх у вироку, а всі аргументи захисника, викладені у клопотаннях та заявах під час дослідження доказів, щодо їх недоліків і недостовірності були залишені поза увагою суду, а крім того, допустив істотне порушення норм процесуального закону, що унеможливило реалізацію стороною захисту наданих їй процесуальних прав, порушив засади рівності учасників процесу, змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і доведенні їх переконливості, що призвело до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається для підтвердження чи заперечення обставин.
Суд першої інстанції, всупереч доводам у скарзі, забезпечив сторонам усі можливості для реалізації їх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону,дослідив усі надані сторонами провадження докази, наявності будь-яких перешкод у поданні сторонами доказів, заявленні та вирішенні клопотань не встановлено.
Крім того, як уже зазначалося, перевірка доводів, що стосуються неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, на підставі статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Доводи захисника, про те що особа загиблого в ДТП не встановлена, оскільки у свідоцтві про смерть ОСОБА_9 зазначено, що він помер 24, а не 21 вересня 2018 року в день події, є неспроможними.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що смерть потерпілого настала безпосередньо на місці події, що підтверджується, зокрема, протоколом огляду місця події, висновком судово-медичної експертизи.
Розбіжність у даті смерті зазначеній в актовому записі цивільного стану, зумовлена технічною помилкою, при державній реєстрації смерті на підставі довідки моргу та не спростовує встановлених судами фактичних обставин справи.
За таких умов зазначена неточність не впливає на правильність кваліфікації дій засудженого, не свідчить про відсутність події злочину чи причинного зв'язку та не є істотним порушенням вимог КПК.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно наголошу, що судове рішення має оцінюватися в цілому, а не через окремі формальні недоліки, які не вплинули на справедливість провадження.
Можливість усунення помилки в актовому записі цивільного стану в передбаченому законом порядку додатково свідчить про її формальний характер і не створює правової невизначеності у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд погодився з вироком суду першої інстанції та зазначив, що, оцінивши докази з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання та закріплення доказів, які би викликали сумніви в їх достовірності, і на спростування цього у скарзі захисника переконливих аргументів не міститься. Усі докази, покладені судом в основу обвинувачення, узгоджуються з приписами закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
За таких обставин твердження касаційної скарги про протилежне є необґрунтованими.
Доводи сторони захисту, що суд апеляційної інстанції не виправив допущених місцевим судом порушень, формально підійшов до розгляду справи, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту та не дав на них вичерпних відповідей, а також прокурора, що цей суд, переглядаючи вирок, не спростував аргументів скарги прокурора щодо безпідставного застосування до призначеного ОСОБА_6 покарання положень статті 75 КК,не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та прокурора з дотриманням правил статей 404, 405 КПК.
Посилання сторони захисту і прокурора на залишення цим судом без уваги доводів, наведених у їх скаргах, є безпідставними.
Апеляційний суд належним чином перевірив викладені захисником та прокурором у поданих апеляційних скаргах доводи, які за змістом і суттю аналогічні доводам у їх касаційних скаргах, не встановив підстав для скасування вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6 , у зв'язку із чим відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 419 КПК.
Твердження захисника, що цей суд, зважаючи на клопотання захисника щодо повторного дослідження всіх доказів, проігнорував їх, дослідивши лише один доказ з усього переліку зазначених, обґрунтувавши своє рішення доказами, яких не досліджував, є необґрунтованими.
Так, згідно з частиною третьою статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Норми зазначеного закону зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама собою незгода захисника з висновками суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених частиною третьою статті 404 КПК.
Як убачається із журналу судового засідання та аудіозапису до нього від 4 червня 2025 року 2025 року, суд апеляційної інстанції розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів і частково задовольнив його. У той же час цей суд дослідив усю сукупність доказів, яку визначив у ході задоволення вказаного клопотання (т. 3, а. к. п. 247).
Водночас Суд зауважує, що за приписами статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв'язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.
Разом з тим наведене не означає, що положення статті 23 КПК необхідно розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про повне нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування обвинувального вироку.
Тож, ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону.
Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (статті 75 КК) та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є неприйнятними з огляду на таке.
Так, прокурор на обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції без урахування конкретних обставин справи, за яких сталася ДТП, а саме допущених ОСОБА_6 грубих порушень Правил дорожнього руху, суспільно небезпечних наслідків вчиненого правопорушення, а також процесуальної поведінки обвинуваченого, який не визнав своєї вини, і його ставлення до скоєного, необґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень статті 75 КК.
За приписами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. З урахуванням указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення та варто брати до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд дискреційним правом вибирати форму реалізації кримінальної відповідальності, зважаючи при цьому на конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що впливають на покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно із частиною першою статті 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (стаття 414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, які варто брати до уваги під час призначення покарання.
Суди попередніх інстанцій, мотивуючи свій висновок стосовно виду й розміру призначеного ОСОБА_6 покарання, належним чином врахували: характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, дані про особу засудженого який раніше не судимий, працює, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню та неповнолітню дитину, наявність обставини, яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування завданої шкоди, відсутність обставин, які його обтяжують, а також з огляду на грубі порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_9 , і правильно визначили захід примусу у межах санкції статті.
Також, враховуючи особу обвинуваченого, його поведінку до, під час та після скоєного правопорушення, конкретні обставини скоєного, наявність обставин, що пом'якшують покарання суди дійшли обґрунтовано висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.
Сам собою факт порушення Правил дорожнього руху, тяжкий наслідок у вигляді смерті потерпілого не може автоматично виключати можливість застосування статті 75 КК, якщо суди дійшли обґрунтованого висновку про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
Доводи касаційної скарги про те, що невизнання ОСОБА_6 своєї вини та його позиція під час розгляду цього провадження свідчать про неможливість застосування статті 75 КК, є необґрунтованими.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини реалізація особою свого права не визнавати вину та обирати лінію захисту не може тлумачитися на її шкоду і використовуватися як підстава для посилення кримінальної відповідальності.
Крім того, слід вказати, що висновки про неможливість застосування інституту призначення покарання з випробуванням, підґрунтям яких є тяжкість і ступінь суспільної небезпеки інкримінованого злочину, не узгоджуються з усталеною правовою позицією, відповідно до якої врахування тих чинників, які охоплюються об'єктивною стороною злочину, для посилення кримінальної відповідальності поза зв'язком з іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов'язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Отже, беручи до уваги другорядну роль кари як мети покарання, враховуючи визначені законом обставини, взяті до уваги судами попередніх інстанцій, а також дані про особу ОСОБА_6 в сукупності, його звільнення від відбування покарання з випробуванням в умовах передбаченого законом контролю за його поведінкою, на переконання Суду, є співрозмірним характеру вчиненого діяння.
З огляду на наведене вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими й умотивованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави й положення закону, якими керувалися ці суди, постановляючи рішення.
Отже, доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалили законні, обґрунтовані та вмотивовані рішення з дотриманням принципів справедливого суду, пропорційності покарання, індивідуалізації кримінальної відповідальності.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені статтею 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги захисника ОСОБА_7 і прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 4 червня 2025 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3