16 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 2-2164/11
провадження № 61-4912св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Доніної Людмили Анатоліївни на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року в складі судді Чернявскої Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, виселення та
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2004 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н. А. 13 вересня 2004 року, зареєстровану в реєстрі за № 6036, видану від його імені на ім'я ОСОБА_3 для продажу квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Беззубою Н. А. 16 вересня 2004 року, зареєстрований в реєстрі за № 4397, згідно з яким він продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. 24 вересня 2004 року, зареєстрований в реєстрі за № 12942, згідно з яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкоди у здійсненні ним права власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
- виселити ОСОБА_6 з квартири
АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_2 загальною площею 66,7 кв. м на підставі договору дарування від 19 травня 1992 року. З 1994 року позивач здавав квартиру в найм квартирантам. 26 жовтня 2004 року до квартири заселилася сім'я Соболевських на підставі нотаріально завіреного договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2004 року. ОСОБА_6 придбала квартиру у громадянки ОСОБА_4 , яка купила вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2004 року у ОСОБА_3 , що діяв від імені позивача на підставі довіреності від 13 вересня2004 року, посвідченою приватним нотаріусом Левченко М. О., яку він не видавав, оскільки з 04 вересня 2004 року до 29 вересня 2004 року знаходився за кордоном у службовому відрядженні за межами України, його ідентифікаційний номер в довіреності вказаний неправильно. Наміру на відчуження квартири у нього не було. Позивач вважав, що стосовно його власності скоєні шахрайські дії.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій та Верховного Суду
07 лютого 2005 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов задоволено.
22 вересня 2005 року ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2005 року залишено без змін.
10 серпня 2007 року ухвалою апеляційного суду Харківської області касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2005 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2005 року залишено без змін.
19 лютого 2009 року ухвалою Верховного Суду України скаргу ОСОБА_6 задоволено частково; рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2005 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2005 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2007 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, скаргу ОСОБА_5 відхилено.
29 вересня 2009 року ухвалою Верховного Суду України закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2005 року.
26 березня 2010 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси за заявою представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 у порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 .
09 лютого 2011 року ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2010 року залишено без змін.
26 лютого 2015 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н. А. 13 вересня 2004 року, зареєстровану в реєстрі за № 6036, видану від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 для продажу квартири АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Беззубою Н. А. 16 вересня 2004 року, зареєстрований в реєстрі за № 4397, згідно з яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. 24 вересня 2004 року, зареєстрований в реєстрі за № 12942, згідно з яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 .
Зобов'язано ОСОБА_6 не чинити перешкоди у здійсненні ним права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Виселено ОСОБА_6 з квартири
АДРЕСА_2 разом з усіма проживаючими в цій квартирі особами.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_2 поза його волею, а тому підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідачів.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року залишено без змін.
10 квітня 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року залишено без змін, поновлено виконання судових рішень.
18 липня 2019 року апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року подано ОСОБА_8
02 серпня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року повернуто заявнику.
19 вересня 2019 року апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року подано ОСОБА_4
11 листопада 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_6 померла.
03 червня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду провадження в справі зупинено до залучення до участі в справі правонаступника ОСОБА_6
18 червня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду провадження в справі поновлено.
07 грудня 2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до участі в справі як правонаступників відповідачки ОСОБА_6
24 жовтня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції встановив, що обставини, якими позивач обґрунтував недійсність довіреності, підтверджені паспортом громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , де наявною є відмітка про виїзд за межі України 04 вересня 2004 року та повернення 29 вересня 2004 року; неправильністю зазначення у довіреності реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) ОСОБА_2 « НОМЕР_1 » замість правильного « НОМЕР_2 », що присвоєний 09 серпня 1996 року; проведеною в межахкримінального провадження почеркознавчою експертизою, якою встановлено виконання підпису в графі «Підпис» у довіреності від 13 вересня 2004 року не ОСОБА_2 , а іншою особою, тощо.
Зазначив, що в апеляційній скарзі відсутнє спростування встановлених судом обставин невидачі та непідписання ОСОБА_2 довіреності на представництво його інтересів ОСОБА_3 під часпродажу квартири. ОСОБА_4 купила квартиру 16 вересня 2004 року, а вже 24 вересня 2004 року продала її ОСОБА_6 , переконливого мотивування таких дій апеляційна скарга не містить. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_2 не видавав довіреності ОСОБА_3 , а, отже, не продавав квартиру, що квартира вибула з його як власника володіння не з його волі, а іншим шляхом, а саме шляхом злочину. Оскільки ОСОБА_6 набула квартиру за відплатним договором у ОСОБА_4 , яка не мала права на відчуження квартири, так як купила квартиру через ОСОБА_3 як особу, що не представляла власника ОСОБА_2 , то неволодіючий власник квартири ОСОБА_2 вправі в порядку пункту 3 частини першоїстатті 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України витребувати квартиру у останнього набувача. Справа перебувала на розгляді судів апеляційної та касаційної інстанції за скаргами ОСОБА_6 , суди підтвердили законність рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Доніна Л. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного судум. Одеси від 26 лютого 2015 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17, в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, від 18 грудня 2024 року в справі № 757/57816/20-ц, про те, що власник, майно якого вибуло з його незаконного володіння за неукладеним договором, може звернутися з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами); про необхідність дослідження добросовісності останнього набувача та захисту його прав.
Апеляційний суд не дав оцінки доказам у справі, а саме розписці ОСОБА_4 про отримання коштів від ОСОБА_6 за квартиру, копіям замовлень ОСОБА_2 на видачу технічного паспорта та довідки-характеристики на квартиру для її відчуження.
ОСОБА_1 , яка з 27 березня 2022 року виїхала з України до Австрії, належним чином не повідомлена про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що Верховний Суд уже досліджував обґрунтованість позовних вимог за касаційною скаргою ОСОБА_9 та погодився з висновками судів про задоволення позову. Він ОСОБА_2 не мав наміру відчужувати свою квартиру, що вибула з власності поза його волею. Касаційна скарга ОСОБА_1 є спробою ревізії постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року. Постанови Верховного Суду, на які посилається заявниця, не можуть бути підставою скасування судових рішень, адже частина з них ухвалена після розгляду справи апеляційним судом (суд не міг їх ураховувати), а в іншій частині ці постанови нерелевантні до спірних правовідносин. Суди оцінили всі докази в сукупності, зокрема й ті, що зазначені в касаційній скарзі. Апеляційний суд ужив усі необхідні заходи для повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи, зокрема на офіційному сайті суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору дарування від 19 березня 1992 року, який посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 8-1914, ОСОБА_2 отримав у дар квартиру АДРЕСА_2 .
13 вересня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н. А. посвідчена довіреність від імені ОСОБА_2 про надання повноважень ОСОБА_10 продати квартиру АДРЕСА_2 .
16 вересня 2004 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Беззубою Н. А.
24 вересня 2004 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 придбала зазначену квартиру, про що свідчить договір купівлі-продажу за реєстровим № 12942, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2007 року визнано право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на спільне майно подружжя - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 66,7 кв. м. Рішення набрало законної сили.
Оспорюючи дійсність довіреності, позивач посилався на те, що 13 вересня 2004 року він до нотаріальної контори в м. Одесі не їздив, довіреності не видавав та не підписував, оскільки перебував за межами країни.
У паспорті громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , міститься відмітка про виїзд за межі України 04 вересня 2004 року та повернення 29 вересня 2004 року. У довіреності вказаний ідентифікаційний номер, який належить не позивачу, а іншій особі.
За фактом шахрайських дій стосовно майна ОСОБА_2 06 жовтня 2004 року порушена кримінальна справа за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, щодо отримання шляхом обману невстановленою особою права на володіння квартирою АДРЕСА_2 . В межах кримінальної справи проведено почеркознавчу експертизу, з якої вбачається, що підпис в графі: «Підпис» довіреності серійний номер ВВК № 928904 від 13 вересня 2004 року, представленої на дослідження, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Постановою від 28 лютого 2005 року досудове слідство за вказаною кримінальною справою припинено до моменту встановлення особи, яка скоїла злочин. Однак тією ж постановою встановлено, що 24 вересня 2004 року в приміщенні нотаріальної контори, розташованої на вул. Пироговська у м. Одесі, невстановлена особа шляхом обману заволоділа квартирою АДРЕСА_2 ярній, яка належала громадян2004">ину ОСОБА_11 , спричинивши йому значний матеріальний збиток на суму 300 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стосовно повідомлення апеляційним судом ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи
Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, першочергово звертає увагу на ті, що містять посилання на порушення судами норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
У касаційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 , яка з 27 березня 2022 року виїхала з України до Австрії, належним чином не повідомлена про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям -за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частина сьома статті 128 ЦПК України).
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
ОСОБА_1 залучено до участі в справі як правонаступника відповідачки ОСОБА_6 ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року.
Апеляційний суд вжив заходи щодо отримання інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 й отримав довідку Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про те, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 7, а. с. 113, 119).
Така ж адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_1 указана нотаріусом у листі від 18 листопада 2020 року № 388/02-14 (прикладено до касаційної скарги) щодо видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 .
Саме за цією адресою апеляційний суд надсилав судову кореспонденцію ОСОБА_1 (т. 7, а. с. 49, 54, 60, 69, 70-72, 85, 103, 128-130).
Судові повістки поверталися до суду без вручення з відміткою листоноші «за закінченням терміну зберіганя» та «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).
З метою недопущення порушення прав ОСОБА_1 бути заслуханою, на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи суд апеляційної інстанції додатково повідомляв ОСОБА_1 про це через оголошення на офіційному веб-сайті суду, зокрема про виклик в засідання 27 червня і 24 жовтня 2024 року (т. 7, а. с. 101, 109).
Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Отже, суд апеляційної інстанції не допустив порушення прав ОСОБА_1 знати про час і місце судового засідання (частина перша статті 8 ЦПК України), на доведення переконливості своїх заперечень проти позову, забезпечив можливість реалізувати процесуальні права, тому відсутні обов'язкові підстави скасування судових рішень.
Пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України не може бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень.
Наявність у розпорядженні апеляційного суду закордонного паспорта ОСОБА_1 (т. 7, а. с. 81-82) не свідчить про обізнаність суду із належною та точною адресою місця перебування відповідачки в Австрії.
Щодо суті спору
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 207 ЦК України (в редакції на дату видачі довіреності 13 вересня 2004 року) встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.
Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року всправі № 145/2047/16-ц.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України в редакції на дату видачі довіреності 13 вересня 2004 року).
Відповідно до статті 244 ЦК України (в редакції на дату видачі довіреності 13 вересня 2004 року) представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина перша статті 245 ЦК України в редакції на дату видачі довіреності 13 вересня 2004 року).
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України в редакції на дату видачі довіреності 13 вересня 2004 року зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
Суди встановили, що обставини, якими позивач обґрунтував недійсність довіреності, підтверджені паспортом громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , де наявною є відмітка про виїзд за межі України 04 вересня 2004 року та повернення 29 вересня 2004 року; неправильністю зазначення у довіреності реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) ОСОБА_2 « НОМЕР_1 » замість правильного « НОМЕР_2 », що присвоєний 09 серпня 1996 року; проведеною в межахкримінального провадження почеркознавчою експертизою, якою встановлено виконання підпису в графі «Підпис» у довіреності від 13 вересня 2004 року не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Суд першої інстанції (з яким за наслідками перегляду справи погодився апеляційний суд) критично поставився до тверджень представника ОСОБА_6 , ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_2 мав намір продати вказану квартиру, оскільки замовивтехнічний паспорт на об'єкт нерухомості у 2004 році. Суд зазначив, що всудовому засіданні представник ОСОБА_2 пояснював, що технічний паспорт був замовлений ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що він зробив у квартирви ремонт та перепланування, зокрема переніс дверний отвір у кімнату. На підтвердження цієї обставини представник ОСОБА_2 надав суду: технічний паспорт на квартиру, договір дарування від 19 березня 1992 року; копію схеми перепланування; копію фотокартки,зробленої до моменту перепланування, на якій існує дверній отвір, який надалі був закладений і його вже не існує в технічному паспорті від 20травня 2004 року.
Тобто суд дослідив зазначені докази й посилання відповідачів, визнав їх необґрунтованими, що спростовує доводи касаційної скарги про недослідження судами усіх доказів.
Пославшись на те, що апеляційний суд не дав оцінки розписці ОСОБА_4 про отримання коштів від ОСОБА_6 за квартиру, заявник не вказав, яким чином недослідження цієї розписки змінює правову оцінку обставин справи, де не доведено, що ОСОБА_2 мав волевиявлення на продаж спірної квартири. Розписки про отримання саме ОСОБА_2 розрахунку за квартиру матеріали справи не містять.
Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.
Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Правовий аналіз положень статей 387, 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, зокрема й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.
У випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Установивши на підставі належно оцінених доказів обставини про те, що ОСОБА_2 не мав наміру на відчуження квартири, довіреності з цією метою не видавав, тобто майно вибуло з власності позивача поза його волею, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновокпро наявність правових підстав для витребування з чужого незаконного володіння останнього набувача.
Суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо суті спору, які належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17, в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, від 18 грудня 2024 року в справі № 757/57816/20-ц, про те, що власник, майно якого вибуло з його незаконного володіння за неукладеним договором, може звернутися з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами); про необхідність дослідження добросовісності останнього набувача та захисту його прав.
Верховний Суд уважає безпідставними наведені доводи касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційна скарга ОСОБА_4 , що була предметом апеляційного перегляду в постанові Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, не містить доводів ані щодо неналежності способу захисту порушеного права позивача в частині вимог про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу, виселення, ані щодо порушення прав останнього набувача ( ОСОБА_6 ) як добросовісного.
Відповідно, апеляційний суд не міг поза межами доводів апеляційної скарги досліджувати питання про добросовісність ОСОБА_6 та про те, що власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред'явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
Аналогічно таких повноважень не має і Верховний Суд, адже, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Крім того, позовні вимоги про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу, виселення є супутніми до заявленого позивачем витребування майна, що вибуло з власності поза його волею, тому від задоволення чи відмови в їх задоволенні не залежитьповернення квартири дійсному власнику - ОСОБА_13 . Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і свідчить про недійсність усього ланцюга правочинів щодо вибуття майна з його власності.
Також у постанові Верховного Судувід 10 квітня 2019 рокув цій справі, якою касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року про задоволення позову залишено без змін, надано оцінку добросовісності дій учасникам спірних правовідносин. Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про добросовісність її дій інамірів як останнього набувача спірного майна.
Повторне посилання у касаційній скарзі правонаступниці ОСОБА_6 - ОСОБА_1 на необхідність дослідження добросовісності ОСОБА_6 є спробою ревізії постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, що суперечить принципу правової визначеності, який вимагає,щоб заостаточноговирішеннясправи судами їх рішення не викликали сумнівів.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Доніної Людмили Анатоліївни залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
В. В. Сердюк